АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа № 638/4452/16-ц Головуючий суддя І інстанції Подус Г. С.
Провадження № 22-ц/790/1896/17 Суддя доповідач Малінська С.М.
Категорія: Спори, що виникають із договорів
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.03.17 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого судді - Малінської С.М.,
суддів: Бровченко І.О., Карімової Л.В.,
за участю секретаря - Кучер Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Скиба Т.В., про визнання правочину недійсним, -
встановила:
У березні 2016 року до Дзержинського районного суду м. Харкова звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Скиба Т.В. про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 11.09.2004 року було укладено шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Харкова видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 та зроблено відповідний запис в книзі реєстрації актів про одруження за НОМЕР_1.
ОСОБА_3 з 12.10.2015 року зареєстрований як фізична особа підприємець, яка здійснює господарську діяльність код КВЕД 45.41.0 штукатурні роботи, код КВЕД 45.45.0 інші роботи з завершення будівництва, код КВЕД 45.44.0 малярні роботи та скління.
Під час шлюбу позивачу стало відомо, що 07.10.2015 року громадянкою ОСОБА_2 з ОСОБА_3 як фізичною особою, без документального підтвердження факту неякісного проведення ремонтних робіт по укладенню плитки підлоги площею 230 кв.м. в нежитлових приміщеннях літ. «А-3» за адресою: АДРЕСА_1 та посилання на ці документи, укладений договір про відшкодування заподіяної шкоди, який посвідчений приватним нотаріусом Скибою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2028.
Вищевказаний правочин, укладений 07.10.2015 року за № 2028 виходить за межі дрібного побутового, передбачає відчуження ОСОБА_3, як фізичною особою, що перебуває у шлюбі грошових коштів або майна у випадку його примусового виконання, що порушує права позивача на спільне сумісне майно подружжя та інтереси сім'ї.
Позивач також посилається на те, що нотаріус не мав права посвідчувати вищевказаний договір без її згоди, а тому укладений одним з подружжя правочин може бути визнано недійсним з мотивів відсутності згоди на це другого з подружжя.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Скиба Т.В. про визнання правочину недійсним - відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, посилаючись на порушення судом норм матеріального, зокрема ст. 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 63, 65 СК України, ст. ст. 203, 215, 216, 369 ЦК України, та процесуального права, просить рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що судом не прийнято до уваги про те, що договір про відшкодування заподіяної шкоди від 07.10.2015 року укладався з метою приховання факту взаємовідносин між двома фізичними особами - підприємцями.
Апелянт вказує на те, що ОСОБА_3 та приватний нотаріус неправомірно, без згоди позивача, в порушення ст.ст. 60, 65 СК України, ст. 369 ЦК України, уклали правочин від 07.10.2015 року, який в порушення ст. ст. 5, 7 Закону України «Про нотаріат», чим порушено її права як власника у спільному сумісному маній подружжя.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Судовим розглядом встановлено, що 07.10.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір про відшкодування заподіяної шкоди, який потім було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області та зареєстровано в реєстрі за № 2028. За вказаним договором ОСОБА_3 зобов'язвується відшкодувати матеріальну шкоду ОСОБА_2, яку спричинив при проведенні ремонтних робіт в нежитлових приміщеннях в літ. «А-3», за адресою: АДРЕСА_1.
З пояснень приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області вбачається, що у відповідності зі ст. 44 ЗУ «Про нотаріат», було визначено обсяг цивільної дієздатності осіб та встановлено дійсні наміри кожної зі сторін до вчинення правочину, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.
Правочин був посвідчений, після з'ясування, що кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін. Зазначене підтверджується п. 4 договору. Тобто, договір був укладений добровільно, та ОСОБА_3, уклавши та підписавши його, тим самим визнав, що спричинив матеріальну шкоду ОСОБА_2 при виконанні певних робіт та договором було врегульовано і порядок відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 Цивільного кодексу України, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, а ч.1 ст. 65 Сімейного кодексу України, конкретизує що у власності подружжя, здійснюється за згодою іншого з подружжя.
Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений Наказом МЮУ 22.02.2012 року №296/5, п.п.4.2, п.4 глави 1 розділу ІІ, передбачено, що при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує права власності, оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном подружжя вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та(або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Також, ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що жодним нормативним актом не передбачена необхідність згоди одного з подружжя на укладення договору про відшкодування матеріальної шкоди. Тому підстав для визнання договору про відшкодування шкоди недійсним немає.
Однак, повністю з таким висновком суду першої інстанції судова колегія погодитися не може, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства можна дійти висновку, що оспорюваний договір не є правочином щодо розпорядження спільним майном подружжя, а тому вимоги ст. ст. 63, 65 СК України, ст. 369 ЦК України на спірні правовідносин не поширюються.
Натомість, з огляду застосування вимог ст. 203, 215, 216 ЦК України, зміст укладеного договору про відшкодування шкоди не суперечить актам цивільного законодавства, при укладанні договору волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочини було вчинено в формі, встановленій законом.
Таким чином, при укладенні оспорюваного договору було дотримано загальних вимог цивільного законодавства, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлених ст. 203 ЦК України, тому законних підстав відповідно вимог ст. 215, ст. 216 ЦК України для визнання договору недійсним немає.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Суд першої інстанції положення закону, зокрема, ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України до уваги не взяв та до спірних правовідносин не застосував, тому, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову з інших підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Скиба Т.В. про визнання правочину недійсним - відмовити з інших підстав.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий -
Судді :
