Справа № 308/12128/15-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 вересня 2016 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
судді - Лемак О.В.,
при секретарі – Ревачко І.С.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
представника третьої особи - Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши матеріали цивільної справи у відкритому судовому засіданні, в м. Ужгороді, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, за участю третіх осіб: Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу квартири із встановленням сервітуту недійсним та скасування реєстрації об’єкту нерухомого майна, –
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_6, Реєстраційної служби Ужгородського МРУЮ, третя особа: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу квартири із встановленням сервітуту недійсним та скасування реєстрації об’єкту нерухомого майна, який мотивує тим, що після смерті сина та чоловіка проживає у своїй однокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1., є пенсіонеркою і перебуває на обслуговуванні Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування з 2012 року. У квартирі окрім неї більше ніхто не проживає та не зареєстрований. Після тривалого лікування з червня по жовтень 2014 року – прооперовані очі, у жовтні 2014 року виявила, що у неї відсутні документи на вищезгадану квартиру, копії яких вона мала надати до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування. Позивачка пригадує, що до неї додому приходили племінниця ОСОБА_6 зі своєю матір’ю та нотаріусом, та показували їй якісь «папери» і надавали для підпису, однак з якого приводу надавалися «папери» для підпису ОСОБА_5 не знала, так як прочитати документ вона не могла із-за вад зору, а сторонні особи нотаріусом не залучалися. Позивачка вважала, що ці «папери» стосуються і будуть надаватися до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування, в якому вона знаходиться на обслуговуванні з 2012 року.
Про договір купівлі продажу квартири ОСОБА_5 дізналася лише після того, як отримала відомості із Реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції. Жодних грошей в сумі 125000 грн. від ОСОБА_6 позивачка не отримувала, так як нічого не продавала і навіть не мала наміру продавати квартиру та з цього приводу не надавала ніякі розписки. Разом з тим, позивачка вказує, що у самому договорі відсутня будь-яка письмова відмітка про те, що договір купівлі-продажу її квартири оголошено нотаріусом або іншою особою в слух. Тому просить суд, визнати договір купівлі-продажу квартири із встановленням сервітуту від 12 вересня 2013 року, а саме купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 – номер запису про право власності №2469033, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна №155622921101, недійсним та скасувати реєстрацію номер запису про право власності №2470051, об’єкту нерухомого майна №155622921101 – квартири №63 у будинку№8 по вул. Минайській у м. Ужгороді, як власність ОСОБА_6.
В судове засідання з’явився представник позивачки – ОСОБА_1, який вказав, що в позивачки ОСОБА_5 наявні вади зору, через які вона не мала можливості ознайомитися з текстом договору купівлі-продажу, наміру та внутрішньої волі продавати квартиру не мала, текст договору позивачці зачитаний не був і відсутня відмітка нотаріуса про те, що договір був зачитаний уголос. Крім того, представник позивача звернув увагу суду, що наявність у позивачки вад зору підтверджується й тим, що в договорі купівлі-продажу підпис ОСОБА_5 поставлений в трьох місцях, а тому позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив проти позову, оскільки вказав, що відсутні будь-які довідки, які б підтверджували інвалідність ОСОБА_5, крім того, не наведено жодних підстав та доказів для задоволення позову, тому просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи ОСОБА_4 проти позову заперечив, оскільки вказав, що нотаріус декілька разів виїжджала до ОСОБА_5 додому та пояснювала про порядок укладення договору. Крім того, звернув увагу суду, що ОСОБА_5 сама надавала документи нотаріусу при укладенні договору купівлі-продажу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що після смерті сина та чоловіка проживає у своїй однокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1., є пенсіонеркою і перебуває на обслуговуванні Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування з 2012 року. У квартирі окрім неї більше ніхто не проживає та не зареєстрований. Після тривалого лікування з червня по жовтень 2014 року – прооперовані очі, у жовтні 2014 року виявила, що у неї відсутні документи на вищезгадану квартиру, копії яких вона мала надати до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування. Позивачка пригадує, що до неї додому приходили племінниця ОСОБА_6 зі своєю матір’ю та нотаріусом, та показували їй якісь «папери» і надавали для підпису, однак з якого приводу надавалися «папери» для підпису ОСОБА_5 не знала, так як прочитати документ вона не могла із-за вад зору, а сторонні особи нотаріусом не залучалися. Позивачка вважала, що ці «папери» стосуються і будуть надаватися до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування, в якому вона знаходиться на обслуговуванні з 2012 року.
Про договір купівлі продажу квартири ОСОБА_5 дізналася лише після того, як отримала відомості із Реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції. Жодних грошей в сумі 125000 грн. від ОСОБА_6 позивачка не отримувала, так як нічого не продавала і навіть не мала наміру продавати квартиру та з цього приводу не надавала ніякі розписки. Разом з тим, позивачка вказує, що у самому договорі відсутня будь-яка письмова відмітка про те, що договір купівлі-продажу її квартири оголошено нотаріусом або іншою особою в слух. Тому просить суд, визнати договір купівлі-продажу квартири із встановленням сервітуту від 12 вересня 2013 року, а саме купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 – номер запису про право власності №2469033, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна №155622921101, недійсним та скасувати реєстрацію номер запису про право власності №2470051, об’єкту нерухомого майна №155622921101 – квартири №63 у будинку№8 по вул. Минайській у м. Ужгороді, як власність ОСОБА_6.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно п. 1.2 Договору купівлі-продажу №2148, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 12 вересня 2013 року, позивачка ОСОБА_5 передала у власність (продала), а відповідачка ОСОБА_6 прийняла у власність (купила) належну позивачці на праві особистої власності квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3.
Судом встановлено, що на момент укладення договору в позивачки були вади зору, що підтверджується витягом із історії хвороби №16261 відділення офтальмології Закарпатської обласної клінічної лікарні імені ОСОБА_7 від 13.10.2014 року, в якому вказується діагноз поставлений перед операцією – зріла катаракта на обох очах.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (ст. 230 ЦК).
Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (ст.229 ЦК), так і обставин, що знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.
Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки сторони, повідомлення нею про будь-які обставини, яких насправді нема (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів на право власності на продавану річ, на право вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, що можуть перешкодити укладенню правочину. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину. Якщо ж обман здійснений третьою особою за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним нема.
Відповідно до узагальнення Верховного Суду України практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
Відповідно до п. 20 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Відповідно до п. 6 глави 9 Наказу Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.
Відповідно до п. 3 глави 9 Наказу Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» перед підписанням документа нотаріус зобов’язаний забезпечити ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників).
Судом встановлено, що відмітка про те, що текст договору купівлі-продажу був зачитаний уголос відсутня. Оскільки ОСОБА_5 особисто не могла прочитати текст договору і договір не зачитувався нотаріусом, позивачка вважала, що підписує документи, які будуть надаватися до центру соціального обслуговування.
З огляду на зазначені правові положення та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про те, що позивачка є особою похилого віку, має вади зору, внутрішньої сформованої волі на укладення договору не мала. Відповідачка умисно ввела позивачку в оману при укладанні договору купівлі-продажу шляхом замовчування, тобто не ознайомивши ОСОБА_5 з текстом договору, внаслідок чого наявна помилка у волевиявленні позивачки. Встановлені обставини дають підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним та для скасування реєстрації права власності.
Крім того, у відповідності до ст.88 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, на відповідача слід покласти документально підтверджені судові витрати.
Керуючись ст. 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву – задовольнити частково.
Визнати договір купівлі-продажу квартири із встановленням сервітуту від 12 вересня 2013 року, а саме купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 – номер запису про право власності №2469033, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна №155622921101, недійсним.
Скасувати реєстрацію номер запису про право власності №2470051, об’єкту нерухомого майна №155622921101 – квартири №63 у будинку№8 по вул. Минайській у м. Ужгороді, як власність ОСОБА_6.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь позивача - ОСОБА_5 сплачений нею судовий збір в розмірі 487,20 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
З повним рішенням суду сторони можуть ознайомитись 09.09.2016 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_8
