Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2026 року
м. Київ
справа № 363/1248/20
провадження № 61-1764св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області,
відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старика Володимира Михайловича на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Євграфової Є. П., Писаної Т. О., та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, постановлену у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Євграфової Є. П., Писаної Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2020 року керівник Вишгородської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (далі - Пірнівська сільська рада) звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Вишгородська РДА), ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Позовну заяву прокурор мотивував тим, що розпорядженням Вишгородської РДА від 13 березня 2010 року № 990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області» з порушенням вимог земельного і водного законодавства України, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га, та змінено її цільове призначення у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта загальнодержавного значення - річки, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель водного фонду, які не можуть перебувати у приватній власності відповідно до вимог статей 59-61, 83 ЗК України, які знаходяться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Десна, а Вишгородська РДА незаконно розпорядилася землями водного фонду.
Згодом спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 на підставі нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 08 грудня 2020 року розділена на дві земельні ділянки, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013 площею 0,3 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014 площею 1,7 га.
Оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави протиправно, не у спосіб, передбачений законом, поза волею Київської обласної державної адміністрації, як органу, який є розпорядником цієї категорії земель, існують всі правові підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельні ділянки.
Вказував, що зазначене розпорядження суперечить вимогам закону, правильним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні Пірнівською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом її повернення на користь об`єднаної територіальної громади з незаконного володіння.
Прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні Пірнівською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом:
- визнання недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 13 березня 2010 року № 990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га»;
- скасування рішення державного реєстратора № 55847749 від 22 грудня 2020 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:6013;
- скасування рішення державного реєстратора № 55847487 від 22 грудня 2020 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,7 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:6014;
- повернення на користь Пірнівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2024 року у задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Пірнівської сільської ради до Вишгородської РДА, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що з наданої прокурором копії топографічної зйомки ФОП ОСОБА_2 неможливо встановити, де саме знаходиться річка Десна щодо земельної ділянки ОСОБА_1 . На зйомці зображено лише невідомий об`єкт (без ідентифікації), яким можуть бути як канал, озеро, заплави тощо. Матеріалами справи не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами, що поблизу спірних земельних ділянок протікає саме річка Десна, а не інший водний об`єкт, прибережна смуга якого може бути менша ніж 100 м.
Суд першої інстанції вказав, що самі лише посилання в листі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 травня 2019 року №17-08/998 на водний об`єкт поряд із спірною земельною ділянкою, обставин позову достатньо підтверджувати не може, і не є достатнім доказом порушення вимог земельного та водного законодавства України та підставою для втручання у право власності особи бути не може.
Вважав, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки, отримані ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного розпорядження, накладаються на землі водного фонду, що розташовані у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської ОДА задоволено частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2024 року скасовано.
Позов керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської ОДА задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер 3221886800:29:076:6013, та на земельну ділянку площею 1,7 га, кадастровий номер 3221886800:29:076:6014.
Повернуто державі в особі: Київської ОДА земельні ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер 3221886800:29:076:6013 та на земельну ділянку площею 1,7 га, кадастровий номер 3221886800:29:076:6014, які розташовані на території Пірнівської сільської ради.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3 678,50 грн.
Стягнуто з Вишгородської РДА на користь Київської обласної прокуратури судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3 678,50 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи і наявними доказами повністю підтверджується обґрунтованість позовних вимог. При цьому апеляційний суд звернув увагу, що прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій. Межі такої прибережної захисної смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення не спростовує той факт, що ця земля може бути одночасно землею водного фонду, передача якої у приватну власність заборонена.
Суд апеляційної інстанції вказав, що вимоги про визнання недійсним розпорядження та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності є неналежним та неефективним способом захисту, оскільки ефективним способом є повернення земельної ділянки, тому у цій частині позовних вимог відмовив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року виправлено описку у третьому абзаці резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, а саме: замість помилково зазначеного: «Повернути державі в особі: Київської обласної державної адміністрації», виправлене на правильне «Повернути державі в особі: Пірнівської сільської ради Вишгородської районної державної адміністрації Київської області».
Короткий зміст касаційної скарги
У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Старик В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, в якій просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
14 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
25 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Вишгородського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду, у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3, 13 лютого 2026 року сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справ, визначено склад колегії судів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.
