Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 травня 2016 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючої судді - Шеремет А.М.,
суддів: Ковальчук Н.М., Собіни І.М.
секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Гузовата Н.В. про визнання договорів дарування недійсними, скасування рішень державного реєстратора,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 березня 2016 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, укладений 02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована в АДРЕСА_1, кадастровий № ділянки НОМЕР_1, укладений 02 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована в АДРЕСА_1, кадастровий № ділянки НОМЕР_1 за ОСОБА_1
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що спірні договори ОСОБА_2 укладав із ОСОБА_1 в квітні 2014 року, а нотаріус в судовому засіданні підтвердила, що перед укладанням спірних договорів виясняла у дарувальника його волевиявлення до укладення договорів.
Крім того, внутрішня воля ОСОБА_2 щодо розпорядження спірним майном була виражена також у формі заповіту у 2009 році на ім'я ОСОБА_1.
Просить рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що спірні договори дарування житлового будинку та земельної ділянки укладені всупереч волі дарувальника, внаслідок його помилки, оскільки ОСОБА_2 підписуючи договір, не зміг прочитати текст документів, що викликало сумнів суду у тому, що він дійсно прочитав заяви та договори перед підписанням.
Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області із таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.
Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2
Посилання ОСОБА_3 на те, що після смерті своєї матері він прийняв спадщину, оскільки на час смерті ОСОБА_5 він був зареєстрованим в житловому будинку батьків, є безпідставним, оскільки він не проживав у ньому з 2006 року. Ця обставина підтверджена доказами у справі і рішенням Володимирецького районного суду від 20 листопада 2015 року, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для сторін та суду у відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України.
Виходячи зі змісту ч.3 ст.1268 ЦК України та правових позицій, висловлених Верховним Судом України у справах №6-27745св08 від 11 березня 2009 року та №6-7165св09 від 03 листопада 2010 року, саме постійне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем, а не лише їх реєстрація за однією адресою, є підставою визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину.
02 квітня 2014 року ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняв в дар житловий будинок АДРЕСА_1, а також земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Договори дарування посвідчено приватним нотаріусом Гузаватою Н.В. та внесено до реєстру за №491, №492 відповідно.
Право власності на вказаний будинок та земельну ділянку на час укладення оспорюваних договорів посвідчувалось свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Воронківської сільської ради та Державним актом серії НОМЕР_2.
Відповідно до ст.717 Цивільного Кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно зі ст.204 Цивільного Кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 3ст. 203 ЦК України.
Згідно із ч. З ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Виходячи зі змісту ст.ст. 203,717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, та надати відповідні докази, які б свідчили про її помилку, зокрема, щодо правової природи правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні договори дарування від 02 квітня 2014 року посвідчені приватним нотаріусом Володимирецького районного нотаріального округу Гузовою Н.В., в присутності дарувальника та містить його особистий підпис.
В судовому засіданні приватний нотаріус Гузова Н.В. підтвердила, що особисто спілкувалася з дарувальником, впевнилася у вільному волевиявлені щодо здійснення спірного правочину, роз'яснила йому зміст та наслідки договору, останній розумів природу здійснюваного правочину.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факту, що договір дарування був укладений внаслідок помилки щодо правової природи правочину, його змісту та предмета.
Позивачем не доведено, що спірні правочини були здійснені під впливом помилки.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 березня 2016 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними, скасування рішень державного реєстратора відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий А.М. Шеремет
Судді : Н.М. Ковальчук
І.М. Собіна
