Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2015 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_21, суддів:ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29,при секретарях: за участю: ОСОБА_30, ОСОБА_31, прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_32, засудженого ОСОБА_13 (у режимі відеоконференції), захисника засудженого ОСОБА_14, потерпілої ОСОБА_15, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника засудженого ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_33 про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_13 Верховним Судом України,
у с т а н о в и л а:
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області вироком від 31 жовтня 2013 року засудив ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, за пунктами 4, 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за частиною третьою статті 289 КК - до позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за частиною першою статті 185 КК - до позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_13 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
ОСОБА_13 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
ОСОБА_13, маючи боргові зобов'язання перед окремими громадянами, вирішив розв'язати свої фінансові проблеми, здійснивши умисне вбивство ОСОБА_18 з метою заволодіння належним останньому транспортним засобом марки Mercedes Benz «С-180», державний номерний знак НОМЕР_1, який планував продати.
Реалізуючи свій злочинний умисел, 4 серпня 2011 року ОСОБА_13 попросив свого знайомого ОСОБА_18, який знав засудженого як працівника Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, за грошову винагороду на автомобілі відвезти його в с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області, пообіцявши при цьому повернути борг у сумі 300 доларів США, які він взяв у громадянина ОСОБА_19 з коштів, отриманих від підприємницької діяльності.
З метою підготовки злочину, ОСОБА_13 завчасно придбав у магазині м. Києва ніж з викидним лезом, підготував змінний одяг, який поклав у поліетиленовий пакет та приніс на роботу до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, узяв із собою належний йому пістолет для відстрілу гумових куль ГПМ «НОМЕР_2», дозвіл на носіння якого він мав, та магазин, споряджений набоями.
6 серпня 2011 року приблизно о 00 годин ОСОБА_18, виконуючи прохання ОСОБА_13, на автомобілі Mercedes Benz «С-180», державний номерний знак НОМЕР_1, приїхав до приміщення Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, де на нього чекав ОСОБА_13, який при собі вже мав ніж з викидним лезом, пістолет для відстрілу гумових куль ГПМ «НОМЕР_2» та змінний одяг у поліетиленовому пакеті. ОСОБА_13 сів до салону автомобіля, і обоє чоловіків поїхали в напрямку Чернігівської області.
Приблизно о 2 годині ночі, коли автомобіль проїхав знак «Полтавська область» по автодорозі Київ-Харків на 140 км + 48 м, ОСОБА_13, пересвідчившись, що відсутні автомобілі, які рухались у зустрічному та попутному напрямках, а поряд є лісопосадка, попросив ОСОБА_18 зупинити автомобіль на узбіччі дороги під приводом необхідності справити природні потреби. Коли ОСОБА_18 виконав це прохання, ОСОБА_13 вийшов з автомобіля та відійшов у лісопосадку, де привів у бойову готовність належний йому пістолет ГПМ калібру 9 мм серійний номер «НОМЕР_2», призначений для відстрілу гумових куль травматичної дії; помістив цей пістолет собі під руку та повернувся до салону автомобіля і сів на пасажирське місце поряд з водієм.
Перебуваючи в салоні автомобіля, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, переслідуючи корисливі мотиви у виді заволодіння транспортним засобом, належним ОСОБА_18, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій у виді заподіяння смерті іншій особі та бажаючи настання таких наслідків, будучи обізнаним у професійному плані (працівник органу внутрішніх справ, служба в армії в прикордонних військах) щодо властивостей та вражаючого характеру зброї, яку він використовує (пістолет травматичної дії та ніж), тобто усвідомлюючи, що, позбавляючи потерпілого життя, завдасть йому особливих страждань, діючи з особливою жорстокістю, ОСОБА_13 з близької відстані (15-20 см) здійснив не менше 8 пострілів у ділянку голови та тулуба ОСОБА_18
Після отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_18 не втратив свідомості, а зміг залишити салон автомобіля, однак ОСОБА_13, наздогнавши потерпілого, завдав йому удар кулаком у голову та два удари правою ногою, взутою у кросівок, у ділянку тулуба, після чого, поваливши ОСОБА_18 на землю, дістав заготовлений завчасно ніж та завдав ним не менше 18 ударів у ділянку тулуба та шиї, а згодом, помітивши, що ОСОБА_18 подає ознаки життя, розрізав йому горло.
Переконавшись у тому, що ОСОБА_18 не подає ознак життя, ОСОБА_13 перемістив тіло потерпілого в лісопосадку, поряд з місцем вчинення злочину, залишив там тіло, а сам сівши за кермо автомобіля, незаконно заволодів зазначеним транспортним засобом та вирушив на ньому до місця проживання своїх батьків у с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області з метою переховування автомобіля та подальшого його продажу.
Приїхавши в с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області, ОСОБА_13 поставив автомобіль у гараж, розташований на території домоволодіння своїх батьків у АДРЕСА_1, де, оглянувши автомобіль, виявив та викрав майно, належне ОСОБА_18, на загальну суму 11200 грн і кошти в сумі 3600 грн. Викраденими цінностями ОСОБА_13 розпорядився на власний розсуд.
Також при огляді автомобіля ОСОБА_13 виявив особисті документи ОСОБА_18, які згодом знищив шляхом спалювання в лісовому насадженні поблизу вул. Радченка Солом'янського району м. Києва з метою приховання скоєних злочинів.
Крім того, ОСОБА_13 домовився із своїм знайомим ОСОБА_20 щодо переховування автомобіля та можливого продажу і з цією метою передав ОСОБА_20 цей автомобіль. На прохання ОСОБА_13 автомобіль поставили у гараж НОМЕР_3, що розташований у гаражному кооперативі «Чайка» по вул. Щорса в м. Прилуки Чернігівської області, де його виявили працівники міліції.
Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 6 березня 2014 року вирок районного суду щодо ОСОБА_13 залишив без зміни.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 квітня 2015 року судові рішення, постановлені щодо ОСОБА_13, залишив без зміни.
У заяві захисник ОСОБА_33, в інтересах засудженого ОСОБА_13, порушує питання про скасування вироку Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 жовтня 2013 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Захисник стверджує, що касаційна інстанція безпідставно погодилася з висновками судів нижчої ланки щодо кваліфікації дій ОСОБА_13 за пунктом 4 частини другої статті 115 КК.
На обґрунтування такого твердження захисник посилається на долучені нею до заяви копії ухвал Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року, 19 лютого 2008 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2011 року, зміст яких, на її думку, свідчить про те, що, постановляючи ці судові рішення, суд касаційної інстанції правильно застосував кримінальний закон, а саме в одному випадку перекваліфікував дії ОСОБА_1 з пункту 4 частини другої статті 115 КК на частину першу статті 115 КК (ухвала від 10 жовтня 2006 року), а в інших погодився з висновком суду про кваліфікацію дій ОСОБА_2 за частиною першою статті 115 КК України (ухвала від 19 лютого 2008 року) та правильно погодився з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК та пунктами 12, 13 частини другої статті 115 КК та дій ОСОБА_4 за пунктом 12 частини другої статті 115 КК (ухвала від 22 березня 2011 року). Захисник вважає, що як в оскаржуваному рішенні, так і в наданих для порівняння судових рішеннях йдеться про подібні суспільно небезпечні діяння, до яких судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні і ті самі норми кримінального закону.
Крім цього, захисник зазначає, що не відповідає вимогам закону та судовій практиці кваліфікація дій засудженого за пунктом 6 частини другої статті 115 КК, оскільки не встановлений мотив вбивства. На обґрунтування своєї позиції в цій частині захисник посилається на пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», а також на Аналіз судової практики розгляду кримінальних справ про умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками, опублікований у Віснику Верховного Суду України № 8, № 9 за 2014 рік. Також стверджує, що судами не взято до уваги показання ОСОБА_13 про те, що про наявність в автомобілі речей загиблого він дізнався згодом, після огляду автомобіля, а за кермо автомобіля сів лише з метою якнайшвидше залишити місце злочину.
