Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Кишакевича Л. Ю.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2026 року
(справа № 990SCGC/32/25, провадження № 11-275сап25)
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата), 14 травня
2026 року розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Кулик Олег Ігорович, на рішення Вищої ради правосуддя від 3 червня 2025 року № 1192/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 2 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .
За результатами перегляду оскаржених судових рішень Велика Палата винесла постанову, якою скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кулик О.І., залишено без задоволення, а рішення ВРП від 3 червня 2025 року № 1192/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 2 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» - без змін.
Короткий зміст оскаржених рішень та фактичні обставини справи
Рішенням від 02 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25 Друга Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
За змістом цього рішення Друга Дисциплінарна палата ВРП за результатом розгляду дисциплінарної справи дійшла висновку про наявність в діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, що знайшло прояв у тому, що суддя своїми діями допустив поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, та є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП ґрунтується на таких встановлених обставинах.
НАБУ здійснювала досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000312 від 13 липня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, визначеного ч. 3 статті 368 КК України, щодо одержання неправомірної вигоди головою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за пособництва ОСОБА_2 за ухвалення рішень про скасування арешту на майно у кримінальних провадженнях.
29 квітня 2024 року заступник Генерального прокурора - керівник САП Клименко О. В. склав письмове повідомлення про підозру судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного частиною третьою статті 368 КК України, яке вручене йому того ж дня.
На підставі аналізу змісту ухвал Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2023 року у справа № 173/1465/23 та від 06 лютого 2024 року у справі № 173/412/24, а також копій матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000312 від 13 липня 2023 року Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що 23 травня 2023 року на автодорозі Н-08 (Бориспіль - Дніпро - Запоріжжя) між селами Бородаївка та Правобережне Кам`янського району Дніпропетровської області працівники поліції зупинили автомобіль марки «FAW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перевозив 15 кубічних метрів колод деревини. Цей автомобіль був у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а деревина належала фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 . Здійснивши огляд зазначеного автомобіля, працівники поліції вилучили його та деревину, після чого розпочато кримінальне провадження № 12023041430000226 за частиною першою статті 246 КК України.
До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області 25 травня 2023 року надійшло клопотання слідчого, погоджене із процесуальним керівником, про арешт майна (автомобіля «FAW» та деревини) у кримінальному провадженні № 12023041430000226 від 23 травня 2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, визначеного частиною першою статті 246 КК України.
Слідчий суддя Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ухвалою від 29 травня 2023 року у справі № 173/1465/23 (провадження № 1-кс/173/318/2023) задовольнив це клопотання наклав арешт, заборонив розпоряджатися та користуватися автомобілем «FAW» і деревиною.
ОСОБА_3 та ОСОБА_5 оскаржили це судове рішення до Дніпровського апеляційного суду, який ухвалою від 19 червня 2023 року залишив без задоволення апеляційну скаргу, а рішення слідчого судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 - без змін.
За версією слідства, 23 червня 2023 року ОСОБА_2 засобами телефонного зв`язку повідомив ОСОБА_5 , що він знає про накладення арешту на автомобіль «FAW» і деревину, а також, що скасувати арешт цього майна можна за умови надання судді ОСОБА_6 неправомірної вигоди.
У місті Верхньодніпровську Кам`янського району Дніпропетровської області 02 лютого 2024 року працівники поліції зупинили автомобіль марки «Renault» із причепом. Автомобіль та причіп перебували в користуванні ОСОБА_3 . Здійснивши огляд зазначеного автомобіля, працівники поліції вилучили його разом із причепом, після чого було розпочато кримінальне провадження № 1202404130000068 за частиною першою статті 246 КК України (незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу).
До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області 05 лютого 2024 року надійшло клопотання слідчого, погоджене із процесуальним керівником, у кримінальному провадженні № 1202404130000068 про арешт автомобіля «Renault» та причепа.
Слідчий суддя Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 ухвалою від 06 лютого 2024 року у справі № 173/412/24 (провадження № 1-кс/173/105/2024) задовольнив це клопотання слідчого та наклав арешт шляхом заборони розпоряджатися та користуватися автомобілем «Renault» і причепом.
За версією слідства, після накладення арешту на автомобіль «Renault» та причіп суддя ОСОБА_1 вступив у змову з ОСОБА_2 щодо одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_5 та ОСОБА_7 за зняття арештів з автомобілів «FAW», «Renault», деревини та причепа.
У період з 18 березня до 11 квітня 2024 року ОСОБА_1 узгодив із ОСОБА_2 розмір грошових коштів за зняття арешту з майна в сумі 2 500 дол. США. Надалі 11 квітня 2024 року ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_7 , що за його посередництва за надання судді ОСОБА_1 2 500 дол. США той скасує арешт, для цього ОСОБА_7 має приїхати до нього ( ОСОБА_2 ) та передати неправомірну вигоду.
Наступного дня, 12 квітня 2024 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 за попередньою домовленістю приїхали до місця проживання ОСОБА_2 , де ОСОБА_7 передав йому грошові кошти в сумі 2 500 дол. США для подальшого передання частини цих грошових коштів ОСОБА_1 за те, щоб він ухвалив рішення про зняття арешту з автомобілів, причепа та деревини. Також під час цієї зустрічі ОСОБА_7 передав ОСОБА_2 проєкт клопотання про скасування арешту автомобіля «FAW» та деревини.