16 лютого 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) та у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/3293/16-ц (провадження № 61-7580св20), від 10 січня 2024 року у справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), від 17 січня 2024 року у справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23), від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 76 ЦПК України;
- суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Заявник указує, що, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, які вважав неефективним способом захисту, одночасно у резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції задовольнив вимогу про скасування державної реєстрації права власності відповідача. Отже, суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційного розгляду.
Судом апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи на підставі недопустимих доказів. Суд апеляційної інстанції прийняв докази до розгляду без жодних мотивів, оцінив їх, встановив на їх підставі обставини того, що водний об`єкт поблизу спірної земельної ділянки є старицею річки Десна та поклав їх в основу судового рішення, чим порушив вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції порушив вимоги пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, оскільки не навів мотивів відхилення майже жодного з аргументів апеляційної скарги. Так, у відзиві на апеляційну скаргу зазначалося, що відповідно до статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються на берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період).
Заявник стверджує, що з наданої прокурором копії топографічної зйомки ФОП ОСОБА_2 неможливо встановити час та дату виконання такої зйомки. Якщо ж брати до уваги час звернення прокурора з позовом, то така зйомка виконана у березні, тобто під час весняного водопілля, що характеризується найбільшою водністю, високим і тривалим підйомом та спадом рівнів води. Зазначений аргумент був повністю проігнорований судом апеляційної інстанції.
Також у відзиві на апеляційну скаргу зазначалося, що викликає питання й допустимість топографічної зйомки ФОП ОСОБА_2 як доказу, оскільки неможливо встановити джерело походження цього доказу.
Прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі в інтересах держави, оскільки суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави. Отже, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Іншого способу збирання доказів прокурором стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» не встановила.
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції про виправлення описки, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції фактично змінив зміст та суть судового рішення, змінив особу, на користь якої ухвалено судове рішення. Пінівська сільська рада Вишгородського району Київської області участі у справі не брала та взагалі відсутня така юридична особа.
Відзиви на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Розпорядженням Вишгородської РДА від 13 березня 2010 року № 990 «Про передачу земельних ділянок у власність 5-ти громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Пірнівської сільської ради та передано їй у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га.
20 жовтня 2010 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 серії ЯЛ № 191675.
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 січня 2023 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152 на підставі нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 08 грудня 2020 року розділена на дві земельні ділянки: кадастровий номер 3221886800:29:076:6013, площею 0,3 га (рішення про державну реєстрацію права власності № 55847749 від 22 грудня 2020 року) та кадастровий номер 3221886800:29:076:6014, площею 1,7 га (рішення про державну реєстрацію права власності № 55847487 від 22 грудня 2020 року).
Із листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 08 травня 2019 року № 17-08/998 встановлено, що водний об`єкт, який розташований поряд із земельними ділянками, наведеними у запиті (всього 43 ділянки, зокрема, одна з них із кадастровим номером 3221886800:29:076:0152), - це озера та стариці природного походження, утворені внаслідок руслових процесів, які відбуваються у руслі та на заплаві річки Десна. Річка Десна має загальну площу водозбору 88 900 кв. км, довжину - 1 130 км.
Зі схем накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу річки Десна, розроблених ФОП ОСОБА_2 , убачається, що інженер-геодезист ОСОБА_2 не встановлював статус водного об`єкта, оскільки це не відноситься до його повноважень. Цим спеціалістом, який має відповідні знання та обладнання, провів топографічну зйомку території земельної ділянки з кадастровим номером 3221886800:29:076:0152, із якої утворено спірні земельні ділянки та дійсної відстані до водного об`єкта з відповідним відображенням результатів проведеної роботи на топографічній зйомці місцевості та схемі.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид діяльності ФОП ОСОБА_2 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування у цих сферах.
До апеляційної скарги прокурор долучив:
- інформацію Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 19 липня 2024 року, яке на запит Київської обласної прокуратури від 18 липня 2024 року № 15/1-739вих24 повідомило, що водний об`єкт поряд із земельними ділянками: кадастрові номери 322886800:29:076:6013 та 3221886800:29:076:6014, які знаходяться на території Пірнівської територіальної громади - це стариця (староріч, кур`я) річки Десна - фрагмент старого русла річки. Що найчастіше має форму петлі або серпа;
- лист № 2445-4-24-2024 Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 22 липня 2024 року, на запит прокурора від 18 липня 2024 року, до якого долучено ретроспективні супутникові знімки у межах розташування земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221886800:29:076:6013, 3221886800:29:076:6014, станом на 13 березня 2010 року і окремо на теперішній час, із зазначенням їх ідентифікуючих ознак (меж) та взаємного розташування щодо водного об`єкта i ділянок суші. Із долучених матеріалів космічного знімання стариці річки Десна, із відображенням спірних земельних ділянок починаючи з 08 серпня 2011 року до 16 липня 2024 року, встановлено, що з моменту виникнення спірних правовідносин до теперішнього часу стариця річки Десна та її берегова лінія у межах розташування спірних земельних ділянок не змінювалась, спірні земельні ділянки останні роки знаходились у прибережній захисній смузі водного об`єкта як на час відведення у власність громадян у 2010 році, так і продовжують знаходитись на цей час.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
- суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Старика В. М. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова та ухвала суду апеляційної інстанції не відповідають.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Щодо доводів касаційної скарги про прийняття апеляційним судом нових доказів
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.
Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Отже, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Верховний Суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:
1) докази існували на час розгляду справи у суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші).
Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див. постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18; від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші).
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Одними з основних доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Старика В. М. є аргументи про те, що апеляційний суд у порушення вимог статей 78, 83, 367 ЦПК України безпідставно, не мотивувавши, прийняв на стадії апеляційного перегляду справи нові докази, які вплинули на вирішення справи, а саме: інформацію Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 19 липня 2024 року, супутникові знімки Національного центру управління та випробувань космічних засобів, які вплинули на вирішення справи. При цьому позивач жодним чином не мотивував неможливість подання таких суттєвих доказів у суді першої інстанції. Апеляційний суд не постановив окремого процесуального документа про прийняття цих доказів до розгляду.
Верховний Суд погоджується з такими доводами касаційної скарги.
Заступник керівника Київської обласної прокуратури до апеляційної скарги 29 липня 2024 року додав лист Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 19 липня 2024 року, супутникові знімки Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 22 липня 2024 року (том 3, а. с. 98-112).
У змісті апеляційної скарги відсутні мотиви неподання прокурором таких доказів до суду першої інстанції та причини неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції, відсутнє клопотання до апеляційного суду про прийняття та дослідження таких доказів.
Апеляційний суд при апеляційному розгляді справи та при ухваленні нового судового рішення взяв до уваги, дослідив та оцінив подані відповідачем нові докази.
Між тим, досліджуючи надані апеляційній інстанції відповідачем нові докази, суд не з`ясував поважність причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, узагалі не обговорював можливість їх прийняття, не мотивував свій висновок та не зазначив про це в судовому рішенні.
Отже, апеляційний суд у порушення наведених вище норм процесуального права та сталої судової практики, приймаючи від відповідача нові суттєві докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення ні окремим процесуальним документом, ні у своїй постанові по суті спору.
Щодо доводів касаційної скарги про невмотивованість судового рішення
Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення тощо (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).
У касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Старик В. М. посилався на незаконність цієї постанови, на відсутність аргументації відхилення його доводів про відсутність підстав та доказів того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, що є порушенням статті 6 Конвенції, посилався на відповідну судову практику Верховного Суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року Серія A, № 303-A у справі «Руїз Торія проти Іспанії»).
Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (вмотивованості) судових рішень.
ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення від 24 жовтня 2019 року у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42)).
У пункті 80 рішення від 12 лютого 2004 року у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
У пунктах 116-119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) закріплено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша, третя статті 89 ЦПК України). Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, із мотивувальної частини, що містить зазначення мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі, та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).
У підпункті «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції слід зазначити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи представника відповідача у частині оцінки невідповідності такого доказу, як топографічна зйомка ФОП ОСОБА_2 , вимогам статей 77-79 ЦПК України, не зазначив мотивів такого відхилення, чим порушив вимоги підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині також знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
За наведених обставин постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки суд ухвалив судові рішення з порушенням норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції встановив таке порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке є підставою для скасування постанови та ухвали суду апеляційної інстанції, інші доводи касаційної скарги Верховний Суд не перевіряє.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного та обґрунтованості доводів касаційної скарги, постанова суду апеляційної інстанції та ухвала про виправлення описки у цій постанові підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старика Володимира Михайловича задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
