печерський районний суд міста києва
Справа № 757/43667/16-ц
Категорія 20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 грудня 2016 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Васильєвої Н.П.
при секретарі Захарчищиній В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,-
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в жовтні 2011 року син позивача -ОСОБА_2, запропонував позивачу угоду, згідно з якою він зобов'язується забезпечувати доглядом, харчуванням, утримувати житловий будинок до смерті позивача, взамін на що позивач передає йому житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1. Мотивом прийняття пропозиції сина стала смерть чоловіка позивача, внаслідок чого вона залишилася проживати одна. Нещодавно позивачу виповнилося 80 років, вона часто хворіє і потребує стороннього догляду. Після смерті чоловіка син позивача часто навідував її та справно допомагав з побутовими проблемами.
В жовтні 2011 року між позивачем та відповідачем у нотаріальній конторі м. Києва був укладений договір дарування, текст якого позивач не читала, вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які сторони домовлялися.
Після укладення договору відповідач виконував свої обов'язки, проте згодом припинив належним чином їх виконувати. Після чого позивач була вимушена звернутися за допомогою до свого родича - ОСОБА_3 який погодився доглядати за позивачем при умові, якщо остання укладе з ним договір довічного утримання.
Позивач вказані умови влаштували, тому вона почала збирати необхідні документи для укладення договору. Під час отримання в бюро технічної інвентаризації документів на квартиру позивач дізналася, що фактично між нею та відповідачем було укладено договір дарування, чого остання не бажала. Так, 14.10.2011 р. позивачем було підписано договір дарування житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Позивач вважає, що оспорюваний договір дарування був укладений внаслідок помилки щодо природи правочину, тому даний договір просить визнати недійсним та скасувати реєстрацію права власності на зазначене майно за відповідачем, проведену на підставі спірного договору дарування житлового будинку.
В судове засідання позивач не з'явився, про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином. Представник позивача через канцелярію суду подав заяву в якій просив провести розгляд справи у відсутність сторони позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав заяву, в якій повідомив, що позивач позовні вимоги визнає та не заперечує щодо їх задоволення.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судовим розглядом встановлено, що 14.10.2011 р. між позивач та відповідачем було підписано договір дарування житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9), разом з тим, як зазначає, позивач воно цього не бажала, та вказує, що даний договір був укладений внаслідок помилки.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ( ч. 1 ст. 179 ЦПК України).
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відповідно до Постанови судової палати у цивільних справах ВСУ від 16 березня 2016 року Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
05.12.2016 через канцелярію суду представником позивача подано заяву, в якій повідомив, що позивач позовні вимоги визнає та не заперечує щодо їх задоволення.
Частиною 3 статті 61 ЦПК України до обставин, що не підлягають доказуванню відносить визнані обставини сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Статтею 174 ч.4 ЦПК України, передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що обставини викладені в позовній заяві про визнання договору дарування недійсним знайшли своє підтвердження, а тому не має необхідності досліджувати докази для встановлення тих же обставин.
За приписами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відтак суд вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності до оспорюваного договору дарування шляхом скасування реєстрацію права власності на зазначене майно за відповідачем, проведену на підставі спірного договору дарування житлового будинку.
Керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215,218,224 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування- задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, зареєстрований в реєстрі за №2655 від 14 жовтня 2011 року, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_2на житловий будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведену на підставі договору дарування житлового будинку, зареєстрований в реєстрі за №2655 від 14 жовтня 2011 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя
