Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Гімона М. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2026 року у справі № 990/77/25 (провадження № 11-468заі25) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення
Історія справи
1. 28 лютого 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 03 лютого 2025 року № 12/ко-25 «Про розгляд питання щодо відповідності судді Сарненського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 займаній посаді».
2. За встановленими у цій справі обставинами, рішенням від 15 січня 2024 року № 5/ко-24 Комісія у складі колегії визначила, що позивач за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 674,125 бала, та внесла на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо відповідності позивача займаній посаді. Рішенням від 03 лютого 2025 року № 12/ко-25 Комісія у пленарному складі визнала позивача таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішила внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання про його звільнення з посади судді Сарненського районного суду Рівненської області. Зазначене рішення ВККС ще не було предметом розгляду ВРП.
3. Спір між сторонами виник у таких питаннях: повноважність складу ВККС, який ухвалив оскаржуване рішення; протиправність прийняття ВККС рішення на підставі висновків Громадської ради доброчесності (далі - ГРД), які подані за межами етапів оцінювання; незгода з рішенням ВККС по суті висновків, викладених у ньому.
4. Касаційний адміністративний суд рішенням від 26 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовив. Суд, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24, зазначив про можливість здійснення судового контролю за рішенням ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання в частині перевірки цих рішень на наявність процесуальних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП.
5. Оцінивши доводи позивача щодо повноважності складу ВККС, який ухвалив оскаржуване рішення, суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки рішення колегії було ухвалено після набрання чинності Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-ІХ), а тому з огляду на наявність висновку ГРД питання щодо відповідності позивача займаній посаді мало бути розглянуто пленарним складом. Інші доводи позивача суд відхилив, зазначивши, що такі мають бути спочатку оцінені ВРП.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
6. Велика Палата Верховного Суду постановою від 17 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково, рішення Касаційного адміністративного суду скасувала, а провадження у справі закрила.
7. Велика Палата Верховного Суду відступила від сформованого нею до цього підходу щодо можливості здійснення судового контролю за рішеннями ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посади в процесуальних питаннях і зробила висновок, що рішення ВККС може бути оскаржене зі всіх підстав лише після того, як воно було предметом розгляду ВРП і лише разом з таким рішенням.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
8. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
9. На моє переконання, не було підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, а розгляд цієї справи мав здійснюватися по суті.
10. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що відступати від попередніх висновків Верховного Суду можна лише за наявності для цього належної підстави. Так, суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі
№ 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 08 червня 2021 року у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)].
11. Обґрунтовуючи наявність підстав для відступу від висновків, викладених у постановах у справах № 990/62/24 і № 990/239/24, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сформульований у цих постановах висновок не підтвердив свою ефективність та створив у практиці неясність, непередбачуваність і вразливість, оскільки полягає в довільному розмежуванні «процесуальних» та «змістовних» підстав оскарження рішення ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання. Також Велика Палата Верховного Суду вважала, що сформульовані в таких постановах висновки не відповідають принципу єдності усіх стадій процесу кваліфікаційного оцінювання та створюють умови для дублювання функцій судового контролю і контролю ВРП, що є невиправданим.
12. Не погоджуюсь із такими мотивами, адже Велика Палата Верховного Суду в постановах у справах № 990/62/24 і № 990/239/24 доволі однозначно сформулювала підхід, за яким коли межі ініційованого оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, не торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення, то ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам. Такий висновок формулювався на підставі сукупного аналізу норм законодавства, в тому числі тих, що стосуються повноважень ВРП.
13. Такі норми законодавства не змінилися станом на день розгляду цієї справи, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2026 року не містить мотивів на спростування попереднього висновку, що ВРП може оцінювати виключно висновки ВККС, які стали підставою для внесення рекомендації про звільнення судді з посади. Зазначення ж про те, що ВРП не позбавлена можливості оцінити доводи про порушення Комісією процедури кваліфікаційного оцінювання в межах розгляду подання Комісії, без нормативного підкріплення можливих наслідків, які може застосувати ВРП, є недостатнім для констатації неправильності чи недієвості висновків, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду в цій справі.
14. На моє переконання, висновки, сформульовані у постановах № 990/62/24 і № 990/239/24, містили більш ніж достатнє мотивування, а у поєднанні зі змінами, які набрали чинності 30 грудня 2023 року (про що зазначено в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24), забезпечували суддям принцип правової визначеності в питанні меж судового контролю за рішеннями ВККС.
15. З моменту формулювання Великою Палатою Верховного Суду попередніх висновків ані законодавство, ані суспільні відносини не змінилися. До того ж не відповідає принципу процесуальної економії відтермінування можливості оскаржити рішення ВККС з мотивів допущення Комісією порушення процедури кваліфікаційного оцінювання лише після розгляду відповідного подання ВРП.
16. Водночас, реагуючи на висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду тезу про те, що запроваджений підхід мав таку недосконалість, як відсутність конкретних критеріїв задля відмежування «процедурних» і «змістовних» порушень, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала можливість їх уточнити, а не в цілому відступити від наявних висновків і закрити провадження в цій справі.
17. Тому вважаю, що Велика Палата Верховного Суду не мала достатніх підстав для відступу від своїх попередніх висновків, відповідно, не повинна була закривати провадження в цій справі, а мала здійснити перегляд рішення суду першої інстанції відповідно до меж апеляційного перегляду, що визначені в статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М. М. Гімон
