Справа №469/1393/16-ц 23.03.2017 23.03.2017 23.03.2017
Провадження №22-ц/784/702/17
Головуючий у першій інстанції-Гапоненко Н.О.
Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
Категорія 3
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2017 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Данилової О.О.,
суддів: Шаманської Н.О., Коломієць В.В.,
із секретарем Тищенком Л.С.,
за участю прокурора – Цвікілевич Н.В.,
представника відповідача – ОСОБА_1,
представника третьої особи - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
першого заступника прокурора Миколаївської області
на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 17 січня 2017 року у цивільній справі за позовом
заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1
до Коблівської сільської ради Березанського району
Миколаївської області, ОСОБА_3,
ОСОБА_4
про визнання незаконними та скасування рішень,
визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки
У С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2016 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (далі – прокурор) звернувся з позовом, в якому зазначав, що рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівська сільрада ) № 9 від 14 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 11 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства в с. Коблеве в межах території Коблівської сільради, а рішенням цієї ж сільради № 11 від 26 грудня 2012 року цільове призначення земельної ділянки змінено на комерційне призначення - для будівництва та обслуговування об’єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. У грудні 2012 року ОСОБА_3 отримав державний акт ЯК № 789655 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0496, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів 29 грудня 2012 року. 10 вересня 2014 року ОСОБА_3 уклав договір дарування спірної ділянки на ім’я ОСОБА_4
Посилаючись на те, що земельна ділянка розташована на відстані 25-30 м від урізу води в рекреаційній зоні Чорного моря, відноситься до земель водного фонду й не може передаватися у власність громадянам, а рішення сільради прийняті з порушенням порядку передачі та зміни цільового призначення земельної ділянки, що порушує інтереси територіальної громади та державні інтереси, прокурор просив визнати незаконним та скасувати пункти 1, 2 рішення Коблівської сільради № 9 від 14 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради № 11 від 26 грудня 2012 року в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_4 та повернути її територіальній громаді.
До участі в справі як третіх осіб залучено ПАТ «ПроКредитБанк», як іпотекодержателя земельної ділянки, та ТОВ «Волна-Прім», яке наполягає на порушенні його прав землекористувача.
Відповідач ОСОБА_3, діючи через свого представника, позов не визнав, зазначивши про сплив позовної давності та непідвідомчисть спору загальному суду.
Представник ТОВ «Волна-Прім», діючи на стороні позивача, вважав вимоги прокурора обґрунтованими.
Представник Коблівської сільської ради, ПАТ «ПроКредитБанку» та ОСОБА_4 у судові засідання не з’являлись, своєї думки стосовно позову не висловили.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 17 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі прокурор просив рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на помилковість висновку суду щодо початку перебігу позовної давності.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені рішення Коблівської сільради про передачу землі у власність ОСОБА_3 та зміну цільового призначення землі прийняті у грудні 2012 року з порушення вимог земельного та водного законодавства. Проте, дізнавшись про таке порушення не пізніше серпня 2013 року, прокурор звернувся до суду у жовтні 2016 року, тобто за межами трирічного строку позовної давності.
Але не з усіма висновками суду першої інстанції можна погодитись.
Так, судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,11 га розташована в межах території с.Коблево Березанського району Миколаївської області у прибережній захисній смузі, а саме в межах пляжної зони на відстані від урізу води Чорного моря приблизно до південної межі 25-30 метрів, до північній -50-60 метрів (а.с.30).
Земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади села Коблеве.
Рішенням Коблівської сільради № 9 від 14 грудня 2012 року (пункти 1,2) затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель, не наданих у власність та користування в с. Коблеве в межах території Коблівської сільради, та передано у власність земельну ділянку площею 0,11 га (пасовище) ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства (а.с.15).
Рішенням Коблівської сільської ради № 11 від 26 грудня 2012 року (пункт 1) затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на комерційне призначення - для будівництва об’єктів інфраструктури та закладів громадського харчування (а.с. 20).
На підставі цих рішень ОСОБА_3 отримав державний акт ЯК № 789655 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0496, зареєстрований 29 грудня 2012 року за номером 482090001001794 (а.с. 26).
10 вересня 2014 року ОСОБА_3 уклав договір дарування цієї земельної ділянки за №2024 на ім’я ОСОБА_4, зареєстрований приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с. 28-29).
Звертаючись з вимогами про повернення земель комунальної власності прокурор підкреслював особливий статус прибережних захисних смуг і пляжних зон та їх значення у формуванні водно-екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки населення України. При цьому прокурор посилався на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої свого права власності на землю, так і публічного, суспільного інтересу, як складової державного інтересу. Такий інтерес який полягає у важливості відновлення водоохоронної зони, що створена для можливості охорони водних об’єктів від забруднення, засмічення, збереження їх водності, тобто для забезпечення екологічної безпеки, що є обов’язком держави (стаття 15 Конституції України), а також надає права безперешкодного користування пляжною зоною всьому населенню.
Територіальною громадою, як первинним суб’єктом місцевого самоврядування та суб’єктом комунальної власності, є жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (статті 1,6 Закону №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»). Орган місцевого самоврядування, в тому числі і селищна рада, представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження, визначені Конституцією України та іншими законами.
Підставами цього позову прокурор зазначив порушення прав територіальної громади саме рішеннями її органу - Коблівською сільрадою, яка є відповідачем у справі, а також інтересів держави без визначення органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції, в тому числі і щодо звернення до суду.
У цьому випадку прокурор, залишаючись особою, яка за законом здійснює право на захист прав, свобод та інтересів інших осіб (стаття 45 ЦПК), набуває права позивача.
Така правова позиція ґрунтується на висновках Верховного Суду України, викладених в постанові від 17 лютого 2016 року (справа №6-2407цс15).
Питання щодо цивільної юрисдикції цього спору було предметом дослідження судом першої інстанції, а висновки викладені у мотивувальній частині судового рішення.
Ці висновки відповідають правовим позиціям, які неодноразово висловлював Верховний суд України, зокрема у постанові від 16 грудня 2015 року (справа №6-2510), і з якими колегія суддів повністю погоджується.
Вирішуючи питання про дотримання вимог земельного та водного законодавства при передачі землі комунальної власності у власність ОСОБА_3, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статей 13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державою.
Відповідно до статей 78, 80, 81, 116 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Громадяни є суб’єктами права власності на землі приватної власності та набувають це право лише з підстав, передбачених законом, зокрема у разі безоплатної передачі ділянок із земель державної і комунальної власності. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Обмеженням цьому є пряма заборона законом передачі земель у приватну власність громадян.
Відповідно до статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України (далі –ВК України ) до земель водного фонду належать прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм.
Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони, з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (стаття 60 ЗК України, статті 1, 88 ВК України).
Уздовж морів ширина прибережної захисної смуги становить не менше двох кілометрів від урізу води.
У межах прибережної захисної смуги морів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.
Користування пляжною зоною здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. У межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.
Прибережні захисні смуги уздовж морів є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних (стаття 62 ЗК України, стаття 90 ВК України).
Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній або комунальній власності і можуть надаватись у передбаченому законом порядку лише у користування фізичних та юридичних осіб та лише для цілей, визначених земельним та водним законодавством (статті 59, 84 ЗК України, статті 85, 88 ВК України).
Прибережні захисні смуги (з установленою в них пляжною зоною) встановлюються за окремими проектами землеустрою, які є документами, що містять графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах.
Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого Наказом Мінприроди України 05.11.2004 N 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 N 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.
Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може трактуватись як відсутність самої прибережної захисної смуги, а тому і свідчити про правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
Такий підхід до застосування правил зазначених вище норм відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, які викладеним в постановах від 2 вересня 2014 року (справа №915/1223/13, №905/6025/13) від 9 вересня 2014 року (справа №915/1220/134).
Крім того, до стаття 17 Закону «Про основи містобудування» основою для вирішення питання щодо передачі, надання земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.
