Справа № 2610/28365/2012
Провадження №2/761/263/2013
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
15 березня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва
у складі: головуючого - судді Пономаренко Н.В.
при секретарі Клим Т.О.
з участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» про визнання кредитного договору неукладеним, суд, -
в с т а н о в и в :
позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати неукладеним договір про відкриття кредитної лінії від 19 вересня 2008 року № 08-09-08/ФО, який був підписаний між ним та Закритим акціонерним товариством «Дочірній Банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дочірній Банк Сбербанку Росії
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 19 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Дочірній Банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дочірній Банк Сбербанку Росії» був підписаний договір про відкриття кредитної лінії № 08-09-08/ФО (надалі - Кредитний договір) у двох оригінальних примірниках - по одному для кожної зі сторін.
Позивач вважає, що вказаний кредитний договір слід визнати неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов цього договору, а саме: валюти кредиту та відновлюваності кредитної лінії, також позивач вважає, що сторони Кредитного договору не досягли згоди щодо графіку повернення кредиту. З цих підстав просить договір про відкриття кредитної лінії № 08-09-08/ФО від 19.08.2008 року визнати неукладеним.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та з підстав викладених у позовній заяві просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав до суду письмові заперечення проти позову, просив відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Нормами ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.
Так, у судовому засіданні встановлено, що 19 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Дочірній Банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дочірній Банк Сбербанку Росії» був підписаний договір про відкриття кредитної лінії № 08-09-08/ФО (надалі - Кредитний договір) у двох оригінальних примірниках - по одному для кожної зі сторін (а.с.13-18, 19-24).
При цьому, сторонами договору було досягнуто згоди відносно всіх суттєвих умов кредитування, а саме: відповідно до п.1.2 Кредитного договору Позичальнику встановлено ліміт кредитної лінії в сумі 2 328 500,0 грн.
Згідно п.1.3. Кредитного договору встановлено розмір процентів за користування кредитними коштами - 19,5 % та відповідно до п. 1.4 цього договору зазначено останній день дії Кредитної лінії - 19 вересня 2013 року.
Щодо розбіжності в п. 1.1 оригінальних примірників Кредитного договору позивача та відповідача з приводу валюти кредиту, слід зазначити, що в письмових запереченнях наданих відповідачем суду (а.с.43-44), зазначено, що розбіжності є суто технічною помилкою та не впливають на права та обов'язки Сторін.
Проаналізувавши положення розділу 1 Кредитного договору - Предмет договору примірників позивача та відповідача судом встановлено, що в примірниках дійсно є розбіжності у викладенні п. 1.1 Кредитного договору, так в примірнику позивача у п.1.1 Договору національна валюта гривня помилково була названа іноземною валютою та зазначено, що банк відкриває Позичальнику відновлювану кредитну лінію, тоді як в примірнику відповідача у п.1.1. Договору зазначено, що банк відкриває Позичальнику не відновлювану кредитну лінію в національній валюті.
Однак, далі у примірниках Кредитного договору розбіжностей не міститься, крім того п.1.2 Кредитного договору чітко визначено ліміт кредитної лінії, що складає 2 328 500,00 грн., отже Позичальник отримував кредитні кошти безпосередньо в національній валюті гривні, що також підтверджується заявами на видачу готівки (а.с.45-52).
Доводи позивача відносно того, що сторони не досягли згоди щодо графіку повернення кредиту є також безпідставними, оскільки умовами Кредитного договору передбачено право позивача отримувати кредитні кошти частинами.
Так, відповідно до п. 4.4 Кредитного договору Банк зобов'язаний надати Позичальнику Кредит на підставі його письмової заяви в дату, зазначену в такій заяві, тобто Позичальник має право сам обирати розміри та терміни отримання кредитних коштів.
Крім того, позивач погодився з положенням п. 11.15 Кредитного договору, що в зв'язку з тим, що він не може надати Банку прогнозний графік використання встановленого ліміту Кредитної лінії (дати та суми отримання Кредиту), Банк не надає йому на дату укладання Кредитного договору детальний розпис загальної вартості платежів по Кредитному договору, що включає в себе суму щомісячних платежів по поверненню Кредиту, процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів.
Таким чином, суд вважає, що в момент укладання договору сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, а позивач отримав усю необхідну інформацію та був всебічно ознайомлений з умовами кредитування та порядком виконання зобов'язань за кредитним договором.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів які мають істотне значення.
Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача, оскільки позивач був обізнаний про умови договору і погодився з ними, отримуючи кредит на зазначених умовах, тому посилання позивача, що в договорі не в повній мірі зазначені істотні умови договору не знайшли також свого підтвердження у судовому засіданні.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника - ОСОБА_2.
Отже , укладений Кредитний договір - є підставою, відповідно до якої між позивачем і відповідачем виникли взаємні права та обов'язки, а саме: у відповідача - обов'язок надати у кредит грошові кошти, а у позивача - своєчасно і в повному обсязі здійснити повернення грошових коштів, сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Позичальник в повній мірі ознайомлений з умовами надання Кредиту, з усіма особливостями, перевагами та недоліками даного Кредиту, а також іншою інформацією згідно з вимогами законодавства України, в момент укладання договору про надання кредиту жодних зауважень, заперечень (письмових чи усних) позивачем не заявлялося та, як наслідок, укладено договір в чинній редакції.
При цьому, згідно з ч.2 ст. 1056 ЦК України позивач мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме: з виписки по особовим рахункам сформованої за період часу з 19.09.2008 року по 07.06.2012 року, позивач виконував умови Кредитного договору щодо погашення кредиту (а.с.26-29), а отже позивач вважав даний договір укладеним і виконував його.
Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України, проте такого способу захисту, як визнання в судовому порядку кредитного договору неукладеним, який до того ж частково виконувався позивачем, законодавством України не передбачено.
Крім того, Пленум Верховного Суду України в Постанові № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в абзаці 6 п. 8 роз'яснив, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК ( 435-15 ).
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно вимог пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, має обов'язкову силу для самих сторін.
Відповідно до положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.1, 2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї
пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до положень ст. 57 ЦПК України доказами є будь -які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відмову у позові.
Враховуючи викладене, на підставі, ст.ст.11, 509, 525, 526, 626, 627, 629, 638, 640, 1054, 1056 ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 62, 64, 179, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в:
у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» про визнання кредитного договору неукладеним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя :
