ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 991/3299/25
провадження № 61-7843св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Римарук Юрій Ігорович, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко Катерина Сергіївна, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Федорович Василь Богданович, на рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року у складі колегії суддів Широкої К. Ю., Олійник О. В., Саландяк О. Я. та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 травня 2026 року у складі колегії суддів Глотова М. С., Панаіда І. В., Панкулича В. І. у справі за позовом держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Позов мотивовано тим, що 02 лютого 2024 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові, внесло до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 62024140150000031 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 368-5 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за фактом незаконного збагачення начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу ОСОБА_5 .
01 вересня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368-5 КК України. Надалі, 28 травня 2025 року, обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні було направлено до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області для розгляду по суті.
Разом із тим відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 6 та актового запису про смерть від 20 березня 2025 року № 599 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 08 квітня 2025 року у справі № 344/3755/25, яка набрала законної сили 14 квітня 2025 року, кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 , який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368-5 КК України, закрив на підставі пункту 5 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку зі смертю обвинуваченого.
Під час реалізації повноважень, визначених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та частиною п`ятою статті 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема за результатами опрацювання матеріалів кримінального провадження № 62024140150000031 від 02 лютого 2024 року, наданих Івано-Франківською обласною прокуратурою, інформації Державного бюро розслідувань, а також відомостей Національного агентства з питань запобігання корупції, отриманих під час здійснення моніторингу способу життя особи, уповноваженої на виконання функцій держави, Спеціалізована антикорупційна прокуратура виявила ознаки набуття ОСОБА_5 необґрунтованих активів на загальну суму 19 942 359,19 грн.
За твердженням позивача, ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу, прямо або опосередковано набув такі активи:
1) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2723651526040), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 19 квітня 2023 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24 березня 2021 року за ціною 729 400,00 грн, а надалі на підставі договору дарування від 16 червня 2023 року № 1166 право власності на зазначене майно було зареєстровано за його дочкою ОСОБА_2 (Актив № 1);
2) транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», 2021 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , вартістю 2 660 310,00 грн, набутий дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2021 року (Актив № 2);
3) нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 123023526101), придбане ОСОБА_1 21 лютого 2022 року, ринкова вартість якого станом на дату набуття, відповідно до висновку експерта, становила 4 987 814,00 грн, а згодом на підставі договору дарування від 11 травня 2022 року № 403 передане у власність ОСОБА_2 (Актив № 3);
4) квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2868510326040), набуту ОСОБА_4 26 січня 2024 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 квітня 2022 року за ціною 1 014 548,00 грн, яка, за твердженням позивача, була придбана за дорученням ОСОБА_5 (Актив № 4);
5) квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681269926040), первісно набуту ОСОБА_4 16 січня 2023 року, ринкова вартість якої відповідно до висновку експерта від 11 грудня 2024 року № 968/24-28 становила на дату набуття 1 187 108,00 грн, а згодом передану ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 01 березня 2023 року № 385 (Актив № 5);
6) транспортний засіб марки «Mercedes-Benz G 63 AMG», 2023 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , придбаний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 серпня 2023 року за ціною 9 363 179,19 грн, який надалі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 09 червня 2024 року було відчужено на користь ОСОБА_3 (Актив № 6).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що активи № 1, 2, 3, 5 та 6 були набуті безпосередньо ОСОБА_5 або перебували у його спільній сумісній власності з дружиною ОСОБА_1 , після чого окремі з них були переоформлені на інших осіб. Водночас, незважаючи на формальну зміну власників, ОСОБА_5 продовжував фактично здійснювати правомочності власника щодо відповідного майна. Щодо Активу № 4 позивач вважав, що він був набутий ОСОБА_5 опосередковано через ОСОБА_4 , яка була номінальним власником цього майна.
У позовній заяві також наведено обставини та докази, які, на думку позивача, підтверджують зв`язок ОСОБА_5 із зазначеними активами та свідчать про їх необґрунтований характер. Зокрема, позивач посилався на наявність передбаченої частиною другою статті 290 ЦПК України істотної різниці між вартістю спірних активів та законними доходами ОСОБА_5 , що, на його переконання, свідчить про відсутність у останнього достатніх законних джерел доходу для набуття зазначеного майна за його повною ринковою вартістю.
Враховуючи викладене, Спеціалізована антикорупційна прокуратура просила суд визнати зазначені активи необґрунтованими та застосувати до них наслідки, передбачені статтею 290 ЦПК України, шляхом їх стягнення в дохід держави, а саме:
- стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави Актив № 1 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 729 400,00 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави Актив № 2 - транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», 2021 року випуску, загальною вартістю 2 660 310,00 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави Актив № 3 - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , ринковою вартістю станом на дату набуття 4 987 814,00 грн;
- стягнути з ОСОБА_4 у дохід держави Актив № 4 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальною вартістю 1 014 548,00 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 у дохід держави Актив № 5 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , загальною вартістю 1 187 108,00 грн;
- стягнути з ОСОБА_3 у дохід держави Актив № 6 - транспортний засіб марки «Mercedes-Benz G 63 AMG», 2023 року випуску, загальною вартістю 9 363 179,19 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вищий антикорупційний суд рішенням від 12 січня 2026 рокупозов задовольнив.
Визнав необґрунтованими активами:
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2723651526040, зареєстровану за ОСОБА_2 ;
- транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», 2021 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_1 ;
- нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 123023526101, зареєстроване за ОСОБА_2 ;
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2868510326040, зареєстровану за ОСОБА_4 ;
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2681269926040, яка на момент смерті була зареєстрована за ОСОБА_5 ;
- транспортний засіб марки «Mercedes-Benz G 63 AMG», 2023 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_3 .
Стягнув зазначені необґрунтовані активи в дохід держави.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави предметом доказування є встановлення сукупності обставин, передбачених статтею 290 ЦПК України, а саме: набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прямо чи опосередковано; наявність зв`язку такої особи зі спірними активами; а також існування різниці між вартістю цих активів і законними доходами такої особи у розмірі, визначеному законом.
Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура довела наявність передбачених законом підстав для визнання спірних активів необґрунтованими. Суд установив, що ОСОБА_5 як особа, уповноважена на виконання функцій держави, прямо або опосередковано набув спірні активи, частину з яких було оформлено на членів його сім`ї або інших осіб, однак таке оформлення мало формальний характер та не спростовувало його фактичного зв`язку з відповідним майном.
