Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2026 року
м. Київ
справа №440/12281/25
адміністративні провадження № К/990/18363/26, № К/990/17998/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Шевцової Н.В., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №440/12281/25
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Полтавська обласна прокуратура (далі - третя особа, Прокуратура),
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та Полтавської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року (колегія у складі: головуючого судді Русанової В.Б., суддів П`янової Я.В., Бегунца А.О.), -
В С Т А Н О В И В:
Вступ
Під час розгляду цієї справи постало питання наявності/відсутності в прокурора права на оскарження до Міністерства юстиції України (в позасудовому порядку) рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, МЮУ, Мін`юст), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ МЮУ від 22 серпня 2025 року №2286/5 в частині визнання прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) та анулювання рішень від 09 квітня 2025 року №№78292676, 78291757, 78294384, 78293409, 78299974, 78298945, 78299501 державного реєстратора Виконавчого комітету Великобудищанської сільської ради Полтавської області Лисоконя В.А. (далі - Державний реєстратор);
- зобов`язати МЮУ повернути права ОСОБА_1 , зареєстровані за рішеннями від 09 квітня 2025 року №№78292676, 78291757, 78294384, 78293409, 78299974, 78298945, 78299501 Державного реєстратора, у стан, що існував до вчинення реєстраційних дій на підставі наказу МЮУ від 22 серпня 2025 року №2286/5.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що наказом МЮУ від 22 серпня 2025 року №2286/5 задоволено скаргу Прокуратури та скасовані рішення Державного реєстратора про реєстрацію прав оренди на земельні ділянки за позивачем. Водночас, на переконання позивача, Прокуратура не мала повноважень на подання такої скарги, адже рішеннями Державного реєстратора, які остання просила скасувати, права прокуратури порушені не були. Як наслідок, МЮУ повинно було залишити таку скаргу Прокуратури без розгляду на підставі пункту 5 абзацу 2 частини шостої статті 37 Закону №1952-IV як таку, що подана особою, яка не має на це повноважень, а не розглядати її по суті порушених у ній питань. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 вважав, що оскаржуваний наказ МЮУ в частині, що стосується позивача, є протиправним й підлягає скасуванню із зобов`язанням відповідача повернути права ОСОБА_1 у стан, що існував до вчинення реєстраційних дій на підставі такого наказу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для державної реєстрації права оренди земельних ділянок за ОСОБА_1 були додаткові угоди про внесення змін до договору оренди землі, які були предметом розгляду у цивільних справах, в яких Прокуратура приймала участь, тому подання скарги Прокуратурою пов`язано із представництвом інтересів держави в суді, як наслідок, у неї було право на звернення до МЮУ відповідно до вимог статті 37 Закону №1952-IV із скаргою на дії Державного реєстратора, відповідачем дотримано процедуру її розгляду, у зв`язку із чим підстави для скасування оскаржуваного наказу та зобов`язання вчинення дій, на яких наполягає позивач, відсутні.
5. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 березня 2026 року скасував рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив; визнав протиправним та скасував наказ МЮУ від 22 серпня 2025 року №2286/5 в частині визнання прийнятими з порушенням Закону №1952-IV та анулювання рішень від 09 квітня 2025 року №№78292676, 78291757, 78294384, 78293409, 78299974, 78298945, 78299501 Державного реєстратора; зобов`язав МЮУ вчинити дії по приведенню реєстрації рішень від 09 квітня 2025 року №№78292676, 78291757, 78294384, 78293409, 78299974, 78298945, 78299501 Державного реєстратора у стан, що існував до вчинення реєстраційних дій на підставі наказу МЮУ від 22 серпня 2025 року №2286/5.
6. Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що чинне законодавство не надає Прокуратурі повноважень на подання до МЮУ (тобто в позасудовому порядку) скарги у сфері державної реєстрації з метою захисту інтересів органів місцевого самоврядування, які самостійно вправі оскаржити рішення державного реєстратора або відмову у вчиненні відповідних дій. Закон передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави виключно у суді й у визначених законом випадках. Відтак, МЮУ помилково прийняло до розгляду та розглянуло по суті скаргу Прокуратури як особи, що не мала повноважень на відповідне звернення, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ відповідача, яким анульовано означені вище рішення Державного реєстратора, є протиправним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування
7. МЮУ подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій останнє просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року - залишити без змін.
8. Ці вимоги скаржник, посилаючись на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обґрунтовує помилковістю висновків суду апеляційної інстанції та неправильним застосуванням ним норм матеріального права до правовідносин, які є предметом розгляду у справі. Стверджує про відсутність висновку Верховного Суду з питань правильного застосування положень пунктів 4, 5 абзацу 2 частини шостої статті 37 Закону №1952-IV у взаємозв`язку із частиною шостою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) в контексті наявності в прокурора права звертатися до МЮУ із скаргою на реєстраційні дії. Наголошує й на ухваленні апеляційним судом у цій справі судового рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у низці постанов Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
9. У свою чергу, не погоджуючись із постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року, Прокуратурою також подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, остання просить скасувати постанову цього суду, залишивши в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року.
10. Касаційна скарга Прокуратури обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду з питань застосування норм права (статті 131-1 Конституції України, частини шостої статті 23 Закону №1697-VII, пунктів 4, 5 абзацу 2 частини шостої статті 37 Закону №1952-IV) у подібних правовідносинах, зокрема щодо наявності в прокурора права звертатися до МЮУ із скаргою в порядку статті 37 Закону №1952-IV з метою оскарження рішень у сфері державної реєстрації прав щодо нерухомого майна, які були предметом спору у справі за участі прокурора.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
11. 21 та 23 квітня 2026 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказані касаційні скарги.
12. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями (протоколи від 21 та 23 квітня 2026 року відповідно) визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Тацій Л.В., Шевцова Н.В.
13. Ухвалами Верховного Суду від 12 травня 2026 року відкрито касаційні провадження за означеними касаційними скаргами.
14. 22 травня 2026 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги МЮУ та Прокуратури відповідно, у яких позивач просить залишити їх без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року - без змін.
15. Ухвалами Верховного Суду від 08 червня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
16. Підґрунтям, фактичними підставами, які зумовили оспорюване правозастосування, стали такі обставини.
17. За ОСОБА_1 було зареєстровано право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5322684400:00:003:646, 5322684400:003:0727, 5322684400:00:001:0022, 5322684400:00:003:0721, 5322684400:00:004:0136, 5322684900:00:003:0666, 5322684900:00:002:1059 на підставі договорів оренди землі від 11 та 19 серпня 2016 року, укладених з Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області.
18. 08 та 22 грудня 2023 року, 19 та 27 березня 2024 року між ОСОБА_1 та Лохвицькою міською радою укладені додаткові угоди про поновлення договорів оренди землі від 11 та 19 серпня 2016 року.
19. 09 квітня 2025 року Державний реєстратор прийняв рішення №№78292676, 78291757, 78294384, 78293409, 78299974, 78298945, 78299501, якими зареєстрував право оренди за ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 5322684400:00:003:646, 5322684400:003:0727, 5322684400:00:001:0022, 5322684400:00:003:0721, 5322684400:00:004:0136, 5322684900:00:003:0666, 5322684900:00:002:1059.
20. 06 червня 2025 року Прокуратура звернулась до МЮУ із скаргою, в якій просила скасувати означені рішення Державного реєстратора як такі, що прийняті з порушеннями Закону №1952-IV.
21. У скарзі Прокуратура зазначила, що до Лохвицького районного суду Полтавської області звернулися орендарі земельних ділянок, зокрема ОСОБА_1 , про поновлення договорів оренди та визнання укладених додаткових угод про поновлення договорів оренди землі. Рішеннями цього суду від 19 вересня 2023 року у справі №538/1460/23, від 07 листопада 2023 року у справі №538/2062/23, від 21 листопада 2023 року у справах №№538/2171/23, 538/1898/23, від 25 грудня 2023 року у справі №538/2502/23, від 08 січня 2024 року у справі №538/2318/23, від 09 лютого 2024 року у справах №№538/2378/23, 538/2374/23, від 20 лютого 2024 року у справі №538/2368/23 позовні вимоги задоволено та визнано укладеними додаткові угоди про поновлення договорів оренди землі.
22. Водночас Полтавським апеляційним судом апеляційні скарги Прокуратури було задоволено; скасовано означені вище судові рішення Лохвицького районного суду Полтавської області, а провадження у справах закрито. Роз`яснено позивачам, що розгляд справи за такими позовом віднесений до юрисдикції господарського суду.
23. Тобто, скасовано судові рішення, які слугували підставою для реєстрації іншого речового права на земельні ділянки.
24. 10 липня 2025 року центральна Колегія МЮУ з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції склала висновок, яким рекомендувала скаргу Прокуратури від 06 червня 2025 року за №15/1-466вих-25 задовольнити; визнати прийнятими з порушеннями Закону №1952-IV та анулювати рішення Державного реєстратора від 09 квітня 2025 року №№ 78292676, 78291757, 78294384, 78293409, 78299974, 78298945, 78299501; тимчасово блокувати доступ Державному реєстратору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на один місяць.
25. 22 серпня 2025 року МЮУ видало наказ №2286/5, яким скаргу Прокуратури від 06 червня 2025 року за №15/1-466вих-25 задовольнило; визнало прийнятими з порушеннями Закону №1952-IV та анулювало рішення Державного реєстратора від 09 квітня 2025 року №№ 78292676, 78291757, 78294384, 78293409, 78299974, 78298945, 78299501.
26. В подальшому відповідачем здійснено скасування/анулювання речового права оренди ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі наказу №2286/5.
27. Не погодившись із таким наказом МЮУ, позивач звернувся за захистом своїх прав із цим позовом до суду.
Позиція Верховного Суду
28. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання процесуальних норм, вказує на наступне.
29. Як вже зазначалося вище, ключовим правовим питанням у цій справі на стадії її касаційного розгляду є наявність/відсутність в прокурора права на оскарження до МЮУ (в позасудовому порядку) рішень, дій або бездіяльності Державного реєстратора у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування, оскільки лише за наявності такого права у прокурора МЮУ має підстави для розгляду відповідної скарги по суті.
30. Відповідаючи на таке питання й надаючи оцінку вищезазначеним аргументам касаційних скарг та висновкам судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з такого.
31. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. У Конституції України визначено, що Україна є, зокрема, демократична, правова держава (стаття 1); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); в Україні визнається й діє принцип верховенства права; закони та інші нормативні акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8).
33. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді, організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).
34. Згідно з Конституцією України лише законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність прокуратури (пункт 14 частини першої статті 92); права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55); суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права; основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша, пункти 1, 3 частини другої статті 129).
35. Оцінюючи місце прокуратури в системі органів державної влади, її функції та статус прокурора за наслідками конституційної реформи 2016 року, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 червня 2020 року №5-р(II)/2020 наголосив, зокрема, що:
- «за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. На це вказує, зокрема, стаття 131-1 Конституції України»;
- «те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131) прокурор при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність».
36. Стосовно конституційних функцій прокуратури Конституційний Суд України у Рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(II)/2019 наголошував, зокрема, що «Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень».
37. Також у Рішенні від 03 грудня 2025 року №6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України зазначив, що внаслідок конституційної реформи 2016 року суттєво звужено широкі контрольні функції прокуратури як у кримінальній сфері, так і поза нею та їй відведено пріоритетну роль саме у сфері кримінальної юстиції, чим обмежено надмірний вплив прокуратури на суб`єктів владних повноважень, інших учасників правовідносин та забезпечено деполітизацію й демократизацію цього інституту в українському конституційному правопорядку.
38. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.
39. Відповідно до частин першої, третьої статті 2 Закону №1697-VII на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.
40. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій визначено статтями 22 - 26 Розділу IV Закону №1697-VII.
41. Таким чином, повноваження прокуратури вичерпно врегульовано Конституцією України та Законом №1697-VII, приписами яких не передбачено можливості оскарження прокурором до Мін`юсту рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування.
42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
43. Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін`юсту, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.
44. У той же час, як установлено пунктами 4, 5 абзацу 2 частини шостої статті 37 Закону №1952-IV, Мін`юст, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо: скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено; скаргу подано особою, яка не має на це повноважень.
45. Зміст наведених імперативних положень статей 19, 131-1 Конституції України, статей 2, 22 - 26 Закону №1697-VII, частин третьої, шостої статті 37 Закону №1952-IV у їх системному зв`язку дає Суду підстави для висновку, що чинне національне законодавство не наділяє прокуратуру правом на подання до МЮУ (в позасудовому порядку) скарги у сфері державної реєстрації з метою захисту інтересів органів місцевого самоврядування. Закон передбачає можливість представництва прокурором інтересів громадянина або держави лише у суді, у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Абзац 1 частини третьої, абзаци 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII розкривають зміст поняття «виключні випадки», з яким пов`язано наявність у прокурора процесуальної можливості звернутися до суду за захистом та поновленням порушених прав.
46. Не наділяє прокурора правом на оскаржені до Мін`юсту, його територіальних органів рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації і установлена пунктом 6 частини шостої статті 23 Закону №1697-VII його можливість брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді, адже реалізація ним таких повноважень обумовлюється представництвом прокурором інтересів громадянина або держави саме у суді й його участю у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження і примусового виконання судового рішення, а не позасудовим загальним наглядом за додержанням законності, у тому числі у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
47. Дещо в інших правовідносинах, що склалися між сторонами спору, однак схожий за своїм змістом підхід щодо відсутності у прокурора права на подання до Мін`юсту скарги у сфері державної реєстрації висловлено Верховним Судом у постанові від 20 березня 2024 року у справі №910/5371/23.
48. Як вже вказувалося вище та встановлено у ході розгляду цієї справи, оскаржуваний наказ МЮУ від 22 серпня 2025 року №2286/5, яким скасовані рішення Державного реєстратора про реєстрацію прав оренди на земельні ділянки за позивачем, прийнято за наслідками розгляду скарги Прокуратури, поданої нею в порядку частини третьої статті 37 Закону №1952-IV. Така скарга не була зумовлена участю прокурора у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді, а також виконанням Прокуратурою нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
49. За таких обставин правильним є висновок суду апеляційної інстанції у цій справі про те, що МЮУ повинно було залишити таку скаргу Прокуратури без розгляду на підставі пункту 5 абзацу 2 частини шостої статті 37 Закону №1952-IV як таку, що подана особою, яка не має на це повноважень, а не розглядати її по суті порушених у ній питань, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ відповідача, яким анульовано означені вище рішення Державного реєстратора, є протиправним та підлягає скасуванню, адже не відповідає законодавству в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є незаконним.
50. При цьому Суд вважає безпідставними посилання МЮУ у касаційній скарзі на викладені у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі №910/2529/22 висновки, так як правовідносини у ній стосувались повноважень Служби безпеки України на звернення до Мін`юсту зі скаргами на реєстраційні дії, вчинені стосовно підсанкційних осіб відповідно до Закону України «Про санкції». Відтак, правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі №910/2529/22, тому можливість застосування викладеної у відповідній постанові правової позиції Верховного Суду відсутня.
51. Враховуючи наведене у сукупності, зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, підстав вважати висновок суду апеляційної інстанції у цій справі щодо незаконності прийнятого МЮУ за наслідками розгляду скарги Прокуратури оскаржуваного наказу, яким анульовано рішення Державного реєстратора, таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права, немає й доводи касаційних скарг МЮУ та Прокуратури не спростовують мотивів, покладених апеляційним судом в основу свого рішення.
52. Не містить касаційна скарга МЮУ й необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував одні й ті ж самі норми матеріального права всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, згаданому у вираженому (відображеному) правовому висновку Верховного Суду у постановах, на які, як на підставу касаційного оскарження, послався відповідач.
53. Суд ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).
54. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
55. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.
56. За наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статей 341, 350 КАС України, підстави для задоволення касаційних скарг та скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Міністерства юстиції України та Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко Н.В. Шевцова Л.В. Тацій
