Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
22 червня 2026 року
м. Київ
справа № 604/774/24 (4-с/604/4/25)
провадження № 61-13251сво25
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І.(суддя-доповідач),
судді: Грушицький А. І., Зайцев А. Ю., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Червинська М. Є.,
учасники справи:
стягувач - ОСОБА_1 ,
боржник - фермерське господарство «Золотий жайвір»,
державний виконавець Волочиського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства «Золотий жайвір» на ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2025 року у складі судді: Сіянка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хома М. В.,
Історія справи
Короткий зміст скарги
У квітні 2025 року ФГ «Золотий жайвір» звернулось зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Волочиського ВДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Волочиський ВДВС).
Скарга мотивована тим, що при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 11 березня 2025 року Підволочиським районним судом про стягнення з ФГ «Золотий Жайвір» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн державним виконавцем було допущено протиправну бездіяльність.
За твердженням скаржника, державний виконавець одразу після відкриття виконавчого провадження зобов`язаний був зупинити вчинення виконавчих дій на підставі пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 6 вересня 2024 року відкрито провадження у справі № 924/700/24 про банкрутство ФГ «Золотий Жайвір» та вжито заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони боржнику та власнику майна боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави. Копія вказаної ухвали була направлена на адресу Волочиського ВДВС про що зазначено безпосередньо у самій ухвалі.
Бездіяльність державного виконавця полягає у тому, що він не зупинив виконавче провадження, хоча був зобов`язаний це зробити. Натомість, провів ряд виконавчих дій, пов`язаних зі стягненням грошових коштів з рахунків боржника, зокрема, виніс постанову про арешт коштів боржника та стягнув кошти.
ФГ «Золотий жайвір» просило:
визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Волочиського ВДВС Козлової В. М., а саме - не зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі пункту 4 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», яка була допущена 26 березня 2025 року;
визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Волочиського ВДВС Козлової В. М. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
визнати неправомірними дії головного державного виконавця Волочиського ВДВС Козлової В. М., пов`язані зі стягненням грошових коштів з рахунків боржника, вчинені 27 березня 2025 року;
зобов`язати головного державного виконавця Волочиського ВДВС Козлову В. М., повернути ФГ «Золотий жайвір» грошові кошти, стягнуті державним виконавцем у виконавчому провадженні НОМЕР_2;
зобов`язати головного державного виконавця Волочиського ВДВС Козлову В. М. зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі пункту 4 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2025 року, яка залишена без змін постановою Тернопілського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року, в задоволенні скарги адвоката Покотила Ю. В., в інтересах ФГ «Золотий жайвір», відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
вимоги за виконавчим листом № 604/774/24, виданим 11 березня 2025 року Підволочиським районним судом Тернопільської області, про стягнення з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн є поточними кредиторськими вимогами, які виникли після 06 вересня 2024 року, тобто після відкриття провадження у справі № 924/700/24 про банкрутство ФГ «Золотий Жайвір». Відтак, виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 не підлягали зупиненню, оскільки на вимоги стягувача ОСОБА_1 не поширювалась дія мораторію, запровадженого господарським судом Хмельницької області у справі № 924/700/24 про банкрутство ФГ «Золотий Жайвір»;
вимог про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження у цій справі не заявлено, а скасування постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та покладення зобов`язання на державного виконавця Волочиського ВДВС Козлову В. М., з повернення ФГ «Золотий жайвір» грошових коштів, стягнутих державним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 буде суперечити передбаченим Законом України «Про виконавче провадження» принципам здійснення виконавчих дій та встановленим заходам щодо примусового виконання рішень, в частині ефективного та своєчасного вчинення дій направлених на виконання рішення суду;
права ФГ «Золотий жайвір» не було порушено державним виконавцем Волочиського ВДВС.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2025 року ФГ «Золотий жайвір» через підсистему «Електронний суд» подало касаційну скаргу, у якій просило:
скасувати ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2025 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року;
ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
на момент надходження виконавчого документа до державного виконавця, останньому було достеменно відомо про відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, а на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. У зв`язку з цим державний виконавець був зобов`язаний одразу після відкриття виконавчого провадження зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні на підставі пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», що зроблено не було;
