Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 620/183/23
адміністративне провадження № К/990/3014/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Білак М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 620/183/23
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Слєпченка Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року (головуючий суддя - Скалозуб Ю.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року (суддя-доповідач - Кобаль М.І., судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О.)
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати незаконною мобілізацію позивача до лав Збройних Сил України 11 квітня 2022 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення в даній справі.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не довів належними та допустимими доказами правомірності вчинених дій, з огляду на те, що проходження військової служби за призовом під час мобілізації передбачає наявність відповідного волевиявлення особи, тоді як позивач на момент виникнення спірних правовідносин уже мав статус військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації, а відтак передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) правові підстави для його звільнення з військової служби були відсутні.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Як на підставу оскарження судових рішень попередніх інстанцій позивач послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у подібних правовідносинах.
За доводами касатора, встановлення протиправності призову на військову службу за мобілізацією має наслідком відновлення правового статусу позивача, який існував до моменту такого призову, попри відсутність у законодавстві окремо визначеної підстави для звільнення з військової служби у випадку визнання мобілізації незаконною. При цьому скаржник наголошує, що з огляду на відсутність дискреційних повноважень державного органу щодо вирішення питання про звільнення особи з військової служби у разі визнання мобілізації незаконною, саме суд може перебрати на себе такі повноваження.
Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, має виняткове значення для позивача.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року (судді: Мартинюк Н.М., Жук А.В., Єресько Л.О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Слєпченка Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 620/183/23.
На підставі службової записки секретаря судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян та розпорядження керівника Апарату Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду для розгляду цієї справи: головуючий суддя (суддя-доповідач) Соколов В.М., судді - Єресько Л.О., Білак М.В.
За інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ - касаційна скарга у справі № 620/183/23 доставлена в Електронний кабінет відповідачів 23 січня 2024 року, а електронний документ - ухвала суду про відкриття касаційного провадження від 21 лютого 2024 року доставлена 22 лютого 2024 року, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України.
Ухвалою від 13 травня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений та триває на момент розгляду цієї справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 4 Закону № 3543-XII).
Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 3543-XII встановлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом (частини першої статті 22 Закону № 3543-XII).
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Військовозобов`язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах. За необхідності зазначені особи призиваються на військову службу командирами відповідних військових частин за розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України. Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (частина п`ята статті 22 Закону № 3543-XII).
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 23 Закону № 3543-XII, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби встановлює Закон № 2232-XII.
Згідно із частинами першою-третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина дев`ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Згідно із частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону № 2232-XII).
Частиною першою статті 4 Закону № 2232-XII передбачено, що збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно з частиною одинадцятою статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Абзац 2 частини першої статті 39 Закону № 2232-XII передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Відтак, правове регулювання військового обов`язку здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII, а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону № 3543-XIII.
Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Підпунктом 1 пункту 252 Положення № 1153/2008 визначено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.
Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Таким чином, право на відстрочку від призову під час мобілізації та право на звільнення з військової служби є різними за своїм змістом, підставами виникнення та правовими наслідками правовими категоріями.
Право на відстрочку виникає до моменту набуття особою статусу військовослужбовця та стосується стадії призову на військову службу під час мобілізації. Таке право врегульоване статтею 23 Закону № 3543-XII та полягає у звільненні окремих категорій осіб від призову під час мобілізації за наявності визначених законом умов.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 280/6033/22.
Так, пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
При цьому відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Подібні положення відображено у пункті 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 921, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до якого призовники і військовозобов`язані повинні особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку призовників, військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про місце роботи і посади.
При цьому, колегія суддів зауважує, що правовий статус особи, яка реалізувала право на відстрочку у визначеному законом порядку, та особи, яка такого права не реалізувала, не є тотожним.
Особа, яка до моменту призову звернулась із заявою та документами, що підтверджують наявність підстав для відстрочки, набуває правового становища особи, щодо якої територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний перевірити наявність відповідних підстав та прийняти рішення з урахуванням установлених законом гарантій звільнення від призову під час мобілізації.
Натомість у випадку, коли особа, маючи передбачене законом право на відстрочку, не реалізувала його у визначений спосіб до моменту призову, а після призову була зарахована до списків особового складу військової частини, спірні правовідносини переходять у сферу проходження військової служби та регулюються спеціальним законодавством про військову службу.
