Єдиний державний реєстр судових рішень
15 липня 2026 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Губської О. А., Стрелець Т. Г.
Справа № 915/268/24
Провадження № 12-49гс25
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1. У березні 2024 року заступник керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Синюхино-Брідської сільської ради (далі також - Сільрада, відповідач 1), ОСОБА_1 (далі також - відповідач 2), в якій просив суд усунути перешкоди власнику - Синюхино-Брідській об`єднаній територіальній громаді (далі також - територіальна громада) у користуванні та розпорядженні об`єктом комунальної власності шляхом:
- визнання незаконним та скасування рішення Сільради від 11.05.2023 № 9 «Про продаж об`єкта малої приватизації та затвердження Положення про діяльність комісії для продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності Синюхино-Брідської сільської ради» (далі - рішення від 11.05.2023 № 9);
- визнання недійсними результатів електронного аукціону від 26.06.2023, проведеного Сільрадою на електронному майданчику Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвестенергокансалт» (далі - ТОВ «Укрінвестенергокансалт»), що оформлені протоколом про результати електронного аукціону № SPE001-UA-0230601-32252;
- визнання незаконним та скасування рішення Сільради від 27.07.2023 № 12 «Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону» (далі - рішення від 27.07.2023 № 12);
- визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації шляхом викупу від 31.07.2023, укладеного між Сільрадою та ОСОБА_1, щодо продажу об`єкта малої приватизації - гідротехнічної споруди, а саме дамби ставка площею 2,7800 га, розташованої в АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Мовчаном А. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1356 (далі - договір купівлі-продажу від 31.07.2023);
- зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність Сільради гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розташовану на АДРЕСА_1, яка складається: із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (літ. «А-1») загальною площею 18,4 кв. м; гаража (літ. «Б»); сараю (літ. «В»); вбиральні (літ. «Г»); двох навісів (літ. «Д», «Е»).
2. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що рішенням Сільради від 04.04.2023 № 10 затверджено перелік об`єктів приватизації, що перебувають у комунальній власності територіальної громади та підлягають приватизації, до якого включено гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розміщену на земельній ділянці з кадастровим номером 4825481200:03:000:0144 за адресою:
АДРЕСА_1 . Рішенням Сільради від 11.05.2023 № 9 ухвалено здійснити приватизацію зазначеного об`єкта малої приватизації - гідротехнічної споруди - дамби ставка шляхом продажу такого об`єкта на аукціоні.
4. З метою реалізації вказаного вище рішення Сільрада 26.05.2023 на електронному майданчику ТОВ «Укрінвестенергокансалт» провела відповідний електронний аукціон.
5. Рішенням Сільради від 27.07.2023 № 12 затверджено протокол проведення аукціону з продажу гідротехнічної споруди - дамби ставка площею 2,7800 га, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано переможцем.
6. За результатами проведеного аукціону 31.07.2023 між Сільрадою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за пунктами 1.1, 1.2 якого останнім придбано у власність за 3 000 грн зазначений об`єкт малої приватизації - гідротехнічну споруду (дамбу ставка) площею 2,7800 га, що складається: із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (літ. «А-1») загальною площею 18,4 кв. м; гаража (літ. «Б»); сараю (літ. «В»); вбиральні (літ. «Г»); двох навісів (літ. «Д», «Е»). Відповідне право власності цього ж дня зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) за № 51200648.
7. З посиланнями на положення частини другої статті 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», статей 1, 14 Закону України «Про аквакультуру», статей 4, 5 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 58, 59, 83, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 16, 21, 181, 183, 186, 187, 188, 190, 203, 215, 316, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 1311 Конституції України прокурор вказує, що гідротехнічні споруди не підлягають приватизації.
8. Набуття відповідачем речового права на спірну гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розміщену на земельній ділянці з кадастровим номером 4825481200:03:000:0144 за адресою: АДРЕСА_1, є незаконним, здійснене з метою, що суперечить інтересам територіальної громади Сільради.
9. Спірна гідротехнічна споруда в силу положень статей 181 - 187 ЦК України нерозривно пов`язана з водним об`єктом, є приналежною річчю водойми, тобто головної речі, та з огляду на специфіку водних ресурсів не може бути відокремлена від водного об`єкта, а отже, не може бути окремим об`єктом права власності. З огляду на викладене перебування спірної гідротехнічної споруди у приватній власності суперечить вимогам діючого законодавства.
10. Набуття ОСОБА_1 у приватну власність спірної гідротехнічної споруди створило передумови для протиправного використання (завуальованого набуття у фактично безстрокове користування) землі під такою спорудою, чим грубо порушено норми чинного законодавства та інтереси держави в особі територіальної громади Сільради.
11. За твердженнями прокурора, власник і законний володілець земельної ділянки водного фонду та приналежної їй гідротехнічної споруди може вимагати усунення порушення його права власності на це майно, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагати повернути таке майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 позовні вимоги задоволено частково, усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді у користуванні та розпорядженні об`єктом комунальної власності шляхом: визнання незаконним та скасування рішення від 11.05.2023 № 9; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.07.2023; зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність Сільради гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розташовану на АДРЕСА_2 , яка складається: із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (літ. «А-1») загальною площею 18,4 кв. м; гаража (літ. «Б»); сараю (літ. «В»); вбиральні (літ. «Г»); двох навісів (літ. «Д», «Е»); у задоволенні решти позовних вимог про визнання недійсними результатів електронного аукціону від 26.06.2023, проведеного Сільрадою на електронному майданчику ТОВ «Укрінвестенергокансалт», що оформлені протоколом про результати електронного аукціону № SPE001-UA-20230601-32252, та визнання незаконним та скасування рішення від 27.07.2023 № 12 відмовлено.
13. Господарський суд Миколаївської області мотивував своє рішення тим, що утворена спірною гідротехнічною спорудою водойма (ставок) розташована на природному водному об`єкті (річці без назви, притоці р. Південний Буг) і включає греблю та водоспускну споруду, вона забезпечує використання водного об`єкта шляхом формування та наповнення ставка, а саме забезпечення підтримання нормального підпірного рівня води. Водоспускна споруда є невід`ємною частиною водойми і греблі.
14. З огляду на це суд першої інстанції погодився з доводами прокурора про те, що спірна гідроспоруда в силу положень 181 - 187 ЦК України нерозривно пов`язана з водним об`єктом, є приналежною річчю вказаної вище водойми, тобто головної речі, та з урахуванням специфіки водних ресурсів не може бути відокремлена від водного об`єкта, а отже, не може бути окремим об`єктом права власності.
15. Суд першої інстанції з посиланнями на положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України виснував, що набуття ОСОБА_1 у приватну власність гідротехнічної споруди створило передумови для протиправного використання (завуальованого набуття у фактично безстрокове користування) землі під такою спорудою, чим дійсно порушено вказані вище норми законодавства та інтереси держави в особі територіальної громади Сільради, у зв`язку із чим дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора про те, що рішення від 11.05.2023 № 9 та договір купівлі-продажу від 31.07.2023, укладений на виконання цього рішення, є незаконними, підлягають скасуванню та визнанню недійсним відповідно. Крім цього, місцевий господарський суд зазначив, що задоволення позовної вимоги про повернення спірної гідротехнічної споруди призведе до припинення права приватної власності на спірний об`єкт і реєстрації права на цей об`єкт на належного власника - народ України в особі Сільради, що забезпечить ефективний захист порушених прав.
16. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, та вказав, що торги є правочином і якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
17. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та відмовлено в задоволенні позовних вимог про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді у користуванні та розпорядженні об`єктом комунальної власності шляхом: визнання незаконним та скасування рішення від 11.05.2023 № 9; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.07.2023; зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність Сільради гідротехнічну споруду - дамбу ставка площею 2,7800 га, розташовану на АДРЕСА_2 , яка складається: із земляної греблі № 1 довжиною 58,9 м, максимальною висотою 4,2 м; водоспуску № 2 пропускною здатністю 3,31 м3/с; сторожки (літ. «А-1») загальною площею 18,4 кв. м; гаража (літ. «Б»); сараю (літ. «В»); вбиральні (літ. «Г»); двох навісів (літ. «Д», «Е»), у повному обсязі; в іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі № 915/268/24 залишено без змін.
18. Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що прокурор обрав неналежний, неефективний спосіб захисту цивільного права у поєднанні з помилково сформульованими позовними вимогами, що не може бути самостійно усунуто судом апеляційної інстанції, бо, по-перше, такий позов не спрямований на відновлення належним чином порушеного права держави у випадку наявності необхідності такого захисту, по-друге, не доведений належними засобами доказування у конкретних правовідносинах.
19. Суд апеляційної інстанції вказав, що належним способом захисту права позивача у такому випадку є віндикаційний позов про витребування майна з володіння відповідача.
Короткий зміст вимог, підстав касаційного оскарження та доводів скаржника
20. У касаційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 про часткове задоволення позовних вимог.