Суд визнав доведеним, що активи № 1-6 були набуті за відсутності достатніх законних доходів ОСОБА_5 для фінансування їх придбання. За результатами аналізу відомостей про доходи, майновий стан, банківські операції, а також інших доказів, поданих позивачем, суд установив наявність істотної різниці між сукупною вартістю спірних активів та законними доходами ОСОБА_5 , яка значно перевищує межу, визначену частиною другою статті 290 ЦПК України.
При цьому суд відхилив доводи відповідачів про набуття окремих активів за рахунок власних коштів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки такі пояснення не були підтверджені належними та достатніми доказами походження коштів, які б свідчили про їх реальну фінансову спроможність профінансувати придбання відповідного майна. Надані відповідачами пояснення щодо передання значних сум готівкових коштів, здійснення неофіційних заробітків, накопичення заощаджень або фінансування придбання майна третіми особами суд визнав непідтвердженими та такими, що не спростовують висновків позивача про необґрунтованість активів.
Також суд не прийняв доводи відповідачів про відсутність зв`язку ОСОБА_5 зі спірними активами, оскільки зібрані у справі докази свідчили про його безпосередню участь у придбанні, оформленні, фінансуванні або фактичному розпорядженні відповідним майном, незважаючи на його подальшу реєстрацію за іншими особами.
Щодо активу № 5 (квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ) суд зазначив, що смерть ОСОБА_5 та закриття кримінального провадження стосовно нього не виключають можливості застосування передбаченого главою 12 розділу III ЦПК України інституту цивільної конфіскації. Оскільки на момент смерті право власності на зазначену квартиру було зареєстроване за ОСОБА_5 , а відповідачами у цій частині позову були залучені його спадкоємці першої черги за законом, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення цього активу в дохід держави.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що всі спірні активи є необґрунтованими в розумінні статті 290 ЦПК України, а тому підлягають стягненню в дохід держави.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду постановою від 11 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Чорнолуцький Р. В., задовольнила.
Рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року в частині вирішення позовних вимог держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_4 про визнання необґрунтованим активом та стягнення в дохід держави квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2868510326040), скасувала і ухвалила в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко К. С., ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Римарук Ю. І., ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Федорович В. Б., залишила без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року в частині задоволених позовних вимог до зазначених відповідачів - без змін.
Вирішила питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 у період набуття спірних активів був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у розумінні пункту 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України та підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції». Той факт, що в окремі періоди він був незаконно звільнений із займаної посади та надалі поновлений на ній за рішеннями судів, не спростовує його статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, оскільки такі періоди були зараховані до стажу державної служби, а сам він залишався суб`єктом вимог, обмежень та заборон, встановлених антикорупційним законодавством.
Також апеляційний суд визнав правильним висновок суду першої інстанції про можливість пред`явлення позову щодо активу № 5 після смерті ОСОБА_5 та зазначив, що належним відповідачем у цій частині є ОСОБА_1 , яка як дружина спадкодавця проживала разом із ним на час відкриття спадщини та не відмовилася від її прийняття. Разом із тим колегія суддів зазначила, що ОСОБА_2 помилково була визнана судом першої інстанції належним відповідачем щодо цього активу, оскільки немає доказів прийняття нею спадщини чи виникнення у неї будь-яких прав або обов`язків щодо зазначеного майна. Водночас ця обставина не вплинула на правильність вирішення спору по суті та не потребувала зміни резолютивної частини рішення.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг про порушення процесуального закону, колегія суддів не встановила підстав для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції внаслідок порядку дослідження доказів, використання матеріалів кримінального провадження чи результатів негласних слідчих (розшукових) дій. Суд керувався тим, що цивільне процесуальне законодавство не містить заборони на використання у цивільній справі доказів, отриманих у межах іншого виду судочинства, за умови їх належності, допустимості та достовірності.
Разом із тим колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо активу № 4, зазначивши, що надані позивачем докази не підтверджують належним чином, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , була набута ОСОБА_4 за дорученням ОСОБА_5 або що останній міг прямо чи опосередковано здійснювати щодо цього майна дії, тотожні за змістом здійсненню права власності. Зокрема, не було доведено факту передання ОСОБА_5 коштів на придбання цього майна, існування домовленості про його номінальне оформлення на ОСОБА_4 , а також фактичного користування чи розпорядження ним з боку ОСОБА_5 .
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що стосовно активу № 4 позивач не довів наявності передбачених статтею 290 ЦПК України умов для визнання його необґрунтованим активом, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко К. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 травня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави транспортного засобу «Volkswagen Touareg» (Актив № 2), нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (Актив № 3), квартири за адресою: АДРЕСА_4 (Актив № 5), а також транспортного засобу марки «Mercedes-Benz G 63 AMG» (Актив № 6) та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову щодо визнання зазначених активів необґрунтованими і їх стягнення в дохід держави.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19 та від 12 жовтня 2021 року у справі № 813/2837/18.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини четвертої статті 290 ЦПК України та безпідставно визнали необґрунтованими активи № 2, № 3 та № 5.
Заявник стверджує, що на момент набуття транспортного засобу «Volkswagen Touareg»(Актив № 2) та нежитлового приміщення на АДРЕСА_2 (Актив № 3) ОСОБА_5 не мав статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, оскільки після звільнення з державної служби фактично не виконував посадових обов`язків і не був допущений до роботи до моменту реального поновлення на посаді. На її думку, суди помилково ототожнили період вимушеного прогулу з періодом проходження державної служби та не врахували висновків Верховного Суду щодо моменту поновлення працівника на роботі, викладених у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 та від 12 жовтня 2021 року у справі № 813/2837/18.
Крім того, заявник зазначає, що стосовно квартири, набутої ОСОБА_5 та віднесеної судами до активу № 5, позов було пред`явлено до неналежного кола відповідачів, оскільки на час розгляду справи спадщина не була оформлена, а одна із спадкоємців першої черги не була залучена до участі у справі, у зв`язку з чим суди не врахували висновків Верховного Суду щодо належного визначення складу сторін та недопустимості вирішення питання про права осіб, не залучених до участі у справі.
Також ОСОБА_1 вказує, що активи № 3 та № 6 були придбані не за кошти ОСОБА_5 чи її власні кошти, а за рахунок коштів, наданих ОСОБА_3 для ОСОБА_2 , тому немає підстав вважати їх спільним майном подружжя або пов`язувати з ОСОБА_5 як особою, яка прямо чи опосередковано здійснювала щодо них правомочності власника. На переконання заявника, позивач не довів зв`язку зазначених активів із ОСОБА_5 , а висновки судів ґрунтуються на припущеннях та не відповідають вимогам статей 81, 263 ЦПК України.
У червні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Федорович В. Б., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 травня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (Актив № 1), та нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (Актив № 3), і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання зазначених активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 461/10303/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 07 червня 2022 року у справі № 910/15998/20, від 26 травня 2023 року у справі № 902/567/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22, від 13 грудня 2023 року у справі № 389/440/16-ц, від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22, від 20 листопада 2024 року у справі № 520/820/17 та від 18 грудня 2024 року у справі № 757/57816/20-ц.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність зв`язку ОСОБА_5 з активами № 1 та № 3, не дотрималися встановлених для цієї категорії справ стандартів доказування та фактично поклали в основу своїх висновків припущення.
Заявник вважає, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами можливість ОСОБА_5 прямо чи опосередковано здійснювати щодо активу № 1 правомочності власника після його відчуження на користь дочки, а встановлені судами обставини щодо оплати комунальних послуг та оформлення окремих документів на його ім`я не підтверджують фактичного користування або розпорядження квартирою.
На думку заявника, суди не врахували надані нею пояснення та докази щодо придбання квартири за власні кошти, отримані від підприємницької діяльності, не надали належної оцінки її фінансовій спроможності придбати спірне майно та безпідставно відхилили версію про оформлення квартири на ім`я батька виключно з метою уникнення поширення на неї режиму спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, заявник стверджує, що стосовно активу № 3 суди безпідставно віддали перевагу версії позивача про його придбання за рахунок коштів подружжя ОСОБА_6 , не врахувавши доводів про фінансування придбання цього майна ОСОБА_3 та не здійснивши належної оцінки доказів на підтвердження походження відповідних коштів. На її переконання, висновки судів не відповідають стандарту «переваги більш вагомих доказів», а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині активів № 1 та № 3.
У червні 2026 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Римарук Ю. І., також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 травня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про визнання необґрунтованим активу та стягнення в дохід держави транспортного засобу марки «Mercedes-Benz G 63 AMG», 2023 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 (Актив № 6), та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання зазначеного активу необґрунтованим і його стягнення в дохід держави.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 07 червня 2022 року у справі № 910/15998/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 26 травня 2023 року у справі № 902/567/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 та від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для визнання необґрунтованим та стягнення в дохід держави транспортного засобу марки «Mercedes-Benz G 63 AMG» (Актив № 6), оскільки позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами зв`язок цього активу із суб`єктом декларування ОСОБА_5 , а також можливість останнього прямо чи опосередковано вчиняти щодо нього дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження.
На думку заявника, суди не дотрималися стандарту доказування «балансу ймовірностей» та фактично зробили свої висновки на припущеннях, не здійснивши належного зіставлення доказів сторін і не надавши належної оцінки доказам щодо походження коштів, за рахунок яких було придбано спірний транспортний засіб.
Крім того, заявник вважає, що суди безпідставно не врахували докази його фінансової спроможності придбати автомобіль за власні кошти, а матеріали негласних слідчих (розшукових) дій були використані як основний доказ зв`язку активу із суб`єктом декларування за відсутності інших належних доказів такого зв`язку.
Також заявник зазначає, що навіть за умови доведеності часткової участі осіб, пов`язаних із суб`єктом декларування, у фінансуванні придбання автомобіля суди безпідставно визнали необґрунтованою всю вартість активу, а не лише ту його частину, яка, на думку позивача, не була підтверджена законними доходами.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2026 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому просила залишити ці скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалами від 15 червня 2026 року відкрив касаційне провадження, витребував матеріали цієї справи з Вищого антикорупційного судута зупинив дію оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
30 червня 2026 року матеріали справи № 991/3299/25 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 07 вересня 2026 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_5 у період з 03 березня 2020 року до 19 березня 2024 року обіймав посаду начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу та був особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Державна екологічна інспекція України наказом від 11 грудня 2020 року № 447-о звільнила ОСОБА_5 із займаної посади у зв`язку із вчиненням дисциплінарного проступку.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 20 квітня 2021 року у справі № 300/3980/20 визнав протиправними та скасував накази про застосування дисциплінарного стягнення та звільнення, поновив ОСОБА_5 на посаді з 25 грудня 2020 року.
На виконання зазначеного судового рішення Державна екологічна інспекція України наказом від 28 квітня 2021 року № 51-тр/р скасувала накази від 10 грудня 2020 року № 443-о «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_5 » та від 11 грудня 2020 року № 447-о «Про звільнення ОСОБА_5 », а також поновила ОСОБА_5 на посаді начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу з 25 грудня 2020 року.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 вересня 2021 року у справі № 300/3980/20 апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України задовольнив, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 .
У зв`язку з цим Державна екологічна інспекція України наказом від 15 вересня 2021 року № 129-тр/р скасувала наказ від 28 квітня 2021 року № 51-тр/р про поновлення ОСОБА_5 на посаді.
Верховний Суд постановою від 26 травня 2022 року у справі № 300/3980/20 касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року скасував, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року залишив у силі зі зміною його мотивувальної частини.
На виконання рішення суду першої інстанції та постанови Верховного Суду Державна екологічна інспекція України наказом від 07 червня 2022 року № 46-тр/т скасувала наказ від 15 вересня 2021 року № 129-тр/р, яким було скасовано поновлення ОСОБА_5 на посаді.
Державна екологічна інспекція України наказом від 19 березня 2024 року № 45-тр/т повторно звільнила ОСОБА_5 із займаної посади у зв`язку із застосуванням дисциплінарного стягнення. Відомостей про його подальше поновлення на посаді або перебування після цієї дати на інших посадах, пов`язаних із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, у матеріалах справи немає.