Надалі, 13 квітня 2024 року, суддя ОСОБА_1 приїхав до місця проживання ОСОБА_2 , де у проміжку часу між 17:42 год до 18:03 год отримав від ОСОБА_2 частину грошових коштів, які той отримав від ОСОБА_7 , ознайомився з наданим йому ОСОБА_2 текстом проєкту клопотання про скасування арешту, дав вказівки щодо коригування тексту клопотання, а також наголосив на обов`язковості подачі цього клопотання наступного дня та прибуття у засідання, відомості про дату та час якого надійдуть у смс-повідомленні. ОСОБА_2 надіслав ОСОБА_7 фотографії першої та четвертої сторінок проєкту клопотання з рукописними написами фрагментів тексту, які потрібно було виправити, а також повідомив про обов`язкову участь заявника у розгляді клопотання в суді.
Суддя ОСОБА_1 23 квітня 2024 року розглянув клопотання про скасування арешту автомобіля «FAW» та деревини (справа № 173/1465/23), а також клопотання про скасування арешту автомобіля «Renault» та причепа (справа № 173/412/24), подані до суду за наслідком домовленості про їх задоволення в разі надання неправомірної вигоди за пособництва ОСОБА_2 , задовольнив ці клопотання та скасував арешт автомобіля «FAW» та деревини, а також автомобіля «Renault» та причепа.
Ухвалою слідчого судді ВАКС від 01 травня 2024 року у справі № 991/3712/24, залишеною без змін ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 27 травня 2024 року, застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді застави та у зв`язку з цим покладено на нього певні обов`язки.
Застосовуючи до підозрюваного запобіжний захід у виді застави, слідчий суддя керувався тим, що наведені у клопотанні обставини в сукупності з доданими матеріалами дають підстави вважати обґрунтованою підозру ОСОБА_1 в інкримінованому кримінальному правопорушенні. Вважав, що її обґрунтованість підтверджена дослідженими в судовому засіданні матеріалами: протоколами допиту свідка ОСОБА_5 від 17 липня, 11 вересня, 05 грудня 2023 року, 26 лютого 2024 року; протоколами допиту свідка ОСОБА_7 від 18 січня, 13 лютого, 15 квітня 2024 року; протоколами про результати проведення НСРД від 27 листопада, 21 грудня 2023 року, 11 січня 2024 року; протоколами проведення НСРД зняття інформації з електронних інформаційних систем від 26 лютого 2024 року, 23 квітня 2024 року; протоколами проведення НСРД аудіо, - відеоконтроль стосовно особи від 26 лютого та 23 квітня 2024 року; протоколом огляду та вручення грошових коштів від 12 квітня 2024 року; протоколом від 12 квітня 2024 року огляду проєкту клопотання про часткове скасування арешту майна; протоколом від 15 квітня 2024 року огляду мобільного телефону ОСОБА_7 ; протоколом обшуку в Верхньодніпровському районному суді Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року; протоколом обшуку від 24 квітня 2024 року в будинку ОСОБА_1 ; протоколом від 24 квітня 2024 року обшуку в будинку ОСОБА_2 ; протоколом від 24 квітня 2024 року обшуку в квартирі ОСОБА_1 , а також іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
Колегія суддів Апеляційної палати ВАКС погодилася з висновком слідчого судді про обґрунтованість підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
ВРП рішенням від 03 червня 2024 року № 1608/0/15-24 тимчасово, до 29 червня 2024 року, відсторонила суддю Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, а ухвалою від 25 червня 2024 року № 1941/0/15-24 продовжила строк його тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності до 25 серпня 2024 року.
28 лютого 2025 року завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000312 від 13 липня 2023 року, стороні захисту надано доступ до матеріалів досудового розслідування в порядку статті 290 КПК України.
Вироком від 06 березня 2025 року у справі № 991/1354/25 ВАКС затвердив угоду від 13 лютого 2025 року про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 52025000000000054 від 05 лютого 2025 року зі змінами до неї від 06 березня 2025 року, яку уклали прокурор третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва у суді САП ОСОБА_8 та підозрюваний ОСОБА_2 за участю захисника адвоката Денисенка М. М. і погодив заступник керівника САП А. Синюк.
Цим вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, визначеного частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 13 лютого 2025 року покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.
Відповідно до вироку ОСОБА_2 підтвердив позапроцесуальне спілкування із суддею ОСОБА_1 щодо ухвалення судових рішень за неправомірну вигоду.
Під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата ВРП дослідила та проаналізувала відеозаписи, складені за результатами проведення НСРД протоколи, протокол допиту ОСОБА_9 та інші окремі матеріали кримінального провадження № 52023000000000312 від 13 липня 2023 року. Як зазначила Друга Дисциплінарна палата ВРП, позапроцесуальне спілкування судді ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підтверджується, зокрема відеозаписом їхньої розмови від 14 квітня 2024 року, записаним за результатами проведення НСРД на підставі ухвали слідчого судді ВАКС від 28 березня 2024 року № 750т. Зміст розмови зафіксовано протоколом проведення НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 23 квітня 2024 року № 2952т/55/103-2024.
Не погодившись з Рішенням Другої Дисциплінарної палати від 02 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25, суддя ОСОБА_1 оскаржив це рішення до ВРП.
Рішенням ВРП від 3 червня 2025 року № 1192/0/15-25 цю скаргу залишено без задоволення, а рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 2 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності - без змін.
ВРП погодилась із наведеними раніше висновками її Другої дисциплінарної палати та наголосила, що дисциплінарна відповідальність за юридичною природою істотно відрізняється від кримінальної за підставами, процедурою реалізації, колом суб`єктів, а також характером і наслідками стягнень. Із покликанням на висновки Великої Палати ВС, викладені у постановах від 04 квітня 2019 року (провадження № 11-945сап18), від 19 травня 2021 року у справі № 9901/997/18 (провадження № 11-291заі20), від 12 вересня 2024 року (провадження № 11-138сап24), ВРП зазначила, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування з огляду на приписи статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції, частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним.
На підставі зазначеного ВРП констатувала, що притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 та одночасне існування кримінального провадження щодо нього не суперечать принципам справедливості та пропорційності, а отже, не є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення.
Реагуючи на доводи судді ОСОБА_1 про неможливість використання під час дисциплінарного провадження матеріалів кримінального провадження, а також про те що підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності міг би стати вирок чи інше судове рішення, ухвалене за наслідками розгляду кримінального провадження № 52023000000000312 від 13 липня 2023 року, ВРП зазначила, що вона, як і її дисциплінарний орган, не досліджує питання вини судді ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки перебіг кримінального провадження не має значення для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді, крім випадків, прямо визначених Законом № 1402-VIII.
Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для ухвалення рішення в межах своєї компетенції та не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.
Рішення будь-яких органів, у тому числі вирок суду, не можуть бути обов`язковими для дисциплінарного органу, який має право і водночас зобов`язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу дисциплінарного проступку. Тим паче дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через брак рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через неухвалення вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має правового значення і для суду під час розгляду кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення.
На підставі зазначеного ВРП наголосила, що встановлена під час розслідування кримінального провадження інформація може і навіть повинна використовуватись для дисциплінарної відповідальності, навіть у разі, коли у кримінальному провадженні недостатньо доказів для доведення вини.
Стислий виклад позиції скаржника
Заявник ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Кулик О.І., 25 червня 2025 року звернувся до Великої Палати ВС зі скаргою на рішення ВРП від 03 червня 2025 року № 1192/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 02 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржуване рішення) з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).
На обґрунтування наведених у скарзі вимог представник скаржника зазначає, що немає підстав для притягнення його, ОСОБА_1 , до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з відсутністю в діях складу дисциплінарного проступку та наполягає, що наявні в матеріалах кримінального провадження № 52023000000000312 докази, які оцінювалися під час дисциплінарного провадження, не підтверджують факту будь-якого позапроцесуального контакту судді ОСОБА_1 щодо обговорення справ, котрі перебували у його провадженні, із учасниками або третіми особами.
Стосовно відеозаписів, які досліджувала ВРП, доводить, що лише після завершення за цими об`єктами комплексної відеоскопічної, відеотехнічної, фоноскопічної та фонотехнічної експертизи можна буде стверджувати, що на цих записах присутній саме суддя ОСОБА_1 .
Щодо зафіксованих протоколом проведення НСРД (зняття інформації з електронних інформаційних систем) фраз, які трактувала Друга дисциплінарна палата ВРП, наполягає, що стенограмою до цього протоколу зафіксовано нечіткі та беззмістовні розмови між підозрюваними, які можна тлумачити неоднозначно. Водночас у досудовому розслідуванні не проведена ініційована стороною захисту перед обвинуваченням семантико-текстуальна експертиза у кримінальному провадженні, які призначають з метою встановлення смислового змісту, підтексту, конотацій і прагматичної спрямованості мовного повідомлення (тексту).
Притягнення до дисциплінарної відповідальності особи не може передувати доведеності її винуватості вироком суду, який набрав законної сили, або іншим остаточним рішенням суду, яке ґрунтується на досліджених в належному процесуальному порядку доказах. ОСОБА_1 не визнає себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, у вчиненні якого він звинувачений, і має намір доводити свою невинуватість у суді. Водночас саме собою кримінальне провадження не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Заявник вважає, що дисциплінарна справа підлягає закриттю, оскільки факти повідомлення про підозру в кримінальному провадженні чи вручення обвинувального акта самі собою не утворюють складу дисциплінарного проступку, а матеріали кримінального провадження не містять відомостей щодо інших обставин, які є підставою для притягнення його, судді ОСОБА_1, до дисциплінарної відповідальності.
З метою обґрунтування доводів щодо неодмінності розмежування дисциплінарного та кримінального проваджень із покликанням на правові висновки Великої Палати ВС, викладені у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17(П/9901/87/18), від 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17(П/9901/141/18), від 29 січня 2019 року у справі № 9901/728/18 та від 03 червня 2021 року у справі № 11-396сап20 заявник зазначає, що відкриття кримінального провадження проти судді не є підставою для автоматичного притягнення його до дисциплінарної відповідальності, адже підстави дисциплінарного відповідальності повинні базуватися на чітко встановлених фактах, а не на ймовірних висновках слідства. Статус особи у кримінальному провадженні не є визначальним для дисциплінарного провадження та встановлення в діях судді ознак дисциплінарного проступку. В дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого його розглядають незалежно від розгляду кримінального провадження. Особливий порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності, визначений статтею 480 КПК України, є гарантією їхньої незалежності. Це стосується і дисциплінарного провадження.
Наполягає, що дисциплінарний орган не здійснює оцінку доказів на предмет їхньої належності та допустимості за кримінально-процесуальним законом. Завданням дисциплінарного органу є лише правова оцінка поведінки судді на предмет наявності ознак дисциплінарного проступку. Наголошує, що застосування до судді дисциплінарного стягнення на підставі лише відкритого кримінального провадження без ухвалення вироку, що набрав законної сили, є грубим порушенням визначеного Конституцією України принципу презумпції невинуватості, що може зашкодити репутації судової влади загалом та підірвати довіру суспільства до суддівського корпусу.
У цьому випадку тотожні фактичні обставини водночас є предметом розгляду двома органами (ВРП та органу досудового розслідування чи суду), уповноваженими ухвалювати рішення різного юрисдикційного характеру. У зазначеному контексті стверджує про наявність вагомих підстав уважати, що серед матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 52023000000000312 від 13 липня 2023 року, копії з якого додано до матеріалів дисциплінарної справи, низка доказів штучно створені (сфальсифіковані) співробітниками правоохоронних органів, дії яких розслідуються в кримінальному провадженні № 42024040000000230 за частиною першою статті 365 КК України.
Також щодо неможливості покладення в основу дисциплінарного провадження доказів, отриманих у кримінальному проваджені, зазначає, що Конституція України (стаття 31) установлює єдину легітимну мету втручання в таємницю спілкування - запобігти злочинові чи з`ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. До того ж КПК України (частина третя статті 254, частини перша та друга статті 255, частина перша статті 256) дозволено використовувати результати НСРД в інших цілях (не пов`язаних з кримінальним провадженням), але тільки в іншому кримінальному провадженні й тільки на підставі ухвали слідчого судді. З огляду на зазначене, протокол про результати проведення НСРД у виді аудіо-, відеоконтролю особи, визначеної статтею 260 КПК України, не може бути використаний у дисциплінарному провадженні. Оскільки винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена, тому це унеможливлює настання події, яка супроводжується дисциплінарною відповідальністю.
Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є КПК України, згідно з частиною першою статті 23, частиною четвертою статті 95 якого протоколи допиту, отримані на стадії досудового розслідування, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінального провадження в суді. Отже, до ухвалення судом рішення в кримінальному провадженні протоколи допиту, отримані на стадії досудового розслідування, не можуть вважатися належними доказами в дисциплінарній справі.
Короткий зміст постанови Великої Палати
Велика Палата 14 травня 2026 року винесла постанову, якою скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кулик О.І., залишила без задоволення, а рішення ВРП від 3 червня 2025 року № 1192/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 2 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» - без змін.
Щодо можливості використання інформації, зафіксованої в протоколах НСРД у дисциплінарному провадженні
Велика Палата встановила, що відповідно до змісту оскаржуваного рішення підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді став висновок Другої Дисциплінарної палати, з яким погодилася ВРП, про вчинення цим суддею істотного дисциплінарного проступку, який виразився у позапроцесуальному спілкуванні судді ОСОБА_1 з ОСОБА_10 з корисливою метою для координації дій, щоб забезпечити ухвалення суддею судових рішень на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
Дисциплінарний орган для свого висновку про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку використав інформацію, яка відображена, зокрема, в матеріалах кримінального провадження, в тому числі в протоколах НСРД, але лише ту і в такому обсязі, яка доводить існування події вчинення дисциплінарного проступку - позапроцесуальне спілкування судді зі сторонніми особами щодо конкретних предметних, притаманних саме для діяльності судді дій, що мали чинитися з певною очевидною метою і вигодою. Саме такі дії суддя, принаймні, на дисциплінарному рівні, який прописує дотримуватися твердо встановлених обов`язкових унормованих правил поведінки ведення судового провадження, а звідси - утримуватися від їхнього порушення, не міг і не може чинити за будь-яких обставин, за будь-яких умов і за будь-якої правничої ситуації.
Велика Палата ВС встановила, що дисциплінарний проступок та кримінальне правопорушення не є тотожними поняттями. Дисциплінарний орган не досліджує питання вини суддів у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки перебіг кримінального провадження не має значення для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді, крім випадків, прямо визначених Законом № 1402-VIII. Також дисциплінарний орган не оцінює докази щодо їх належності та допустимості загалом та, зокрема, у кримінальному провадженні, а лише надає правову оцінку ознакам у поведінці судді, які можуть підтверджувати наявність або відсутність складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для ухвалення Дисциплінарною палатою рішення в межах своїх повноважень та не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.
З огляду на те, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність є відмінними видами юридичної відповідальності, а також на те, що у дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження, тому притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та одночасне здійснення стосовно нього кримінального провадження не суперечать принципам справедливості та пропорційності, а отже, не є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення.
Автономність дисциплінарного провадження стосовно суддів досягається тим, що незалежно від притягнення судді до кримінальної відповідальності, ВРП як належний дисциплінарний орган має повноваження вирішувати питання щодо допущення суддею дисциплінарного проступку, з`ясовувати його склад та визначати відповідальність.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) 13 березня 2017 року на 110-й пленарній сесії схвалила Висновок № 880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів, у пункті 53 якого зазначено таке. «Кримінальна і дисциплінарна відповідальності не є взаємовиключними: дисциплінарні санкції можуть так само застосовуватися у кримінальній справі з виправдувальним вироком, крім того, той факт, що кримінальну справу не порушено через неможливість встановити кримінальну провину або факти, не означає, що відповідним суддею не було скоєно жодних дисциплінарних порушень, саме через різний характер обох типів відповідальності»; «важливість незалежності суддів під час виконання ними суддівських функцій не означає, що судді не повинні нести відповідальності. Потрібно забезпечити баланс між їхньою недоторканністю як засобом захисту від тиску і неправомірних дій з боку органів влади та приватних осіб (функціональна недоторканність) і тим фактом, що вони не повинні бути над законом (відповідальність)»; «якщо неправомірна поведінка судді здатна підірвати суспільну довіру до судової влади, в інтересах суспільства порушити дисциплінарне провадження щодо цього судді».
Відповідно до сформульованого підходу інформація, яка встановлена під час розслідування кримінального провадження, може бути використана для дисциплінарної відповідальності, навіть у разі, коли у кримінальному провадженні недостатньо доказів для доведення вини у скоєнні конкретного злочину.
Правила національного кримінального процесуального законодавства визначають, що НСРД проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб, наприклад, шляхом гласних слідчих (розшукових) дій.
У частині третій статті 254 КПК України, яка визначає заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зазначено, що виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них до прийняття рішення про їх розсекречування у порядку, визначеному законодавством, не допускається.
Водночас відповідно до частини першої статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Згідно з частиною другою статті 255 КПК України забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.
Проте, частина друга статті 255 КПК України має тлумачитися і застосовуватися з урахуванням назви цієї статті, яка визначає сферу застосування усіх приписів, вміщених у ній.
Оскільки стаття 255 КПК України має назву «Заходи щодо захисту інформації, яка не використовується у кримінальному провадженні», тому заборони у частині другій поширюються на ту інформацію, яка не використовується у відповідному кримінальному провадженні.
Це відповідає телеологічному тлумаченню правової норми, спрямованому на з`ясування її змісту через мету, цілі та завдання, задля яких цю норму було прийнято, а також її системному тлумаченню, яке передбачає з`ясування справжнього змісту правової норми шляхом аналізу її зв`язків з іншими нормами.
Наведений підхід до тлумачення частини другої статті 255 КПК України підтверджується логікою законодавця, зокрема, змістом приписів наступної статті 256 цього Кодексу, частина першої якої визначає, що протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.
Отже, інформація, яка міститься з протоколах НСРД, може ставати доказами у відповідному кримінальному провадженні і може бути оцінена судом у цьому кримінальному провадженні разом з іншими доказами.
Правила статті 255 КПК України, яка у певних випадках забороняє використання матеріалів НСРД для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням, до інформації, зафіксованої в протоколах НСРД, які є частиною кримінального провадження, не застосовуються взагалі.
Також у КПК України врегульовано випадки, умови та порядок того, хто і як має діяти у разі, коли в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні. В такому разі закон (стаття 257 КПК України) не забороняє використати отриману інформацію в іншому кримінальному провадженні, але визначає, що таке використання є можливим тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Також у такому разі передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється тільки через прокурора.
За обставинами справи, що розглядається, НАБУ та САП надали дозволи на використання і розголошення документів (відомостей) досудового розслідування кримінального провадження в межах дисциплінарного провадження відповідно до статті 222 КПК України. Інформація, зафіксована в протоколах НСРД, використовується у кримінальному провадженні № 52023000000000312 від 13 липня 2023 року, тому заборони частини другої статті 255 КПК України у цьому випадку незастосовні.
Отже, у цій справі протоколи НСРД є частиною кримінального провадження, їх розсекречено й дозволено для використання уповноваженою особою в інших цілях, зокрема, у дисциплінарному провадженні, що не суперечить легітимній меті здобуття цих матеріалів.
Додатково Велика Палата ВС враховала й те, що під час обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу слідчий суддя ВАКС, з яким погодилася колегія суддів Апеляційної палати ВАКС, дійшов переконання, що обґрунтованість підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження в їх сукупності, зокрема й протоколами про результати проведення НСРД.
Тобто фактично попередню оцінку матеріалів НСРД здійснили слідчий суддя ВАКС та колегія суддів Апеляційної палати ВАКС під час обрання судді запобіжного заходу.
До того ж Велика Палата ВС звернула увагу на те, що кримінальне процесуальне право є самостійною галуззю законодавства України з визначеною сферою застосування його приписів. КПК України регулює винятково порядок кримінального провадження, про що зазначено в статті 1 цього Кодексу, тому правила КПК України не можуть бути застосовані в контексті заборони використання тих чи інших доказів у дисциплінарному провадженні. Відповідно правила КПК України не є тими правилами, якими має керуватися ВРП у дисциплінарному провадженні, оскільки сфера регулювання дисциплінарного провадження, за визначенням ЄСПЛ є ближчою до сфери цивільного, а не кримінального права.
Здійснення дисциплінарного провадження є самостійною сферою законодавчого регулювання й до правил його здійснення не можуть бути застосовані заборони, які сформулював законодавець з метою врегулювання порядку притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Процедура доказування в межах дисциплінарного провадження стосовно суддів визначена спеціальним законодавством - Законом № 1402-VIII та Законом № 1798-VIII, яке не містить обмежень щодо допустимості доказів, зокрема й таких доказів, що отримані як результат проведення НСРД.
Тож, якщо внаслідок проведення НСРД у кримінальному провадженні була виявлена інформація про ознаки дисциплінарного проступку, то закон не забороняє компетентному дисциплінарному органу на самостійних правових підставах, здобутих в рамках дисциплінарного провадження, послуговуватися такою інформацією у разі, коли вона через прокурора на підставі закону була передана для такого використання.
Спеціальне в спірних правовідносинах законодавство, а саме частина шістнадцята статті 49 Закону № 1798-VIII, визначає, що підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Особливістю процесу притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є те, що дисциплінарний орган фактично діє на підставі та засадах так званого «інквізиційного процесу», оскільки не тільки вирішує юридичний спір, а й має право збирати докази за власною ініціативою. Даючи відповідь щодо можливості використання певних доказів, зокрема інформації, зафіксованої в протоколах НСРД, Дисциплінарна палата та ВРП не мають права покладатися на результати оцінки інших органів, а здійснюють таку оцінку самостійно та врешті відповідають на питання, чи є надані докази чіткими і достатньо переконливими, щоб об`єктивно стверджувати про вчинення суддею певного дисциплінарного правопорушення.
Отже, Закон № 1798-VIII наділяє Дисциплінарні палати та ВРП винятковими повноваженнями щодо здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів та ухвалення рішень про притягнення або про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності на підставі власної оцінки дисциплінарним органом доказів, наданих / отриманих у межах дисциплінарного провадження, їх чіткості та переконливості для підтвердження наявності підстав дисциплінарної відповідальності судді.
Спеціальне законодавство не встановлює вимог щодо належності та допустимості доказів у дисциплінарному провадженні, як і не визначає обов`язку дисциплінарного органу встановлювати ті або інші обставини на підставі винятково прямих доказів. Дисциплінарний орган повинен встановити чіткість та переконливість доказів.
Зазвичай, крім інформації, зафіксованої в протоколах НСРД, у матеріалах кожної дисциплінарної справи є й інші докази вчинення суддею дисциплінарного проступку, й на підставі сукупності таких доказів дисциплінарний орган встановлює їх чіткість і переконливість загалом, та надає правову оцінку обставинам наявності або браку в поведінці судді ознак дисциплінарного проступку.
За обставинами справи, що розглядається, відомості про ознаки дисциплінарного проступку дисциплінарний орган отримав з відеозаписів, протоколів допиту ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , протоколу огляду та вручення грошових коштів, протоколів обшуку, висновків експерта та інших окремих матеріалів кримінального провадження № 52023000000000312 від 13 липня 2023 року, а також з протоколів НСРД, які, як констатувала Велика Палата ВС, за спеціальним законом не відносяться до тих, з яких не можна отримати відомості про обставини вчинення дисциплінарного проступку.
Отже, відповідно до обставин цього дисциплінарного провадження інформація, яка міститься в протоколах НСРД, не була єдиним доказом, яку досліджували дисциплінарний орган та Рада з метою з`ясування дійсних обставин вчинення проступку суддею, а встановлені ними обставини стали результатом комплексного дослідження усіх зібраних у згаданому провадженні доказів, сукупність яких стала настільки переконливою, щоб зробити зазначені ствердні висновки про вчинення дій, які загалом підривають авторитет правосуддя. ОСОБА_1 , натомість, маючи право заперечувати той факт, в якому його звинувачують, не запропонував свою розумну версію подій, які відбулися.
Суд установив, що НАБУ та САП надали дозволи на використання і розголошення документів (відомостей) досудового розслідування кримінального провадження в межах дисциплінарного провадження відповідно до статті 222 КПК України. ВРП врахувала зазначену обставину та вважала, що немає підстав стверджувати, що ці докази отримані в незаконний спосіб, підроблені чи спотворені.
Велика Палата ВС дійшла переконання, що оскільки відомості, зазначені в протоколах про результати проведення НСРД розсекречені на законних підставах, то дисциплінарний орган під час дисциплінарного провадження може досліджувати ці протоколи та надавати оцінку викладеній у них інформації в сукупності з іншими доказами у межах дисциплінарного провадження на предмет наявності у діях судді складу дисциплінарного проступку, надаючи натомість самостійну оцінку таким діям та обставинам справи саме у контексті дотримання суддями правил службової та професійної етики.
Висновок щодо можливості використання таких доказів під час дисциплінарного провадження за подібних обставин Велика Палата ВС неодноразово робила у своїх постановах від 08 квітня 2021 року у справі № 11-238сап20, від 13 травня 2021 року (провадження № 11-197сап20), від 14 липня 2022 року (провадження № 11-168сап21), від 30 травня 2024 року у справі № 990SCGC/3/24 (провадження № 11-22сап24), від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/16/24 (провадження № 11-168сап24), від 03 липня 2025 року у справі № 990SCGC/14/25 (провадження № 11-137сап25).
Велика Палата ВС керувалась тим, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, про це потрібно чітко зазначати в рішенні (пункт 49).
З метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата ВС має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
Враховуючи викладене, Велика Палата ВС не встановила підстав для відступу від її вже сформованої практики щодо можливості використання інформації, отриманої в результаті НСРД, у дисциплінарній справі, оскільки з моменту її формування суспільний контекст не змінився, як і не змінилися законодавчі норми, що регулюються відповідні правовідносини, а також не виявлено вад у попередньому правозастосуванні, які б зумовлювали потребу перегляду усталеного підходу.
Велика Палата ВС звернула увагу на те, що зміна її усталеної практики без змін законодавства та змін у суспільних відносинах є невиправданою. Така практика щодо можливості використання інформації, отриманої в результаті НСРД, у дисциплінарній справі склалася ще у 2018 році, і вона виявилася ефективною для очищення судової влади від її недоброчесних представників. Тож зміна практики за браком обов`язкових для цього підстав є недопустимою.
Враховуючи викладене, а також зміст спеціального законодавства, яке регулює порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата ВС відхилила доводи скарги про недопустимість використання інформації, зафіксованої в протоколах НСРД, для цілей дисциплінарного провадження.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
З указаними вище висновками Великої Палати не погоджуюсь з огляду на таке.
Щодо використання матеріалів НСРД в дисциплінарному провадженні.
Необхідність виконання завдань кримінального провадження досить часто обумовлює втручання у таємницю спілкування і приватне життя. Це втручання має бути правомірним, необхіднім і пропорційним, щоб не становити порушення прав людини.
Відповідно до частини 3 статті 14 КПК інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.
Згідно з частиною 2 статті 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до частини першої статті 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, виготовлення копій протоколів проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається (ст. 254 КПК).
За змістом частини другої ст. 246 КПК НСРД проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. НСРД передбачені, зокрема, статтею 260 (аудіо-, відеоконтроль особи) (у частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді) цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 255 КПК України відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення НСРД, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу.
Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.
Зазначені заборони є гарантією захисту інформації, отриманої в результаті проведення НСРД, та інформації, яка не використовується у кримінальному провадженні.
Відповідно до частини першої статті 257 КПК України, якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.
На підставі наведених положень КПК України можна зробити висновок, що використання матеріалів, отриманих у результаті негласних слідчих (розшукових) дій, є чітко регламентованим та обмежується завданнями конкретного кримінального провадження. Законодавець заклав систему процесуальних гарантій, спрямованих на забезпечення дотримання прав людини, зокрема права на приватність і таємницю спілкування. Використання таких матеріалів поза межами кримінального провадження, у тому числі в дисциплінарних чи інших процедурах, за загальним правилом є забороненим, якщо інше прямо не передбачено законом. Такий підхід відповідає принципам правомірності, необхідності та пропорційності втручання у права особи, і спрямований на недопущення зловживань під час обігу інформації, здобутої шляхом НСРД.
Також, доцільне наголосити на суттєвій різниці між кримінальним правопорушенням (злочином) та дисциплінарним проступком. Кримінальне правопорушення відповідно до Кримінального кодексу України є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Натомість дисциплінарний проступок, як правило, не має настільки високого ступеня суспільної небезпеки і розглядається як менш істотне посягання на публічний порядок, що передбачає притягнення особи до дисциплінарної, а не кримінальної відповідальності.
Зокрема, суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.
Однак дисциплінарний проступок судді пов`язаний із його професійною діяльністю та виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, невиконанні суддівських обов`язків, покладених на нього чинним законодавством, і так само загальновизнаних моральних вимог.
Отже, чинним законодавством України встановлена пряма заборона на використання матеріалів НСРД для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням. Під таку заборону потрапляє і факт використання відповідних матеріалів у дисциплінарному провадженні, оскільки у протилежному випадку такі дії дисциплінарного органу становитимуть порушення законодавства України, а саме використання зібраних в межах кримінального провадження доказів з іншою метою, ніж та, яка встановлена законом.
Системне тлумачення частини другої статті 246 КПК України дає підстави для висновку, що законодавець свідомо обмежив сферу застосування негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема аудіо-, відеоконтроль особи, кримінальними провадженнями щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Таке обмеження відображає винятковість цього засобу отримання інформації та недопустимість його використання в цілях, не пов`язаних з кримінальним провадженням. Отже, якщо закон пов`язує саму можливість проведення відповідних НСРД лише з розслідуванням тяжких та особливо тяжких злочинів, то одержані внаслідок такого втручання матеріали не можуть розглядатися як універсальне джерело відомостей для використання навіть у провадженнях щодо нетяжких злочинів поза межами і процедурою, прямо встановленими КПК України, а тим більше - для цілей дисциплінарного провадження. Протилежний підхід фактично нівелював би законодавче обмеження, за якого матеріали, допустимі лише як виняток у сфері розслідування найбільш суспільно небезпечних діянь, використовувалися б у цілях не пов`язаних з кримінальним провадженням.
З урахуванням системного аналізу відповідних положень чинного законодавства ми доходимо однозначного висновку про те, що нормативне регулювання не передбачає жодної правової можливості використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема тих, що пов`язані з втручанням у приватне спілкування, в інших юридичних процедурах, у тому числі для цілей притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку.
На підставі викладеного, ми вважаємо, що, за встановленими у справі обставинами, ВРП надала власну оцінку відомостям, що містяться у протоколах за результатами НСРД в дисциплінарному провадженні до того часу, як така оцінка була здійснена судом у передбаченому КПК порядку.
ВРП не надала належної правової оцінки питанням дотримання стандартів ЄСПЛ, сформульованих у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, ВРП не врахувала необхідність забезпечення правомірності, необхідності та пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя, а також обмежень щодо допустимості використання матеріалів, отриманих у результаті проведення заходів НСРД, для цілей, не передбачених кримінальним процесуальним законом.
Так, стаття 8 Європейської конвенції з прав людини гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя. Зокрема, частина перша зазначеної статті закріплює, що «кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції».
Отже, у процесі встановлення фактів, що можуть свідчити про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, оцінка допустимості використання дисциплінарним органом матеріалів НСРД, які були зібрані у межах кримінального провадження, мала здійснюватися не лише крізь призму вимог КПК щодо порядку їх отримання та використання, а й з урахуванням стандартів, визначених у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, у контексті статті 8 Конвенції необхідно було зважати на те, що втручання у приватне життя особи шляхом таємного спостереження є допустимим лише за умови, що воно має належне правове підґрунтя, спрямоване на досягнення легітимної мети, та відповідає вимогам пропорційності, тобто існує розумний баланс між застосованими заходами і метою, яку передбачається досягти.
Так, у справі «Amann проти Швейцарії», Суд розглядав питання щодо таємного нагляду і наголошував на необхідності забезпечення міри правового захисту від свавільного втручання органів державної влади в права, гарантовані статтею 8 ЄКПЛ. У рішенні зазначено, що фраза «відповідно до закону» не просто відсилає до внутрішнього законодавства, але також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був сумісний з принципом верховенства права, який прямо згадується в преамбулі до Конвенції. Таким чином, ця фраза означає - і це випливає з об`єкта і мети статті 8 - що в національному законодавстві має бути передбачена міра правового захисту від свавільного втручання органів державної влади в права, гарантовані пунктом 1 статті 8. Особливо там, де повноваження влади здійснюються таємно, ризики свавілля є очевидними.
Відтак, використання матеріалів НСРД у дисциплінарному провадженні як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, що призвело до його звільнення з посади, може розцінюватися як втручання в особисте життя, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 8 Конвенції.
Таким чином, вважаю, що використання ВРП матеріалів НСРД як доказів у дисциплінарному провадженні суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України, нормами якого встановлено пряму заборону на використання таких матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням та практиці ЄСПЛ.
Тому, вважаю, що Велика Палата мала б скасувати рішення ВРП від 3 червня 2025 року № 1192/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 2 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
Натомість, Велика Палата дійшла передчасних і неправильних висновків про необхідність залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 .
Щодо відступу від висновків Верховного Суду
За загальним підходом, який Велика Палата послідовно застосовує, вона може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справі № 757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19 та від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22).
Вважаю, що Велика Палата мала б відступити від висновків щодо можливості використання ВРП висновків НСРД під час дисциплінарного провадження висловлені, зокрема, у постановах Великої Палати від 14 березня 2019 року у справі № 9901/789/18 (провадження № 11-1464заі18), від 22 та 29 січня 2019 року (справи № 800/454/17 (П/9901/141/18) та № 9901/728/18 відповідно). З огляду на це, виснуємо, що використання Вищою радою правосуддя матеріалів НСРД як доказів у дисциплінарному провадженні є недопустимим та суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України, нормами якого встановлено пряму заборону на використання таких матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням та практиці ЄСПЛ.
З огляду на мотиви цієї окремої думки, вважаю, що використання Вищою радою правосуддя матеріалів НСРД як доказів у дисциплінарному провадженні є недопустимим та суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України, нормами якого встановлено пряму заборону на використання таких матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням та практиці ЄСПЛ.
Суддя Л. Ю. Кишакевич