21. Скаржник зазначив, що підставою для касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду відносно застосування статей 186, 190, 316, 387, 391 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05.06.2024 у справі № 128/1243/22, від 14.02.2018 у справі № 910/8903/16, від 04.12.2018 у справі № 903/906/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 04.12.2018 у справі № 903/909/16 та від 24.09.2024 у справі № 902/1123/23, щодо неможливості виникнення права приватної власності на гідротехнічну споруду, яка є приналежністю головної речі - земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом, а також належного способу захисту порушених інтересів держави шляхом звернення з негаторним позовом.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 09.09.2023 у цій справі відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури.
23. Надалі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 09.09.2025 справу № 915/268/24 разом із зазначеною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами третьою та п`ятою статті 302 ГПК України, для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22, а також з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему.
24. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29.10.2025 прийняла до розгляду справу № 915/268/24 з підстав, передбачених частинами третьою та п`ятою статті 302 ГПК України, щодо відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22, а також з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
25. 15.07.2026 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнила частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 915/268/24 змінила, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі № 915/268/24 залишила без змін.
26. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, зокрема, про те, що земляна гребля не є самостійним об`єктом права власності та об`єктом цивільного обороту, а є складовою частиною земельної ділянки водного фонду. Право власності на земляну греблю не може виникати, переходити чи припинятися окремо від земельної ділянки водного фонду. Земельні ділянки водного фонду (за винятком випадків, визначених у статті 59 ЗК України) належать до об`єктів, на які за жодних умов не може виникнути право приватної власності (публічні речі).
Отже, передача земляної греблі у приватну власність окремо від земельної ділянки водного фонду, складовою частиною якої вона є, не може бути здійснена з огляду на те, що земляна гребля не є окремим об`єктом цивільного обороту. Відповідно і повернення земляної греблі від одного суб`єкта іншому також є неможливим.
З огляду на викладене позовна вимога про повернення земляної греблі не може бути задоволена.
27. Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що на земельну ділянку водного фонду (за винятком випадків, визначених у статті 59 ЗК України) за будь-яких умов не може виникнути право приватної власності. Земляною греблею, яка є складовою частиною земельної ділянки водного фонду, неможливо заволодіти. Продавець за договором купівлі-продажу від 31.07.2023 не передав і не міг передати право власності на земляну греблю як складову частину земельної ділянки водного фонду.
Вчинені відповідачами дії призвели до обтяження земельної ділянки водного фонду (наявності відповідних відомостей у Державному реєстрі). Державна реєстрація речових прав на земляну греблю створює перешкоди у реалізації прав власника земельної ділянки водного фонду.
Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав окремо на земляну греблю, яка є складовою частиною речі, суперечить приписам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Речові права на такий об`єкт окремо не можуть бути зареєстровані у Державному реєстрі за будь-якою особою взагалі. Порушення прав власника земельної ділянки водного фонду слідує не з договору, а виникає внаслідок реєстрації у Державному реєстрі об`єкта, який у силу закону не міг бути зареєстрований.
28. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для захисту порушеного права власності територіальної громади необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Скасування державної реєстрації права власності на складову частину земельної ділянки водного фонду - гідротехнічну споруду із закриттям відповідного розділу Державного реєстру опосередковує відновлення становища, яке існувало до порушення [див. mutatis mutandis пункти 108-115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
29. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.07.2023 та зобов`язання відповідача 2 повернути гідротехнічну споруду задоволенню не підлягають, проте помилився у мотивах відмови в їх задоволенні.
30. З огляду на це постанову суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
31. Погоджуємося з резолютивною частиною постанови Великої Палати Верховного Суду та висновком про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
32. Разом із тим вважаємо за необхідне викласти окремі міркування щодо мотивів, з яких слід було відмовити у задоволенні позову.
Щодо неналежного способу захисту, обраного позивачем
33. Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на судовий захист свого цивільного права або інтересу, а статтею 16 цього Кодексу визначено перелік способів такого захисту. Водночас наведені приписи не наділяють суд повноваженнями самостійно визначати або змінювати спосіб захисту, обраний позивачем.
34. Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи. Зазначена норма є процесуальним проявом принципу диспозитивності, який передбачає, що саме позивач визначає предмет спору, підстави позову та спосіб судового захисту, який він вважає належним для відновлення свого порушеного права.
35. Кореспондуючими до наведених положень є приписи статей 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
36. Саме тому суд не вправі виходити за межі предмета позову або підміняти процесуальну волю позивача власним баченням того, який спосіб захисту був би більш ефективним. Такий підхід суперечив би не лише принципу диспозитивності, а й принципу процесуальної рівності сторін, оскільки фактично означав би участь суду у формуванні позовної вимоги замість особи, яка звернулася за судовим захистом.
37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлення факту порушення права саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову. Суд повинен також перевірити, чи відповідає обраний спосіб захисту змісту порушеного права, характеру його порушення та чи є він ефективним.
38. Так, у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та підтверджено в подальшій практиці Великої Палати.
39. Зазначені висновки випливають із самої природи судового захисту. Суд покликаний оцінювати правомірність заявленої вимоги, а не конструювати іншу вимогу, яка, на його переконання, могла б забезпечити ефективніше відновлення порушеного права.
40. У цій справі Велика Палата Верховного Суду фактично дійшла висновку, що належним способом захисту прав територіальної громади був би позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності на земляну греблю із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
41. Разом з тим, на наше переконання, якщо суд доходить висновку, що заявлений позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права або не забезпечує його ефективного відновлення, наслідком цього має бути відмова у позові. Суд не повинен формулювати замість позивача інший спосіб захисту, який останній не обрав.
42. Інше тлумачення фактично трансформує принцип диспозитивності у принцип суддівського розсуду щодо предмета позову, що не узгоджується ні зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України, ні зі статтею 129 Конституції України, яка серед основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
43. На наше переконання, саме неналежність обраного позивачем способу захисту мала бути визначена Великою Палатою Верховного Суду як самостійна та достатня підстава для відмови у задоволенні позову без наведення висновків щодо того, який спосіб захисту був би належним.
Щодо належного складу учасників справи
44. Крім того окремої уваги, на нашу думку, потребує питання належного складу учасників цієї справи.
45. Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України учасниками справи є сторони та треті особи.
46. За змістом частини першої статті 50 цього Кодексу треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть брати участь у справі у разі, якщо рішення суду може вплинути на їх права або обов`язки щодо однієї зі сторін.
47. Наведена норма не пов`язує необхідність залучення третьої особи з наявністю чи відсутністю до неї матеріально-правових вимог. Визначальним критерієм є саме можливість впливу майбутнього судового рішення на її права, обов`язки або законні інтереси.
48. Відповідно до частини другої статті 50 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд під час відкриття провадження або підготовки справи встановить, що рішення може вплинути на права чи обов`язки особи, яка не є учасником справи, він повинен залучити таку особу до участі у справі.
49. Зазначені процесуальні приписи узгоджуються з гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен має право на справедливий судовий розгляд.
50. Одним із фундаментальних елементів права на справедливий суд є право особи бути вислуханою до ухвалення рішення, яке впливає на її права, обов`язки чи законні інтереси. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що принцип audi alteram partem є складовою права на справедливий суд і означає, що жодне судове рішення не повинно ухвалюватися без надання заінтересованій особі реальної можливості висловити свої доводи та заперечення.
51. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла однозначного висновку про те, що державна реєстрація права власності на земляну греблю була здійснена всупереч закону, а відповідне рішення державного реєстратора є незаконним.
52. Таким чином, мотивувальна частина постанови містить пряму правову оцінку законності рішення конкретного державного реєстратора та фактично констатує порушення ним вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
53. Безумовно, Велика Палата Верховного Суду у своїй попередній практиці неодноразово зазначала, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах щодо права власності чи інших речових прав, оскільки спір виникає між особами, права яких конкурують між собою, а не між позивачем та державним реєстратором.
54. Однак зазначений висновок не виключає необхідності участі державного реєстратора у процесі як третьої особи, якщо судове рішення безпосередньо містить висновок щодо законності або незаконності прийнятого ним рішення.
55. На наше переконання, саме така ситуація має місце у цій справі.
56. Визнання судом незаконності рішення державного реєстратора може мати значення для вирішення питання про притягнення його до дисциплінарної, цивільно-правової або іншої юридичної відповідальності, а також впливати на оцінку правомірності його професійної діяльності.
57. За таких обставин існує очевидний і безпосередній вплив судового рішення на права, обов`язки та законні інтереси державного реєстратора, що відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України зумовлювало необхідність його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
58. Незалучення державного реєстратора позбавило його можливості надати пояснення щодо підстав прийняття спірного рішення, подати докази на підтвердження правомірності своїх дій та реалізувати гарантоване статтею 6 Конвенції право бути вислуханим.
59. На наше переконання, за таких обставин справа була розглянута без належного складу учасників процесу.
60. ВИСНОВКИ
61. З огляду на викладене вважаємо, що висновок про відмову у задоволенні позову є правильним, однак мотиви такого рішення мали полягати насамперед у тому, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у позові, а також у необхідності забезпечення належного складу учасників справи шляхом залучення державного реєстратора як третьої особи, права та обов`язки якої можуть бути порушені судовим рішенням.
Судді: О. А. Губська
Т. Г. Стрелець
