Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/1100/26 Справа № 201/10481/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (в режимі віделконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 62023000000000120 від 20 лютого 2023 року, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Соборного районного суду м. Дніпра від 03 листопада 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Садківці Могилів-Подільського району Вінницької області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , має вищу освіту, раніше судимий:
- 23.08.2017 Приазовським районним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 258-3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років без конфіскації майна,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України,
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Соборного районного суду м. Дніпра від 03 листопада 2025 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України до покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а також з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, державного управління та контролю, місцевого самоврядування на строк 10 років.
Згідно з обставинами, встановленими судом, згідно з ст.ст. 1, 2 Конституції України, Україна є суверенною, незалежною та унітарною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Статтею 19 Конституції України встановлено один із основних загальних засад правового порядку в Україні, який ґрунтується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
У період незалежності України Російська Федерація та її представники систематично, цілеспрямовано вели агресивну політику щодо України, проводили підривну діяльність проти вказаної держави, закладаючи підґрунтя економічного ослаблення України, дискредитації її у міжнародних торгівельних відносинах, штучно створюючи перепони на шляху руху України до вступу у НАТО, інтеграції у Європейський економічний союз, постійно посягали на суверенітет, територіальну цільність та недоторканість України, не визнавали її кордонів, приймали рішення та вчиняли дії, що загрожували обороноздатності, державній та економічній безпеці України.
Російською федерацією постійно вживались заходи щодо ескалації збройної агресії проти України, нав`язування сепаратизму, провокування міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, масових безпорядків, що загрожує безпеці, життю і здоров`ю громадян, державному суверенітету, конституційному ладу та територіальній цілісності України.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України, РФ та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року РФ визнано так звані «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до ради федерації звернення про використання збройних сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 05-00 годині президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому, в цей же день на виконання злочинного наказу вищого політичного керівництва РФ військовослужбовці зс та інших воєнізованих формувань РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, Донецькій і Луганській областях, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, у тому числі шляхом застосування оперативно-тактичних ракет (включаючи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом) по позиціям ЗС України та об`єктах цивільної інфраструктури, здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Окрім того, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 р. та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону № 1207-УІІ, окупаційна адміністрація РФ - сукупність державних органів і структур РФ, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних РФ самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
Пунктом 7 частини 1 статті 1-1 Закону визначено поняття «тимчасово окупована Російською Федерацією територія України» та встановлено, що це частини території України, в межах яких збройні формування Російської федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Статтею 3 Закону встановлено перелік територій, які вважаються «тимчасово окупованою територією». Такою територією визначається:
- сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
- внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
- інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Згідно з Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Агресія проти України" А/ЯЕ8/Е8-11/1 від 2 березня 2022 року, визнається, що Росія вчинила агресію проти України, порушивши базові норми ООН.
Проміжним рішенням Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй від 16 березня 2022 року, констатовано факт вторгнення Росії на територію України.
Крім того, преамбулою Закону встановлено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України.
Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Встановлено, що з початку березня 2022 року військовослужбовцями збройних сил країни агресора - Російської Федерації, у силовому виді за допомогою військової техніки шляхом вторгнення, було захоплено - окуповано окрему територію міста Маріуполя Донецької області. Для запровадження та утримання у незаконний спосіб місцевих мешканців вказаного населеного пункту військовослужбовці Російської Федерації та інших військових формувань, контрольованих державою-агресором, з метою повного контролю над захопленою територією, використовуючи силу та вогнепальну зброю на в`їздах та виїздах з території зазначеного міста обладнали ворожі бойові озброєні блокпости, а також ними введено спеціальний режим переміщення місцевого населення окупованою територією.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 вересня 2022 року» (в редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.09.2022), Маріупольська міська територіальна громада Маріупольського району Донецької області внесена до вказаного переліку територіальних громад, розташованих в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (п.п. 3 п. 7 розділу II Переліку).
Наступними редакціями вказаного переліку дана територіальна громада з нього не виключалась.
Таким чином, у зв`язку із веденням агресивної війни з боку Російської Федерації проти України, у травні 2022 року територія м. Маріуполя Донецької області тимчасово окупована та збройними формуваннями Російської Федерації встановлено загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
У подальшому, в умовах військового контролю збройних сил держави-агресора над вказаною територією та встановленого ними окупаційного режиму було сформовано незаконні органи влади в тимчасово окупованому м. Маріуполь Донецької області, зокрема, на окупованій території утворено місцеву адміністрацію ДНР - «адміністрацію м. Маріуполя».
Після чого невстановленими особами з числа представників окупаційної влади Російської Федерації проведено роботу з виявлення осіб серед місцевого населення Маріупольського району, які б виконували організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у правоохоронних, контролюючих, контролюючих, судових органах та незаконних органах влади, зокрема, в окупаційній місцевій адміністрації держави-агресора, а також здійснювали діяльність за відповідними напрямками у співпраці з ними.
При цьому, значна кількість громадян України з числа співробітників правоохоронних, контролюючих, судових органів та органів місцевої влади Маріупольського району Донецької області, діючи між собою за попередньою змовою групою осіб, усвідомлюючи кожен протиправний характер своїх дій, погодилися співпрацювати із окупаційною владою та виконувати вказівки та розпорядження представників окупаційної влади та військових посадових осіб ЗС РФ. При цьому, зазначена група осіб розподілила між собою подальші ролі у реалізації вищевказаного спільного злочинного задуму.
Так, в один із днів у період тимчасової окупації м. Маріуполя та Маріупольського р-ну Донецької обл. (більш точна дата не встановлена) невстановлені особи із числа представників окупаційних сил Російської Федерації запропонували громадянину України ОСОБА_8 обійняти посаду голови у незаконно створеному органі влади - окупаційній адміністрації держави-агресора «Адміністрації м. Маріуполя ДНР», що знаходиться за адресою: вул. Громової, 63, м. Маріуполь.
При цьому, громадянин України ОСОБА_8 , який постійно проживав на території Донецької області був достеменно обізнаний про те, що у 2014 році розпочалась збройна агресія Російської Федерації проти України, а також про те, що з 24.02.2022 вона переросла у широкомасштабне вторгнення військ РФ на територію суверенної держави, до громадянства якої він належить. Також ОСОБА_8 , об`єктивно розумів зміст загальновідомих подій про те, що збройні формування Російської Федерації шляхом вчинення воєнного нападу захопили Маріупольський район Донецької області та створили на окупованій території окупаційні адміністрації.
Незважаючи на вказані факти, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи громадянином України, усвідомлюючи, що Україна є унітарною державою, її суверенітет України поширюється на всю територію держави, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, перебуваючи в тимчасово окупованому м. Маріуполь Донецької області, керуючись корисливими мотивами, з метою сприяння представникам окупаційної влади та військовим посадовим особам ЗС РФ у веденні агресивної війни проти України, діючи за попередньою змовою групою осіб з невстановленими працівниками правоохоронних, контролюючих, судових органів та незаконних органів влади м. Маріуполя Донецької області, які перейшли на бік ворога, нехтуючи при цьому положеннями Конституції України та вимогами інших законів України, погодився виконувати відведену йому роль у реалізації спільного злочинного задуму та добровільно 23.01.2023 зайняв посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території в окупаційній адміністрації держави-агресора, а саме «голови адміністрації м. Маріуполя ДНР».
У подальшому, достовірно розуміючи, що на території м. Маріуполя Донецької області діє окупаційний режим, введений у зв`язку із захопленням військовослужбовцями та представникам збройних сил Російської Федерації території та державної влади у вказаному населеному пункті, всупереч передбаченого Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» порядку, ОСОБА_8 приступив до виконання покладених на нього представниками РФ організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади - окупаційної адміністрації держави-агресора, в які, окрім сприяння протиправній діяльності державі-агресору, входять: організація роботи окупаційної адміністрації держави-агресора та здійснення керівництва її діяльністю; призначення осіб на посади в окупаційній адміністрації держави-агресора; управління захопленими об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності місцевої ради м. Маріуполя, в тому числі на користь представників держави-агресора; здійснення управління захопленим майном, яке перебуває у комунальній власності місцевої ради м. Маріуполя, в тому числі на користь представників держави-агресора тощо.
У такий спосіб ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді «голови адміністрації м. Маріуполя ДНР», діючи умисно за попередньою змовою групою осіб з іншими представниками окупаційної адміністрації, у тому числі з працівниками правоохоронних органів України, які перейшли на бік ворога, здійснює незаконні владні повноваження на території м. Маріуполя Донецької області, а отже виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно- господарській функції.
Займаючи посаду «голови адміністрації м. Маріуполя ДНР» в незаконному органі влади і виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарській функції стосовно мешканців м. Маріуполя Донецької області, діючи за попередньою змовою групою осіб з іншими представниками окупаційної адміністрації, у тому числі з працівниками правоохоронних органів України, які перейшли на бік ворога, ОСОБА_8 курує питання бюджету, економіки, сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, захисту прав споживачів, промисловості, паливно-енергетичного комплексу, транспорту, надзвичайних ситуацій, будівництва, земельних відносин, житлово-комунального та дорожнього господарства, екології та розвитку зони відпочинку узбережжя Азовського моря.
Так, ОСОБА_8 , займаючи посаду «голови адміністрації м. Маріуполя ДНР» в незаконному органі влади і виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарській функції стосовно мешканців м. Маріуполя Донецької області, діючи за попередньою змовою групою осіб з іншими представниками окупаційної адміністрації, у тому числі з працівниками правоохоронних органів України, які перейшли на бік ворога, 24.01.2023 о 14:20 год. надав російському федеральному телевізійному каналу «Росія 24» інтерв`ю тривалістю 6 хвилин 17 секунд, в ході якого повідомив про своє бачення розвитку м. Маріуполя в ході його тимчасової окупації, свою роль при цьому у якості так званого голови адміністрації, а також допомоги в цьому процесі з боку президента РФ ОСОБА_9 та голови так званої «днр» ОСОБА_10 .
Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_8 знижує рівень захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого забезпечується сталий розвиток суспільства, його дії завдають шкоди верховенству державної влади її самостійності усередині країни; нерозривності взаємозв`язку всіх складових території держави, що характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету; підготовленості держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту; захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, її економічного, оборонного потенціалу, правопорядку, життєво важливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності від іноземних спеціальних служб; захищеності інтересів України у сфері економіки.
В апеляційній скарзі захисник в інтересах обвинуваченого просить вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Так, адвокат вважає, що досудове розслідування було розпочато безпідставно. Захисник зауважує, що закон зобов`язує слідчого та прокурора самостійно внести відомості до ЄРДР. Разом із цим, в даному кримінальному провадженні внесенню відомостей до ЄРДР передувало звернення як слідчого, так і прокурора із рапортами про надання дозволу на здійснення такої дії. Поряд із цим, адвокат вважає порушеними правила підслідності. Захисник зазначає, що досудове розслідування кримінального провадження здійснювалось ГСУ ДБР, в той час як відповідно до вимог закону воно мало здійснюватись органами безпеки. При цьому, прокурор мав повноваження доручати проведення досудового розслідування ГСУ ДБР лише у разі неефективності досудового розслідування, здійснюваного органами безпеки. Що стосується кваліфікації, то на думку захисника незрозумілою залишається інкримінована обвинуваченому попередня змова. Адвокат зауважує, що матеріали провадження не містять доказів, які б вказували на її існування. Відсутнє посилання на неї і в обвинуваченні. Окрім наведеного, захисник не погоджується також й з доказами, покладеними в основу вироку. Адвокат зазначає, що досліджені протоколи огляду та відеозапис не дають можливості встановити його походження. Відсутній у справі й оригінал носія з цим відеозаписом. Водночас, на думку захисника, з наведених доказів неможливо встановити такої обов`язкової ознаки злочину, як добровільність заняття посади. Більш того, адвокат вважаю сумнівною інформацію, отриману в ході огляду, адже доступ до таких сайтів в Україні заблоковано. Серед іншого, не було надано й доказів на підтвердження прийняття обвинуваченого на посаду. При цьому, наявний у матеріалах провадження наказ ці обставини засвідчувати не може, оскільки не містить підпису особи, яка його видала. Також, не було доведено які саме організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції виконував обвинувачений. Щодо показань свідків, то вони винуватості обвинуваченого не доводять, оскільки ці свідки очевидцями події не були та з м. Маріуполя виїхали. Окрім цього, захисник вважає призначене обвинуваченому покарання занадто суворим. На переконання адвоката, суд безпідставно не врахував даних про його особу, в тому числі й вік останнього, та не мотивував необхідність призначення покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкціює статті. Разом із цим, захисник вважає безпідставно застосованою процедуру спеціального судового провадження. На переконання останнього, така процедура суттєво порушує права обвинуваченого. Окремо захисник звертає увагу на те, що судом не було вирішено питання про закриття підготовчого судового засідання та призначення акта до розгляду, натомість ухвалено рішення про здійснення спеціального судового провадження. Серед іншого, захисник вважає порушеним право на захист обвинуваченого, оскільки під час досудового розслідування адвокат ОСОБА_11 пасивно приймала участь у кримінальному провадженні, а її позиція вочевидь не відповідала інтересам обвинуваченого. Таким чином, захист обвинуваченого не був ефективним.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, який просив вирок залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України, за встановлених судом обставин, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим.
Так, вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується дослідженими в ході судового розгляду:
- показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_12 колишнього помічника чергового чергової частини Маріупольського міського управління поліції, який засвідчив впізнання ОСОБА_8 за фотознімками і публікаціями інтернет ресурсів та вказав на те, що знав обвинуваченого з 2011 року, коли він був начальником Іллічівського районного відділу міліції (поліції) м. Маріуполя. В 2014 році останній був призначений начальником Маріупольського РУП в Донецькій області і він йому підпорядковувався. Після звільнення Маріуполя в 2015 році ОСОБА_8 було затримано, потім відпустили і він поїхав на підконтрольну РФ територію;
- показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_13 працівника поліції, який засвідчив впізнання ОСОБА_8 за фотознімками і публікаціями інтернет ресурсів та вказав на те, що знав обвинуваченого з 2008 чи 2009 року, він був працівником поліції на різних посадах, з 2014 по 2015 він був начальником Маріупольського РУП в Донецькій області і він йому підпорядковувався. Востаннє він його бачив в 2015 році, оскільки після звільнення Маріуполя в 2015 році його було затримано. В 2018-2020 роках він бачив публікації в ТГ каналах, з яких довідався про те, що ОСОБА_8 став мером м. Ясинуватої, а потім 2023 році він дізнався, що останній став мером м. Маріуполя;
- протоколом огляду від 31.03.2023 та DVD-R диском, якими зафіксовано огляд сторінки з назвою «Указы Главы ДНР», що містить Указ т.в.о. Голови Донецької народної республіки № 15 від 23.01.2023 ОСОБА_14 про призначення ОСОБА_8 головою адміністрації міста Маріуполя (т. 1 а.п. 147-150, 151-155);
- протоколом огляду відеозапису від 25.01.2023, DVD-R диском та стенограммою, якими зафіксовано інтернет ресурсу з назвою (мовою оригіналу): «Интервью. Олег Моргун о назначении мэром Мариуполя и своей команде», веб-сторінки з каналом російського телебачення «Россия 24», що містить інтерв`ю останнього у вигляді прямого ефіру, тривалістю 6 хвилин 17 секунд, датоване 24.01.2023 час 14 годин 20 хвилин. Під інтерв`ю та на запитання ведучого ОСОБА_8 розповідає про своє бачення подальшого розвитку міста Маріуполя, його вклад в цей процес як новопризначеного мера, а також допомоги в цьому процесі зі сторони президента РФ ОСОБА_15 та глави так званої ДНР ОСОБА_16 (т. 1 а.п. 151-159);
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.02.2023, під час проведення якого ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_8 , як особу, яка виконувала обов`язки начальника Маріупольського міського управління міліції ГУМВС України в Донецькій області (т. 1 а.п. 170-172);
- протоколом огляду від 02.02.2023 за участю свідка ОСОБА_12 та DVD-R диском, згідно з якими під час огляду відеозапису з назвою (мовою оригіналу): «Интервью. ОСОБА_17 мэром Мариуполя и своей колманде», свідок заявив, що інтерв`ю дає колишній виконуючий обов`язки начальника Маріупольського міського відділу міліції ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.п. 173-179);
- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.02.2023, під час проведення якого ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_8 , як особу, яка виконувала обов`язки начальника Маріупольського міського управління міліції ГУМВС України в Донецькій області (т. 1 а.п. 190-192);
- протоколом огляду від 01.02.2023 (т. 1 а.п. 193-198) за участю свідка ОСОБА_13 та DVD-R диском, згідно з якими під час огляду відеозапису з назвою (мовою оригіналу): «Интервью. ОСОБА_17 мэром Мариуполя и своей колманде», свідок заявив, що інтерв`ю дає колишній виконуючий обов`язки начальника Маріупольського міського відділу міліції ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.п. 193-199).
Надаючи оцінку наведеним доказам у своїй сукупності, у колегії суддів відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає достатніми для доведення винуватості ОСОБА_8 , а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Матеріалами провадження об`єктивно підтвержується, що ОСОБА_8 , якого свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 впізнали як колишнього очільника Маріупольського міського управління міліції ГУМВС України в Донецькій області, Указом т.в.о. Голови Донецької народної республіки № 15 від 23.01.2023 ОСОБА_14 був призначений головою адміністрації міста Маріуполя, а в своєму інтерв`ю російському федеральному телевізійному каналу в прямому ефірі підтвердив добровільність своїх дій, висловлюючи своє бачення розвитку м. Маріуполя та свою роль у якості голови адміністрації. При цьому, дії обвинуваченого були вчинені за попередньою змовою групою осіб з невстановленими працівниками правоохоронних, контролюючих, судових органів та незаконних органів влади м. Маріуполя Донецької області, які перейшли на бік ворога.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає повністю доведеною винуватість обвинуваченого у колабораційній діяльності, тобто добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Доводи захисника про те, що свідки не були очевидцями подій, а матеріали провадження не містять указу про призначення колегія суддів розцінює критично.
Колегія суддів вважає достатніми протоколи огляду інтернет ресурсів для доведення факту зайняття ОСОБА_8 відповідної посади, а показання свідків такими, що доповнюють їх зміст впізнанням останнього.
Поряд із цим, не є обґрунтованими й посилання захисника на те, що досліджені протоколи та відеозапис не дають можливості встановити його походження.
З матеріалів провадження вбачається, що відеозапис, як і указ про призначення ОСОБА_8 , здобуто органом досудового розслідування під час огляду інтернет ресурсів в мережі інтернет.
За змістом ст. 99 КПК матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є документами і можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази. Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Верховний Суд у постанові від 21 липня 2025 року (справа №201/11849/23) дійшов висновку, що протоколи оглядів інтернет-сторінок і телеграм-каналів та додатки до протоколів, у яких зафіксовано за допомогою функцій скриншоту, друку й запису на технічні носії інформації зміст відображеної на них інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню, є допустимими доказами.
З матеріалів провадження вбачається, що протоколи оглядів були складені у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону, а тому зміст відображеної в інтернет ресурсах інформації підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні.
Що стосується відсутності оригіналу відеозапису, то колегія суддів зауважує, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Аналогічні правові висновки містить постанова Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к).
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає протоколи оглядів належними та допустимими доказами.
Надаючи оцінку доводам захисника про помилковість кваліфікації дій обвинуваченого за ознаками попередньої змови, а також наявності у обвинуваченого організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 28 КК України встановлено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. При цьому домовленість про спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони.
Як правильно встановлено судом та що підтверджується матеріалами провадження, обвинуваченим були вчинено злочин за попередньою змовою групою осіб з працівниками з невстановленими працівниками правоохоронних, контролюючих, судових органів та незаконних органів влади м. Маріуполя Донецької області, які перейшли на бік ворога, що спростовує будь-які сумніви у правильності кваліфікації дій ОСОБА_8 .
Що стосується організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, то посада голови адміністрації міста Маріуполя, як органу виконавчої влади, передбачає їх виконання та не потребує встановлення реальних повноважень, які надала йому окупаційна влада у зв`язку з її заняттям.
Щодо доводів захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, що ставить під сумнів покладені в основу вироку, то вони свого підтвердження під час апеляційного розгляду також не знайшли.
Так, в апеляційній скарзі обвинувачений посилається на те, що досудове розслідування кримінального провадження було розпочато на підставі рапортів та здійснювалось з порушенням правил підслідності СУ ДБР.
Надаючи оцінку наведеним доводам, колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62023000000000120 від 20.02.2023 щодо ОСОБА_8 було наслідком виділення матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42022000000001158 від 26.08.2022.
Разом із цим, кримінальне провадження № 42022000000001158 від 26.08.2022 об`єднувалось з низкою інших проваджень, зокрема внесених до ЄРДР за №№ 42022000000001159, 42022000000001160, 42022000000001161 від 26.08.2022 за різними правовими кваліфікаціями, а подальшому й з внесеним до ЄРДР за № 42022000000001509 від 27.10.2022 за ч. 2 ст. 111 КК України.
Як встановлено судом у вироку, внесенню вказаних відомостей до ЄРДР об`єктивно передувало складання слідчими та прокурорами відповідних рапортів.
