Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 216/7928/24
провадження № 51-1046 км 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Костополь Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 5 ст. 407 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
2. Дніпровський апеляційний суд 20 січня 2026 року вирок суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінив, та призначив йому покарання зач. 5 ст. 407 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. В іншій частині вирок залишив без змін.
3. За обставин, детально викладених у вироку, Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України №2102-IX, у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 годин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
4. Надалі, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-ІХ, Указом від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, Указом від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, Указом від 07 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-ІХ, Указом від 06 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року №2915-ІХ), Указом від 01 травня 2023 року №254/2023, затвердженим Законом України від 02 травня 2023 року №3057-ІХ, Указом від 26 липня 2023 року №451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року №3275-ІХ, Указом від 06 листопада 2023 року №734/2023, затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року №3429-ІХ, Указом від 05 лютого 2024 року №49/2024, затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року №3564-ІХ, Указом від 06 травня 2024 року №271/2024, затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року №3684-ІХ та Указом від 23 липня 2024 року №469/2024, затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-ІХ у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України строки дії воєнного стану в Україні постійно продовжувались, у тому числі із 05:30 годин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
5. Указом Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» було оголошено про проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Даний Указ затверджено Законом України №2105-IX від 03 березня 2022 року.
6. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №294 від 15 жовтня 2023 року солдата ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду старшого стрільця-оператора механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
7. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року ОСОБА_7 набув статусу військовослужбовця і під час проходження військової служби повинен, окрім іншого, дотримуватися вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24 березня 1999 року, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24 березня 1999 року, Військової Присяги, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
8. Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
9. Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
10. Солдат ОСОБА_7 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 . Так, реалізуючи свій злочинний умисел, 16 жовтня 2023 року о 10:00 годині солдат ОСОБА_7 був відсутнім при перевірці особового складу військової частини НОМЕР_1 , яка проводилась за місцем дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , тобто самовільно залишив військову частину, командуванню про причини свого вибуття не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, та був незаконно відсутній на військовій службі до 10 жовтня 2024 року, поки не був затриманий слідчим в порядку ст. 208 КПК, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
11. Таким чином, ОСОБА_7 своїми діями вчинив самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби).
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
12. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
13. На обґрунтування своїх доводів в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження зазначає, що всупереч ст. 94 КПК, місцевий суд не дав оцінки листу Міністерства юстиції України щодо правового статусу Указу Президента України № 69/2022, який, на думку засудженого, мав значення для встановлення наявності статусу суб`єкта злочину (військовослужбовця); також припустився суперечності, зазначивши у вироку як підставу мобілізації Указ № 65/2022, тоді як у матеріалах справи є Наказ № 305, в якому містяться інші дані.
14. Вказує, що суди безпідставно дійшли висновку про законність затримання та наявність ризику ухилення від слідства, залишивши поза увагою факт добровільної явки до правоохоронних органів. Також, не досліджено підстави затримання за ч. 4 ст. 208 КПК.
15. Крім того стверджує, що в матеріалах провадження відсутні будь-які докази його належного повідомлення про підозру.
16. Зазначає про порушення права на ефективний захист, оскільки місцевий суд проігнорував та не прийняв вмотивованого рішення щодо клопотання про заміну захисника ОСОБА_8 у зв`язку з його пасивною позицією та формальною участю у процесі.
17. Також, вказує, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували неможливість застосування положень ст. 75 КК, а висновок суду апеляційної інстанції в частині призначеного покарання і виді позбавлення волі на строк 5 років не містить належного обґрунтування, крім того цей суд не врахував в сукупності дані про наявність під наглядом матері похилого віку, позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, сталі соціальні зв`язки, висновок органу пробацїї про можливість виправлення без ізоляції від суспільства.
18. Зазначає, що апеляційний суд не мотивував своїх висновків, не навів аргументів щодо необґрунтованості апеляційної скарги, обмежившись переліком доказів та загальним твердженням про доведеність винуватості.
19. Загалом вважає, що судові рішення не відповідають статтям 370, 419 КПК.
20. У касаційній скарзі захисник посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що судами не наведено жодного обґрунтування щодо не можливості призначення покарання з іспитовим строком.
Позиції учасників судового провадження
21. Захисник та засуджений підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечував щодо задоволення касаційних скарг сторони захисту.
Мотиви Суду
22. Заслухавши доповідь судді, доводи сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
23. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
24. Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки у судах першої та апеляційної інстанцій.
25. Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
26. Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
27. Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
28. Такого висновку суд дійшов на підставі аналізу фактичних даних, які містяться, зокрема у витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №305 від 17 жовтня 2022 року про призначення ОСОБА_7 на посаду електрика-моториста відділення штабних машин взводу штабних машин роти зв`язку командного пункту полового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 ; витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №294 від 15 жовтня 2023 року про призначення ОСОБА_7 на посаду старшого стрільця-оператора механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ; витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №295 від 16 жовтня 2023 року на підставі якого ОСОБА_7 , який самовільно залишив військову частину знято з усіх видів забезпечення та призупинено виплату грошового забезпечення.
29. Суд також допитав обвинуваченого ОСОБА_7 , який вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, та пояснив суду, що з 17 жовтня 2022 року був призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_1 на посаду старшого стрільця-оператора механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти механізованого батальйону. 16 жовтня 2023 року о 10:00 годині не прибув на шикування підрозділу, так як переплутав автобуси та запізнився, а потім поїхав додому, де став проводити час на власний розсуд. Був затриманий 10 жовтня 2024 року, при цьому, вважав, що не був військовослужбовцем, так як мобілізація не законна, ставив під сумнів наказ про призначення його на посаду №305 від 17 жовтня 2022 року.
30. Отже, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК.
31. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК.
32. Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви прийнятого рішення.
33. Доводи засудженого щодо незаконної мобілізації та не набуття статусу військовослужбовця були предметом ретельної перевірки судів попередньої інстанції та визнані безпідставними з мотивів, детально викладених в судових рішеннях. При цьому, місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дослідивши письмові докази, дійшов переконання, що вони підтверджують кваліфікацію вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його статус як військовослужбовця та повністю узгоджуються з показаннями обвинуваченого, який в свою чергу визнав вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
34. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку про законність його затримання та наявність ризику ухилення від слідства, при цьому залишили поза увагою факт його добровільної явки до правоохоронних органів. Також, не дослідили підстави його затримання за ч. 4 ст. 208 КПК. Однак, такі доводи є безпідставними з огляду на те, що матеріалами провадження не підтверджено, що вказане питання порушувалось ОСОБА_7 на стадії судового та апеляційного розгляду.
35. Як убачається з матеріалів провадження, протокол затримання ОСОБА_7 від 20 жовтня 2024 року був складений відповідно до вимог статей 104, 208-213 КПК, адже містить усі необхідні реквізити, підписаний обвинуваченим, захисником та слідчим без будь-яких зауважень, заяв чи клопотань щодо проведення цієї процесуальної дії.
36. Згідно з положеннями ст. 211 КПК строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 цього Кодексу. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.
37. Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, у тому числі переховуватися від органів досудового розслідування.
38. У даному кримінальному провадженні законність затримання ОСОБА_7 , у тому числі наявність відповідних ризиків, зокрема його переховування від органів досудового розслідування, були предметом судового контролю на стадії досудового розслідування, і, як убачається з наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації, ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2024 року було задоволено клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
39. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні може бути оскаржена під час досудового розслідування, разом з тим, будь-яких відомостей про те, що сторона захисту скористалась таким правом матеріали провадження не містять. Відсутня така інформація і у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
40. У касаційній скарзі ОСОБА_7 стверджує про неналежне вручення йому повідомлення про підозру, однак такі доводи Суд вважає неприйнятними. Чинним кримінально процесуальним законом встановлено зміст письмового повідомлення про підозру та порядок його вручення. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень. Воно складається у двох примірниках, один з яких приєднується до матеріалів кримінального провадження, а другий вручається безпосередньо особі.
41. Так, в матеріалах провадження міститься повідомлення про підозру від 20 жовтня 2022 року, складене старшим слідчим в ОВС Третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_10 , за погодженням прокурора ОСОБА_11 , яке підписане ОСОБА_7 , пам`ятка про процесуальні права та обов`язки. Зазначене свідчить про належне вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_7 .
42. Твердження засудженого про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 54 КПК відмовив йому в заміні захисника ОСОБА_8 , із захистом якого він не погоджувався, є безпідставними з огляду на таке.
43. Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» безоплатна вторинна правнича допомога це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
44. Під час реалізації цієї державної гарантії особа позбавлена можливості вільно обирати собі захисника, оскільки на підставі ст. 49 КК захисник такій особі призначається за постановою слідчого/прокурора або ухвалою судді чи суду. Так само особа, що отримує безоплатну вторинну правову допомогу, не може на власний розсуд вимагати від суду заміни захисника з особистих мотивів.
45. Згідно п. 11 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», рішення про заміну адвоката чи працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до статті 24 цього Закону, приймається Центром з надання безоплатної правничої допомоги.
46. Таким чином, КПК не передбачено можливості проводити судом заміну чи відсторонення адвоката, призначеного Центром для надання безоплатної вторинної правової допомоги за винятком питання відводу захисника в порядку ст. 78 КПК.
47. Право особи на заміну захисника, передбачене ст. 54 КПК, є похідним від права вільного вибору захисника своїх прав, яке особа реалізує самостійно, укладаючи договір з обраним нею захисником. Це право не поширюється на зміст права на безоплатну вторинну правову допомогу, де особа не обирає собі захисника, а отримує захист, гарантований державою та за державні кошти.
48. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 23 січня 2025 року ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про призначення йому захисника, яке ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року було задоволено.
49. Згідно доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 29 січня 2025 року Південно-Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги було призначено адвоката ОСОБА_8 . 03 квітня 2025 року ОСОБА_7 подав клопотання про заміну вказаного захисника з підстав не дотримання ним правил адвокатської етики, відсутності знань законодавства, недотримання принципів верховенства права, що на думку засудженого, свідчило про здійснення тиску на адвоката.
50. Разом з тим, як убачається з матеріалів провадження, у судовому засіданні 03 квітня 2025 року, місцевий суд, з огляду на те, що захисника ОСОБА_8 було призначено із центру безоплатної допомоги і таке клопотання не може бути вирішено судом, з`ясувавши думку учасників провадження, відмовив у його задоволенні.
51. Будь-яких даних про те, що ОСОБА_7 звертався безпосередньо до Центру з надання безоплатної правничої допомоги з питань заміни та призначення нового захисника матеріали провадження не містять.
52. Доводи касаційних скарг сторони захисту про те, що судами попередніх інстанцій при призначенні ОСОБА_7 покарання не було розглянуто можливості звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами провадження.
53. Засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.
54. Як убачається зі змісту вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням не встановив.
55. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що виправлення обвинуваченого не можливе без його ізоляції від суспільства, разом з тим, зважуючи на те, що обраний термін покарання на строк 6 років є занадто суворим, дійшов висновку про необхідність призначення менш суворого покарання, а саме у мінімальних межах санкції ч. 5 ст. 407 КК, яке буде достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_7 і попередження нових злочинів.
56. За змістом статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зобов`язаний перевірити всі викладені у ній доводи, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, у своїй ухвалі дати на них вичерпну відповідь та зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
57. Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , дотримався зазначених норм кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.
58. Інші доводи касаційної скарги сторони захисту висновків судів також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
59. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування судових рішень, про що йдеться в касаційних скаргах засудженого та його захисника, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
