ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 545/492/20
провадження № 61-17408сво24
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач -перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, Полтавська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року у складі судді Стрюк Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області(далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва», надано у власність останній земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,10 га, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 5478957 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна за № 1200513653240.
Прокурор вважав, що наказ від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ прийнятий з порушення вимог закону, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах заплави та водоохоронної зони річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватися у приватну власність. За цим фактом відкрите кримінальне провадження за частиною першою статті 364 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2017 року за № 42017171010000088. На цей час досудове розслідування вказаного кримінального провадження триває.
У подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2015 року відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 .
Прокурор зазначав, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що така розташована у межах заплави річки Коломак, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів щодо набуття ними цієї земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. А тому земельна ділянка підлягає витребуванню в останнього набувача.
Підставою представництва прокурором інтересів держави зазначав відсутність у органів Держгеокадастру повноважень на звернення до суду із зазначеним позовом, а також те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи не вправі самостійно скасувати оспорений наказ, оскільки на його підставі за ОСОБА_1 було зареєстроване право приватної власності, а це суперечитиме вимогам частині першій статті 154 ЗК України.
Посилаючись на викладене, прокурор просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства в Полтавській області від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва»;
- внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 25 квітня 2014 року за № 5478957) за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту;
- внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 19 жовтня 2015 року за № 11657122) за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області;
- стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.
У травні 2023 року до суду надійшла заява прокурора про зміну предмета позову, а саме позовну вимогу «Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області» замінити на позовну вимогу «Зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у власність держави в особі Полтавської міської ради».
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2024 року прийнято заяву прокурора про зміну предмета позову.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року позов прокурора задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Полтавської міської ради.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 102 грн, а саме по 700,66 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, тому оскаржений прокурором наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання цієї земельної ділянки особі для ведення індивідуального садівництва суперечить положенням статті 80 ВК України й, відповідно, є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка поверненню у власність держави. Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мали б знати про те, що така ділянка має ознаки земель водного фонду. За таких обставин суд визнав, що зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання держави вуправо особи на мирне володіння майном, які визначені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України, унаслідок чого незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави, ОСОБА_1 не реалізувала своє законне право на виділ їй земельної ділянки та має право на повторний розгляд зазначеного питання.
Позивач - держава, інтереси якої представляє прокурор, вважаючи себе власником спірної земельної ділянки водного призначення, прагне повернути своє майно від особи, яка заволоділа ним (стаття 391 ЦК України). Тому позивач у межах розгляду справи у спорі за негаторним позовом може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області без заявлення вимоги про визнання його недійсними та/або скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які вони спрямовані. Отже, у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права власності на земельну ділянку, то така задоволенню не підлягає. Встановлено, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України. Відповідно до статті 84 ЗК України така земельна ділянка не може передаватися у приватну власність, не може відчужуватися на підставі цивільно-правових угод і підлягає поверненню у власність держави. ОСОБА_2 , як особа, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його останнім володільцем. Оскільки він незаконно, без відповідної правової підстави заволодів таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належить іншій особі - власникові, який має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які порушені, та, враховуючи, що законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому, на думку суду, прокурор правомірно пред`явив вказаний позов до суду в інтересах держави як позивач.
Питання по судових витратах вирішено судом першої інстанції відповідно до вимог статті 141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року в частині вирішення розподілу судових витрат та стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судового збору залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, зокрема, стягнення судового збору з відповідачів пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Апеляційний суд зазначив, що виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України, внаслідок чого незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави. При цьому, позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у власність держави фактично є похідною і саме такий спосіб захисту порушеного права є належним у цій справі. Тому, задовольнивши одну позовну вимогу немайнового характеру, оплачену позивачем при подачі позову у розмір 2 102 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів, у тому числі з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, судового збору у розмірі 700,66 грн з кожного, а доказів на підтвердження підстав звільнення віз сплати судового збору ГУ Держгеокадастру у Полтавській області матеріали справи не містять.
В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося і не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області - Попова М. Ю., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судових витрат скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким у стягненні таких витрат з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відмовити.
В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в силу статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Полтавського районного суду Полтавської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року справу за позовом прокурора до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою представника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області - Попової М. Ю. на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2026 року вищевказану справу передано на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Судуу складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2026 року вказану справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвалою Верховного Судуу складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2026 року справу № 545/492/20 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2026 року прийнято до розгляду вказану справу та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області - Попової М. Ю. мотивована тим, що:
- оскаржувані судові рішення в частині стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судового збору ухвалені з порушенням норм процесуального права, а також без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду;
- судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконним та скасування наказу від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ, проте у порушення вимог статті 141 ЦПК України судовий збір стягнуто з останнього;
- апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області в цій частині, вказав що управління не надало доказів щодо звільнення від сплати судового збору, хоча підставою для оскарження рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору була відмова у задоволені позовних вимог прокурора саме до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області;
- Полтавським апеляційним судом в аналогічних справах задоволено апеляційні скарги ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та скасовано судові рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору з управління.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2025 року керівник Полтавської окружної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що у рішенні суду першої інстанції зазначено, що виділ земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції та взяв до уваги той факт, що повернення у власність держави виділеної земельної ділянки є взаємопов`язаним із незаконністю прийняття управлінням рішення про її виділ. При цьому, позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у власність держави фактично є похідною і саме такий спосіб захисту порушеного права є належним у цій справі.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, на незаконність дій якого посилається суд в рішенні, наявні підстави для стягнення судового збору не лише з фізичних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а й з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, у зв`язку із частковим задоволенням позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом Головного управління Держземагентства в Полтавській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва», надано у власність останній земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,10 га, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (т. 1, а. с. 124).
На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25 квітня 2014 року був внесений запис № 5478957 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна за № 1200513653240 (т. 1, а. с. 125-128).
У подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2015 року відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 126).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 жовтня 2019 року № 183384278 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19 жовтня 2015 року внесений запис № 11657122 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, за ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 125-128).
На підставі положень постанови Ради Міністрів УРСР від 06 вересня 1977 року № 462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» (ЗП УРСР, 1977, № 9, стаття 89) була виготовлена «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области», яка затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів від 31 липня 1981 року № 338. У цьому документі міститься план землекористування колективного сільськогосподарського підприємства «імені Макаренка», з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 розташована у водоохоронній зоні річки Коломак (т. 1, а. с. 219-220).
Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41 (проведеного під час досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 18 травня 2017 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першої статті 364 КК України) земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак (т. 1, а. с. 98-123).
Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», що були розроблені у 2003 відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 знаходиться між розрахунковими створами № 7 і № 8 у правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості. По результатам вказаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини, зазначених у листі прокуратури від 11 травня 2019 року, земельних ділянок, а при рівнях 25 % забезпеченості та вище (10,5,1 %) спостерігається (відбуватиметься) затоплення всіх зазначених ділянок (т. 1, а. с. 82-86).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ГУ Держгеокадастру в Полтавській області задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу № 545/492/20 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зпосиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 297/44/15, провадження № 61-43344св18, та постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 545/499/20, провадження № 61-1590св25.
Необхідність відступлення від вказаних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду, викликана таким.
Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Тлумачення цієї норми права свідчить про те, що при частковому задоволенні позову витрати позивача відшкодовуються відповідачем відповідно до задоволеної частини, а відповідачем - відповідно до відхиленої. Якщо позов задоволено повністю, збір покладається на відповідача, якщо відмовлено - на позивача.
Передаючи справу, яка переглядається, на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів вважала, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02 грудня 2025 року у складі іншої колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 545/499/20, провадження № 61-1590св25, так як аналіз позовної заяви у справі, що переглядається, свідчить про те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області виступало відповідачем за вимогою про визнання незаконним та скасування наказу від 11 квітня 2014 року; вимога щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права приватної власності за ОСОБА_1 заявлена до ОСОБА_1 ; вимога щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права приватної власності та зобов`язання повернути земельну ділянку заявлена до ОСОБА_2 . За таких обставин, враховуючи результати розгляду справи, а саме задоволення позовної вимоги щодо повернення земельної ділянки, підстави для стягнення судового збору з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відсутні.
Натомість, у постанові Верховного Суду у складі іншої колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 545/499/20, провадження № 61-1590св25, зазначено, що: «Здійснюючи розподіл судових витрат, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що за наслідками розгляду спору задоволено одну вимогу позову. Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, в тому числі і ГУ Держгеокадастру, на незаконність дій якого є посилання в описовій частині рішення, яке в цій частині є чинним та не оскаржене сторонами, суди дійшли правильного висновку, що судовий збір за задоволену вимогу підлягає стягненню з кожного з відповідачів пропорційно. Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм процесуального права при розподілі судових витрат, а зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.»
При розгляді справи Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила таке.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 297/44/15, провадження № 61-43344св18, зазначено: «з урахуванням наведеної вище мотивації Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ТОВ «Опал-04М» є частково обґрунтованою. Тому рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 30 липня 2018 року потрібно скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора частково, а саме: витребувати на користь територіальної громади міста Берегово земельну ділянку площею 0,2926 га (кадастровий номер 2110200000:01:016:0064) з незаконного володіння ТОВ «Опал-04М», а у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити…
…Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення вимог касаційної скарги ТОВ «Опал-04М», скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову прокурора, судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у судах апеляційної та касаційної інстанцій покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог…
…Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Опал-04М» задовольнити частково. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 30 липня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позов Берегівського міжрайонного прокурора до Берегівської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Опал-04М» про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування їх державної реєстрації та визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити частково. Витребувати у власність територіальної громади міста Берегово із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Опал-04М» земельну ділянку площею 0,2926 га з кадастровим номером 2110200000:01:016:0064, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог Берегівського міжрайонного прокурора відмовити. Стягнути з Берегівської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатської області, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Опал-04 М» на користь держави частину судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції
по 373,50 грн з кожного».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року у справі № 545/1450/20, провадження № 61-8435св22, на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено: «із матеріалів справи видно, що Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693, зобов`язання повернути земельну ділянку.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При зверненні з позовом у червні 2020 року прокурором підлягав до сплати судовий збір за ставкою 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року за кожну вимогу немайнового характеру (підпункт 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб на 01 січня 2020 року становив 2 102 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Отже, при зверненні прокурора з трьома позовними вимогами немайнового характеру (про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, зобов`язання повернути земельну ділянку) підлягав сплаті судовий збір на суму 6 306 грн (2 102 грн * 3).
Відповідно до платіжного доручення від 22 травня 2020 року № 878 прокуратура Полтавської області (після зміни назви - Полтавська обласна прокуратура) сплатила 6 306 грн.
За результатами касаційного перегляду рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині. Постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693, залишено без змін. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку залишено без змін.
Отже, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, задоволено позовні вимоги про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693 та зобов`язання повернути земельну ділянку.
На підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693 та зобов`язання повернути земельну ділянку, понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4 204 грн необхідно компенсувати за рахунок держави».
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 297/44/15, провадження № 61-43344св18, та постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 545/499/20, провадження № 61-1590св25, і зробити висновок про те, що з урахуванням результату розгляду справи (задоволення позовної вимоги до фізичної особи щодо повернення земельної ділянки) підстави для стягнення судового збору з особи, до якої відмовлено в позові (ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), відсутні.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині відповідають.
У справі, яка переглядається,об`єднаній палаті з метою забезпечення єдності судової практики необхідно надати відповідь на таке правове питання:
якщо у позовних вимогах до двох відповідачів у резолютивній частині судового рішення відмовлено, проте в його мотивувальній частині зазначено, що саме їх неправильні (протиправні) дії порушили права позивача і призвели до судового спору, проте обраний спосіб судового захисту цих вимог до вказаних відповідачів є неефективним, то чи підлягає розподіл / стягнення судового збору зі вказаних відповідачів?
Вирішуючи зазначене правове питання, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виходить із такого.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) учасників справи, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
Інститут судових витрат виконує, зокрема,функції: а) відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, усім учасникам процесу (компенсаційна функція); б) вплив на процесуальну поведінку сторін, зокрема, запобігання процесуальним зловживанням (виховна функція).
Згідно із частинами першою-другою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Статтею З Закону України «Про судовий збір» наведено перелік об`єктів справляння судового збору. Тобто, об`єктом справляння судового збору є окремі процесуальні дії щодо звернення до судів, а також процесуальні дії судів щодо видачі судових документів.
При ухваленні судового рішення суд одночасно вирішує питання розподілу судових витрат.
Розподіл судових витрат- це дії суду, спрямовані на призначення до виплати учасникам справи сум судових витрат, які вони понесли або мають понести, з корегуванням розмірів з урахуванням співмірності, обґрунтованості, розумності таких сум йдобросовісності сторін.
Під розподілом судових витрат необхідно розуміти покладення судом на одну сторону судового спору обов`язку відшкодування (компенсації) чи оплати судових витрат іншої сторони повністю або частково. При цьому під витратами сторони, що підлягають компенсації, слід розуміти як ті витрати, які вона фактично понесла, так і ті, які вона повинна була понести, але фактично не понесла внаслідок відстрочення оплати судових витрат, звільнення від їх оплати або інших причин.
Через процедуру розподілу судових витрат реалізується принцип судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, який закріплено у пункті12 частини третьої статті 2 ЦПК України.
Розподіл судових витрат, як певна судова процедура, характеризується ознаками: а) підставою розподілу є імперативні норми-принципи, які закріплені у процесуальному законодавстві;б) межі розподілу визначаються конкретною справою,і взаємообумовлені з рішенням суду; в) пропорційність судових витрат результату розгляду спору, сформульованому у рішенні суду (у пропорційності розподілу судових витрат в залежності від розгляду спору відображаються загальні засади справедливості та розумності); г) розподіл судових витрат є обов`язковим та забезпечується примусовою силою держави.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зазначена норма процесуального права щодо розподілу судових витрат є загальною й імперативною нормою для суду. Суд зобов`язаний здійснити належний розподіл як за заявою учасника, так і з власної ініціативи, забезпечуючи захист майнових інтересів позивача та державного бюджету (див.: постанови Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26), від 05 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 (провадження № 61-7158св26).
Разом з тим, у частині дев`ятій статті 141 ЦПК України встановлено можливість відступу від загального правила. Так, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, зазначене положенняпроцесуального закону - це виняток із загального правила розподілу судових витрат. Водночас ця норма є процесуальною санкцією за: порушення норм процесуального права- зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; правопорушення у матеріально-правових відносинах - неправильні дії сторони (порушення прав або невиконання обов`язків), які спричинили виникнення спору.
Зі змісту цієї норми права убачається, що суд не зможе застосувати санкцію за неправильні дії сторони, якщо не встановить причини виникнення спору.
Як зазначено у пункті 4 частини четвертої статті265 ЦПКУкраїни, що містить вимоги до змісту рішення суду, у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначається, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду. Тобто наводяться мотиви такого висновку, що загалом характеризує причини виникнення спору.
Отже, указана процесуальна санкція полягає у тому, що суд має право покласти на сторону - порушника судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження №12-94гс20, зазначила таке: «Що ж до заявленого у судовому засіданні клопотання позивача, то за приписами частини дев`ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим» (пункти 42, 43).
У контексті частини дев'ятої статті 141 ЦПК України важливим є вірне розуміння (тлумачення) питання про те, що слід розуміти під «неправильними діями сторони», унаслідок яких виник спір.
У додатковій постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 922/1832/19 Верховний Суд зазначив таке: «Відповідно до частини девятої статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зміст вказаної норми свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб….
Отже, за результатами розгляду справи по суті було з`ясовано, що спір між сторонами у даній справі виник саме внаслідок неправильних дій відповідачів, і лише враховуючи обрання неналежного способу захисту, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, але з інших мотивів.
За таких обставин, з огляду на неправильність дій відповідачів, які фактично призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, Суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування частини дев`ятої статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідачів понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23, провадження № 12-14гс25, вирішуючи спір за позовом прокурора за його касаційною скаргою зобов`язала товариство повернути територіальній громаді земельну ділянку. У позові до міської ради про визнання та скасування його рішення про передачу земельної ділянки у користування Верховний Суд змінив мотиви судів про відмову в позові мотивуванням про неефективний спосіб судового захисту, проте зазначив, що дії міської ради були протиправними і через ці незаконні дії виник спір. З огляду на наведене судовий збір стягнуто і з товариства, і з міської ради (хоча до нього у позові було відмовлено).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Отже, термін «неправильні дії»- цепротиправні дії сторони, які передували виникненню конкретного спору. Зазначене є логічним, так як за правомірну, добросовісну поведінку не може наступати негативних наслідків.
З урахуванням наведеного тлумачення норми частини дев'ятої статті 141 ЦПК України дає можливість навести такі умови її застосування: 1) особою було вчинено протиправну поведінку (рішення, дії або бездіяльність) у матеріальних правовідносинах; 2) така протиправна поведінка особи призвела до виникнення спору; 3) даний спір був предметом судового розгляду; 4) ця особа залучена до участі у справі як сторона; 5) особа, не є такою, що програла справу за висновком у резолютивній частині рішення суду, так як у цьому випадку судові витрати на неї були б покладені на підставі частин першої і другої статті 141 ЦПК України; 6) встановлення наявності усіх наведених умов є правом, а не обов`язком суду.