02 лютого 2024 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові, внесло до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 62024140150000031 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368-5 КК України. 01 вересня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у незаконному збагаченні, а 28 травня 2025 року обвинувальний акт направлено до суду.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу, у період з 03 березня 2020 року до 19 березня 2024 року набув активи загальною вартістю 20 388 669,19 грн, що істотно перевищувала його законні доходи. До переліку таких активів віднесено квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (Актив № 1), автомобіль «Volkswagen Touareg», 2021 року випуску (Актив № 2), нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (Актив № 3), квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (Актив № 4), квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (Актив № 5) та автомобіль «Mercedes-Benz G 63 AMG», 2023 року випуску (Актив № 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 08 квітня 2025 року закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 на підставі пункту 5 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку зі смертю обвинуваченого.
Під час опрацювання матеріалів кримінального провадження № 62024140150000031, наданих Івано-Франківською обласною прокуратурою, інформації Державного бюро розслідувань, а також відомостей Національного агентства з питань запобігання корупції, отриманих під час здійснення моніторингу способу життя особи, уповноваженої на виконання функцій держави, Спеціалізована антикорупційна прокуратуравстановила відомості про набуття ОСОБА_5 активів на загальну суму 19 942 359,19 грн, законність походження яких не підтверджувалася його доходами.
Актив № 1 - квартира за адресою: АДРЕСА_1
24 березня 2021 року між Приватною фірмою «Галицький двір» (далі - ПФ «Галицький двір») та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке мало бути створене у майбутньому. Предметом договору були майнові права на двокімнатну квартиру загальною площею 75,8 кв. м. Вартість квартири відповідно до протоколу погодження договірної ціни становила 729 400,00 грн.
Після завершення будівництва 12 квітня 2023 року сторони підписали акт приймання-передавання квартири, а 19 квітня 2023 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомості.
На підставі договору дарування від 16 червня 2023 року ОСОБА_5 безоплатно відчужив квартиру на користь своєї дочки ОСОБА_2 .
Разом із тим після укладення договору дарування ОСОБА_5 продовжував користуватися квартирою, укладав договори щодо її обслуговування та сплачував житлово-комунальні послуги.
Відомості про здійснення видатків на придбання квартири, набуття права власності на неї та її подальше відчуження не були відображені ОСОБА_5 у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави.
Актив № 2 - автомобіль «Volkswagen Touareg»
27 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-ІФ» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Volkswagen Touareg», 2021 року випуску, вартістю 2 660 310,00 грн.
Для фінансування придбання автомобіля ОСОБА_5 27 квітня 2021 року уклав із Акціонерним товариством «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк») кредитний договір, за умовами якого отримав кредит у сумі 1 499 533,10 грн, значна частина якого була спрямована на оплату транспортного засобу.
28 квітня 2021 року автомобіль передано покупцю, а право власності на нього зареєстровано за ОСОБА_1 , яка на момент придбання перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
Матеріали кримінального провадження, зокрема результати негласних слідчих (розшукових) дій, свідчать про фактичне користування цим транспортним засобом самим ОСОБА_5 як власним автомобілем.
Актив № 3 - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2
20 жовтня 2021 року ОСОБА_7 придбав нежитлові приміщення, загальною площею 208,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною 698 000,00 грн.
21 лютого 2022 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу зазначеного нежитлового приміщення, відповідно до якого майно відчужено за ціною 596 000,00 грн. На момент укладення договору ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який надав нотаріально посвідчену згоду на використання коштів подружжя для придбання майна та укладення договору.
На підставі зазначеного договору право власності на нежитлове приміщення було зареєстровано за ОСОБА_1 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що після придбання приміщення здійснював у ньому підприємницьку діяльність у сфері громадського харчування, однак через збитковість бізнесу вирішив відчужити нерухомість. Також свідок зазначив, що про намір продажу приміщення повідомляв ОСОБА_3 , з яким перебував у дружніх стосунках, а під час укладення договору купівлі-продажу фактичним покупцем майна, зі слів свідка, був саме ОСОБА_3 , тоді як право власності було оформлено на ОСОБА_1 .
Відповідно до звіту про оцінку майна та довідки про внесення інформації до Єдиної бази даних звітів про оцінку ринкова вартість нежитлового приміщення станом на 21 лютого 2022 року визначалася у розмірі 596 000,00 грн.
11 травня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за яким нежитлове приміщення безоплатно передано у власність ОСОБА_2 . На підставі зазначеного договору за нею зареєстровано право власності на спірне майно.
Придбання та подальше відчуження Активу № 3 відбулося в період перебування ОСОБА_5 на державній службі. У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2022 рік ОСОБА_5 не відобразив відомостей про набуття права спільної власності на зазначене майно, набуття такого майна членом сім`ї, а також його подальше відчуження шляхом дарування.
Актив № 4 - квартира за адресою: АДРЕСА_3
16 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Млинарське» (далі - ТОВ «Млинарське») та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, яка мала бути створена у майбутньому, за умовами якого загальна вартість квартири становила 792 000,00 грн. На виконання договору ОСОБА_5 17 лютого 2022 року сплатив 106 400,00 грн.
05 квітня 2022 року зазначений договір за заявою ОСОБА_5 було розірвано за згодою сторін, а сплачені кошти повернуто йому забудовником.
Цього ж дня, 05 квітня 2022 року, ТОВ «Млинарське» уклало договір купівлі-продажу цього ж об`єкта нерухомості з ОСОБА_4 , яка упродовж 2022-2023 років здійснила оплату вартості квартири. Загальна сума коштів, сплачених ОСОБА_4 за договором, становила 1 014 548,00 грн.
24 січня 2024 року на підставі договору від 05 квітня 2022 року та акта приймання-передавання від 17 січня 2024 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Матеріали справи містять відомості про те, що ОСОБА_4 замовляла виготовлення технічної документації на квартиру, укладала договори щодо виготовлення меблів, технічного обслуговування домофону, отримання телекомунікаційних послуг та послуг з розподілу природного газу, а також зареєструвала своє місце проживання за адресою спірної квартири.
Позивач стверджував, що ОСОБА_4 діяла в інтересах ОСОБА_5 та була номінальним власником квартири. На підтвердження цих доводів посилався, зокрема, на обставини попереднього укладення ОСОБА_5 договору щодо цього ж об`єкта нерухомості, а також на їхнє електронне листування, зафіксоване під час досудового розслідування.