згідно з частиною третьою статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги , у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника) або перебування майна боржника, яке є предметом забезпечення, на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах. Зміст вказаної норми права було достеменно відомий органу примусового виконання, оскільки останній сам посилався на вказану норму у відзиві на скаргу. Відтак, враховуючи застосований господарським судом мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, а також імперативні положення частини третьої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства, державний виконавець не мав права накладати арешт та стягувати кошти боржника, оскільки задоволення грошових вимог стягувача було можливим виключно в порядку Кодексу України з процедур банкрутства в межах справи № 924/700/24;
рішення та дії державного виконавця, пов`язані із накладенням арешту на грошові кошти боржника та їх подальше стягнення були неправомірними. Враховуючи наведене, висновки судів є помилковими і такими, що свідчать про порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
У грудні 2025 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив:
касаційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» залишити без задоволення;
залишити оскаржені судові рішення без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
провадження у справі про банкрутство ФГ «Золотий жайвір» відкрито 06 вересня 2024 року ухвалою Господарського суду Хмельницької області по справі № 924/700/24. Вимоги ОСОБА_1 до ФГ «Золотий жайвір» про стягнення 10 000 грн витрат на правничу допомогу виникли 05 січня 2025 року з дати набрання законної сили додатковим рішенням від 05 грудня 2024 року. Таким чином, вимоги ОСОБА_1 виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство, тому ОСОБА_1 є поточним кредитором, і на ці вимоги дія мораторію не поширюється. У зв`язку з цим відсутні правові підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зупинення виконавчих дій;
суди надали належну оцінку зазначеним доказам, вірно застосували норми матеріального права у сфері банкрутства, правильно встановили правовий режим вимог стягувача ОСОБА_1 по виконавчому листу № 604/774/24 від 11 березня 2025 року та обґрунтовано і законно дійшли до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги боржника на дії державного виконавця;
боржник наполегливо ігнорує зазначені факти і норми законодавства та необґрунтовано продовжує оскаржувати правомірні дії державного виконавця. Про безпідставність вимог боржника свідчить ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 604/773/24 (провадження № 61-13248ск25), якою суд при ідентичних фактичних обставинах визнав аналогічну касаційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» необґрунтованою та відмовив у відкритті касаційного провадження.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2025 року:
поновлено ФГ «Золотий жайвір» строк на касаційне оскарження ухвали Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року;
відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2025 року матеріали справи № 604/774/24 (4-с/604/4/25) надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 листопада 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2026 року справу № 604/774/24 (4-с/604/4/25) передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2026 року мотивована тим, що:
«відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК), з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Здійснюючи системне тлумачення приписів статті 7 КУзПБ, підпункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, а також статті 339 ГПК України слід виходити із того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх співставлення із нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.
КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом статті 7 Кодексу критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.
Тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України у взаємозв`язку зі статтею 7 КУзПБ свідчить, що у цих нормах законодавець, застосувавши категорії «справи у спорах з майновими вимогами», «майновий спір», «спір щодо майна» та залишивши перелік таких спорів відкритим, визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна.
За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.
Системне тлумачення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ приводить до висновку, що у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю.
Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 04 листопада 2025 року у справі № 604/773/24 (провадження № 61-13248ск25), яка є подібною зі справою, яка переглядається, зазначив:
«Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» за загальним правилом виконавець зобов`язаний зупинити вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.
За змістом частин першої, другої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.
Приписами частини третьої цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абзац перший частини п`ятої статті 41 КУзПБ)…
Таким чином, за змістом відповідних положень статей 1, 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на вимоги кредиторів, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, тобто на вимоги конкурсних кредиторів, та не розповсюджується на вимоги, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство, тобто на вимоги поточних кредиторів.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вимоги з примусового виконання виконавчого листа № 604/773/24 з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_3 витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 542,00 грн у ВП № НОМЕР_3 є поточними кредиторськими вимогами, оскільки виникли після 06 вересня 2024 року, тобто після відкриття провадження у справі № 924/700/24 про банкрутство ФГ «Золотий жайвір», тому виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 не підлягали зупиненню, оскільки на вимоги стягувача ОСОБА_3 не поширювалась дія мораторію, запровадженого господарським судом Хмельницької області у справі № 924/700/24 про банкрутство ФГ «Золотий жайвір».
