465/7518/15-ц
2/465/1117/16
РІШЕННЯ
Іменем України
12.05.2016 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова, в складі:
головуючого судді Масендич В.В.
при секретарі Левицькому М.І.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору ренти квартири,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору ренти квартири . В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він є сином ОСОБА_6, яка померла 02.06.2011р. До смерті, ОСОБА_6 проживала разом із позивачем в той час коли він перебував у м.Львові, у квартирі АДРЕСА_1 та була власницею даної квартири. Про те, що мати 20.03.2008р. уклала з відповідачем договір ренти, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, позивач дізнався лише в 2011р., після смерті матері, оскільки прийшовши до квартири не зміг відкрити вхідних дверей у квартирі, оскільки замки були поміняні відповідачем. По телефонному дзвінку від відповідача ОСОБА_1 стало відомо про укладений договір ренти квартири між відповідачем та матір’ю позивача, а також те, що відповідач є власником вказаної квартири. Будучи спадкоємцем першої черги за законом, як син покійного спадкодавця, позивач в 2012р. звертався в суд із позовом про визнання недійсним даного договору ренти на підставі ст. 225 ЦК України, проте йому було відмовлено у задоволенні даного позову рішенням Франківського районного суду м.Львова від 04.02.2015р., яке вступило в законну силу в 2015р. на даний час позивач змінює підставу позову і звертається з позовом про визнання недійсним даного договору ренти на підставі ст. 233 ЦК України, оскільки вважає, що даний правочин вчинений ОСОБА_7 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для неї умовах з врахуванням наступного. Позивач зазначає, що в останні роки перед смертю мати зловживала алкоголем і під впливом алкоголю в той час коли позивач тимчасово перебував на заробітках у Польщі вона уклала договір довічного утримання з незнайомими фактично людьми. Позивач також зазначає, що піклувався про неї, вона часто хворіла, в неї була катаракта, високий тиск, у зв’язку з чим був вимушений їздити на заробітки до Польщі, для того щоб заробляти гроші на материне утримання, коли позивач повертався в Україну, то жив з нею та здійснював догляд за нею. Коли він перебував у Польщі найняв доглядальницю ОСОБА_8, місце перебування якої на даний час позивачу не відомо. Крім доглядальниці з матір’ю позивача деякий час проживала та доглядала за нею дружина ОСОБА_9. Також до матері приходив товариш позивача ОСОБА_10, який приносив їй продукти харчування та ліки, на період його відсутності. Даний договір довічного утримання був розірваний в судовому порядку, через декілька місяців у 2008 році вона уклала даний договір ренти, також з абсолютно сторонньою особою – відповідачем ОСОБА_5 В п. 2 даного договору ренти, вказано, що квартира передається за 30000 гривень, тобто ціну, яка не відповідала дійсній ринковій вартості квартири, крім цього нема доказів отримання цих коштів ОСОБА_7 Відповідач не надавав матері і щомісячного утримання, яке згідно з умовами договору, повинно було виплачуватись на рахунок ВАТ «Ощадний банк» філія 6319/081, оскільки при розгляді в суді відповідач жодних доказів не надав, і позивач проживаючи з матір’ю постійно в одній квартирі, вели спільне господарство, сплачував комунальні послуги, ніколи не бачив зайвих грошей у матері, вона завжди жалілась на їх нестачу, тому він постійно помагав матері матеріально, піклувався про неї, фактично вважає, що прийняв спадщину, як спадкоємець за законом першої черги, згідно з вимогами ст. 1268 ЦК України. Заяви про відмову від спадщини не подавав. Отже, оскільки договір ренти матір’ю був укладений в той час, коли позивач тимчасово перебував за кордоном на заробітках, на вкрай не вигідних для неї умовах, під впливом тяжкої для неї обставини, вважає що він повинен бути визнаний судом не дійсним. Просить задовольнити позов та поновити строк позовної давності, оскільки він пропущений з поважної причини, так як він довідався про даний договір в 2011 році, подав позов своєчасно і тільки в 2015 році справу було розглянуто в суді апеляційної інстанції.
