ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 924/281/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» - Романової К.С.,
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Західспецбезпека» - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західспецбезпека»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026 (у складі колегії суддів: Поліщук П.Я. (головуючий), Павлюк І.Ю., Юрчук М.І.)
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2026 (суддя Кочергіна В.О.) у частині стягнення пені
у справі № 924/281/26
за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західспецбезпека»
про зобов`язання поставити товар вартістю 1 779 420,00 грн, стягнення 357 231,78 грн пені та 174 628,36 грн штрафу,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західспецбезпека» (далі - ТОВ «Західспецбезпека») про зобов`язання поставити товар вартістю 1 779 420,00 грн, стягнення 357 231,78 грн пені та 174 628,36 грн штрафу
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 01.08.2025 № 53-124-01-25-26506 щодо поставки товару у визначені договором строки, внаслідок чого відповідачем недопоставлено позивачу товар на загальну суму 1 779 420,00 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню та штраф, передбачені умовами договору за прострочення виконання зобов`язань.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2026, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026, позов задоволено. Зобов`язано ТОВ «Західспецбезпека» виконати належним чином умови зазначеного договору, поставити і передати у власність для філії «Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» АТ «НАЕК «Енергоатом» у порядку, передбаченому умовами договору, товар згідно із Специфікацією № 1 на загальну суму 1 779 420,00 грн з ПДВ. Стягнуто з ТОВ «Західспецбезпека» на користь АТ «НАЕК «Енергоатом» 357 231,78 грн пені, 174 628,36 грн штрафу, 27 735,36 грн витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення пені, у вересні 2026 року ТОВ «Західспецбезпека» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 357 231,78 грн.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 924/281/26 за касаційною скаргою ТОВ «Західспецбезпека» на зазначені судові рішення в частині стягнення пені з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.11.2026.
АТ «НАЕК «Енергоатом» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ТОВ «Західспецбезпека» свого представника в судове засідання не направило.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв ТОВ «Західспецбезпека» щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ТОВ «Західспецбезпека».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника АТ «НАЕК «Енергоатом», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 01.08.2025 АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «Хмельницька АЕС» (покупець) та ТОВ «Західспецбезепека» (постачальник) укладено договір поставки № 53-124-01-25-26506, відповідно до пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю в передбачені цим договором строки товар, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити вказаний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та кодом згідно з УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (Додаток № 1 до договору), та є невід`ємною частиною договору.
Предметом поставки за цим договором є товар: рукавички захисні (код 18140000-2 за Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015 - Аксесуари до робочого одягу) (пункт 1.2 договору).
Місцем виконання цього договору є місто Нетішин Хмельницької області (пункт 1.3 договору).
Порозмірна заявка буде додатково надана постачальнику протягом трьох календарних днів з дати укладення сторонами договору шляхом направлення її з електронної пошти покупця [email protected] на електронну пошту постачальника [email protected]. Рік виготовлення товару 2024-2025 (пункти 2.2, 2.3 договору).
Строк поставки товару становить 30 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору (пункт 3.1 договору).
Поставка товару згідно зі специфікацією здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2020 на склад вантажоодержувача у м. Нетішин Хмельницької області (пункт 3.2 договору).
Датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної/товарно-транспортної накладної вантажоодержувачем (пункт 3.5 договору).
Приймання товару за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компаній» (даний Стандарт є загальнодоступним в електронному вигляді i знаходиться на сайті за посиланням: https://old.energoatom.com.ua/parts/pdf-file/sou/SOU NAEK 038 202I.pdf.) (пункт 3.8 договору).
У разі поставки неякісного, дефектного товару, товару, що не відповідає умовам договору, а також при недопоставці товару - покупець письмово повідомляє (рекомендованим листом з описом вкладення та з повідомленням про вручення) постачальника про виявленні невідповідності товару (пункт 3.10 договору).
Постачальник зобов`язався здійснити за свій рахунок заміну неякісного товару, товару, що не відповідає умовам договору, чи допоставити його у 20-денний строк з моменту направлення повідомлення покупцем про виявлення невідповідностей товару та/або про установлення факту недопоставки (пункт 3.11 договору).
Ціна товару по договору становить 2 429 061,60 грн з ПДВ. Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією № 1 (Додаток № 1 до договору) (пункти 4.1, 4.2 договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України (пункт 8.1 договору).
За порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого (недопоставленого) в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додаткового сплачує покупцю штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості (пункт 8.2 договору).
У випадку невиконання постачальником зобов`язань, визначених п. 3.11 та п. 6.3.4 договору, постачальник зобов`язується сплатити покупцю штраф за порушення строку заміни або допоставки товару в розмірі 20% від вартості товару, який підлягає заміні або допоставці (пункт 8.3 договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до 30.06.2026, а в частині виконання гарантійних зобов`язань, що передбачені даним договором, - до спливу гарантійних строків (пункт 11.1 договору).
Додатками до цього договору нього є: специфікація № 1 (Додаток №1) та технічна специфікація (Додаток № 2) (пункти 14.1, 14.2 договору).
У специфікації № 1 визначено позиції та кількість товарів, які підлягають поставці.
Договір та додатки до нього підписані представниками та скріплені відтисками печаток сторін.
На виконання умов договору від 01.08.2025 відповідачем поставлено позивачу товар вартістю 42 826,20 грн з ПДВ, про що складено видаткову накладну від 07.08.2025 № 91 (відмітка про отримання товару позивачем - 11.08.2025).
При проведенні вхідного контролю продукції, яка надійшла від ТОВ «Західспецбезпека» згідно з видатковою накладною від 07.08.2025 № 91, було виявлено невідповідність товару умовам договору, а саме: відсутнє маркування показника стійкості до порізів прямим ножем, що не відповідає вимогам Додатку № 2 (Технічна специфікація), у фактично поставлених рукавичках захисних (арт. Unit-200) зазначено рік виготовлення товару 2023, що не відповідає вимогам пункту 2.3 договору.
21.08.2025 покупцем було надіслано на електронну адресу постачальника лист від 21.08.2025 № 61-11714/19965 щодо виявлених невіповідностей з вимогою їх усунути. До листа долучено довідку про виявлені невідповідності від 19.08.2025.
Матеріали справи також містять акт на забраковану продукцію №О.ЦА.4362.АК-25 від 29.08.2025, складений комісією та затверджений головним інженером філії «ВП ХАЕС» 29.08.2025.
15.09.2025 товар на суму 42826,20 грн, поставлений відповідно до видаткової накладної від 07.08.2025 № 91, було повернуто постачальнику, що сторонами не заперечується.
Відповідно до наявної у матеріалах справи видаткової накладної від 15.09.2025 № 119 постачальником здійснено поставку (заміну) товару (рукавички захисні маслобензостійкі, арт. Vibroflex) на загальну суму 13 905,00 грн (відмітка про отримання товару позивачем - 16.09.2025).
01.10.2025 позивач на адресу відповідача надіслав претензію № 45-30-2275/23254 від 24.09.2025 з вимогою поставити товар згідно з умовами договору від 01.08.2025, а також сплатити нараховані штрафні санкції за прострочення термінів поставки товару, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, поштовою накладною та фіскальним чеком.
У подальшому ТОВ «Західспецбезпека» відповідно до видаткової накладної від 07.10.2025 № 133 поставило позивачу товар на суму 635 736,60 грн з ПДВ (відмітка про отримання товару позивачем - 08.10.2025).
16.12.2025 позивач на адресу відповідача надіслав претензію № 45-30-2847/30725 з вимогою поставити товар згідно з умовами договору від 01.08.2025, а також сплатити нараховані штрафні санкції за прострочення термінів поставки товару, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, поштовою накладною та фіскальним чеком.
ТОВ «Західспецбезпека» згідно з умовами укладеного між сторонами договору не поставило позивачу товар на суму 1 779 420,00 грн, що стало підставою для звернення АТ «НАЕК «Енергоатом» до суду з позовом про зобов`язання ТОВ «Західспецбезпека» поставити товар вартістю 1 779 420,00 грн та стягнення 3 57 231,78 грн пені та 174 628,36 грн штрафу, нарахованих відповідно до пунктів 8.2-8.3 договору від 01.08.2025.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та мотивував таке рішення доведеністю позивачем обставин порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором від 01.08.2025.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Західспецбезпека» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень в частині стягнення пені послалося на те, зокрема, що:
- судові рішення у справі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) у редакції після 28.08.2025, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме: 1. Чи допускається стягнення пені за прострочення виконання немайнового зобов`язання з поставки товару після 28.08.2025, з урахуванням припинення дії Господарського кодексу України (далі - ГК) та положень частини 3 статті 549 ЦК? 2. Чи існує після 28.08.2025 норма матеріального права, яка є правовою підставою для нарахування пені за прострочення виконання немайнового зобов`язання з поставки товару, аналогічна положенням ГК? 3. Чи поширюється встановлений частиною 3 статті 549 ЦК граничний розмір пені за прострочення поставки товару після 28.08.2025? 4. Чи може умова договору про сплату пені за прострочення поставки товару бути самостійною правовою підставою для нарахування та стягнення такої пені після 28.08.2025 за відсутності норми закону, яка встановлює відповідальність у вигляді пені за порушення відповідного немайнового зобов`язання?;
- суди не врахували, що на момент виникнення прострочення поставки - з 01.09.2025 положення статей 216, 230, 231 ГК, які передбачали можливість застосування штрафних санкцій за порушення будь яких господарських зобов`язань, у тому числі негрошових, вже не діяли. Тому з 28.08.2025 єдиною загальною нормою, яка регламентує застосування неустойки у вигляді пені, є частина 3 статті 549 ЦК;
- умова договору (п. 8.2) про нарахування пені за прострочення поставки товару не може бути самостійною правовою підставою для нарахування та стягнення такої пені після 28.08.2025, оскільки чинним законодавством не передбачено правового механізму застосування пені за порушення негрошового зобов`язання.
Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
У статті 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 ЦК).
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено обставини, за якими між сторонами було укладено договір поставки від 01.08.2025 № 53-124-01-25-26506 і відповідно до умов договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, вони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України (пункт 8.1 договору). Зокрема, за порушення строку поставки товару сторони передбачили, що постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого (недопоставленого) в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додаткового сплачує покупцю штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості (пункт 8.2 договору). У випадку невиконання постачальником зобов`язань, визначених п. 3.11 та п. 6.3.4 договору, постачальник зобов`язується сплатити покупцю штраф за порушення строку заміни або допоставки товару в розмірі 20% від вартості товару, який підлягає заміні або допоставці (пункт 8.3 договору).
Як правильно зауважив суд апеляційної інстанції, сторони реалізували своє право на визначення в договорі конкретного виду та розміру відповідальності за порушення договірного зобов`язання. При цьому такий вид відповідальності як пеня було визначено сторонами саме за порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару, що узгоджувалося з нормами ГК, чинного на час укладення договору.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору поставки (або окремої його частини), суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.
Також суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Західспецбезпека» допустило прострочення виконання зобов`язання з поставки товару у строк, передбачений договором, тобто до 01.09.2025, тому позивач заявив до стягнення 357 231,78 грн пені, з яких: - 85 904,47 грн пені за прострочення поставки товару за договором на загальну суму недопоставленого товару в розмірі 2 386 235,40 грн з ПДВ (за період з 02.09.2025 включно по 07.10.2025 включно, 36 календарних днів; 2 386 235,40:100*0,1*36); - 271 327,31 грн пені за прострочення поставки товару за договором на загальну суму недопоставленого товару в розмірі 1 750 498,80 грн з ПДВ (за період з 08.10.2025 включно по 11.03.2025 включно, 155 календарних днів; 1 750 498,80:100*0,1*155).
Суди попередніх інстанцій перевірили розрахунок пені за певні періоди прострочення, здійснений позивачем, та встановили, що розрахунок є арифметично правильним, а наявність підстав для нарахування та стягнення такого виду неустойки за порушення зобов`язання підтверджено позивачем належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.
Доводи ТОВ «Західспецбезпека», викладені у касаційній скарзі стосовно того, що такі висновки судів попередніх інстанцій зроблені з неправильним застосуванням норм частини 3 статті 549 ЦК у редакції після 28.08.2025 як єдиної підстави для нарахування пені у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки за встановлених у справі обставин сторони у договорі передбачили такий вид відповідальності як стягнення пені за порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару та порядок її обчислення, такі положення договору є чинними та у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися, тому є обов`язковими для виконання сторонами в силу наведених положень законодавства.
Посилання скаржника на обставини втрати чинності ГК з 28.08.2025, положеннями статті 231 якого було передбачено такий вид відповідальності за порушення зобов`язання, який сторони визначили у договорі поставки від 01.08.2025 № 53-124-01-25-26506, а відтак і відсутність підстав, на думку скаржника, наразі застосовувати такі умови договору, відхиляються судом касаційної інстанції як безпідставні.
Закон України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», згідно зі статтею 17 якого з 28.08.2025 ГК втратив чинність, не містить спеціальних перехідних положень щодо господарських договорів, які були укладені відповідно до норм ГК, договори залишаються чинними та продовжують свою юридичну дію до моменту завершення строку дії договору або припинення дії договору. При цьому наявність у такому договорі положень із посиланням на норми ГК не призводить до його недійсності, а закон зворотної дії в часі не має.
У контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а саме посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24 щодо застосування частини 3 статті 549 ЦК при вирішенні спору у подібних правовідносинах, необхідно зазначити таке.
Так, предметом позову у справі № 904/2953/24 є вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки за порушення зобов`язань з реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних і за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24, невиконання або неналежне виконання умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на виконавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.
Натомість у справі, що розглядається, підставою для нарахування та стягнення штрафної санкції у виді пені за умовами договору поставки, укладеного між сторонами, стали обставини порушення відповідачем строку поставки товару.
Зазначене дає підстави для висновку, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справі № 904/2953/24 не є подібними.
Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
За змістом касаційної скарги ТОВ «Західспецбезпека», підставою оскарження судових рішень у справі, що розглядається, є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми процесуального права, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22).
У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень частини 3 статті 549 ЦК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що предметом спору є наявність/відсутність підстав для покладення на постачальника відповідальності за порушення строку виконання негрошового зобов`язання з поставки товару у визначений договором строк, тому дійшли обґрунтованого висновку, що положення частини 3 статті 549 ЦК щодо визначення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є необґрунтованим, оскільки зазначена норма не регулює спірні правовідносини.
За результатами касаційного перегляду судом касаційної інстанції з огляду на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведеної норми, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди скаржника з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи щодо наявності підстав для стягнення з відповідача пені за порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару.
У контексті визначеної підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник належним чином не спростовує наведені вище висновки судів попередніх інстанцій, а лише зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведеної норми матеріального права.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведеної скаржником норми права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до необхідності надання судом касаційної інстанції іншої оцінки наявним у матеріалах справи доказам та встановленим обставинам, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Зазначене свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування правового висновку щодо застосування наведеної скаржником норми права у контексті спірних правовідносин.
За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західспецбезпека» залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2026 у справі № 924/281/26 у частині стягнення пені залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко