ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 червня 2016 року Чернігів Справа № 825/1038/16
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
за участю секретаря Новик Н.С.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Шевченко О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Чернігівській області про зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому остаточно просить: зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 74 доби невикористаної відпустки у розмірі 15794,56 грн; зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату у зв'язку з несвоєчасною виплатою усіх сум, належних при звільненні у розмірі 5580,00 грн; зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 5300,00 грн; зобов'язання Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 понаднормово відпрацьовані години у розмірі 2470,18 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.04.2016 він був звільнений з Національної поліції України згідно з п. 7 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням). Однак, при звільненні йому не виплатили грошову компенсацію за 74 доби невикористаної відпустки, матеріальну допомогу на оздоровлення, не компенсували понаднормово відпрацьовані години. Крім того, просить стягнути середню заробіту плату у зв'язку з несвоєчасною виплатою усіх сум, належних йому при звільненні.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що при звільненні та проведенні розрахунків з позивачем йому було виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2016 рік у кількості 15 діб. Крім того зазначає, що п. 20 Порядку № 260 від 06.04.2016 визначено, що за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується. Також заначив, що надання поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі посадового окладу є правом керівника, а не обов'язком.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити частково, зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що заступника командира роти поліції охорони УПО Чернігівської області майора поліції ОСОБА_1 30.04.2016 було звільнено за власним бажанням з Національної поліції України відповідно до наказу УПО Чернігівської області від 27.04.2016 № 87 о/с згідно п. 7 ст. 77 розділу VII Закону України «Про національну поліцію» від 02.07. 2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) (а.с. 11).
Статтею 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР передбачено обов'язок роботодавця щодо компенсації невикористаних щорічних та додаткових відпусток у разі звільнення працівника.
Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону України «Про національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
На момент звільнення позивача кількість днів невикористаної чергової відпустки склала 89 діб, з яких 10 діб за 2014 рік, 45 діб за 2015 рік та 15 діб, за які була зроблена виплата компенсації, а також 19 діб - час, який він перебував на лікарняному під час відпусток (а.с. 16), а у відповідності до ч. 8 ст. 93 Закону України «Про національну поліцію» поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів.
Однак, в порушення зазначених вимог, відповідачем за невикористані дні відпустки компенсація проведена не була.
Таким чином, при звільненні зі служби ОСОБА_1 відповідачем не виплачено належну йому компенсацію за невикористану відпуску, яка складає 74 доби.
Виходячи з розміру виплачених за 15 діб компенсації за невикористану відпустку за 2016 рік, сума не виплаченої компенсації складає 15794,56 грн.
До того ж, як встановлено у судовому засіданні та не заперечувалось представником відповідача, ОСОБА_1 не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення ні за 2015, ні за 2016 роки.
В свою чергу, відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» керівники органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення мають право надавати поліцейським матеріальну допомогу для оздоровлення в розмірі посадового окладу.
У судовому засіданні оголошувалась перерва, з метою надання представником відповідача доказів відсутності коштів на виплату допомоги на оздоровлення у фонді оплати праці при звільненні позивача. Однак, таких доказів надано не було.
Оскільки посадовий оклад позивача становить 2650,00 грн, згідно грошового атестату № 174 (а.с. 49), позовні вимоги про зобов'язання Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2015 та 2016 роки у розмір 5300,00 грн є правомірними.
Крім того, за час служби в період з лютого по квітень 2016 року позивачем було відпрацьовано понад норму робочого часу 145 годин, що підтверджується графіком роботи (а.с. 17, 18, 19, 23) та рапортами на керівника відповідача (а.с. 20, 21, 22), які були оплачені в сумі 1479 грн, виходячи із розрахунку 10 грн 20 коп за годину.
Однак, згідно наказу МВС України № 499 від 31.12.2007 «Про впорядкування структури та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» погодинна ставка обраховується шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці.
На час проходження служби позивач мав посадовий оклад 2650,00 грн на місяць та оклад за спеціальним званням 2000,00 грн на місяць (а.с. 49). У лютому 2016 року він понаднормово відпрацював 23 години при нормі робочого часу 168 годин, відповідна сума компенсації повинна була бути - 636,61 грн; у березні понаднормово відпрацював 58 годин при нормі робочого часу 175 годин, відповідна сума повинна була бути - 1541,14 грн; у квітні ОСОБА_1 понаднормово відпрацював 64 годин при нормі робочого часу 168 годин, відповідна сума повинна була бути 1771,43 грн.
Загальна сума за три місяці 2016 року, яку ОСОБА_1 мав отримати за відпрацьований понад норму робочий час складає 2470,18 грн, з урахуванням виплачених 1479,00 грн.
Посилання представника відповідача на п. 20 «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, не приймаються, оскільки даний порядок не розповсюджується на ОСОБА_1, як такий, що не набув чинності на час виникнення спірних правовідносин (не був навіть зареєстрований у Міністерстві юстиції України).
Щодо вимог про зобов'язання Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату у зв'язку з несвоєчасною виплатою усіх сум, належних при звільненні у розмірі 5580,00 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.
У свою чергу, трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ, не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якої передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України і у постанові від 05.03.2012 (справа № 21-42а).
У відповідності до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Крім того, суд зазначає, що питання застосування норм КЗпП України та можливість стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, виплата якої регулюються нормами спеціального законодавства, було предметом неодноразового судового розгляду Вищим адміністративним судом України у рішеннях від 19.11.2015 № К/9991/18577/12, від 15.09.2015 № К/9991/20127/11, від 15.10.2015 № К/800/16876/15.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
На підставі частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 74 доби невикористаної відпустки у розмірі 15794,56 грн.
Зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2015 та 2016 роки у розмірі 5300,00 грн.
Зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 понаднормово відпрацьовані години у розмірі 2470,18 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.
Суддя Д.В. Лобан
