Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Тітова М. Ю. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2026 року в справі № 990SCGC/51/25 (провадження № 11-449сап25)
за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 25 листопада 2025 року № 2537/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 листопада 2024 року № 3408/1дп/15-24 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
Предметом оскарження у цій справі є рішення ВРП, яким вона підтримала рішення її Першої Дисциплінарної палати про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Цим рішенням ВРП встановила наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасником судового процесу наданих йому прав та виконання обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності).
Зазначений висновок ВРП мотивувала тим, що суддя ОСОБА_1 умисно не дотримався вимог Конвенції про права дитини, цивільного процесуального законодавства та СК України під час розгляду справ № № 495/7932/23, 495/12719/23, у яких установлювалося місце проживання малолітніх дітей з батьком, та справи № 495/3746/24, у якій вирішувалося питання щодо позбавлення матері прав щодо її малолітньої дитини.
Така поведінка судді ОСОБА_1 фактично породжує зневіру громадян у справедливість, чесність, неупередженість суду, сприяє формуванню суспільної думки про допустимість незаконного впливу на суддів, отже, завдає істотної шкоди авторитету правосуддя та порочить звання судді.
У постанові від 18 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим рішенням ВРП. Вважала його законним і обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в спірному випадку хоча і є підстави вважати, що Перша Дисциплінарна палата ВРП і надалі Рада надали в певній мірі оцінку судовим рішенням, проте сам по собі цей недолік не впливає на правомірність рішення про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності.
З таким висновком Великої Палати Верховного Суду погодитися не можу й відповідно до статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державною, концепт якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Повноваження ВРП визначені статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 1798-VIII, згідно з якими ВРП не наділена повноваженнями оцінювати судове рішення та надавати оцінку його змісту.
Виключне право на перевірку законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.
Частиною четвертою статті 126 Конституції України серед гарантій незалежності суддів визначається, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Аналогічне правило закріплене й в абзаці другому частини першої статті 49 Закону № 1402-VIII.
Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Застосовуючи Закон № 1798-VIII, ВРП має враховувати міжнародні стандарти незалежності суддів, які передбачають, що усі дисциплінарні заходи щодо судді базуються на встановлених нормах поведінки судді. Більш того, якщо суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності через його рішення, неможливо зберегти судову незалежність або демократичний баланс гілок влади.
Як свідчить зміст оскаржуваного рішення ВРП, підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали встановлені дисциплінарним органом обставини умисного недотримання ним вимог Конвенції про права дитини, цивільного процесуального законодавства та СК України під час розгляду справ № № 495/7932/23, 495/12719/23, 495/3746/24.
Зокрема, Перша Дисциплінарна палата ВРП та ВРП встановили, що суддя ОСОБА_1:
у справах № № 495/7932/23, 495/12719/23 вирішив питання про відкриття провадження з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), чим порушив вимоги статей 27, 31 ЦПК України;
під час ухвалення рішень у справах № № 495/7932/23, 495/12719/23 не дотримався встановленої статтею 19 СК України вимоги щодо обов`язкової участі органу опіки та піклування у розгляді цивільних справ певної категорії;
під час ухвалення рішення у справі № 495/3746/24 про позбавлення батьківських прав матері стосовно малолітньої дитини не досліджував докази свідомого ухилення матері від виконання батьківських обов`язків;
під час ухвалення рішень у справах № № 495/7932/23 та 495/12719/23 про визначення місця проживання дітей з батьком, відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері не досліджував докази доцільності проживання дитини окремо від матері, що, своєю чергою, свідчить про неврахування суддею найкращих інтересів дитини щодо збереження її зв`язків із сім`єю, забезпечення її розвитку в безпечному, стійкому та спокійному середовищі, що не є неблагополучним.
Отже, висновок щодо умисного недотримання суддею ОСОБА_1 вимог закону під час здійснення правосуддя фактично зроблений Дисциплінарною палатою та ВРП на підставі здійсненої ними власної оцінки законності ухвалених суддею рішень суду. Зокрема, в оскаржуваному рішенні ВРП вказує на недостатнє дослідження суддею доказів у справах, порушення прав дітей.
Однак, як уже зазначено вище, ВРП не є органом державної влади, який може оцінювати законність судового рішення на підставі власного аналізу та розсуду, резюмувати і визнавати його незаконним, протиправним.
Такими повноваженнями наділений виключно суд.
Водночас ухвалені в справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24 495/12719/23 рішення набрали законної сили, в апеляційному та касаційному порядку не переглядались. Тобто такі судові рішення не були сприйняті учасниками справи як незаконні, свавільні та несправедливі. Органи, уповноважені державою здійснювати захист прав та інтересів дітей, зазначені судові рішення також не оскаржували.
При цьому саме наведені вище міркування дисциплінарного органу стали визначальними для висновку про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, тоді як інші обставини (зокрема обставини, встановлені під час досудового розслідування у кримінальній справі) враховані дисциплінарним органом як додаткові підстави, що свідчать про наявність складу дисциплінарного проступку в діях скаржника.
У зв`язку з цим не можу погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що надання дисциплінарним органом певної оцінки ухваленим суддею судовим рішенням не впливає на правомірність рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, оскільки неможливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за ухвалене ним судове рішення гарантована Основним Законом України, вважаю, що недолік, допущений дисциплінарним органом у частині оцінки ухвалених суддею рішень, є суттєвим і такий недолік міг бути усунений лише під час повторного розгляду дисциплінарної справи.
Суддя М. Ю. Тітов