Також захисник вказує, що обвинувачення ОСОБА_13 є неконкретним, а в судових рішеннях не надано належної правової оцінки кожній дії засудженого.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_13 та його захисника ОСОБА_14, які підтримали заяву, пояснення потерпілої ОСОБА_15, яка заперечувала проти задоволення заяви, пояснення прокурора, який стверджував про відсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали кримінального провадження і матеріали, додані до заяви, вивчила висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговорила доводи заяви й дійшла висновку про нижченаведене.
1. Рішення суду касаційної інстанції у кримінальній справі щодо ОСОБА_13 переглядається відповідно до повноважень Суду, визначених положеннями статті 454 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), і за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 КПК.
У зв'язку із цим Суд нагадує, що до його компетенції не належить розгляд помилок щодо фактів, допущених судами першої чи апеляційної інстанції. Якби це було інакше, Суд перебирав би на себе не властиві для нього функції та перевищив би межі своїх повноважень.
У світлі вищевикладених міркувань, за загальним правилом перегляд оспореного рішення відбувається виходячи виключно з тих фактичних обставин та за сукупністю доказів, установлених і досліджених судами факту.
2. Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (пункт 4 частини другої статті 115 КК).
3. Кваліфікуючи умисне вбивство за ознакою вчинення його з особливою жорстокістю, слід мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами, які свідчать про виявлення винним особливої жорстокості.
До особливо жорстокого способу умисного вбивства належить також заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань.
Крім того, відповідно до пункту 6 частини другої статті 115 КК та положень пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних, психічних чи моральних страждань.
4. З обсягу та характеру фактичних обставин справи, у якій оспорюється рішення суду касаційної інстанції, вбачається, що ОСОБА_13 з метою умисного вбивства потерпілого ОСОБА_18, перебуваючи в салоні автомобіля потерпілого, будучи обізнаним у професійному плані (працівник органу внутрішніх справ, служба в армії в прикордонних військах) щодо властивостей та вражаючого характеру зброї, яку він використовує, здійснив не менше 8 пострілів з травматичного пістолету в ділянку голови та тулуба потерпілого, після чого той не втратив свідомості та зміг залишити салон автомобіля. ОСОБА_13 прослідував за потерпілим та, наздогнавши його, завдав удар кулаком у голову та два удари правою ногою, взутою у кросівок, в ділянку тулуба, після чого, поваливши потерпілого на землю, дістав з кишені штанів завчасно заготовлений ніж та завдав останньому не менше 18 ударів ножем у ділянку тулуба та шиї. Помітивши, що потерпілий живий, ОСОБА_13, продовжуючи свої дії, загнав йому лезо ножа в шию спереду та перерізав горло.
Згідно з актом судово-медичного дослідження (обстеження) № 001 від 10 серпня 2011 року та висновком судово-медичної експертизи № 001-А від 13 серпня 2011 року смерть ОСОБА_18 настала внаслідок комбінованої травми (сукупність забитої, кульових, колото-різаних ран) голови, шиї, тулуба та кінцівок, яка обумовила розвиток шоку-крововтрати, що і стало безпосередньою причиною смерті. Кожна з виявлених ран зробила свій внесок у розвиток шоку-крововтрати (безпосередня причина смерті). Вищевказані ушкодження в сукупності з іншими зазначеними в експертизах тілесними пошкодженнями, які спричинені потерпілому, стосовно живої особи можуть бути оцінені лише у своїй сукупності як такі, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення, а в цьому випадку - як такі, що призвели до смерті. Ураховуючи кількість, локалізацію, морфологічні характеристики тілесних ушкоджень, які утворились від дії куль унаслідок восьми пострілів зі зброї та від не менше ніж 19-кратної дії плоского колюче-ріжучого предмету, яким міг бути клинок ножа, що має обушок і гостре лезо та найбільшу ширину слідоутворюючої частини клинка на рівні занурень близько 1,9-2,8 см, можна вважати, що під час їх отримання і до моменту смерті потерпілий міг відчувати так званий особливий біль.