Так, Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298, визначено, що облік кримінальних правопорушень за заявами, повідомленнями, які надійшли до органів прокуратури, досудового розслідування чи дізнання, або щодо виявлених прокурором, слідчим, дізнавачем з інших джерел обставин, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, здійснюється Реєстратором за дорученням керівника органу прокуратури або органу досудового розслідування, органу дізнання шляхом внесення до Реєстру відомостей, визначених частиною п`ятою статті 214 КПК України.
З матеріалів провадження вбачається, що підставою для внесення відомостей до ЄРДР за № 42022000000001158 від 26.08.2022 слугував рапорт прокурора, в якому він повідомляє про протиправні дії громадян України на тимчасово окупованій території м. Маріуполя та Маріупольського району.
Разом із цим, в ході досудового розслідування вказаного провадження, 23.09.2022, 20.10.2022 і 03.02.2023 слідчий відділу ГСУ ДБР звертався до керівника відділу ГСУ ДБР про надання дозволу на внесення відомостей до ЄРДР кваліфікуючої ознаки з посиланням на ч. 2 ст. 28 КК України.
Окрім цього, 27.10.2022 прокурор звертався до заступника Генерального прокурора про надання дозволу на внесення відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України до ЄРДР.
Таким чином, слідчі та прокурори діяли у відповідності з вимогами закону, що спростовує будь-які сумніви у їх упередженості.
Що стосується безпідставно визначеної підслідності за ГСУ ДБР, то вказані доводи також не заслуговують на увагу.
За правилами ч. 2 ст. 216 КПК України, досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 201, 258-258-6, 265-1, 305, 328, 329, 330, 332-1, 332-2, 333, 334, 359, 422, 435-1, 436, 436-2, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 442-1, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України здійснюють слідчі органи безпеки.
Поряд із цим, згідно з вимогами частини четвертої цієї статті, досудове розслідування злочинів, вчинених, в тому числі, працівником правоохоронного органу, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності Національного антикорупційного бюро України згідно з частиною п`ятою цієї статті здійснюють слідчі органів державного бюро розслідувань.
Матеріалами провадження об`єктивно підтверджується, що досудове розслідування кримінальних проваджень здійснювалось зокрема відносно працівників правоохоронних органів, отже підслідність було об`єктиво визначено за ГСУ ДБР.
Що стосується доводів захисника про порушення права на захист обвинуваченого через здійснення неефективного захисту, а також безпідставне застосування процедури спеціального судового провадження, то вони також свого підтвердження під час апеляційного розгляду не знайшли.
Відповідно до ч. 2 ст. 297-5 КПК України, спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 442-1, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що у зв`язку з перебуванням на тимчасово окупованій території та оголошенням у розшук, відносно ОСОБА_8 проводилось спеціальне досудове розслідування та судовий розгляд (in absentia), про що слідчим суддею та судом ухвалювались відповідні судові рішення. Захист прав останнього здійснював захисник за призначенням ОСОБА_11 , якою вимоги кримінального процесуального закону не порушувались.
При цьому, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, обвинувачений повідомлявся про форму здійснення кримінального провадження, свій статус у ньому, а також про виклик слідчим, прокурором та судом у спосіб, передбачений ст.ст. 297-5, 323 КПК України.
За цих умов, вважати права ОСОБА_8 порушеними колегія суддів не може.
Таким чином, порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Вирішуючи питання про відповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину та його особі, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_8 судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, а також ті обставини, що ОСОБА_8 вчинив злочин проти основ національної безпеки України та раніше судимий за ч. 1 ст. 258-3 КК України.
В якості обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, суд визнав рецидив злочинів та не встанови таких, які б в силу вимог ст. 66 КК України його пом`якшували.
Надавши оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України, а так само й остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України та за своїм видом та розміром є справедливим по відношенню до нього.
З висновками суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_8 лише шляхом ізоляції від суспільства протягом визначеного судом строку позбавлення волі, за умови конфіскації майна та позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно господарських функцій в органах державної влади, державного управління та контролю, місцевого самоврядування, колегія суддів погоджується та не вбачає підстав для призначення менш суворого покарання.
Посилання захисника не неврахування даних про особу обвинуваченого, в тому числі і його віку не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не здатні пом`якшити відповідальність ОСОБА_8 , як особи, яка вчинила злочин, що становить велику суспільну небезпеку.
Отже, колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту та приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку, який скасуванню з викладених в апеляційній скарзі мотивів не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України,
колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Соборного районного суду м. Дніпра від 03 листопада 2025 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