За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про те, що дії державного виконавця Волочиського відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Козлової В. М. були вчинені нею в рамках відкритого виконавчого провадження, у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 604/773/24 (провадження № 61-13248ск25) та зробити висновок, що скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, подані в межах виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, які можуть вплинути на його майнові активи підлягають розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство».
25 березня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року прийнято та призначено до розгляду цю справу.
Фактичні обставини
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06 вересня 2024 року у справі № 924/700/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121544878) відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ «Золотий жайвір» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.
11 березня 2025 року Підволочиським районним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 604/774/24 про стягнення з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, який звернутий до виконання у Волочиському ВДВС відповідно ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 604/774/24 виданого 11 березня 2025 року Підволочиським районним судом Тернопільської області суддя В. М. Сіянко, про стягнення з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
В межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем 26 березня 2025 року накладено арешт на кошти, що знаходяться на рахунках боржника, сума звернення стягнення 11 305 грн.
27 березня 2025 року стягнуто 11 305 грн з рахунку боржника за ВП № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 604/774/24. Згідно з платіжним дорученням № 1103 від 02 квітня 2025 року заборгованість сплачена в повному обсязі. Виконавчий збір та мінімальні витрати на проведення виконавчих дій стягнуто в повному обсязі.
Згідно з постановою про зняття арешту від 31 березня 2025 року, державним виконавцем знято арешт з усіх рахунків боржника ФГ «Золотий жайвір».
Відповідно до інформації, яка відображається в реєстрі автоматизованої системи виконавчого провадження, постановою про закінчення виконавчого провадження від 28 квітня 2025 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 604/774/24, виданого 11 березня 2025 року Підволочиським районним судом Тернопільської області, про стягнення з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн закінчено, у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про відхилення аргументів, викладених у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Щодо наявності підстав відступу
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 447 ЦПК України).
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника (пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою).
Усі види майнових активів (майно та майнові права)банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (частина перша статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства, у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою).
Законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від11 травня 2021 року в справі № 759/9008/19 (провадження № 14-35цс21) зазначено, що:
«в частині другій та третій статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, який набрав чинності 21 квітня 2019 року (далі - КУПБ) передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Отже, вказаними нормами врегульовано, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Крім того, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України та частині другій і третій статті 7 КУПБ законодавчо закріплено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі спори, стороною в яких є боржник, що є цілком логічним, унеможливлює будь-який вплив у процедурі банкрутства та забезпечує реалізацію основоположних принципів судочинства.
Тобто такі спори належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та їх розгляд здійснюється в межах провадження у справі про банкрутство, без порушення нових справ».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) вказано, що:
«03.05.2018 відкрито провадження у справі про банкрутство Позивача і на час розгляду цієї справи ліквідаційна процедура триває. Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19.
У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.
У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Концентрація спорів в межах справи про банкрутство, яка забезпечує реалізацію контролю суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за діяльністю боржника є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута, так і кредиторів та узгоджується з приписами норм КУзПБ (див. пункт 47 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11 лютого 2026 року у справі № 917/1500/18(917/1513/24)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 640/26320/20 (провадження № 11-97апп23) зазначено:
«Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22 жовтня 2019 року головним державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року в справі № 910/10935/17.
Постановою державного виконавця від 10 грудня 2019 року виконавче провадження № НОМЕР_1 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3.
16 січня 2020 року старшим державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2019 року в справі № 910/11008/17 та виконавче провадження № НОМЕР_2 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26 лютого 2020 року відкрив провадження в справі № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз» у зв`язку із наявною та непогашеною заборгованістю; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном товариства.
Постановою старшого державного виконавця від 30 березня 2020 року зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року у справі № 910/10935/17 та постановою старшого державного виконавця від 30 березня 2020 року зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2019 року в справі № 910/11008/17 до розгляду питання по суті.
06 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем прийнято постанови про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
Не погодившись з постановами про поновлення вчинення виконавчих дій, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. […]
передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.
Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності КУзПБ. Відтак можна зробити висновок, що вказаний КУзПБ передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), відступати від яких правових підстав немає.
Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані в цій справі судові рішення ухвалено без дотримання правил предметної юрисдикції».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зазначено:
«[…] розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
9.7. До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.
9.8. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.
До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.
9.9. Розглядаючи спір у справі № 752/4361/15, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 надавала оцінку заявленим вимогам у контексті їх вартісної оцінки та впливу на формування ліквідаційної маси банкрута за наслідками вирішення цих вимог, а відтак і необхідності розгляду спору в межах справи про банкрутство відповідно до Закону про банкрутство.
9.10. Підстав для відступу від висновку, сформульованого у вказаній справі, Велика Палата не вбачає, оскільки у справі, що розглядається, спірні правовідносини врегульовані КУзПБ, якими встановлено ширші критерії, за якими вирішується питання про необхідність розгляду справи у межах справи про банкрутство.
9.11. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу».
Касаційний господарський суд вже вказував, що:
установлена вимогами статті 7 КУзПБ концентрація майнових спорів за участю боржника виключно в межах справи про банкрутство дозволяє здійснювати ефективний судовий контроль щодо збереження майнових активів боржника у його розпорядженні, з метою відновлення платоспроможності такого боржника або належного формування ліквідаційної маси банкрута. Результати розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, пов`язані із виконанням судового рішення, ухваленого за результатом майнового спору за участі боржника, можуть впливати на рух його майнових активів. Тому, попри те, що майновий спір за участі боржника було вирішено до відкриття провадження у справі про його банкрутство, однак розгляд в подальшому процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у господарській справі, ухвалених за результатами розгляду такого майнового спору, має відбуватися за правилами ГПК України з обов`язковим урахуванням положень статті 7 КУзПБ. Тобто, у такому випадку, скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця має розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, безвідносно до того, що сам майновий спір не розглядався у межах такої справи (оскільки був вирішений до відкриття провадження у справі про банкрутство) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 серпня 2022 року в справі № 910/10877/17)).
здійснюючи системне тлумачення приписів статті 7 КУзПБ, підпункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, а також статті 339 ГПК України слід виходити із того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх співставлення із нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет. КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом статті 7 Кодексу критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство. Телеологічне та лексичне тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України у взаємозв`язку зі статтею 7 КУзПБ свідчить, що у цих нормах законодавець, застосувавши категорії «справи у спорах з майновими вимогами», «майновий спір», "спір щодо майна» та залишивши перелік таких спорів відкритим, визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна. За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство. Системне тлумачення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ приводить до висновку, що у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких є можливим шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю. Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника (див. пункти 143 - 148 постанови Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13 квітня 2023 року в справі № 910/21981/16).
Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:
за загальним правилом судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції;
процесуальний закон встановив імперативне правило виключної юрисдикційності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, із дня введення в дію КУзПБ, тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає;
оскільки наслідком задоволення вимог скарги в межах судового контроль за виконанням судових рішень боржником, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, то така скарга в межах судового контролю за виконанням судових рішень підглядає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.
При передачі справи на розгляд Об`єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновків, сформульованих в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 604/773/24 (провадження № 61-13248ск25) та зробити висновок, що скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, подані в межах виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, які можуть вплинути на його майнові активи підлягають розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство».
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 604/773/24 (провадження № 61-13248ск25) зазначено, що: «згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» за загальним правилом виконавець зобов`язаний зупинити вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. За змістом частин першої, другої статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Приписами частини третьої цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абзац перший частини п`ятої статті 41 КУзПБ)… Таким чином, за змістом відповідних положень статей 1, 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на вимоги кредиторів, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, тобто на вимоги конкурсних кредиторів, та не розповсюджується на вимоги, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство, тобто на вимоги поточних кредиторів. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вимоги з примусового виконання виконавчого листа № 604/773/24 з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_3 витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 542,00 грн у ВП № НОМЕР_3 є поточними кредиторськими вимогами, оскільки виникли після 06 вересня 2024 року, тобто після відкриття провадження у справі № 924/700/24 про банкрутство ФГ «Золотий жайвір», тому виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 не підлягали зупиненню, оскільки на вимоги стягувача ОСОБА_3 не поширювалась дія мораторію, запровадженого господарським судом Хмельницької області у справі № 924/700/24 про банкрутство ФГ «Золотий жайвір». За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про те, що дії державного виконавця Волочиського відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Козлової В. М. були вчинені нею в рамках відкритого виконавчого провадження, у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження»».
За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 604/773/24 (провадження № 61-13248ск25) щодо допустимості розгляду цієї скарги в порядку цивільного судочинства.
Щодо суті касаційної скарги
Юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. Норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог. Передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог. Не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) зазначено: «законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Однак не можна погодитися з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу № 2597-VIII, а до цього - статтею 23 Закону № 2343-XII. За встановлених обставин у цій справі суди повинні були передати справу до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) зазначено, що: «тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що: суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. При цьому розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті є неможливим. Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування частин першої та другої статті 414 ЦПК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21)».
У справі, що переглядається:
у квітні 2025 року ФГ «Золотий жайвір» звернулося зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Волочиського ВДВС;
суди встановили, що на виконанні у Волочиському ВДВС перебуває ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 604/774/24, виданого 11 березня 2025 року Підволочиським районним судом Тернопільської області, про стягнення з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн;
суди встановили, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06 вересня 2024 року у справі № 924/700/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121544878) відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ «Золотий жайвір» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника;
станом на момент звернення зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Волочиського ВДВС щодо ФГ «Золотий жайвір» провадження у справі про банкрутство ФГ «Золотий жайвір» вже було відкрито;
суди не врахували, що за загальним правилом судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Разом із тим, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, із дня введення в дію КУзПБ, тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає;
оскільки наслідком задоволення вимог скарги в межах судового контроль за виконанням судових рішень боржником, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, то така скарга в межах судового контроль за виконанням судових рішень підглядає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника;
стягнення з ФГ «Золотий жайвір» коштів у справі № 604/774/24 впливає на загальний обсяг ліквідаційної маси боржника, а тому й на інтереси кредиторів у справі про банкрутство. За таких обставин судовий контроль за примусовим виконанням судового рішення у справі № 604/774/24 має відбуватися з урахуванням положень статті 7 КУзПБ господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ФГ «Золотий жайвір».
Тому судам слід було передати справу до належного суду для розгляду по суті, оскільки скарга на дії та бездіяльність державного виконавця Волочиського ВДВС не підлягає розгляду в порядку цивільного судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, а має розглядатися в порядку господарського судочинства судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ФГ «Золотий жайвір».
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
Висновки про правильне застосування норм права
У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.
за загальним правилом судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Процесуальний закон встановив імперативне правило виключної юрисдикційності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, із дня введення в дію КУзПБ, тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
Оскільки наслідком задоволення вимог скарги в межах судового контроль за виконанням судових рішень боржником, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, то така скарга в межах судового контролю за виконанням судових рішень підглядає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а матеріали справи передати до Господарського суду Хмельницької області, на розгляді якого перебуває справа № 924/700/24 про банкрутство ФГ «Золотий жайвір».
Керуючись статтями 255, 400, 406, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу фермерського господарства «Золотий жайвір» задовольнити частково.
Ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року скасувати, а матеріали справи № 604/774/24 (4-с/604/4/25) за скаргою фермерського господарства «Золотий жайвір» на дії та бездіяльність державного виконавця Волочиського відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) передати до Господарського суду Хмельницької області, на розгляді якого перебуває справа № 924/700/24 про банкрутство фермерського господарства «Золотий жайвір».
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2025 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: А. І. Грушицький
А. Ю. Зайцев
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