5. Зазначені обставини, зокрема, обраний засудженим спосіб вбивства, використання при цьому декількох видів зброї (травматичний пістолет та ніж), кількість та локалізація тілесних ушкоджень, спричинення їх протягом певного часу свідчать про те, що засуджений усвідомлював, що завдає потерпілому особливих фізичних страждань, а визнання вчиненого ОСОБА_13 умисного вбивства з особливою жорстокістю відповідає змісту закону.
6. У наданих для порівняння ухвалах Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2011 року фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалено ці рішення, подібні за окремими елементами складу злочину з обставинами діяння, вчиненого ОСОБА_13, однак небезпідставно отримали іншу кримінально-правову кваліфікацію. В одному випадку дії засудженого судом касаційної інстанції було перекваліфіковано з пункту 4 частини другої статті 115 КК на частину першу статті 115 КК, а в іншому - суд касаційної інстанції погодився з висновком судів нижчого рівня про відсутність у діях засудженого ознаки, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 115 КК.
Так, у справі щодо ОСОБА_1 (ухвала Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року) встановлено, що у матеріалах справи відсутні об'єктивні дані про те, що позбавлення життя ОСОБА_2 супроводжувалося заподіянням йому особливих страждань і що особлива жорстокість охоплювалася умислом ОСОБА_1. Факт вчинення ОСОБА_1 умисного вбивства ОСОБА_2 шляхом завдання 29 ударів праскою, молотком і ножем підтверджує саме умисел винного на вчинення умисного вбивства потерпілого.
У справі щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2011 року) суд також не встановив обставин, які свідчили б про те, що засуджені, позбавляючи життя потерпілого, діяли з особливою жорстокістю. Зокрема, висновки суду ґрунтувалися на оцінці стану тяжкої алкогольної інтоксикації потерпілого, який частково пригнічував больові відчуття.
Що стосується посилань захисника на ухвалу Верховного Суду України від 19 лютого 2008 року як на порівнюване рішення, то воно є безпідставним, оскільки в цьому рішенні суду касаційної інстанції не міститься висновку про правозастосування пункту 4 частини другої статті 115 КК.
8. Отже, оцінка фактичної та юридичної кваліфікації діянь, інкримінованих ОСОБА_13, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечного діяння в ухвалах Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2011 року дають підстави зробити висновок, що суд касаційної інстанції норму закону про кримінальну відповідальність, передбачену пунктом 4 частини другої статті 115 КК щодо дій ОСОБА_13, застосував правильно.
Згідно зі статтею 456 КПК, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норму права застосовано правильно, Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви.
Посилання у заяві захисника на невстановлення мотиву умисного вбивства потерпілого ОСОБА_18 та на неконкретність обвинувачення ОСОБА_13 виходять за межі заяви, яку подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 КПК, а тому не входять до предмету перегляду, який здійснюється Судом у цьому кримінальному провадженні.
Підсумовуючи наведене, Суд дійшов висновку, що заяву захисника в інтересах засудженого ОСОБА_13 не може бути задоволено, оскільки норму права (пункт 4 частини другої статті 115 КК) щодо засудженого застосовано правильно.
Керуючись статтями 453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Відмовити в задоволенні заяви захисника ОСОБА_33 про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_13 Верховним Судом України.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
Головуючий ОСОБА_21
Судді: ОСОБА_22 ОСОБА_26
ОСОБА_23 ОСОБА_27
ОСОБА_24ОСОБА_28
ОСОБА_25ОСОБА_29
