РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2016 року Справа № 903/489/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В. , суддя Гулова А.Г.
при секретарі судового засідання Максютинська Д.В
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, договір № 08/07/16-1, від 08.07.2016р
відповідача : ОСОБА_2, посвідчення № 136, від 16.04.2009р.
третьої особи: представник не з"явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення господарського суду Волинської області від 12.09.16р. у справі № 903/489/16 (суддя Філатова Світлана Тимофіївна)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації
про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні договору
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернулась в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с.4-13) до публічного акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» (надалі –відповідач), в якій просить викласти спірні пункти договору № 30/05/16-3 від 30.05.16р. "Про надання автостанційних послуг” між ПрАТ “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” та ФОП ОСОБА_4 у наступній редакції:
п.2.4.3. Здійснювати продаж квитків через водія перевізника після закриття квитково-касової відомості.
п.3.4. У разі продажу квитків водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості частину автостанційного збору, за вирахуванням вартості послуг з касового продажу квитків громадянам, та суму винагороди за надання послуг згідно з предметом цього договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, перевізник зобов'язаний перерахувати автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.
п.3.5. Порядок фіксації кількості квитків, проданих водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості, встановлюється за домовленістю сторін.
п.4.4. Штрафні санкції за договором сплачуються шляхом виставлення рахунку стороною, стосовно якої вчинено порушення договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом десяти робочих днів.
Крім того, позивач просить не доповнювати наступними спірними пунктами договір № 30/05/16-3 від 30.05.16р. "Про надання автостанційних послуг” між ПрАТ “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” та ФОП ОСОБА_4:
п.2.3.10. Зобов’язання водіїв: п.2.3.10.1. По прибуттю автобуса на АС виконувати розпорядження та вказівки персоналу автостанції з питань організації перевезень і безпеки та дотримуватись “Правил надання послуг пасажирського автотранспорту”, інших нормативних документів.
п..2.3.10.2. Проводити посадку пасажирів на АС за участю водія і тільки з касовими квитками, не зупиняти автобус в недозволеному на це місці та не допускати підбору пасажирів без квитків на території автостанцій.
п..2.3.10.3. Перевезення пасажирів здійснювати згідно встановленого розкладу руху на закріпленому маршруті та забезпечувати збереження багажу і обслуговування пасажирів на всьому маршруті згідно “Правил надання послуг пасажирського автотранспорту”.
п.2.3.10.4. В разі неможливості виконання рейсу з технічних або інших поважних причин повідомляти підприємство не пізніше ніж за 24 години до відправлення автобуса.
п.2.3.10.5. Забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність автобуса.
п.3.7. Доходи за перевезення багажу від реалізованих касових квитків розподіляються порівну.
п.4.2.4. За підбір безквиткових пасажирів та їх самовільне обілечування водієм автобуса на території автостанції: 10 грн. в автобусах приміського сполучення за кожного пасажира; 20 грн. в автобусах міжміського сполучення за кожного пасажира; 30 грн. в автобусах міжобласного сполучення за кожного пасажира.
Рішенням господарського суду Волинської області від 12.09.2016 (а.с.117-124) позов задоволено, пункти 2.4.3, 3.4, 3.5, 4.4 Договору про надання автостанційних послуг № 30/05/16-3 від 30.05.2015р. між ОСОБА_3 акціонерним товариством “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 викладено у редакції Перевізника:
п.2.4.3. Здійснювати продаж квитків через водія перевізника після закриття квитково-касової відомості.
п.3.4. У разі продажу квитків водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості частину автостанційного збору, за вирахуванням вартості послуг з касового продажу квитків громадянам, та суму винагороди за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, перевізник зобов'язаний перерахувати автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.
п.3.5. Порядок фіксації кількості квитків, проданих водієм перевізник після закриття квитково-касової відомості, встановлюється за домовленістю сторін.
п.4.4. Штрафні санкції за цим договором сплачуються шляхом виставлення рахунку стороною, стосовно якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом десяти робочих днів.
