СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2/759/211/26
ун. № 759/11699/24
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про закриття провадження
23 лютого 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Єросової І.Ю.,
при секретарі Біляку М.О.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Гната Юри, 9 кім. 422), про визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ:
05.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання місця проживання дитини, факту самостійного виховання дитини її батьком, вимогами якої просить визначити місце проживання та самостійне виховування малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 , обґрунтовує тим, що 15.07.2006 між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.09.2023 (справа №756/8532/23) шлюб між ними розірвано. Із 20 грудня 2023 року і до дня подачі позову спільна донька проживає із ним. Як вказує позивач, відповідач із 2024 року не займалася вихованням, доглядом, харчуванням, освітою спільної дитини, так само остання не бере участі у матеріальному забезпеченні доньки. Наразі позивач є аспірантом, матеріально забезпечений, тобто має фінансову можливість самостійно утримувати доньку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2024 для розгляду даного позову визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.
Ухвалою суду від 10.06.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 18.07.2024 позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Київського апеляційного суду від 18.11.2024 ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 18.07.2024 про повернення позовної заяви скасована.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.12.2024 справа передана для розгляду судді Святошинського районного суду м. Києва Єросовій І.Ю.
Ухвалою від 18.12.2024 позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Київського апеляційного суду від 11.04.2025 ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18.12.2024 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.05.2025 справа передана для розгляду судді Святошинського районного суду м. Києва Єросовій І.Ю.
Ухвалою від 27.06.2025 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.
12.07.2025 ОСОБА_1 за допомогою системи «Електронний суд» надіслав до суду додаткові пояснення по справі щодо виконання ухвали від 27.06.2025 в частині доплати судового збору.
Ухвалою від 18.07.2025 провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження, викликано учасників справи у підготовче засідання на 13.10.2025 року.
У підготовчому засіданні позивач ОСОБА_1 вказав, що сторони не мають спору, між собою вирішили питання, з ким у подальшому проживатиме спільно дитина, однак мають бажання закріпити офіційно вказану обставину.
Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що позовні вимоги визнає у повному обсязі. Підтвердила, що фактично спір між нею та позивачем щодо визначення місця проживання спільної доньки відсутній.
Ухвалою від 24.11.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено для розгляду по суті.
06.01.2026 до суду надійшов лист органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому остання інформує суд про неможливість виконати ухвалу суду від 18.07.2025 про надання висновку щодо розв`язання наявного спору, оскільки фактично спір між батьками про визначення місця проживання дитини відсутній. Під час відвідування служби ОСОБА_2 зазначила, що не заперечує щодо проживання доньки із батьком, а сама вона бере активну участь у її вихованні та утриманні, коли ОСОБА_1 виїжджає за межі міста Києва донька проживає з нею. ОСОБА_1 не чинить перешкод у спілкуванні з донькою. У свою чергу, ОСОБА_1 повідомив, що у них із ОСОБА_2 відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, дочка проживає із ним, а ОСОБА_2 бере участь у вихованні спільної дитини.
12.01.2026 через систему «Електронний суд» позивачем скеровано заяву про зміну предмета та підстав позову, доповнення позовних вимог, в якій просить визначити ОСОБА_1 управителем майна, яке належить малолітній ОСОБА_3 .
Ухвалою від 23.02.2026 заяву про доповнення позовних вимог залишено без розгляду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги, вказуючи, що фактично спір між сторонами відсутній, донька постійно проживає з ним, однак він бажає юридично оформити факт постійного проживання із донькою та самостійного виховання останньої.
Відповідач ОСОБА_2 визнає пред`явлені до неї позовні вимоги та просить задовольнити їх. При цьому, підтримує позицію позивача про те, що спору про визначення місця проживання дитини між ними немає.
Суд, заслухавши позиції учасників справи, вивчивши доводи позовної заяви та долучені до неї докази, проаналізувавши матеріали судового провадження, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 року №2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У рішенні від 19 вересня 2019 року у справі "Andersena v. Latvia", заява № 79441/17, Європейський суд з прав людини відзначив, що "найкращі інтереси дитини" не можуть розумітися однаково, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або постанову про опіку або батьківських правах. Національні суди, відхиляючи певну інформацію і докази, що стосуються конкретного розгляду, не можуть вважатися такими, що проігнорували найкращі інтереси дитини.
У матеріалах справи міститься лист органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому остання інформує суд про неможливість виконати ухвалу суду від 18.07.2025 про надання висновку щодо розв`язання наявного спору, оскільки фактично спір між батьками про визначення місця проживання дитини відсутній. Під час відвідування служби ОСОБА_2 зазначила, що не заперечує щодо проживання доньки із батьком, а сама вона бере активну участь у її вихованні та утриманні, коли ОСОБА_1 виїжджає за межі міста Києва донька проживає з нею. ОСОБА_1 не чинить перешкод у спілкуванні з донькою. У свою чергу, ОСОБА_1 повідомив, що у них із ОСОБА_2 відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, дочка проживає із ним, а ОСОБА_2 бере участь у вихованні спільної дитини (т. 2 а.с. 106-108).
У ході судового розгляду даного провадження судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує щодо проживання дитини з батьком - позивачем, вказане підтверджено останньою у судових засіданнях. Більше того, сторони підтверджують, що між ними відсутній спір про визначення місця проживання дитини, однак вони бажають закріпити факт проживання доньки із батьком офіційно - судовим рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд наголошує, що завданням цивільного судочинства є вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За своїм змістом загальне позовне провадження покликано вирішити спір, наявний між сторонами, шляхом використання правової процедури, регламентованої нормами ЦПК України. При цьому, перед судом у позовному провадженні законодавцем не ставиться завдання підтвердження правовідносин або констатація таких правовідносин "на майбутнє".
З огляду на наявні фактичні обставини справи суд доходить висновку про те, що між сторонами фактично відсутній спір, оскільки з моменту фактичного припинення шлюбних відносин малолітня ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами, відповідач не висловлює заперечень щодо зміни місця проживання дитини. Отже, суд доходить висновку, що у даному випадку відсутній предмет спору, а тому справа підлягає закриттю.
У постанові від 20.09.2021 року у справі №638/3792/20 (провадження №61-3438сво21) Верховний Суд витлумачив, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.
Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Враховуючи, що між сторонами даного судового провадження з моменту фактичного припинення шлюбних відносин відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, малолітня ОСОБА_3 постійно проживала з батьком - позивачем, а мати - відповідач не заперечує щодо даного факту, не просить суд змінити місце проживання дитини, суд вважає за необхідне на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України постановити ухвалу про закриття даного провадження.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 43, 49, 255, 258-261, 352-355 ЦПК України, ст. 29 ЦК України, ст. 7, 171 СК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Гната Юри, 9 кім. 422), про визначення місця проживання дитини - закрити.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.Ю. Єросова