ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
03 жовтня 2016 року № 826/2426/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., суддів: Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:
за позовом
ОСОБА_1,
до відповідача
Міністерства юстиції України,
про
визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА _1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем за результатами розгляду скарги позивача від 08.05.2015 прийняте рішення з порушенням встановленої Законом України «Про звернення громадян» процедури, з порушенням норм про реєстрацію, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних в останнього повноважень, з урахуванням того, що у даному випадку Міністерство юстиції України здійснює тільки повноваження, закріплені за ним законодавчо і тільки за їх здійснення може нести відповідальність.
Так, дослідивши наявні у справі матеріали, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду даної справи у порядку письмового провадження.
Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
05.05.2015 державним реєстратором Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві були залишені без розгляду документи, які були подані позивачем для державної реєстрації фізичної особи-підприємця, у зв'язку з поданням таких документів за неналежним місцем реєстрації.
Разом з тим, 06.05.2015 на підставі того ж самого комплекту документів державним реєстратором, яким ведеться прийом у відділенні АТ «Ощадбанк» за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 7/1 відповідні реєстраційні дії було вчинено.
08.05.2016 позивач подав скаргу (зареєстрована за № З-9335 від 14.05.2015) про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, які, на думку позивача, приймали незаконне рішення про залишення документів без розгляду, та вжиття заходів для недопущення подібних випадків у діяльності державних реєстраторів у майбутньому.
Листом від 12.06.2015 № З-9335/19.3/2 Міністерство юстиції України повідомило позивача про те, що направило вищевказану скаргу Головному територіальному управлінню юстиції у м. Києві для розгляду, відповідного реагування та надання відповіді заявнику, також відповідач у листі роз'янив, що Мін'юстом у межах визначеним чинним законодавством, постійно проводиться роз'яснювальна робота з державними реєстраторами юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з метою покращення рівня обслуговування фізичних та юридичних осіб при наданні їм адміністративних послуг та для недопущення порушення державними реєстраторами загальновизнаних норм етичної поведінки, норм поведінки державного службовця, а також вимог чинного законодавства.
У відповідь Головне територіальне управління юстиції у м. Києві листом від 15.06.2015 № 14355/0/11-15/5.5 повідомило позивача, що у зв'язку із неузгодженістю нормативно-правових актів в частині регулювання питань, пов'язаних з державною реєстрацією внутрішньо переміщеної особою фізичної особи-підприємця, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві звернулося до Міністерства юстиції України з проханням надати роз'яснення щодо порядку дій.
Оскільки відповідачем всупереч вимогам Закону про звернення не було повідомлено позивача про результати розгляду скарги від 08.05.2015, останній звернувся до відповідача з заявою від 07.07.2015, в який висловив прохання надати інформацію щодо:
-наданої відповідачем правової оцінки оскаржуваним діям;
-заходів, вжитих відповідачем з метою недопущення вчинення держреєстраторами дій, аналогічних оскаржуваним.
У відповідь на заяву від 07.07.2015 відповідачем направлено на адресу позивача лист від 13.08.2015 № 3-14046/19.3, який згідно із штемпелем на поштовому конверті здано на пошту лише 25.08.2015.
Факт направлення відповідачем листа від 13.08.2015 № 3-14046/19.3 з порушенням строку, визначеного статтею 20 Закону про звернення, встановлений постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 27.10.2015 у справі № 755/18001/15-п, яка набрала законної сили.
В листі відповідача від 13.08.2015 № 3-14046/19.3, який отримано позивачем згідно із поштовим штемпелем на конверті 25.08.2015, викладено рішення за результатами розгляду скарги позивача від 08.05.2015.
Із зазначеним рішенням позивач не згоден, вважає його таким, що прийнято з порушенням норм законодавства, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно та не розсудливо, у зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 393) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 3 Закону № 393 встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Згідно статті 7 Закону № 393 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Статтею 15 Закону № 393 встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Статтею 18 Закону № 393/96-ВР встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
- знайомитися з матеріалами перевірки;
- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Приписами ст. 16 Закону № 393/96-/96 ВР визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину. (ч. 6)
Особливості розгляду скарг громадян на реєстраційні дії, відмову в державній реєстрації, бездіяльність державного реєстратора визначаються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Згідно до ч 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов'язкових до виконання суб'єктами державної реєстрації рішень, передбачених цим Законом;
Разом з тим, суд звертає увагу, що статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Тому, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність установленого судом факту їх порушення.
З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані права, свободи чи інтереси такої особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що останнім в межах наданих повноважень, викладено рішення за результатами розгляду скарги позивача від 08.05.2015.
Отже, оскаржене рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, оскаржене рішення безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, з огляду на що, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Оскільки оскаржуване рішення є відповіддю на звернення ОСОБА_1 від 07.07.2015, то суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя Я.І. Добрянська
Судді В.А. Кузьменко
А.Б. Федорчук
