ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
05 квітня 2016 року № 826/28016/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шулежка В.П., судді Іщука І.О., судді Погрібніченка І.М., за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В., за участю сторін: представник позивача - Антохов Я.С., представник відповідача 1 та 2 - Тарантюк Ю.В., представник відповідача 3 - Михайлюк-Філімонова Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея» (далі - позивач, ТОВ «Нікея») до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило:
визнати незаконним та скасувати рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 13.05.2015 вих. № 12006/10/26-58-11-02-18;
визнати незаконним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 29.07.2015 вих. № 11615/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги;
визнати незаконним та скасувати рішення ДФС України від 27.10.2015 № 22657/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;
зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць квітень 2015 року, доповнення та додаток 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.
Представники відповідачів позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.
Листом від 13.05.2015 № 12006/10/26-58-11-02-18 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила позивачу, що отримана контролюючим органом 07.05.2015 засобами поштового зв'язку податкова декларація з ПДВ за звітний (податковий) період «квітень 2015 року» подана всупереч п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: не передбачено подання декларації з ПДВ у паперовому вигляді, у зв'язку з чим така декларація, згідно з ст. 49 ПК України, вважається не прийнятою.
В подальшому, за результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладеного у листі, ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 29.07.2015 № 11615/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, ДФС України - від 27.10.2015 № 22657/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, якими відмовлено у задоволенні скарг позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким внесено до ПК України зміни, зокрема, введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість.
Відповідно до абз. 2 та 3 п. 49.4 ст. 49 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Згідно з пп.пп. «а» і «б» п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.
Аналогічні положення викладені у п. 2 розділу III «Порядок оформлення та подання податкової звітності» Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289.
Водночас, як видно з матеріалів справи, 12.01.2015 між TOB «Нікея» та ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів № 1, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.
З матеріалів справи також вбачається, що 05.05.2015 на підставі такого договору позивачем подано до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві засобами електронного зв'язку податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року, яка зареєстрована за № 9086492743.
В той же час, TOB «Нікея» надіслано поштовим відправленням з описом вкладення податкову декларацію з податку на додану вартість на паперовому носії за квітень 2015 року, яка отримана ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві 07.05.2015.
Колегією суддів не приймається до уваги посилання позивача про незгоду з запровадженням системи електронного адміністрування ПДВ, оскільки дані обставини не стосуються предмету доказування.
З огляду на те, що, по-перше, в силу вимог ст. 49 ПК України податкова звітність з податку на додану вартість подається до контролюючого органу всіма платниками податку засобами телекомунікаційного зв'язку і лише у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений пп.пп. «а» і «б» п. 49.3 ст. 49 ПК України, по-друге, на момент отримання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві поштовим відправленням з описом вкладення податкової декларації TOB «Нікея» з податку на додану вартість на паперовому носії за квітень 2015 року, контролюючим органом вже отримано таку декларацію засобами електронного зв'язку, яка відповідно до зазначеного договору про визнання електронних документів визнається оригіналом, колегія суддів вважає обґрунтованим твердження ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про подання податкової декларації з податку на додану вартість на паперовому носії за квітень 2015 року всупереч вимогам п. 49.4 ст. 49 ПК України.
За таких умов, колегія суддів не вбачає підстав для визнання незаконним та скасування рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладеного у листі від 13.05.2015 № 12006/10/26-58-11-02-18.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, не погоджуючись з рішенням ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладеним у листі від 13.05.2015 № 12006/10/26-58-11-02-18, позивач звернувся до ГУ ДФС у м. Києві зі скаргою від 22.05.2015 № 13/06 (вх. № 18082/10 від 26.06.2015), за результатами розгляду якої ГУ ДФС у м. Києві, з урахуванням рішення від 06.07.2015 № 10426/10/26-15-11-03-11 про продовження строку розгляду первинної скарги до 21.08.2015 (включно), прийнято рішення від 29.07.2015 № 11615/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, яким вказане рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
З матеріалів справи також видно, що не погоджуючись з оскаржуваним рішенням ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 29.07.2015 № 11615/10/26-15-11-03-11, позивач звернувся зі скаргою від 11.09.2015 № 29/09 (вх. № 27179/6 від 14.09.2015) на такі рішення до ДФС України.
З аналогічною скаргою позивач звернувся і до Мінфіну, який листом від 22.09.2015 № 31-11120-09-10/29672, скаргу TOB «Нікея», з посиланням на норми Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, направив таку скаргу за належністю для розгляду та надання відповіді заявнику до ДФС України.
При цьому, рішенням ДФС України від 25.09.2015 № 20350/6/99-99-11-02-02-15, копія якого наявна в матеріалах справи, вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача від 11.09.2015 № 29/09 до 02.11.2015 (включно).
ДФС України листом від 05.10.2015 № 21048/6/99-99-11-02-02-15, за результатами розгляду скарги позивача від 11.09.2015 № 29/09, надісланої ДФС України листом Мінфіну від 22.09.2015 № 31-11120-09-10/29672 (вх. № 1689/4 від 24.09.2015), на наведене рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішення ГУ ДФС у м. Києві від 29.07.2015 № 11615/10/26-15-11-03-11, повідомила позивачу, що скарга на вказані рішення подається до ДФС України, а також зазначила, що 14.09.2015 до ДФС України надійшла скарга TOB «Нікея» від 11.09.2015 № 29/09 на зазначені рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві та рішенням ДФС України вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача до 02.11.2015 (включно), про що позивача поінформовано відповідним листом.
27.10.2015, тобто у межах продовженого рішенням ДФС України від 25.09.2015 № 20350/6/99-99-11-02-02-15 строку розгляду скарги позивача, ДФС України прийнято рішення від № 22657/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, яким рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішення ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
За висновком колегії суддів необґрунтованим є твердження позивача про те, що скарга надіслана Мінфіну, яку останній направив до ДФС України за належністю для розгляду та надання відповіді, не розглянута ДФС України, оскільки, по-перше, як вже встановлено колегією суддів, така аналогічна скарга направлена Мінфіном за належністю для розгляду та надання відповіді заявнику до ДФС України, по-друге, ДФС України листом від 05.10.2015 № 21048/6/99-99-11-02-02-15 фактично повідомила позивача про прийняття такої скарги, а також нагадала позивачу, що рішенням ДФС України вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача до 02.11.2015 (включно).
В той же час, статтею 56 ПК України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Згідно з абз. 3 п. 56.18 ст. 56 ПК України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Отже, оспорювані рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних суді поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, визначення юрисдикції адміністративних судів здійснюється з урахуванням характеру спору, предмета та суб'єктивного складу спірних правовідносин. Колегія суддів звертає увагу на те, що наведена норма підлягає застосуванню у системному зв'язку зі статтею 2 КАС України, за змістом якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-владних повноважень, порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, оскарженню підлягають лише ті правові акти індивідуальної дії, які є рішеннями відповідних суб'єктів владних повноважень. Зі змісту п. 1 ч. 2. ст. 17 КАС України випливає, що рішення суб'єкта владних повноважень, сформовані в правових актах індивідуальної дії, можуть бути оскаржені в адміністративних судах тільки в тому випадку, коли в цих правових актах індивідуальної дії зафіксовані рішення, що стосуються прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено у статті 2 КАС України.
Таким чином, властивостями оскаржуваності наділені лише ті правові акти, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб'єктивних прав і обов'язків.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві від 29.07.2015 № 11615/10/26-15-11-03-11 та рішення ДФС України від 27.10.2015 № 22657/6/99-99-11-02-02-15, прийняті за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової звітності, викладеного у листі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.10.2013 у справі № К-33863/10, від 16.07.2014 у справі № К/800/31338/13, у постанові Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 у справі № К/800/63653/14, К/800/63692/14.
Окрім того, зважаючи на те, що доводи про протиправність оскаржуваних рішень суд оцінює критично, а також враховуючи, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідачів щодо розгляду скарг платників податків є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією контролюючого органу, суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, у зв'язку з чим вважає позовну вимогу про зобов'язання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць квітень 2015 року, доповнення та додаток 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України безпідставною, а відтак у суду відсутні підстави для її задоволення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
Натомість відповідачі довели суду відсутність протиправних дій зі свого боку.
Враховуючи положення ст. 94 КАС України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складений та підписаний 12.04.2016 року.
Головуючий суддя В.П. Шулежко
Суддя І.О. Іщук
Суддя І.М. Погрібніченко