Крім того, суд вирішив не доповнювати Договір про надання автостанційних послуг № 30/05/16-3 від 30.05.2015р. між ОСОБА_3 акціонерним товариством “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 пунктами 2.3.10, 2.3.10.1, 2.3.10.2, 2.3.10.3, 2.3.10.4, 2.3.10.5, 3.7, 4.2.4 в редакції Підприємства.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що пункти договору, запропоновані відповідачем, а саме 2.3.10.1, 2.3..10.2, 2.3.10.3 та 2.3.10.5 визначають обов'язки та відповідальність водія, не передбачені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997р. № 176 (далі - Правила). При цьому суд конкретизує, що примірною формою договору Правил передбачено визначення обов'язків власника та перевізника при укладенні договору, а тому перекладання даних обов'язків на водія не відповідає нормам законодавства. Крім того, пункт 2.3.10.4, запропонований відповідачем, не прийнятий судом у зв'язку з тим, що питання, вказане у даному пункті, вже врегульовано сторонами у пункті 2.3.5 договору. Також судом зазначено, що запропоновані відповідачем пункти договору щодо розподілу доходів, встановлення відповідальності за підбір безквиткових пасажирів та розмір штрафних санкцій (відповідно п.3.7, п.4.2.4 та п.4.4) суперечать вимогам п.4.1., 4.2 Порядку регулювання діяльності автостанцій та вимогам Закону України «Про автомобільний транспорт».
Щодо пунктів, запропонованих позивачем, а саме п.2.4.3, п.3.4, п.3.5 та п 4.4, суд визнав їх такими, що підлягають включенню до договору у зв'язку з тим, що дані пункти відповідають Правилам та вимогам статей 217 та 232 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким визнати укладеним договір про надання автостанційних послуг №30/05/16.3 від 30.05.2016 із протоколом розбіжностей ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» від 23.06.2016р. (а.с.130-131).
Скаржник зокрема зазначає, що суд неповно з'ясував обставини справи.
В підтвердження викладеного посилається, зокрема, на те, що суд безпідставно не включив до договору пункти 2.3.10, так як дані пункти кореспондуються із п.147 Правил і внесення даних положень до договору сприятиме забезпеченню безпеки пасажирів на автостанції.
Безпідставною апелянт вважає також відмову суду у внесенні до умов договору пунктів 3.7, 4.2.4, вказує на практичну необхідність забезпечити дисципліну виконання своїх обов'язків перевізником.
Крім того зазначив, що запропоновані позивачем пункти п.2.4.3, п.3.4, п.3.5 та п 4.4, які включено судом до умов договору, нададуть можливість перевізнику порушувати інші обов'язки, передбачені тими ж Правилами, в першу чергу, щодо безпеки руху.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/489/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В., суддя Гулова А.Г.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 26 жовтня 2016 року на 10.00 год. (а.с.127).
24.10.2016 р. через канцелярію суду до Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що відповідач не навів та не обгрунтував жодного випадку неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, господарським судом. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, ухваленим у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що апелянт наполягає на власному тлумаченні певних пунктів чинного законодавства, розширюючи їх і змінюючи, а також керується припущеннями щодо можливості порушень перевізником норм законодавства при виконанні договору в майбутньому. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 12.09.2016 – без змін.
В судове засідання 26 жовтня 2016 року з'явились представник позивача та представник відповідача (апелянт). Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації не реалізував процесуальне право на участь у засіданні.
Апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким визнати укладеним договір про надання автостанційних послуг №30/05/16.3 від 30.05.2016 із протоколом розбіжностей ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» від 23.06.2016р. При цьому апелянт зазначив, що товариство, наполягаючи на відповідальності перевізника, не мало на меті перебирати на себе не притаманні для суб'єкта господарювання функції із проведення державного контролю на транспорті, а мало на меті захистити свій майновий інтерес (автостанційний збір, що входить до вартості квитка) та забезпечити настання негативних наслідків за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Позивач заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації .
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 є суб’єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування.
27.05.2016р. між ФОП ОСОБА_4 (перевізник) та ОСОБА_5 інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації (організатор) було укладено договори про організацію перевезень пасажирів №2398, №2404, №2407, відповідно до умов яких організатор надав перевізнику права здійснювати перевезення пасажирів на автобусному маршруті (маршрутах) загального користування (оборотному рейсі (рейсах) Луцьк-Липне (вих. 1), №182а Луцьк (залізничний вокзал)- Заболотці, №167 Камінь-Каширський-Каливиця, Каливиця-Луцьк (через Камінь-Каширьский), Луцьк-Любешів, Ветли-Луцьк (через Невір), а перевізник зобов’язався здійснювати перевезення пасажирів на умовах, визначених договорами (а.с. 19-29).
Відповідно до п. 2.2.4 договорів перевізник укладає з власниками автостанцій (автовокзалів) договори про продаж квитків і надання обов’язкових послуг. Договори повинні передбачати відповідальність перевізника та власника автостанції (автовокзалу) за невиконання чи неналежне виконання умов договору, несвоєчасність розрахунків за виконані ним роботи.
20.06.2016р. на виконання п.2.2.4 договорів позивачем на адресу ПрАТ “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” (відповідач) було надіслано проект договору про надання автостанційних послуг №30/05/16-3 від 30.05.2016р., який був розроблений на основі Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 30.11.10р. №860 (а.с. 31-33).
30.06.2016р. на адресу позивача від відповідача надійшов договір з протоколом розбіжностей від 23.06.2016р. (а.с. 35-38).
Позивачем відповідно до ч. 5 ст. 181 ГК України погоджено пункти 2.3.3, 3.6 запропонованих умов договору, про що повідомлено відповідача листом від 07.07.2016р. №07/07/16-1 (а.с. 40-41).
Позивач не погодився із запропонованою відповідачем новою редакцією пунктів 2.3.10.1, 2.3.10.2, 2.3.10.3, 2.3.10.4, 2.3.10.5, 3.7, 4.2.4, зміною існуючої редакції п.4.4, та вилученням із договору пунктів 2.4.3.,3.4.,3.5, що стало причиною звернення до суду.
Колегія суддів, розглядаючи позовні вимоги, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Згідно ч.3 ст.179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст. 638 цивільного кодексу України, істотними умовами договору про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зі змісту наведених норм вбачається, що умова про предмет договору є істотною умовою договору та істотним є, також, погодження сторонами інших умов, визначених на розсуд останніх та таких, що є обов'язковими для даного виду договору.
Відповідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт” відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.
Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.
Згідно п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997р. № 176, редакція від 04.02.2016р. (далі - Правил), перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Міністерство інфраструктури.
В п.п.5.1.-5.5. Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010р. № 700, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2010р. за № 1068/18363, зазначено, що відносини власника та перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які проходять через автостанцію, згідно з пунктом 114 Правил визначаються договором про надання послуг автостанціями, примірна форма якого визначається Міністерством інфраструктури України.
На обумовлений сторонами строк договором визначаються: перелік та обсяги обов'язкових та інших послуг, що надаються автостанцією перевізникові; вартість обов'язкових послуг у відсотках від загальної суми вартості проїзду від реалізованих через каси автостанцій квитків та порядок проведення розрахунків; порядок та строки погодження додаткових рейсів; умови для відпочинку водіїв та відстою автобусів на території автостанції; строки перерахування автостанцією коштів від продажу квитків згідно з пунктом 4.4 розділу IV цього Порядку, розмір неустойки за кожний день прострочення перерахунку; умови щоденного (міжзмінного) відпочинку водіїв (у разі надання послуги); умови перевірки технічного стану автобусів (у разі надання послуги); умови зберігання автобусів (у разі надання послуги).
Строк, на який укладається договір про надання послуг автостанціями, не може бути меншим, ніж строк обслуговування перевізником маршруту (рейсу), визначений договором про організацію перевезень з ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим, обласною чи районною державною адміністрацією чи дозволом Укртрансінспекції на перевезення пасажирів на маршруті загального користування.
Зважаючи на те, що відповідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт” та п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту укладення договору між перевізником та власником автостанції є обов’язковим, колегія суддів приходить до висновку, що звернення до суду є підставним, а даний договір між перевізником та автостанцією укладається на підставі укладеного договору між перевізником і органом виконавчої влади, строк дії даного договору повинен забезпечити перевізнику можливість виконати свої зобов'язання перед органом влади в повному обсязі.
Вивченням матеріалів та обставин справи встановлено, що звернення відбулось з дотриманням строків, визначених ст.181 ГК України, а саме: 30.06.2016р. позивач отримав договір з протоколом розбіжностей, 11.07.2016р. звернувся з позовною заявою до суду.
Колегія суддів, аналізуючи запропоновані відповідачем умови окремих пунктів договору, зазначає наступне.
В редакції відповідача п.2.3.10 «Зобов’язання водіїв» викладено наступним чином.
Пункт 2.3.10.1.
п.2.3.10.1. По прибуттю автобуса на АС виконувати розпорядження та вказівки персоналу автостанції з питань організації перевезень і безпеки та дотримуватись “Правил надання послуг пасажирського автотранспорту”, інших нормативних документів.
В обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що згідно п. 124 Правил відповідальність за здійснення заходів із забезпечення безпеки руху транспортних засобів та переміщення пасажирів на території автостанції покладається на керівника автостанції. Керівники автостанцій несуть відповідальність згідно із законом за якість та безпечність послуг, що надаються автостанціями пасажирам і перевізникам, технічний та санітарно-гігієнічний стан будівель, споруд, обладнання та території автостанції. Таким чином, в п. 2.3.10.1 договору (протоколу розбіжностей від 23.06.2016р.) міститься вимога щодо виконання вимог персоналу автостанції, яка кореспондується із відповідними пунктами Правил та спрямована на забезпечення безпеки руху.
Позивач не погоджується на включення вказаного пункту до умов договору №30/05/16-3 від 30.05.2016р., посилаючись на врегулювання вказаних зобов’язань водіїв п.п. 145, 147 Правил.
Колегія суддів не вбачає підстав для включення вказаного пункту до договору, виходячи з наступного.
Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Договір відповідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт”, п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту укладається між власником автостанції і перевізником.
Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України №860 від 30.11.2010р. затверджено Примірну форму договору про надання послуг автостанцією перевізникові, предметом якого є надання власником за завданням перевізника на території автостанцій (автовокзалів) комплексу обов'язкових послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інших послуг відповідно до вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" і Правил.
Згідно ст. 30 Закону України “Про автомобільний транспорт”, п.п. 1, 7, 16 п. 145 Правил саме на перевізника покладені зобов’язання забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів; утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасну подачу для посадки пасажирів і відправлення; виконувати вимоги цих Правил, Правил дорожнього руху та правил технічної експлуатації транспортних засобів.
Суд не бере до уваги доводи відповідача з посиланням на п. 124 Правил, оскільки згідно п. 124 Правил відповідальність за здійснення заходів із забезпечення безпеки руху транспортних засобів та переміщення пасажирів на території автостанції покладається на керівника автостанції. Водночас норма договору про зобов"язання водіїв виконувати вказівки та розпорядження персоналу автостанції не узгоджується з вимогами Правил.
Разом з тим, права та обов'язки водіїв детально регламентовані п.п. 147, 148 Правил, а тому обов"язковість їх дотримання та виконання останніми не може ставитися в залежність від виконання вказівок персоналу автостанції
Пункт 2.3.10.2. Зобов’язання водіїв.
Редакція відповідача:
Проводити посадку пасажирів на АС за участю водія і тільки з касовими квитками, не зупиняти автобус в недозволеному на це місці та не допускати підбору пасажирів без квитків на території автостанцій.
Обґрунтовує посиланням на п. 147 Правил, зазначає, що спірний пункт конкретизує та розтлумачує окремі положення даної норми права для водія.
Позивач не погоджується на включення вказаного пункту до умов договору №30/05/16-3 від 30.05.2016р., стверджує, що редакція пункту суперечить п. 147 Правил.
Редакція відповідача п. 2.3.10.2 не приймається колегією суддів, оскільки, як було зазначено, в даному випадку примірною формою договору при укладенні договору про надання послуг автостанцією перевізникові передбачено визначення обов’язків власника та перевізника, а обов’язки і права водія врегульовані п.п. 147, 148 Правил, зокрема, п. 147 Правил передбачено, що водій автобуса зобов'язаний перевіряти під час посадки на приміському або міжміському маршрутах наявність в осіб квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а п. 148 Правил визначено його право перевіряти під час посадки в автобус на приміських, міжміських та міжнародних маршрутах наявність квитків на проїзд і квитанцій на перевезення багажу.
Водночас, п. 115 Правил та п. 7.1.2 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 28.08.2001р. № 565, передбачено право водія здійснювати продаж квитків після закриття квитково-касової відомості на автостанції.
Згідно з п. 1 Правил останні є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
П. 2.3.10.3. Зобов’язання водіїв:
Редакція відповідача:
Перевезення пасажирів здійснювати згідно встановленого розкладу руху на закріпленому маршруті та забезпечувати збереження багажу і обслуговування пасажирів на всьому маршруті згідно “Правил надання послуг пасажирського автотранспорту”.
Відповідач обґрунтовує редакцію посиланням на п.п 37, 147 Правил, вказує, що зазначені норми прямо вказують на обов'язки водія, яких він зобов'язаний дотримуватись, конкретизують та розтлумачують окремі положення даних норм права для водія.
Позивач не погоджується на включення вказаного пункту до умов договору №30/05/16-3 від 30.05.2016р., мотивуючи тим, що п. 147 Правил встановлює обов’язки водія в двадцяти пунктах. Відповідач вибірково пропонує внести в договір окремі обов’язки водія, при цьому не конкретизуючи та не розтлумачуючи їх.
Зокрема, згідно п. 147 Правил водій зобов’язаний дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса.
Колегія суддів вважає, що відсутні підстави включення до договору про надання автостанційних послуг, яким визначені правовідносини підприємства автобусних станцій з перевізником, окремих зобов’язань водія, що детально врегульовані п.п. 37, 147, 148, 149 Правил і є обов’язковими для виконання.
П. 2.3.10.4. Зобов’язання водіїв.
Редакція відповідача:
В разі неможливості виконання рейсу з технічних або інших поважних причин повідомляти підприємство не пізніше ніж за 24 години до відправлення автобуса.
Обґрунтовує тим, що наявність саме такої редакції пункту в договорі викладене необхідністю забезпечення своєчасного виконання рейсу перевізником.
Позивач не погоджується на включення вказаного пункту до умов договору №30/05/16-3 від 30.05.2016р., вказуючи на те, що п.2.3.5. договору визначено, що обов’язком перевізника є у разі неможливості виконати рейс з технічних чи інших причин невідкладно сповістити про це підприємство письмово чи за допомогою засобів зв'язку.
Окрім цього, в п.п.7 п. 145 Правил та п.2.3.3 договору закріплено обов’язок перевізника утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечували їх своєчасну подачу для посадки пасажирів і відправлення.
Колегія суддів не приймає редакцію відповідача, оскільки вважає, що делегування обов'язку, який законодавчо покладений на перевізника, водієві, є безпідставним.
Примірною формою договору про надання послуг автостанцією перевізникові обов’язок у разі неможливості виконати рейс невідкладно сповістити про це власника письмово чи за допомогою засобів зв’язку покладений на перевізника.
Колегія суддів звертає увагу на те, що п. 2.3.5 договору, погодженим сторонами, визначено, що у разі неможливості виконати рейс з технічних чи інших причин, перевізник зобов’язаний невідкладно сповістити про це підприємство письмово чи за допомогою засобів зв’язку. Тобто, вказане питання врегульовано сторонами договору.
П.2.3.10.5. Зобов’язання водіїв.
Редакція відповідача:
Забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність автобуса.
Обґрунтовує посиланням на п. 37 Правил.
Позивач не погоджується на включення вказаного пункту до умов договору №30/05/16-3 від 30.05.2016р., мотивуючи тим, що відповідач перекладає обов’язок перевізника на водія щодо забезпечення проїзду пасажирів до зупинки призначення за маршрутом, хоча в Правилах регламентовано як порядок виконання цього обов’язку як на приміському, так і на міжміському маршрутах, так і категорії осіб, на яких поширюється цей обов’язок, як у випадку настання технічної несправності транспортного засобу, так і настання надзвичайної або невідворотної за даних умов події.
Колегією суддів не приймається редакція даного пункту відповідача з наступних підстав.
Статтею 30 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначено, що автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу.
Згідно п.п. 35, 37 Правил перевізник самостійно забезпечує у повному обсязі перевезення пасажирів відповідно до умов договору про організацію перевезень або дозволу, в тому числі резервними автобусами, на випадок виходу автобуса з ладу чи збільшення пасажиропотоку. Надання послуг пасажирського автомобільного транспорту у разі виходу з ладу автобуса (припинення перевезення через настання надзвичайної або невідворотної за даних умов події) приміського чи міжміського сполучення водій здійснює пересадку пасажирів в інший автобус, яким пасажири будуть доставлені до найближчої автостанції чи кінцевого пункту призначення. У такому разі на приміському маршруті пасажиру повертається повна, а на міжміському невикористана вартість квитка. Перевізник організовує подальшу поїздку пасажирів.
Оплата послуг перевізника з попутного перевезення пасажирів до найближчої автостанції у міжміському сполученні здійснюється за рахунок коштів перевізника, під час рейсу якого відбулася пересадка пасажирів.
З урахуванням вказаних норм, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо необхідності включення даних умов в договір про надання автостанційних послуг, у зв"язку з чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у включення до договору пункту 2.3.10 загалом в редакції відповідача.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що апелянтом у апеляційній скарзі не зазначено, які саме обставини при здійсненні аналізу пункту 2.3.10 суд першої інстанції з'ясував неповно.
Пункти 2.4.3, 3.4, 3.5.
Редакція відповідача:
Вилучити вказані умови із договору №30/05/16-3 від 30.05.16.
Відповідач обґрунтовує необхідність вилучення тим, що законодавець передбачив три хвилини після закриття квитково-касової відомості не для здійснення торгівлі квитками водіями, а для забезпечення виконання інших обов’язків, покладених на водія та перевізника.
Вказує, що згідно п. 133 Правил продаж квитків припиняється за три хвилини до відправлення автобуса. Внесення вказаної норми, хоч вона і прямо передбачена Правилами, призведе до порушення більшої кількості обов'язків перевізника і водія, в першу чергу щодо безпеки руху. Як вбачається із акту хронометражу, здійсненого на АС 1 в м. Луцьк, час, згідно якого водій автобуса після закриття отримує квитково-касову відомість, проходить відстань від диспетчерської до автобуса, становить 3 хв. При цьому в обов'язки водія входить перевірити в салоні автобуса наявність у пасажирів квитків та проїзних квитанцій. Після чого водій зобов'язаний своєчасно здійснити маневр виїзду із платформи автостанції, не порушити графік маршруту та схему руху по автостанції, виїхати на дороги загального користування з дотриманням правил дорожнього руху. Виконати вказані обов'язки за три хвилини не можливо. На практиці відбувається допущення порушення усіх зазначених обов'язків.
Редакція позивача:
п.2.4.3. Здійснювати продаж квитків через водія перевізника після закриття квитково-касової відомості.
п.3.4. У разі продажу квитків водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості, частину автостанційного збору, за вирахуванням вартості послуг з касового продажу квитків громадянам, та суму винагороди за надання послуг згідно з предметом цього договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, перевізник зобов'язаний перерахувати автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.
п.3.5. Порядок фіксації кількості квитків, проданих водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості, встановлюється за домовленістю сторін.
Редакцію вказаних умов договору мотивує посиланням на п. 115, 133 Правил, п. 7.1.2 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів.
Колегія суддів вважає за доцільне викласти спірні умови договору п. 2.4.3, 3.4, 3.5 в редакції позивача, при цьому виходить із наступного:
Згідно п.115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно. Примірну форму договору про продаж квитків затверджує Мінінфраструктури. Продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.
При цьому, у разі продажу квитків перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на який пасажир здійснює посадку. Розмір автостанційного збору визначається власником автостанції за погодженням з місцевими держадміністраціями, на території яких розташована автостанція (п. 115 Правил). Аналогічне положення містить Порядок регулювання діяльності автостанцій, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010р. № 700, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.11.2010р. за № 1068/18363.
В п.7.1.2. Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 28 серпня 2001 року №565, передбачено право водія продавати квитки після закриття квитково-касової відомості. У цьому разі розмір фіксованої плати за обов'язкові послуги визначається витратами, пов'язаними з наданням цих послуг, і може встановлюватися пропорційно часу находження автобуса на автостанції згідно з розкладом руху і не повинен перевищувати встановлених законодавством граничних розмірів.
В п.133 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту зазначено, що продаж квитків у пункті відправлення здійснюється з моменту відкриття кас, на проміжних автостанціях - з моменту надходження інформації про наявність вільних місць. Продаж квитків припиняється за три хвилини до відправлення автобуса.
Водії автобусів мають право продавати квитки в салоні автобуса після закриття квитково-касової відомості автостанцією, яка закривається за три хвилини до відправлення автобуса.
Вказане право передбачене і п. 3.3 Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові, в якій зазначено, що у разі попереднього продажу квитків перевізником самостійно, агентом перевізника чи водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості частину автостанційного збору, за вирахуванням вартості послуг з касового продажу квитків громадянам, та суму винагороди за надання послуг згідно з предметом цього договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, перевізник зобов'язаний перерахувати автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.
При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача щодо порушення безпеки руху, оскільки вказане право продавати квитки передбачено зазначеними вище нормами чинного законодавства, а можливі порушення в майбутньому є лише припущеннями, настання яких тягне відповідні правові наслідки.
Крім того, колегією суддів з матеріалів справи, а саме з пояснень ОСОБА_5 інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації від 29.08.2016р. №1249/4.1/2-16 (а.с. 98-99), встановлено, що відповідач, всупереч умовам договорів про організацію перевезень пасажирів, укладеними з організатором, який здійснює контроль за виконанням умов договорів (п. 2.2.1), зі зверненнями щодо наявних порушень не звертався. Відтак, твердження відповідача щодо систематичні порушення Правил безпеки руху зі сторони позивача колегією суддів не беруться до уваги.
Пункт 3.7.
Редакція відповідача:
Доходи за перевезення багажу від реалізованих касових квитків розподіляються порівну.
Обґрунтовує практичною необхідністю забезпечити дисципліну виконання своїх обов'язків перевізником, адже наявні неодноразові факти порушення умов договору ФОП ОСОБА_4 Вказує, що розмір штрафних санкцій розрахований таким чином, що дорівнює розміру станційного збору на відповідних напрямках руху. Вказана норма договору забезпечує мінімальні витрати на діяльність автостанції та виконання безпосередніх завдань підприємства.
Редакція позивача:
Не погоджується на доповнення договору п.3.7, як такого, що суперечить п. 4.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій, де зазначено, що вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові (далі - вартість послуг), визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника.
Вказує, що п’ятдесят відсотків від вартості реалізованих касових квитків за перевезення багажу є необґрунтованим та завищеним, оскільки сторони домовились, що вартість обов’язкових послуг, що надаються відповідачем позивачу, становить десять відсотків від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси відповідачем квитків. Інших розрахунків відповідачем надано не було.
Редакція відповідача підлягає відхиленню, оскільки згідно п.п. 4.1, 4.2 Порядку регулювання діяльності автостанцій, вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника. Вартість обов'язкових послуг визначається за договором перевізника з власником, але не може бути вищою від вартості, розрахованої за цим Порядком.
Відповідач розрахунок обов’язкових послуг, що надаються перевізникові, розрахованого відповідно до розділу IV Порядку, не навів, тому запропонована редакція щодо розподілу доходів є необґрунтованою.
До того ж, колегією суддів встановлено, що сторони визначили розмір відрахувань та вартість обов’язкових послуг, що надаються власником автостанції перевізникові, у п. 3.1 договору.
П. 4.2.4. Відповідальність сторін.
Редакція відповідача:
За підбір безквиткових пасажирів та їх самовільне обслуговування водієм автобуса на території автостанції: 10-00 грн. в автобусах приміського сполучення за кожного пасажира, 20,00 грн. в автобусах міжміського сполучення за кожного пасажира, 30,00 грн. в автобусах міжобласного сполучення за кожного пасажира.
Редакцію обґрунтовує необхідністю забезпечити дисципліну виконання обов’язків перевізником.
Позивач не погоджується на включення вказаного пункту до умов договору №30/05/16-3 від 30.05.2016р., обґрунтовуючи тим, що право водія продавати квитки після закриття квитково-касової відомості визначено п. 115 Правил, п. 7.1.2 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів.
Вказаний пункт не підлягає включенню, оскільки Законом України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що здійснення контролю за додержанням перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт покладено на уповноважені державні органи.
Положеннями п. 14 ст. 6 Закону України “Про автомобільний транспорт” встановлено, що у разі відсутності у пасажирів квитків, автостанція має право подати письмову заяву про порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, яка розглядається уповноваженими державними органами по суті та виноситься припис про усунення порушень.
Крім того, можливість здійснення водієм продажу квитків після закриття квитково-касової відомості передбачено пунктом 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, а також пунктом 2.1.2. Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.08.2001р. № 565.
П. 4.4. Відповідальність сторін.
Редакція відповідача:
Штрафні санкції за цим договором утримуються у безспірному порядку на підставі доповідних адміністрацій АС чи актів перевірок або записів в шляховій документації водія шляхом вирахування підприємством зазначених сум із виручки перевізника.
Відповідач, обґрунтовуючи власну редакцію п.4.4, посилається на те, що штрафні санкції являються грошовим зобов’язанням, а відтак, відповідач, згідно вимог ЦК та ГК України, має право проводити зарахування таких грошових зобов’язань та повертати частину коштів, виручених від продажу квитків на рейси перевізника, за вирахуванням штрафних санкцій за порушення умов договору перевізником.
Редакція позивача:
Штрафні санкції за цим договором сплачуються шляхом виставлення рахунку стороною, стосовно якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом десяти робочих днів.
Свою позицію обґрунтовує тим, що його редакція не передбачає безспірного стягнення (утримання) штрафних санкцій, водночас, не позбавляє відповідача застосовувати передбачені договором штрафні санкції, але не в безспірному порядку, а згідно норм чинного законодавства (ст. 222 ГК України) та відповідно до примірної форми договору.
Колегією суддів не приймається редакція відповідача з наступних підстав:
Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 30.11.2010р. №860 затверджено Примірну форму договору про надання послуг автостанцією перевізникові, п. 4.4 якого передбачено, що штрафні санкції за цим договором сплачуються шляхом виставлення рахунку стороною, стосовно якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом десяти робочих днів.
Відповідач, посилаючись на норми Цивільного кодексу України щодо визначення черговості погашення вимог за грошовими зобов’язаннями (ст. 534 ЦК України), поняття неустойки та підстави виникнення права на неустойку (ст.ст. 549, 550 ЦК України), просить суд затвердити редакцію пункту договору, де передбачено безспірне утримання коштів, водночас доводи відповідача не узгоджуються зі змістом статей, на які він посилається, як на підставу безспірного утримання (списання) коштів.
Щодо вимоги апелянта про постановлення нового рішення про визнання укладеним договору про надання автостанційних послуг №30/05/16.3 від 30.05.2016 із протоколом розбіжностей ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» від 23.06.2016р., колегією суддів встановлено, що дана вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.101 Господарського процесуального кодексу, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що редакція проекту договору (в частині спірних пунктів), надана відповідачем покликана встановлювати норми та правила поведінки, які не відносяться до предмету даної угоди. Намагаючись продублювати відповідальність, визначену Правилами, покладаючи її не лише на перевізника, але й на водія, відповідач ні у суду першої інстанції, ані апеляційному суду, не надав належних та допустимих доказів необхідності або доцільності такої дії.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Зміст викладених господарським судом першої інстанції врегульованих спірних умов договору не містить положень, які суперечать нормам законодавства.
Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,
–
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" від 21.09.16р. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Волинської області від 12 вересня 2016 року у справі №903/489/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу №903/489/16 повернути господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Гулова А.Г.
