Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С. та Воробйової І. А.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року у справі № 946/3565/24 (провадження № 14-150цс25)
11 березня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, в якій зробила правовий висновок про те, що у разі наявності у справі скороченого судового рішення, підписаного всім складом суду, відсутність підпису судді у повному тексті судового рішення (підписаному іншими суддями колегії, які складають більшість від складу суду) не є безумовною підставою для скасування судового рішення відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК (а так само аналогічних положень п. 5 ч. 3 ст. 353 КАС і п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК), якщо це обумовлено об`єктивними, непереборними причинами, які виникли після проголошення скороченого судового рішення (наприклад, смертю судді).
З таким висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємось і відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.
Стаття 265 ЦПК України визначає зміст рішення суду: рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні. У разі проголошення у судовому засіданні скороченого (вступної та резолютивної частин) рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. (стаття 268 ЦПК України).
Відповідно до статті 352 ЦПУ України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апеляційній скарзі мають бути, зокрема, зазначені: рішення або ухвала, що оскаржуються; в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Зміст постанови суду апеляційної інстанції визначено у статті 382 ЦПК України. Закон визначає, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, із вступної частини; описової частини із зазначенням: а) короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; б) короткого змісту вимог апеляційної скарги; в) узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; г) узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції проголошується за правилами, встановленими статтею 268 ЦПК України.
Частиною третьою статті 381 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Тобто постанова суду апеляційної інстанції (вступна та резолютивна частини, повний текст) підписується всім складом суду, що був визначений для розгляду справи. Іншого порядку підписання постанови ЦПК України не передбачає.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити судові рішення у касаційному порядку (стаття 389 ЦПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень є, у тому числі, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також якщо особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні.
Велика Палата, визнавши можливим не застосовувати зазначену норму у зв`язку зі смертю судді після проголошення скороченого рішення, фактично створила нове правило, яке не передбачене законом. Такий підхід виходить за межі тлумачення норми і становить її модифікацію.
Суд не наділений повноваженнями встановлювати винятки з імперативних процесуальних приписів, навіть за наявності об`єктивних обставин. Інакше відбувається підміна законодавчого регулювання судовим розсудом.
Відступ від прямої норми закону підриває принцип правової визначеності, який є складовою верховенства права.
Як послідовно і неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, правова визначеність передбачає передбачуваність правозастосування та однаковість підходів. Учасник процесу має право очікувати, що норма, сформульована як безумовна, буде застосована саме так, як вона викладена.
Запровадження судом винятків ad hoc означає, що застосування закону залежить не від його змісту, а від оцінки суду у конкретній справі. Це несумісно з вимогами правової визначеності.
Окремо слід зазначити, що рішення апеляційного суду, яке залишено в силі, фактично не містить мотивувальної частини.
У ньому відсутні: встановлені судом обставини справи; оцінка доказів; аналіз доводів сторін; правове обґрунтування висновків, мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Таке рішення не відповідає базовим вимогам до здійснення правосуддя.
За практикою Європейський суд з прав людини, обов`язок суду надавати мотивоване рішення є невід`ємним елементом права на справедливий суд. Саме мотиви дозволяють сторонам зрозуміти причини ухваленого рішення та ефективно реалізувати право на його оскарження.
Відсутність мотивування позбавляє це право змісту і робить судовий розгляд формальним.
Формальні вимоги процесуального закону, зокрема щодо підписання рішення та його структури, не є другорядними. Вони забезпечують: легітимність судового акта; прозорість судового розгляду; можливість оскарження судового рішення з наведених законом підстав, у випадку незгоди з рішеннями національних судів, звернутися за захистом до міжнародних судових установ чи подати конституційну скаргу. Правові позиції сформульовані у мотивувальних частинах судових рішеннях забезпечують правопорядок в суспільстві та сприяють підвищенню рівня довіри до судової влади.
Ігнорування цих вимог під приводом досягнення «справедливого результату» створює ризик довільного правозастосування.
Ураховуючи викладене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала скасувати постанову апеляційного суду на підставі пункту 3 частини першої статті 411 ЦПК України та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Ткачук О. С. Воробйова І. А.
