Справа №489/1795/16-ц 04.01.2017 04.01.2017 04.01.2017
Справа №489/4829/15-ц
Провадження № 22ц-784/151/17 Суддя першої інстанції - Губницький Д.Г.
Категорія 20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 січня 2017 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Колосовського С.Ю., Кушнірової Т.Б.,
із секретарем - Лептуга С.С.,
за участю: представника позивачки - ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3 його представника - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про розірвання договору довічного утримання,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2016 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання.
Позивачка зазначала, що 4 липня 2014 року між нею та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір довічного утримання (догляду), оскільки вже на той час була особою похилого віку, хворіла та потребувала стороннього догляду. Відповідно до умов договору вона передала у власність відповідачу належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 а останній зобов'язався надавати довічне матеріальне забезпечення та здійснювати догляд.
З моменту укладення договору довічного утримання відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання у зв'язку з чим її син змушений був надсилати кошти на оплату доглядальниці, а з листопада 2015 року взагалі не надає будь-яку допомогу та не виконує обов'язків по догляду.
Посилаючись на ці обставини та вимоги ст. 755 ЦК України, позивачка просила суд розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 4 липня 2014 року між нею та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Грищенко Л.А., зареєстрований за р.№836.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 жовтня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідачки залучена - ОСОБА_6.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2016 року позов задоволено. Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений 4 липня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Грищенко Л.А., зареєстрований за р.№836. Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно копії тимчасової посвідки на постійне проживання ОСОБА_5, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.50).
4 липня 2014 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_3 договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Грищенко Л.А., зареєстрований за р.№836 (а.с.5-6).
За умовами договору позивачка передала у власність відповідачу належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 а ОСОБА_3 за вказаним договором зобов'язався забезпечити ОСОБА_5 утриманням довічно, а у разі втрати здоров'я, довічно доглядом (п.1.1 договору).
Згідно п.2.1. матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись відчужувачу оцінюється сторонами у сумі 1200 грн. за їх взаємною згодою. Ця сума підлягає індексації відповідно до зміни мінімальної заробітної плати у встановленому законодавством порядку. Утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі; забезпеченням відчужувача продуктами харчування; надання побутових послуг (прання постільної білизни, ремонт побутової техніки, ремонт сантехніки); забезпеченням придатним для носіння одягом та взуттям; здійснення догляду та надання необхідної допомоги; забезпечення необхідними лікувальними засобами; забезпечення, в разі необхідності лікування в медичних закладах.
Набувач зобов'язаний у встановлені строки та в необхідному обсязі здійснювати надання утримання та догляду у разі смерті відчужувача поховати її (п.п.2., 2.3 договору).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_3 4 липня 2014 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі зазначеного договору (а.с. 166-168 ).
Відповідно до змісту ст. 755 ЦК України, договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків за договором незалежно від вини.
Право відчужувача на розірвання договору у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків також передбачено п.п.3.1.1-3.1.2. договору довічного догляду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок по доведенню факту виконання договірних зобов'язань має бути покладено на відповідача у справі з посиланням на ч.2 ст. 614 ЦК України, а не на позивачку.
Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна.
За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України обов'язок по доведенню підстав позову, в даному випадку факту невиконання відповідачем зобов'язання за договором покладено на позивача, а норми ч. 2 ст. 614 ЦК України встановлюють окрему підставу (умову) відповідальності/відсутності відповідальності за порушення зобов'язання, як вина. Отже, обов'язок по доведенню відсутності вини у порушені зобов'язання покладається на особу яка порушила зобов'язання.
В даній справі предметом доказування є не вина тієї чи іншої особи у порушенні зобов'язання, а доведення факту порушення зобов'язання взагалі. Наявність факту порушення зобов'язання є підставою позову, який повинен довести позивачка у справі, а відповідач наділений процесуальним правом на спростування її доводів.
Як на підставу задоволення позову ОСОБА_5 посилалася на неналежне виконання набувачем умов договору, але зі змісту позовної заяви не вбачається, які конкретно умови не виконувалися, або порушувались, а також в чому саме полягало їх невиконання.
Між тим, з особистих пояснень відповідачів, які були допитані в якості свідків вбачається, що обов'язки по догляду та утриманню відчужувача ними виконувалися в об'ємі, який передбачено умовами договору, а також і ті, що виходили за рамки вказаного договору. Тоді як, свідок ОСОБА_8 підтвердила, що відповідачі здійснювали догляд, купували ліки та продукти харчування, навіть під час тимчасового проживання позивачки у будинку АДРЕСА_2, що в свою чергу не було передбачено умовами договору. При цьому ніяких претензій зі сторони ОСОБА_5 щодо неналежного догляду відповідачам не було пред'явлено.
На підтвердження виконання умов щодо забезпечення продуктами харчування та ліками відповідачами надані копії квитанцій та чеків, що не було спростовано позивачкою.
Посилання ОСОБА_5 на те, що утримання здійснювалось за рахунок коштів її сина на увагу не заслуговують, оскільки ці кошти надсилалися, як додаткові витрати на утримання матері.
Зазначення в позові на невиконання набувачем взятих на себе зобов'язань по договору довічного утримання з листопада 2015 року на увагу не заслуговують.
Так, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору.
При цьому, боржник має виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором чи випливає із суті зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525, ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України).
Як встановлено з листопада 2015 року по теперішній час ОСОБА_5 проживає в м. Москва РФ, у зв'язку з чим набувач фізично не має реальної можливості матеріально забезпечувати позивачку утриманням та доглядом.
Отже, встановлене свідчить про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження порушення зобов'язальних відносин між сторонами у справі (недоведеність позивачкою позову), що виключає можливість застосування положень п.1.ч.1 ст. 755 ЦК України до спірних правовідносин, як підстави розірвання договору довічного утримання.
На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов невірного висновку про доведеність позивачкою факту неналежного виконання набувачем умов договору та помилково задовольнив позов.
За таких обставин, рішення суду на підставі п.2 ч.1 ст. 309 ЦК України підлягає скасуванню з ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про розірвання договору довічного утримання відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