Разом із тим суд апеляційної інстанції з`ясував, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів придбання квартири за кошти ОСОБА_5 , її оформлення на ОСОБА_4 як номінального власника, користування спірною квартирою ОСОБА_5 чи здійснення ним фактичного контролю над цим майном.
Також суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів перебування ОСОБА_5 у спірній квартирі, її використання ним або можливості розпорядження нею.
Актив № 5 - квартира за адресою: АДРЕСА_4
13 червня 2019 року між ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке мало бути створене в майбутньому, предметом якого були майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .
За умовами договору право власності на квартиру мало виникнути після завершення будівництва, повної оплати її вартості та підписання акта приймання-передавання.
21 грудня 2022 року між ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_4 підписано акт здавання-приймання завершеного будівництвом житлового приміщення, відповідно до якого остання прийняла квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 48,1 кв. м.
12 січня 2023 року на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2019 року та акта приймання-передавання за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .
01 березня 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 зазначену квартиру.
Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна сторони оцінили предмет дарування у 486 000,00 грн. Під час укладення договору ОСОБА_4 підтвердила, що квартира була придбана за її особисті кошти, є її особистою приватною власністю та не обтяжена правами третіх осіб.
На підставі договору дарування 01 березня 2023 року право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 .
У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2023 рік ОСОБА_5 відобразив відомості про набуття права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.
Актив № 6 - автомобіль Mercedes-Benz G 63 AMG
26 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Mercedes-Benz G 63 AMG», 2023 року випуску.
Додатковою угодою від 28 серпня 2023 року до договору сторони погодили, що платежі за придбання автомобіля в сумі 5 565 196,00 грн здійснюватиме ОСОБА_2 .
На виконання зазначених домовленостей у серпні-вересні 2023 року ОСОБА_2 здійснила низку платежів на користь продавця автомобіля.
Крім того, матеріали справи містять розписку працівника автосалону про отримання від ОСОБА_2 130 000,00 дол. США.
05 вересня 2023 року сторони підписали нову специфікацію до договору, відповідно до якої повна вартість автомобіля становила 9 326 469,10 грн.
06 вересня 2023 року право власності на автомобіль виникло у ОСОБА_1 , яка на той час перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
16 жовтня 2023 року ОСОБА_1 за згодою ОСОБА_5 уклала договір дарування, відповідно до якого автомобіль було безоплатно передано ОСОБА_2 . Водночас після укладення договору дарування остання не здійснила державної реєстрації транспортного засобу на своє ім`я.
04 червня 2024 року в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_5 під час проведення обшуку автомобіль «Mercedes-Benz G 63 AMG» було вилучено та поміщено на спеціальний майданчик для зберігання транспортних засобів.
09 червня 2024 року ОСОБА_1 за згодою ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля за ціною 5 976 658,98 грн.
11 червня 2024 року транспортний засіб перереєстровано на ім`я ОСОБА_3 без зміни номерних знаків.
Придбання автомобіля, здійснення розрахунків за нього, набуття права власності, його подальше дарування ОСОБА_2 та відчуження на користь ОСОБА_3 відбувалися у період перебування ОСОБА_5 на посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави.
У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2023 рік ОСОБА_5 відобразив набуття автомобіля «Mercedes-Benz G 63 AMG», однак не зазначив відомостей про його подальше дарування ОСОБА_2 . У декларації перед звільненням за 2024 рік зазначений транспортний засіб продовжував відображатися у складі майна подружжя ОСОБА_6 .
Під час розгляду справи сторони наводили різні пояснення щодо джерел коштів на придбання автомобіля та обставин його подальшого відчуження. Позивач стверджував, що автомобіль був набутий у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а подальші правочини щодо його відчуження були спрямовані на приховування активу. Натомість відповідачі посилалися на те, що фактичним джерелом коштів для придбання автомобіля були грошові кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Доходи та витрати
Протягом 2021-2023 років ОСОБА_5 та члени його сім`ї отримували доходи у вигляді заробітної плати, пенсійних виплат, соціальної допомоги, страхового відшкодування, доходів від відчуження майна, спадщини та інших надходжень, відомості про які містяться у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави, відомостях Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, банківських документах та інших доказах, досліджених судами.
Згідно з декларацією за 2021 рік ОСОБА_5 задекларував 142 756,00 грн заробітної плати та 226 080,00 грн пенсії, а ОСОБА_1 - 72 133,00 грн заробітної плати та 30 033,00 грн пенсії.
Крім того, ОСОБА_5 отримав соціальну допомогу у сумі 14 254,14 грн, а ОСОБА_1 - страхове відшкодування та поворотну фінансову допомогу на загальну суму 31 661,50 грн, які у декларації не відображалися.
Станом на кінець 2021 року подружжя ОСОБА_6 декларувало грошові активи у розмірі 33 000,00 дол. США та 450 000,00 грн, а станом на кінець 2022 року - 41 000,00 дол. США та 610 000,00 грн. При цьому протягом 2021-2022 років розмір задекларованих заощаджень збільшувався.
За даними декларації за 2022 рік ОСОБА_5 задекларував 384 022,00 грн заробітної плати, 226 860,00 грн пенсії та 920 500,00 грн доходу від відчуження транспортного засобу. ОСОБА_1 задекларувала 81 000,00 грн заробітної плати та 33 080,00 грн пенсії.
Крім того, ОСОБА_5 отримав соціальну допомогу в сумі 16 524,03 грн, а ОСОБА_1 - страхове відшкодування у сумі 13 032,00 грн та спадкове майно загальною вартістю 650 000,00 грн.
Суди дослідили рух коштів за банківськими рахунками ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , а також обставини виконання ними кредитних зобов`язань перед АТ «Кредобанк». Установлено, що у 2021 році ОСОБА_5 погасив частину кредитної заборгованості в сумі 749 761,00 грн, а у 2022 році - ще 684 761,00 грн.
Відповідно до декларації за 2023 рік ОСОБА_5 задекларував 149 908,00 грн заробітної плати та 251 160,00 грн пенсії. ОСОБА_1 задекларувала 418 103,00 грн заробітної плати та 36 400,00 грн пенсії.
Крім того, ОСОБА_5 отримав соціальні виплати у сумі 5 598,00 грн, а ОСОБА_1 - страхове відшкодування у сумі 45 806,40 грн, які не були відображені у декларації.
У 2023 році подружжя ОСОБА_6 набуло нерухоме майно загальною вартістю 1 598 000,00 грн, а саме три квартири та земельну ділянку.
Крім того, під час розгляду справи досліджувалися відомості про доходи та фінансові можливості ОСОБА_2 , зокрема щодо джерел коштів, використаних для розрахунків за автомобіль «Mercedes-Benz G 63 AMG» (Актив № 6).
На підставі досліджених доказів суд першої інстанції дійшов висновку про істотну невідповідність між законними доходами ОСОБА_5 та пов`язаних із ним осіб і вартістю активів № № 1, 2, 3, 5 та 6, які, на думку суду, були набуті без підтвердження законних джерел походження коштів.
Актив № 4 суд апеляційної інстанції оцінював окремо з урахуванням встановлених обставин його набуття ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційних скарг судові рішення оскаржуються виключно в частині задоволення позовних вимог щодо визнання необґрунтованими активів № № 1, 2, 3, 5, 6 та їх стягнення в дохід держави, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення лише в цій частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року (далі - Закон № 263-IX), у національне законодавство впроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як особливий механізм цивільно-правового реагування на набуття публічними службовцями активів, законність походження яких не підтверджена належними доказами.
Запровадження такого механізму зумовлене міжнародними зобов`язаннями України у сфері запобігання та протидії корупції, зокрема положеннями Конвенції Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) проти корупції, а також рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), які передбачають необхідність створення державами ефективних правових інструментів для повернення активів незаконного походження, у тому числі шляхом застосування процедур конфіскації, не пов`язаних із постановленням обвинувального вироку щодо конкретної особи.
Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в»-«ґ» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).
Пунктом 12 частини першої статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Особливості судового розгляду справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, зокрема підстави пред`явлення позову, коло належних відповідачів, предмет доказування, розподіл тягаря доказування та наслідки визнання активів необґрунтованими, врегульовані положеннями глави 12 розділу III ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора.
Згідно з частиною другою статті 290 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з цим позовом, позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:
- активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 КК України;
- активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 КК України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 КПК України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;
- доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.
У частині четвертійстатті 290 ЦПК України визначено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
При визначенні різниці між вартістю набутих активів і законними доходами відповідно до частини другої цієї статті не враховуються активи, враховані при кваліфікації діяння у триваючому кримінальному провадженні за статтею 368-5 КК України, у рішенні про закриття кримінального провадження, крім випадків його закриття на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 КПК України, або у вироку суду за зазначеною статтею КК України, які набрали законної сили (частина шоста статті 290 ЦПК України).
У пункті 1 частини восьмої статті 290 ЦПК України визначено, що термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.
Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».
Тлумачення положень частини четвертої та пункту 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України дає підстави для висновку, що набуття активів «за дорученням» особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не тотожне цивільно-правовим відносинам представництва між довірителем і повіреним. Така конструкція охоплює випадки, коли актив формально набувається у власність третьої особи, однак фактично - в інтересах суб`єкта декларування та з метою приховування факту набуття ним відповідного майна.
При цьому факт набуття активу «за дорученням» може бути встановлений не лише прямими доказами, а й сукупністю взаємопов`язаних обставин, які свідчать про те, що третя особа діяла в інтересах суб`єкта декларування, а останній фактично отримував вигоди від володіння, користування чи розпорядження таким активом.
Водночас передбачена частиною четвертою статті 290 ЦПК України можливість особи прямо або опосередковано вчиняти щодо активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним, означає наявність фактичного контролю над майном незалежно від того, на кого формально оформлено право власності. Такий контроль може здійснюватися як безпосередньо, так і через третіх осіб та полягає у реальній можливості визначати юридичну або фактичну долю відповідного майна.
Отже, для цілей застосування статті 290 ЦПК України визначальним є не лише формальне оформлення права власності на актив, а й встановлення фактичного зв`язку такого активу із суб`єктом декларування, зокрема через набуття його за дорученням або збереження можливості здійснювати щодо нього повноваження, тотожні за змістом праву розпорядження.
Відповідно до пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (стаття 291 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.
Український інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави поєднує ознаки двох поширених у світовій практиці механізмів протидії незаконному збагаченню: конфіскації активів без обвинувального вироку суду (non-conviction based forfeiture) та механізму необґрунтованого багатства (unexplained wealth mechanism).
Особливістю цієї моделі є те, що держава не зобов`язана доводити зв`язок конкретного активу з певним кримінальним правопорушенням або встановлювати факт вчинення особою конкретного злочину. Предметом доказування є наявність істотної невідповідності між вартістю активів та законними доходами суб`єкта декларування, а також пов`язаних із ним осіб.
У межах такої процедури суд оцінює докази за стандартом переваги більш вагомих доказів («балансу ймовірностей») та з`ясовує, чи підтверджено законність джерел походження коштів, використаних для набуття відповідних активів. За відсутності такого підтвердження активи можуть бути визнані необґрунтованими та стягнуті в дохід держави незалежно від наявності обвинувального вироку щодо суб`єкта декларування.
У світовій практиці сформувалися дві основні моделі конфіскації майна: конфіскація щодо особи (in personam) та конфіскація щодо майна (in rem).
Конфіскація in personam є заходом, який застосовується у межах кримінального провадження та ґрунтується на встановленні вини конкретної особи із застосуванням кримінально-правового стандарту доказування «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість конфіскація in rem має речово-правовий характер, здійснюється у межах цивільного судочинства та передбачає застосування стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).
У рішенні від 12 травня 2015 року у справі «Gogitidze and others v. Georgia» («Гогітідзе та інші проти Грузії», заява № 36862/05, § 91, 105) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСЛП) зазначив, що процедури цивільної конфіскації (in rem), спрямовані на вилучення майна незаконного походження або майна, законність походження якого не може бути підтверджена, за своєю природою не є кримінальним покаранням, а становлять самостійний правовий механізм захисту публічного інтересу.
ЄСПЛ також наголосив, що у таких провадженнях держава вправі покладати на власника майна обов`язок довести законність джерел його походження, а для ухвалення рішення про конфіскацію достатнім є встановлення високої ймовірності незаконного походження активу або істотної невідповідності між вартістю майна та законними доходами особи. При цьому застосування такого механізму може поширюватися не лише на публічних службовців, а й на членів їхніх сімей та інших осіб, які формально володіють або контролюють відповідне майно від їхнього імені.
Саме на таких концептуальних засадах побудований запроваджений Законом № 263-IX інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, який є різновидом цивільної конфіскації (in rem) та не передбачає встановлення кримінальної відповідальності особи.
Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23) звернув увагу на те, що українська модель цивільної конфіскації (in rem) реалізована через інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, який має самостійний і специфічний правовий режим.
Особливість цього правового режиму полягає, зокрема, у тому, що його нормативне регулювання здійснюється комплексно положеннями ЦК України, ЦПК України та Закону України «Про запобігання корупції». При цьому цивільне законодавство врегульовує лише окремі аспекти такого інституту, зокрема питання позовної давності, спростування презумпції правомірності набуття права власності та припинення права власності у разі визнання активів необґрунтованими.
Крім того, позов про визнання необґрунтованими активів може бути пред`явлений не до будь-якої особи, а лише до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також до інших осіб, визначених частиною четвертою статті 290 ЦПК України, що зумовлює особливий характер цього правового механізму.
Верховний Суд також зазначив, що інститут визнання необґрунтованими активів не ґрунтується на конструкції недійсності правочину. Для застосування цього механізму не вимагається встановлення недійсності правочинів, на підставі яких було набуте майно, оскільки достатнім є спростування презумпції правомірності набуття права власності, передбаченої частиною другою статті 328 ЦК України, шляхом доведення відсутності законних джерел походження коштів, за рахунок яких набуто відповідні активи.
Системний аналіз положень статей 290-292 ЦПК України свідчить про те, що вимоги про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави є взаємопов`язаними, оскільки вирішення питання про стягнення відповідних активів залежить від попереднього встановлення судом їх необґрунтованості.
За своєю правовою природою зазначені вимоги співвідносяться як основна та похідна у розумінні частини першої статті 188 ЦПК України. Основною є вимога про визнання активів необґрунтованими, тоді як вимога про їх стягнення в дохід держави або стягнення їх вартості має похідний характер та може бути задоволена за умови встановлення передбачених законом підстав для задоволення основної вимоги.
При цьому особливістю зазначеного правового механізму є те, що об`єктом стягнення насамперед виступає сам актив, визнаний судом необґрунтованим, а у випадках, передбачених законом, за неможливості його стягнення у натурі допускається стягнення його вартості.
Вирішуючи питання про стягнення необґрунтованих активів, суд повинен ураховувати не лише формальну належність права власності на відповідне майно, а й обставини його фактичного набуття, зокрема встановити, чи було воно набуте за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або чи зберігала така особа можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо нього дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, відповідно до частини четвертої статті 290 ЦПК України.
Отже, саме собою оформлення права власності на актив за іншою особою не виключає можливості визнання такого активу необґрунтованим та його стягнення в дохід держави за умови доведення передбаченого законом зв`язку цього активу з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Водночас в абзаці другому частини другої статті 81 ЦПК України визначено, що усправах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина четверта статті 89 ЦПК України).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує необґрунтованість активів № № 1, 2, 3, 5, 6 та наявність передбачених статтями 290-292 ЦПК України підстав для їх стягнення в дохід держави.
Суди правильно керувалися тим, що зазначені активи були набуті у період, коли ОСОБА_5 був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або були оформлені на пов`язаних із ним осіб за обставин, які свідчать про збереження ним фактичного зв`язку з цим майном. При цьому відповідачі не спростували доводів позивача про відсутність достатніх законних доходів для набуття відповідних активів та не надали переконливих доказів законності джерел походження коштів, використаних для їх придбання.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Посилання ОСОБА_1 на відсутність у ОСОБА_5 статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, на момент набуття активів № 2 та № 3 є безпідставними.
Суди встановили, що Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 20 квітня 2021 року, залишеним у силі постановою Верховного Суду від 26 травня 2022 року, визнав звільнення ОСОБА_5 незаконним та поновив його на посаді начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу з 25 грудня 2020 року.
Отже, на момент набуття активів № 2 та № 3 ОСОБА_5 мав статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави, у розумінні положень Закону України «Про запобігання корупції» та статті 290 ЦПК України. При цьому обставини фактичного виконання чи невиконання посадових обов`язків не впливають на правову оцінку його статусу, оскільки вирішальним є факт перебування особи на відповідній посаді. Висновки Верховного Суду, викладені у справах № 521/1892/18 та № 813/2837/18, на які посилається заявник, стосуються інших правовідносин і не спростовують правильності висновків судів у цій справі.
Не заслуговують на увагу й доводи щодо неналежного складу відповідачів стосовно активу № 5. Суди встановили коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , та вирішували спір у межах заявлених позовних вимог до осіб, яких позивач вважав належними відповідачами. При цьому заявник не навела переконливих доводів про те, яким саме чином незалучення іншої особи вплинуло на правильність вирішення спору щодо спірного активу або призвело до ухвалення незаконного рішення.
Також є необґрунтованими доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що активи № 3 та № 6 були придбані виключно за рахунок коштів ОСОБА_3 або ОСОБА_2 . Суди надали оцінку поданим на підтвердження цих обставин доказам і дійшли висновків про їх недостатність для підтвердження законного походження коштів, використаних для придбання відповідних активів. Саме собою посилання на наявність у третіх осіб доходів чи заощаджень не спростовує встановленої судами невідповідності між законними доходами осіб, пов`язаних із ОСОБА_5 , та вартістю спірних активів.
Доводи ОСОБА_2 щодо відсутності доказів зв`язку ОСОБА_5 з активами № 1 та № 3, не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили такі обставини не на підставі окремих доказів, а за результатами оцінки всієї сукупності доказів у справі, зокрема щодо порядку набуття та подальшого відчуження майна, характеру сімейних та майнових відносин між учасниками справи, фактичного користування активами та інших обставин, які в сукупності підтверджують наявність зв`язку зазначених активів із суб`єктом декларування.
Посилання ОСОБА_2 на її фінансову спроможність придбати відповідне майно фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судами. Водночас суди попередніх інстанцій дослідили відомості про доходи, заощадження, банківські операції та інші джерела надходжень коштів і навели мотиви, з яких відхилили відповідні заперечення відповідачів.
Не спростовують правильності висновків судів і доводи ОСОБА_3 щодо активу № 6. Суди встановили обставини придбання автомобіля «Mercedes-Benz G 63 AMG», джерела його фінансування, подальше відчуження та взаємозв`язок між особами, які брали участь у відповідних правочинах. Висновок про наявність зв`язку цього активу із ОСОБА_5 ґрунтується не лише на матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій, а на сукупності доказів, які були досліджені та оцінені судами відповідно до вимог статей 89 та 263 ЦПК України.
Доводи заявників про недотримання судами стандарту доказування «балансу ймовірностей» є необґрунтованими. Навпаки, суди здійснили порівняльну оцінку доказів сторін та дійшли висновків, що версія позивача щодо необґрунтованості спірних активів є більш вірогідною та підтвердженою доказами, ніж пояснення відповідачів щодо законності джерел їх походження.
Твердження ОСОБА_3 про необхідність визнання необґрунтованою лише частини вартості активу № 6, не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що відповідачі не довели законність джерел походження коштів, використаних для придбання цього активу в цілому, а тому дійшли правильних висновків про наявність підстав для визнання необґрунтованим усього активу та його стягнення в дохід держави.
Отже, наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують установлених судами обставин справи, не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд також відхиляє доводи заявників про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які вони посилаються як на підставу касаційного оскарження.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування відповідних правових норм. Для встановлення подібності правовідносин суд має оцінювати насамперед зміст спірних правовідносин, а за необхідності - також їх суб`єктний та об`єктний критерії.
Проаналізувавши зміст судових рішень, на які посилаються заявники, Верховний Суд дійшов висновку, що фактичні обставини справ, у яких сформульовано відповідні правові висновки, істотно відрізняються від обставин цієї справи, а тому наведені заявниками висновки не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
У цій справі суди встановили наявність усіх передбачених статтями 290-292 ЦПК України умов для визнання активів № № 1, 2, 3, 5, 6 необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, надали належну оцінку зібраним доказам та дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підтвердження законних джерел походження коштів, використаних для набуття зазначених активів.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у переглядуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені у касаційних скаргах доводи не дають підстав для їх скасування чи зміни.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині визнання необґрунтованими активів № № 1, 2, 3, 5, 6 та їх стягнення в дохід держави - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки Верховний Суд ухвалами від 15 червня 2026 року зупинив виконання оскаржуваних судових рішень, то необхідно поновити їх виконання.
Щодо клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
23 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко К. С., звернулася до Верховного Суду з клопотанням, у якому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
На обґрунтування клопотання заявник зазначає, що справа містить виключну правову проблему щодо визначення правового статусу особи як суб`єкта, уповноваженого на виконання функцій держави, у період між незаконним звільненням та поновленням на посаді, що має істотне значення для правильного застосування положень статті 290 ЦПК України та Закону України «Про запобігання корупції» у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
Заявник вказує, що існує необхідність формування єдиного підходу до застосування положень законів України «Про державну службу», «Про запобігання корупції» та норм трудового законодавства під час визначення статусу державного службовця у період вимушеного прогулу, оскільки, на її думку, наявні різні підходи до вирішення цього питання, зокрема у практиці Національного агентства з питань запобігання корупції та сторони позивача у цій справі.
Крім того, заявник зазначає, що вирішення порушеного правового питання матиме значення не лише для цієї справи, а й для інших спорів цієї категорії, оскільки стосується невизначеного кола осіб, до яких можуть бути пред`явлені позови про визнання активів необґрунтованими, а тому, на її думку, справа відповідає кількісному та якісному критеріям виключної правової проблеми, визначеним статтею 403 ЦПК України та практикою Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів не вбачає підстав для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Підстави для передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 403 ЦПК України.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, а така передача є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
За змістом частини п`ятої статті 403 ЦПК України клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду має містити належне обґрунтування існування виключної правової проблеми та необхідності її вирішення саме Великою Палатою Верховного Суду.
Виключна правова проблема оцінюється з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний критерій передбачає, що відповідне правове питання виникає не лише у конкретній справі, а й у невизначеній кількості спорів, які вже існують або можуть виникнути. Якісний критерій характеризується, зокрема, відсутністю сталої судової практики, нормативною невизначеністю, необхідністю застосування аналогії закону чи права або наявністю істотних і тривалих розбіжностей у правозастосуванні.
Наведені заявником доводи не свідчать про наявність у цій справі виключної правової проблеми у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України.
Посилання заявника на необхідність формування єдиного підходу до визначення статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, у період між незаконним звільненням та поновленням на посаді, а також до співвідношення положень законів України «Про державну службу», «Про запобігання корупції» та норм трудового законодавства фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права до встановлених у справі обставин.
Водночас заявник не навела переконливих доводів щодо існування різної або взаємовиключної практики Верховного Суду з порушених питань, не обґрунтувала необхідності відступлення від раніше сформованих правових висновків Верховного Суду чи Великої Палати Верховного Суду, а також не довела наявності нормативної невизначеності, яка не може бути усунута під час касаційного перегляду цієї справи.
Доводи клопотання про існування виключної правової проблеми ґрунтуються переважно на власному тлумаченні заявником норм матеріального права та незгоді з позицією сторони позивача щодо застосування антикорупційного законодавства, що саме собою не є підставою для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Крім того, твердження заявника про те, що вирішення порушеного питання матиме значення для інших аналогічних спорів, саме собою не підтверджує наявності виключної правової проблеми, оскільки не свідчить про існування глибоких та тривалих розбіжностей у судовій практиці або неможливість вирішення порушених питань у межах повноважень колегії суддів касаційного суду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко К. С., слід відмовити.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко Катерина Сергіївна, про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Римарук Юрій Ігорович, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Крамаренко Катерина Сергіївна, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Федорович Василь Богданович, залишити без задоволення.
Рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 травня 2026 року в частині задоволених позовних вимог про визнання необґрунтованими активів № № 1, 2, 3, 5, 6 та їх стягнення в дохід держави залишити без змін.
Поновити виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2026 року та постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 травня 2026 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко А. А. Калараш І. В. Литвиненко