У справі, яка Верховним Судом переглядається, судами установлено, що прокурор звернувся до суду з позовом, в якому заявив до відповідачів такі вимоги:
- до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконним та скасування наказу від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва»;
- до ОСОБА_1 про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення її права приватної власності (запис про державну реєстрацію від 25 квітня 2014 року за № 5478957) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту;
- до ОСОБА_2 про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення його права приватної власності (запис про державну реєстрацію від 19 жовтня 2015 року за № 11657122) на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту;
- до ОСОБА_2 про зобов`язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033, площею 0,1 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року позовні вимоги прокурора до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 були залишені без задоволення, а належний спосіб захисту прав позивача було застосовано шляхом задоволення вимог до іншого відповідача - ОСОБА_2 .
Разом із тим, покладаючи обов`язок зі сплати судового збору також на ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, суди попередніх інстанцій виходили із того, що дії останнього щодо винесення незаконного наказу від 11 квітня 2014 року № 19-СГ/16-19/16-14СГ передували виникненню спірних правовідносин та сприяли виникненню спору.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
З урахуванням мотивів цієї постанови, наведених вище, висновок суду у мотивувальній частині судових рішень про незаконність, неправомірність та протиправність дій ГУ Держгеокадастру у Полтавській області при затвердженні проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки є самостійною процесуальною підставою для покладення на неї судових витрат.
Зазначене повністю узгоджується з положенням частини дев`ятої статті 141 ЦПК України та наведеною вище судовою практикою Верховного Суду.
Більше того, Верховний Суд звертає увагу й на те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області ні в апеляційній скарзі, ні в касаційній скарзі не оспорювало висновки судів, наведені у мотивувальній частині судових рішень, щодо неправильних, протиправних своїх дій про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки.
Щодо відступу від висновку Верховного Суду
Передаючи справу № 545/492/20 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зпосиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 297/44/15, провадження № 61-43344св18, та постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 545/499/20, провадження № 61-1590св25.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зауважила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави.
Як уже зазначалося у цій постанові, для правильного застосування частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у кожній конкретній справі суд має встановити протиправність поведінки особи, через неправильні дії якої виник спір. Крім того, суд має право покласти на сторону - порушника судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, а отже, це є правом суду, а не його обов`язком, на відміну від застосування частини першої статті 141 ЦПК України.
З огляду на висновки, сформульовані у цій постанові, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не знайшов підстав для відступу від наведених вище висновків Верховного Суду.
Висновки про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
На підставі частини другої статті 416 ЦПК України Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлює такі висновки про застосування частини дев'ятої статті 141 ЦПК України.
1. Розподіл судових витрат, як певна судова процедура, характеризується ознаками: а) підставою розподілу є імперативні норми-принципи, які закріплені у процесуальному законодавстві;б) межі розподілу визначаються конкретною справою,і взаємообумовлені з рішенням суду; в) пропорційність судових витрат результату розгляду спору, сформульованому у рішенні суду (у пропорційності розподілу судових витрат в залежності від розгляду спору відображаються загальні засади справедливості та розумності); г) розподіл судових витрат є обов`язковим та забезпечується примусовою силою держави.
2. У частині дев`ятій статті 141 ЦПК України встановлено можливість відступу від загального правила (частина перша цієї статті). Так, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Указана норма є процесуальною санкцією за: порушення норм процесуального права- зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; правопорушення у матеріально-правових відносинах - неправильні дії сторони (порушення прав або невиконання обов`язків), які спричинили виникнення спору.
3.Тлумачення норми частини дев'ятої статті 141 ЦПК України дає можливість навести такі умови її застосування: 1) особою було вчинено протиправну поведінку (рішення, дії або бездіяльність) у матеріальних правовідносинах; 2) така протиправна поведінка особи призвела до виникнення спору; 3) даний спір був предметом судового розгляду; 4) ця особа залучена до участі у справі як сторона; 5) особа, не є такою, що програла справу за висновком у резолютивній частині рішення суду, так як у цьому випадку судові витрати на неї були б покладені на підставі частин першої і другої статті 141 ЦПК України; 6) встановлення наявності усіх наведених умов є правом, а не обов`язком суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судовий збір не сплачується при оскарженні судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат, тобто вирішення тих питань, які не пов`язані із вимогами позовупо суті спору.
Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року в частині стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області судового збору залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
А. Ю. Зайцев
В. І. Крат
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська