Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Губської О. А.
справа № 990/282/24
провадження № 11-365заі25
ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1. Предметом розгляду в цій справі була заява позивачки про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, подана в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з підстав невиконання відповідачем у повному обсязі судового рішення в частині зобов`язання Президента України розглянути подання Вищої ради правосуддя (двлі - ВРП) від 22 липня 2021 року № 1667/0/15-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва та стягнення з Президента України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1937,92 гривень за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 з мотивів того, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені доказами, а з поданої заяви позивачки не вбачається та не встановлено, що у загальному порядку виконання судового рішення вжиті всі можливі та необхідні заходи, але такі заходи не дали очікуваного результату.
3. За результатами розгляду апеляційної скарги позивачки Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скасувала та ухвалила нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24.
4. Своє рішення Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала, зокрема тим, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 382-382? КАС України, оскільки фактично підмінив предмет розгляду заяви про встановлення судового контролю предметом розгляду звіту про виконання судового рішення. На стадії вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт достатньою підставою є встановлення факту невиконання або неповного виконання судового рішення, тоді як оцінка причин такого невиконання, повноти вжитих заходів чи об`єктивних перешкод належить до наступної стадії - розгляду самого звіту.
5. Оскільки на момент розгляду заяви судове рішення тривалий час залишалося невиконаним, а наведені відповідачем відомості про підготовку внутрішніх документів не свідчили про його фактичне виконання, існували достатні правові підстави для встановлення судового контролю. При цьому відсутність виконавчого провадження або невжиття позивачем заходів примусового виконання не є передумовою застосування механізму судового контролю, який має самостійний процесуальний характер і спрямований на забезпечення обов`язковості виконання судових рішень.
6. З висновками Великої Палати Верховного Суду щодо скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та задоволення заяви ОСОБА_1 про зобов`язання Президента України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у справі № 990/282/24 не погоджуюся.
7. На моє переконання, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду.
8. Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду як суд апеляційної інстанції малазалишити без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
9. З огляду на викладене висловлюю окрему думку виходячи з таких міркувань.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і мотиви заяви позивачки
10. 17 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла подана у порядку статті 382 КАС України заява ОСОБА_1 , у якій позивачка просила:
- установити судовий контроль за виконанням рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24;
- зобов`язати Президента України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.
11. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилалася на Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009, практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема пункт 43 рішення ЄСПЛ «Шмалько проти України», рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції», а також на положення статті 1291 Конституції України, статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), статей 14, 370 КАС України щодо обов`язковості судових рішень.
12. Позивачка зазначала, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24, яким було визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язано його розглянути подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, набрало законної сили 17 липня 2025 року, у зв`язку із чим 30 липня 2025 року позивачка на адресу Президента України направила заяву про добровільне виконання зазначеного рішення суду.
13. Водночас листом від 08 вересня 2025 року № 22/038756-10 Департамент з питань звернень громадян та доступу до публічної інформації Офісу Президента України повідомив позивачку, що відповідні матеріали та проєкт Указу Президента України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва підготовлено для доповіді главі держави. Окрім того, у цьому листі Департамент зазначив про виняткову завантаженість робочого графіка Президента України у зв`язку з триваючою збройною агресією російської федерації проти України та необхідністю першочергового розгляду питань, пов`язаних з обороною держави, захистом державного суверенітету, територіальної цілісності України, а також активної безпосередньої участі глави держави у зовнішньополітичних процесах.
14. Однак, як зауважила ОСОБА_1 , аналогічну за змістом відповідь на її звернення вона отримала від Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України у листі від 28 листопада 2022 року № 22/1-09/3637, в якому зазначалося, що проєкт указу Президента України про призначення її на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва вже тоді був переданий для доповіді главі держави. Проте станом на 2025 рік відповідний указ відповідачем досі не виданий.
15. Ураховуючи наведене, позивачка звернулася до суду з заявою про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.
Короткий зміст судового рішення, що підлягало виконанню
16. 24 квітня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення у справі № 990/282/24, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2025 року, яким частково задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, а саме:
- визнав протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду подання ВРП від 22 липня 2021 року № 1667/0/15-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва;
- зобов`язав Президента України розглянути подання ВРП від 22 липня 2021 року № 1667/0/15-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва;
- стягнув з Президента України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 937,92 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції
17. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 вересня 2025 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24.
18. Суд першої інстанції зазначив, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
19. Адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій за наявності відповідних правових умов.
20. Водночас правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливість суб`єкта владних повноважень їх виконати.
21. Проте, за висновком суду першої інстанції, з поданої ОСОБА_1 заяви не вбачається та судом не встановлено, що у загальному порядку виконання судового рішення вжиті всі можливі та необхідні заходи, але такі заходи не дали очікуваного результату.
22. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду врахував, що листом від 08 вересня 2025 року № 22/038756-10 позивачку проінформовано про вчинення Офісом Президента України активних дій, пов`язаних із виконанням рішення суду в цій справі.
23. Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про вжиття заходів контролю за виконанням судового рішення у цій справі врахував процедуру розгляду подання ВРП про призначення на посаду судді.
24. На переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, контроль за виконанням судового рішення шляхом встановлення строку на подання суб`єктом владних повноважень звіту про його виконання у цьому випадку не є належним та ефективним способом забезпечення виконання судового рішення, позаяк фактично у такому випадку суд встановлює новий строк для його виконання.
25. Також суд першої інстанції акцентував увагу на тому, що виконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для учасників справи, забезпечується насамперед через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
26. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність сукупності правових умов, обставин та передбачених КАС України підстав для встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі
27. ОСОБА_1 у поданій до Великої Палати Верховного Суду апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 вересня 2025 року та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року № 990/282/24.
28. На обґрунтування апеляційної скарги позивачка посилається на конституційний принцип обов`язковості судових рішень та обов`язок держави забезпечити їх реальне виконання. Зазначає, що відповідно до правових позицій Конституційного Суду України судовий контроль має бути дієвим механізмом забезпечення виконання судових рішень, а не формальною процедурою. Також наводить практику ЄСПЛ, відповідно до якої невиконання остаточного судового рішення порушує право на справедливий суд, та на рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо необхідності існування ефективних механізмів судового контролю за виконанням рішень адміністративними органами.
29. Позивачка також наголошує, що здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, особливо у справах, де боржник - це суб`єкт владних повноважень, є безумовним обов`язком держави в особі її судових органів. Одним із дієвих і ефективних засобів такого контролю є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про його виконання на підставі статті 382 КАС України.
30. Також ОСОБА_1 вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо відмови у встановленні судового контролю з огляду на забезпечення виконання рішення суду насамперед через примусове виконання відповідно до Закону № 1404-VIII, оскільки, на її думку, така позиція прямо суперечить приписам частини четвертої статті 382 КАС України, якими визначено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви, а отже і ухваленню рішення судом про її задоволення. До того ж звернення із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 990/282/24 не приведе до швидкого відновлення порушених прав позивачки, оскільки наразі відсутня процедура з примусового виконання виконавчих документів, боржником за якими є Президент України, позаяк відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, Президент України не включений до переліку боржників, щодо яких застосовується примусове виконання.
31. Також суд першої інстанції зазначив, що контроль за виконанням судового рішення шляхом встановлення строку на подання суб`єктом владних повноважень звіту про його виконання з урахуванням такої процедури не є належним та ефективним способом забезпечення виконання судового рішення, позаяк фактично у такому випадку буде встановлений новий строк для його виконання. Однак, як зауважила позивачка, судовим рішенням, яке належить виконати, будь-який строк його виконання не встановлений. Водночас саме в ухвалі про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення такий строк мав встановити суд першої інстанції, чого безпідставно не зробив. Не зазначив в ухвалі суд також про те, яку процедуру розгляду подання ВРП про призначення на посаду судді належало врахувати під час розгляду заяви про встановлення судового контролю та яким чином вона може вплинути на виконання судового рішення.
32. Крім того, за твердженням позивачки, не може бути підставою для відмови у встановленні судового контролю і посилання суду на те, що ухвалення позитивного рішення є диспозитивним правом суду. Дійсно, диспозиція частини першої статті 382 КАС України надає суду право розсуду під час вирішення питання встановлення судового контролю. Проте такий розсуд, на переконання позивачки, має базуватися на об`єктивних підставах, які перешкоджають встановленню судового контролю. У цій справі таких не встановлено, а навпаки - належними і допустимими доказами підтверджено, що починаючи з 25 серпня 2021 року Президент України протиправно ухиляється від виконання покладеного на нього статтями 106, 128 Конституції України, статтею 80 Закону № 1402-VІІІ обов`язку видати указ про призначення на посаду судді.
33. У доповненні до апеляційної скарги позивачка зазначила, що 08 жовтня 2025 року Президент України підписав низку указів про призначення 20 суддів, однак указ про призначення її на посаду судді Шевченківського суду міста Києва не видав. Рішення Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24 залишається невиконаним. У зв`язку із цим вважає, що доводи відповідача щодо невиконання рішення суду через виняткову завантаженість робочого графіка Президента України у зв`язку з триваючою збройною агресією російської федерації проти України та необхідністю першочергового розгляду питань, пов`язаних з обороною держави, захистом державного суверенітету, територіальної цілісності України, а також активної безпосередньої участі глави держави у зовнішньополітичних процесах - є непослідовними та необґрунтованими, адже Президент України продовжує видавати укази про призначення інших суддів.
34. Наведене, на думку ОСОБА_1 , свідчить про порушення її конституційних прав як громадянки України, визначених статтями 21, 24 Конституції України, ще раз підтверджує протиправну бездіяльність відповідача та невиконання ним вимог статей 19, 102, 128 Конституції України, статті 80 Закону № 1402-VІІІ та зазначеного вище рішення. Тому позивачка вважає, що висновок суду першої інстанції, викладений в ухвалі від 24 вересня 2025 року № 990/282/24, про вчинення відповідачем активних дій, пов`язаних із виконанням рішення суду в цій справі, є хибним.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
35. 02 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу позивачки задовольнила. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 990/282/24 скасувала. Заяву ОСОБА_1 про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у справі № 990/282/24 задовольнила. Зобов`язала Президента України протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звіт про виконання рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 990/282/24.
36. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 382-382? КАС України, оскільки не розмежував процесуальних стадій здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Суд першої інстанції передчасно дослідив питання причин невиконання рішення, достатності дій відповідача щодо його виконання, ефективності судового контролю та необхідності попереднього звернення до процедури примусового виконання, хоча такі обставини підлягають з`ясуванню лише після подання суб`єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення.
37. Велика Палата зазначила, що предметом розгляду заяви про зобов`язання подати звіт є виключно перевірка наявності ознак невиконання або неповного виконання судового рішення. Для задоволення такої заяви достатнім є встановлення самого факту невиконання судового рішення незалежно від причин такого невиконання, тоді як оцінка повноти виконання, обґрунтованості причин затримки чи наявності об`єктивних перешкод здійснюється на наступній стадії - під час розгляду звіту суб`єкта владних повноважень.
38. Оскільки на момент розгляду заяви судове рішення, яке набрало законної сили, тривалий час залишалося невиконаним, а цей факт не заперечувався сторонами, Велика Палата дійшла висновку про наявність достатніх правових підстав для встановлення судового контролю. При цьому лист Офісу Президента України щодо підготовки проєкту указу не підтверджував фактичного виконання судового рішення, оскільки свідчив лише про внутрішні організаційні дії допоміжного органу, а не про виконання Президентом України покладеного на нього рішенням суду обов`язку. Більше того, аналогічна інформація вже повідомлялася позивачці кілька років тому, однак не була реалізована у відповідних юридично значимих діях, що свідчило про відсутність реального прогресу у виконанні рішення.
39. Велика Палата також визнала помилковими висновки суду першої інстанції про те, що застосування судового контролю є недоцільним або неефективним способом забезпечення виконання судового рішення. Суд наголосив, що встановлення строку для подання звіту не змінює і не продовжує строк виконання судового рішення, а лише покладає на суб`єкта владних повноважень процесуальний обов`язок поінформувати суд про стан його виконання та за необхідності обґрунтувати строки і порядок його реалізації. Такий механізм є передбаченим законом інструментом забезпечення принципу обов`язковості судового рішення та спрямований на стимулювання його належного виконання.
40. Окремо Велика Палата зазначила, що суд першої інстанції безпідставно поставив можливість установлення судового контролю у залежність від попереднього звернення позивачки до органів державної виконавчої служби. Норми статті 382 КАС України не встановлюють обов`язку відкриття виконавчого провадження чи вичерпання заходів примусового виконання як передумови для звернення із заявою про встановлення судового контролю. Навпаки, судовий контроль є самостійним процесуальним механізмом, який може застосовуватися незалежно від наявності виконавчого провадження та не підміняє собою процедуру примусового виконання.
41. Крім того, Велика Палата звернула увагу, що покладення на позивача обов`язку доводити безрезультатність усіх можливих заходів примусового виконання фактично перекладає тягар забезпечення виконання судового рішення із суб`єкта владних повноважень на особу, на користь якої таке рішення ухвалене, що суперечить природі інституту судового контролю та принципу обов`язковості судових рішень. При цьому у спірних правовідносинах звернення до процедури примусового виконання саме по собі не гарантувало б ефективного захисту порушеного права з огляду на особливості правового статусу Президента України як боржника.
42. Також Велика Палата відхилила посилання суду першої інстанції на складність процедури розгляду подання ВРП про призначення судді, зазначивши, що внутрішні процедурні питання діяльності органів державної влади не можуть нівелювати конституційний принцип обов`язковості судових рішень та виправдовувати їх тривале невиконання.
43. Урахувавши, що суд першої інстанції неправильно витлумачив норми процесуального права, передчасно дослідив питання, які підлягають вирішенню лише після подання звіту про виконання судового рішення, безпідставно пов`язав можливість здійснення судового контролю з відкриттям виконавчого провадження та фактично проігнорував установлений факт тривалого невиконання судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про задоволення заяви позивачки щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
44. З огляду на наведені вище заперечення щодо сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у цій справі вважаю за необхідне в окремій думці зосередити увагу на тому, що Велика Палата Верховного Суду фактично підмінила дискреційне повноваження суду першої інстанції власною оцінкою доцільності застосування заходів судового контролю, хоча стаття 382 КАС України не встановлює обов`язку суду застосовувати такий захід у кожному випадку невиконання судового рішення.
45. Так, у статті 3811 КАС України визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-3823 і 383 цього Кодексу.
46. За нормою частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (абзац перший).
47. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення (абзац другий).
48. Таким чином, абзац перший частини першої статті 382 КАС України визначає, що суд першої інстанції може (має право) зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Така можливість пов`язується з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду.
49. Водночас абзац другий частини першої статті 382 КАС України визначає певний перелік справ, до якого не належить ця справа, у яких суд за письмовою заявою заявника зобов`язує (має обов`язок) суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.
50. Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 382 КАС України).
51. Частина перша статті 3821КАС України визначає, що суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
52. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (частина друга вказаної статті).
53. Зазначені процесуальні дії в контексті вказаних норм є диспозитивним правом суду, яке суд може використовувати залежно від наявності об'єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами.
54. Аналіз наведених положень статей 3811, 382 та 3821КАС України свідчить, що законодавець свідомо розмежував випадки, коли застосування судового контролю є обов`язковим, і випадки, коли воно залежить від процесуального розсуду суду. Так, якщо в абзаці другому частини першої статті 382 КАС України законодавець використав імперативну конструкцію «суд зобов`язує», то в абзаці першому цієї ж норми застосовано формулювання «суд може зобов`язати», яке не допускає іншого тлумачення, ніж надання суду дискреційного повноваження.
55. Диспозитивний характер повноваження суду означає не право діяти довільно, а можливість здійснити судовий розсуд у межах, визначених законом. Такий розсуд передбачає оцінку всіх обставин конкретної справи, поведінки суб`єкта владних повноважень після ухвалення рішення, характеру покладеного судом обов`язку, тривалості його невиконання, наявності або відсутності об`єктивних перешкод для виконання рішення, а також інших обставин, які можуть свідчити про необхідність або, навпаки, відсутність потреби у застосуванні додаткових процесуальних заходів контролю.
56. Сам по собі факт невиконання судового рішення не означає автоматичного виникнення у суду обов`язку постановити ухвалу про подання звіту. Закон не встановлює презумпції, відповідно до якої кожне невиконане судове рішення неодмінно має супроводжуватися здійсненням судового контролю у порядку статті 382 КАС України. Надання суду відповідного права свідчить, що законодавець виходив із необхідності індивідуальної оцінки кожної конкретної ситуації.
57. Водночас і сама наявність обставин, які можуть свідчити про тривале невиконання судового рішення, не усуває дискреційного характеру повноваження суду. Такі обставини є лише предметом судової оцінки, але не підміняють собою судовий розсуд.
58. Перевіряючи законність ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен оцінювати не те, чи вважав би він доцільним застосувати інститут судового контролю за тих самих обставин, а чи здійснив суд першої інстанції наданий йому законом розсуд у межах повноважень, чи врахував усі істотні обставини справи та чи навів належні мотиви свого рішення. Лише очевидна необґрунтованість такого розсуду або його здійснення всупереч закону можуть бути підставою для втручання суду вищої інстанції.
59. Інше тлумачення фактично позбавляє нормативного змісту використане законодавцем формулювання «суд може зобов`язати», оскільки перетворює дискреційне процесуальне повноваження на обов`язок застосовувати відповідний захід судового контролю щоразу, коли суд вищої інстанції вважає це більш ефективним способом забезпечення виконання судового рішення.
60. Стаття 382 КАС України спрямована на забезпечення належного виконання судового рішення у випадках, коли наявні об`єктивно підтверджені обставини невиконання такого рішення або ухилення суб`єкта владних повноважень від його виконання. Застосування цього процесуального механізму не пов`язується виключно із самим фактом спливу певного часу після набрання рішенням законної сили чи незгодою позивача з темпом реалізації відповідної процедури.
61. Посилання позивачки на те, що пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання не забезпечило фактичного виконання судового рішення, саме по собі не свідчить про необхідність застосування судового контролю. Передбачений статтею 382 КАС України механізм не є автоматичним наслідком невиконання рішення суду або безрезультатності заходів виконавчого провадження. Застосування такого процесуального інструменту є правом суду, яке реалізується за наявності об`єктивно підтверджених обставин, що свідчать про реальний ризик невиконання судового рішення або про необхідність судового втручання для забезпечення його виконання.
62. Отже, стаття 382 КАС України не встановлює автоматичного механізму судового контролю за кожним випадком невиконання судового рішення, а покладає на суд першої інстанції обов`язок оцінити необхідність застосування такого процесуального заходу з урахуванням конкретних обставин справи. Відтак незгода суду апеляційної інстанції з оцінкою цих обставин сама по собі не є достатньою підставою для скасування відповідної ухвали, якщо суд першої інстанції здійснив наданий йому законом розсуд у межах процесуальних повноважень, належно його мотивував та не вийшов за межі закону.
ВИСНОВКИ
63. З урахуванням наведеного вище, на мою думку, Велика Палата Верховного Суду повинна була залишити апеляційну скаргу позивачки без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 990/282/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.
Суддя О. А. Губська