Водночас такий висновок не означає, що будь-яке порушення права на відстрочку не може мати правових наслідків для оцінки правомірності рішень чи дій суб`єкта владних повноважень. Оцінка наслідків призову особи, яка мала право на відстрочку, має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, у тому числі поведінки особи щодо реалізації такого права, характеру допущених порушень та стадії спірних правовідносин.
При цьому, право на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється статтею 26 Закону № 2232-XII. Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону.
Отже, наявність у особи права на відстрочку від призову не є тотожною наявності права на звільнення з військової служби після фактичного призову та зарахування до списків особового складу військової частини.
Судами попередніх інстанцій установлено, що на момент призову ОСОБА_1 належав до категорії педагогічних працівників закладу загальної середньої освіти та працював за основним місцем роботи більш як на 0,75 ставки, у зв`язку із чим відповідно до статті 23 Закону № 3543-XII не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що на момент призову працював учителем ліцею, а тому відповідно до абзацу третього частини другої статті 23 Закону № 3543-XII належав до категорії осіб, які мали право на відстрочку від призову під час мобілізації. Водночас позивач наголошує, що хоча суди й визнали протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо його призову на військову службу, таке рішення не забезпечило поновлення його становища, яке існувало до мобілізації. На думку скаржника, це зумовлено тим, що після набуття статусу військовослужбовця питання звільнення з військової служби регулюється положеннями статті 26 Закону № 2232-XII, яка не містить такої підстави для звільнення, як наявність у особи права на відстрочку від призову під час мобілізації.
Оцінюючи доводи скаржника про те, що позивач відповідно до статті 23 Закону № 3543-XII мав право на відстрочку від призову під час мобілізації як педагогічний працівник закладу загальної середньої освіти, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність у особи такого права не звільняє її автоматично від обов`язку проходження військової служби, а передбачає можливість реалізації права на відстрочку у визначеному законом порядку.
При цьому наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Зазначені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 липня 2023 року у справі № 380/7792/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 19 вересня 2023 року у справі № 160/14641/22, від 16 листопада 2023 року у справі № 160/15200/22.
Отже, на момент призову на військову службу позивач, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.
При цьому колегія суддів ураховує, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою чи документами на підтвердження наявності підстав для відстрочки від призову до моменту його мобілізації, тоді як після призову на військову службу та зарахування до списків особового складу військової частини позивач набув статусу військовослужбовця, у зв`язку із чим питання припинення проходження ним військової служби підлягає вирішенню з урахуванням положень статті 26 Закону № 2232-XII, яка визначає підстави звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.
Оскільки підстави для звільнення з військової служби, передбачені частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII, у позивача відсутні, сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби.
Таким чином, протиправність дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову особи, яка мала право на відстрочку, не змінює встановленого законом порядку та підстав звільнення з військової служби після набуття особою статусу військовослужбовця.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те що, оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак незаконні дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлені судом під час розгляду даної справи, щодо його призову на військову службу, не є підставою для звільнення з військової служби останнього, відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII.
За таких обставин доводи скаржника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, а відтак Суд констатує, що підстави для скасування оскаржуваних судових актів за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України відсутні.
У контексті оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень через призму правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна правова оцінка. Суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Суд зауважує, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного провадження, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій та не знайшли підтвердження.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в передбачених статтею 341 КАС України межах, ухвалені з додержанням норм матеріального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
У клопотанні позивач просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на наявність виключної правової проблеми і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вирішуючи указане клопотання, колегія суддів виходить з того, що підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлені статтями 346, 347 КАС України.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 346 КАС України).
Суд установив, що клопотання скаржника не містить належного правового обґрунтування необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема щодо наявності у справі виключної правової проблеми, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а фактично ґрунтується виключно на незгоді скаржника з позицією судів попередніх інстанцій.
Проаналізувавши зазначені скаржником підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, та в повній мірі дозволяють вирішити спір.
Крім того колегія суддів зазначає, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.
Отже, даний спір може бути вирішений Касаційним адміністративним судом.
Ураховуючи викладене, у клопотанні скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання позивача про передачу справи № 620/183/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Слєпченка Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 березня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько М.В. Білак