05.02.2015 року було одержано Франківським районним судом м. Львова відзив на позовну заяву подану представником відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_3 у якому останній зазначає щодо фактичних обставин справи та підстав застосування ст. 233 ЦК України, то вказана норма визначає, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай не вигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Натомість позивач не обґрунтовує наявності тяжкої для ОСОБА_7 обставини, яка б спонукала її до укладення договору ренти та не наводить доказів і доводів про те, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Вигадки та наклепи позивача на свою матір про зловживання нею алкоголем (ОСОБА_7 була лікарем, хворіла цукровим діабетом ІІ-ї стадії) та вплив цього на її поведінку і психічний стан у момент укладення Договору ренти, про що вказує позивач, не підтверджують наявності тяжкої обставини в розумінні ст. 233 ЦК України. Крім цього, за клопотанням позивача в межах розгляду Франківським районним судом м. Львова цивільної справи №2-2935/11 за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним того ж договору на підставі ст. 225 ЦК України, судом призначалась посмертна судово-психіатрична експертиза ОСОБА_7 За результатами даної експертизи складено Висновок № 834, з якого вбачається відсутність підтвердження будь-яких психіатричних розладів при укладенні договору. Крім того, при вчиненні правочину. Який підлягає кваліфікації за ст. 233 ЦК України, особа яка вчиняє правочин усвідомлює, що вчиняє його на вкрай не вигідних для себе умовах, але вимушена це робити під впливом тяжкої для себе обставини. Натомість, фактичні обставини свідчать, що таких тяжких обставин не існувало, факт усвідомлення таких обставин не підтверджується жодним доказом у справі. Щодо вкрай невигідних умов укладення правочину. То такі, очевидно, є вкрай невигідними для позивача. У своїй заяві нотаріусу ОСОБА_7 повідомила, що її син не піклується про неї і не надає їй жодної підтримки, а наслідки укладення договору вона усвідомлює. Будучи єдиним власником своєї квартири, вона вчинила правочин, який був вигідний для неї, оскільки передала свою квартиру у власність відповідачу в обмін на матеріальне забезпечення до кінця життя. Відповідач також зазначає, що позивач вводить в суд оману щодо не отримання ОСОБА_7, коштів в сумі 30000 грн., оскільки даний факт підтверджено у договорі ренти і засвідчено в нотаріальній формі. Не відповідають дійсності наведені позивачем відомості про ненадання відповідачем ОСОБА_7, довічного отримання, оскільки докази щомісячної оплати ренти (Довідки Львівського міського відділення ВАТ «Державний ощадний банк» № 01-03/1141 від 04.07.2011р. та № 01-03/1253 від 22.07.2011р.) досліджувались судом при розгляді справи №2-2935/11. Натомість, позивач та його представники через невідвідування судових засідань та не ознайомлення з матеріалами вказаної судової справи вводять в оману. Крім, того доказом відсутності будь-яких тяжких обставин, які слугували б для укладення договору ренти та вкрай невигідних умов договору є те, що після смерті ОСОБА_7 у Республіці Білорусь її дочка приїхала у Львів зі Свідоцтвом про смерть ОСОБА_7, прибула до нотаріуса для вжиття заходів щодо зняття заборон у Реєстрі прав на нерухоме майно, наведене свідчить, що до кінця свого життя ОСОБА_7 усвідомлювала значення та наслідки договору ренти і бажала їх настання. Просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
У судовому засіданні позивач та його представник надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просили такий задоволити.
У судовому засіданні представник відповідача позов заперечив, надав пояснення аналогічні викладеним у заперечення на позовну заяву, просив відмовити у його задоволенні.
У судовому засіданні третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 пояснила, що нею були вжиті всі необхідні заходи для визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, встановлення намірів сторін вчиняти правочин, встановлено особу сторін, їх дієздатність, а також перевірено належність ОСОБА_7 відчужуваної квартири. ОСОБА_7 при підписанні договору ренти розуміла значення, умови правочину та його правові наслідки, знала відмінність між договором ренти та договором довічного утримання, підписувала договір ренти при здоровому глузді та ясній пам"яті. ОСОБА_7 пояснювала, що в неї є син ОСОБА_1, який проживає за межами України, не надає їй ні моральної, ні фінансової підтримки.
Позивач просить поновити строк позовної давності, оскільки він пропущений ним з поважної на те причини, так, як позивач довідався про даний договір в 2011 році, подав позов своєчасно і лише у 2015 році справу було розглянуто в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зважаючи на те, що позивач дізнавшись про даний договір ренти лише в 2011р., подав до суду позовну заяву про визнання його недійсним на підставі ст. 225 ЦК України, який був розглянутий у 2015р. апеляційною інстанцією, в подальшому у 2015р. повторно подав до суду позов про визнання договору ренти недійсним, змінивши підстави його розгляду зіславшись на ст. 233 ЦК України, суд вважає, що позивач міг та повинен був знати про первинні правові підстави подачі позову до суду, а тому вважає, що в поновлені строку позовної давності слід відмовити.
Відмовляючи позивачу у поновлені строку позовної давності, суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що в позові слід відмовити по суті з наступних підстав.
20 березня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір ренти (надалі по тексту - Договір), за яким одержувач ренти (ОСОБА_7М.) передає у власність платнику ренти (відповідачу) квартиру АДРЕСА_2, взамін чого платник ренти (відповідач) зобов’язується виплачувати довічну ренту в розмірі, 500 гривень щомісяця. Сторони домовились, що вказана квартира передається за 30 000 гривень, одержувач ренти (ОСОБА_7М.) отримав готівкою від платника ренти (відповідача) до нотаріального посвідчення цього договору (6-7 а.с.)
З Договору вбачається, що при його посвідченні нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області ОСОБА_4 особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_7 відчужуваної квартири перевірено.
В судовому засіданні були оглянуті матеріали цивільної справи №2-2935/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, про визнання договору ренти недійсним.
З витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів №5633327 від 20.03.2008р., що знаходиться в матеріалах справи №2-2935/11, вбачається, що до Державного реєстру правочинів внесено реєстраційний запис про реєстрацію договору ренти від 20.03.2008р., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (т.1, а.с.43).
Крім того, слід звернути увагу на те, що позивач зазначає те, що відповідач не надавав ОСОБА_7 щомісячного утримання, яке згідно з умовами договору повинно було виплачуватись на рахунок в ВАТ «Ощадний банк», проте таке твердження не знаходить свого відображення, оскільки в матеріалах справи №2-2935/11 містяться копії квитанцій від 22.07.2011р. та від 04.07.2011р. виданих ВАТ «Ощадний Банк» філія – Львівське міське відділення №6319, ОСОБА_5 сплачував кошти в період з 15.04.2008р. по 08.06.2011р. (т.1, а.с. 135-136)
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 731 ЦК України визначено зміст договору ренти. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку.
Істотними умовами договору ренти є умови про форму і розмір ренти, строк виплати ренти, відповідальність сторін.
За п.4 Договору ціну відчужуваної квартири сторонами визначено в розмірі 30 000 гривень 00 копійок, як таку, що відповідає їх домовленості.
Відповідно до п.6 Договору, сторони домовились, що розмір рентних платежів складає 500 гривень на місяць, яку платник ренти (відповідач) буде виплачувати одержувачу ренти (позивачу) довічно.
Згідно з п.5 договору, одержувач ренти (ОСОБА_7М.) гарантує, зокрема, що на момент укладання цього договору вказана вище квартира перебувала у її власності, нікому не продана, не подарована, іншим чином не відчужена, відчужувана квартира не є об’єктом спільної власності, треті особи не мають жодних прав на квартиру.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а відповідно до ч. 2 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 ЦК України закріплює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Це зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Оспорюваний договір ренти не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки, як проаналізовано судом вище, усі істотні умови, які є обов'язковими для вказаного договору, сторонами закріплено в тексті договору, це зокрема пункти 1.3, 2.1, 2.3, 2.4, 2.5, 2.8, розділ 3 та 4, п. 6.2, 6.3 Договору;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Як вбачається із ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдано їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.
У відповідності до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Як вбачається з акту судового – психіатричного експерта Комунального закладу «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» №834 від 29.09.2014р., що знаходиться в матеріалах справи №2-2935/11, станом на 20.03.2008р. ОСОБА_7 стійким хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждала, не виявляла ознак будь – яких хворобливих розладів психічної діяльності, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.2, а.с.1-4).
В матеріалах справи №2-2935/11 міститься заява ОСОБА_7 від 20.03.2008р., яка написана в присутності свідків, на ім’я нотаріуса ОСОБА_4, в якій вона просить укласти договір з відповідачем та повідомляє про те, що в неї є син ОСОБА_1, який проживає за межами України, не надає їй ні моральної, ні фінансової підтримки. Також в даній заяві ОСОБА_7 наголошує на тому, що договір буде підписано нею при здоровому глузді, ясній пам’яті (т.1 а.с.45)
Відповідно до п. 14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року (чинної на момент вчинення правочину), при посвідченні правочину визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть участь у ньому. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які передбачені ст. 43 Закону України «Про нотаріат», які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу видається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Також, відповідно до ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат», нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині..
Відповідно до п. 36 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом № 20/5 від 03.03.2004 року Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року № 283/8882:
- нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов;
- встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін;
- встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом у відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.
Позивачем не надано суду доказів того, що нотаріусом не вжито необхідних заходів з визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, встановлення намірів сторін вчиняти правочин.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а у відповідності до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано і не доведено належними доказами того, що договір ренти житла, укладений 25 березня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, є недійсним.
За ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за звернення фізичних чи юридичних осіб поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст..ст. 11, 60, 209, 212 – 215, 218, суд, -
вирішив:
Відмовити ОСОБА_1 в поновленні строку позовної давності для звернення до суду .
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Зіноніва, про визнання недійсним договору ренти квартири – відмовити.
Судові витрати у виді судового збору у розмірі 487,20 грн. залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Масендич В.В.