Містобудівною документацією, чинною на момент передачі землі у власність ОСОБА_3 та зміни цільового призначення, є Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Держкомітету УРСР у справах будівництва № 112 від 23 жовтня 1985 року. Зазначеним проектом в зонах рекреації планувалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда, пляжів, пам’яток археології тощо.
Спірна земельна ділянка відповідно до проекту планування розташована в зоні рекреації, а визначення її цільового призначення як землі сільськогосподарського призначення, а після зміни – землі громадської забудови не відповідало чинній на той час містобудівній документації.
Проекти землеустрою щодо передачі спірної ділянки у власність та зміни цільового призначення до Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної держадміністрації не надходили (а.с. 33).
Таким чином, рішення Коблівської сільради №9 від 14 грудня 2012 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки комунальної власності, що розташована у межах законодавчо визначеної пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, як пасовища для ведення особистого селянського господарства, а також рішення №11 від 26 грудня 2012 року в частині зміни цільового призначення цієї ділянки на комерційне призначення для будівництва та обслуговування об’єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в с. Коблеве суперечать містобудівній документації та вимогам земельного і водного законодавства.
За правилами статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам.
Визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування відповідає і способам захисту порушених земельних прав, передбачених пунктом «г» частини 3 статті 152 ЗК України.
Таким чином, позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування окремих положень рішення Коблівської сільради №9 від 14 грудня 2012 року та рішення № 11 від 26 грудня 2013 року підлягають задоволенню шляхом визнання їх недійсними.
Державний акт на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
За правилами статті 152 ЗК недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Такий правовий висновок Верховного суду України викладено у постанові від 19 червня 2013 року (справа № 6-57цс13).
Вирішуючи вимоги прокурора про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_4, колегія суддів виходить з наступного.
Правовідносини між дійсним власником та набувачем майна, які не перебували між собою у договірних відносинах, регулюються нормами зобов’язального права.
У цьому випадку захист прав особи, яка вважає себе власником, можуть бути захищені шляхом задоволення віндикаційного позову, тобто з застосуванням правового механізму передбаченого статтею 388 ЦК України (пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
За правилами статей 330, 387 та 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна і набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужено попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України якщо майно набуте безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, тобто незалежно від обставин, зазначених у частині 1 статті 388 ЦК України.
ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку пляжної зони прибережної захисної смуги, яке не могла набути жодна фізична та юридична особа, внаслідок протизаконних рішень Коблівської сільради, тобто у спосіб, який лише за формальними ознаками мав вигляд законного.
ОСОБА_4 набула спірну земельну ділянку безвідплатно (договір дарування від 19 вересня 2014 року) у ОСОБА_3, як особи, яка не мала права її відчужувати.
Отже, спірна земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_4 як незаконного володільця відповідно до статті 388 ЦК.
Право власника на витребування належного йому майна кореспондується з обов’язком незаконного володільця повернути майно власнику.
Такий обов’язок і має бути покладено на відповідачку ОСОБА_4 судовим рішенням.
Колегією суддів обговорено і питання дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Перший протоколу), якою передбачено право кожної фізичної та юридичної особи на мирне володіння своїм майном та зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Практикою Європейського Суду з прав людини напрацьовано три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протокол, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.
Визначення цих критеріїв, їх тлумачення та застосування до аналогічних правовідносин викладено Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року (справа №6-2510).
Враховуючи ці висновки колегія суддів вважає, що витребування спірної ділянки та повернення її у комунальну власність не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Вирішуючи питання про застосування позовної давності колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Оскільки прокурор звернувся до суду на захист порушених інтересів громади і суспільних, публічних (державних) інтересів без визначення іншого органу, який за законом уповноважений на захист цих прав, та набув, як зазначалось вище, процесуальні права позивача, то суд обґрунтовано досліджував питання про те, коли саме прокурор довідався або міг довідатись про порушення прав громади та держави.
Так, з матеріалів справи вбачається, що копії рішень Коблівської сільради з земельних питань за 2012 рік направлялись прокурору у січні та серпні 2013 року (а.с. 92, 93).
Проте, доказів того, що серед них були саме копії рішення №9 від 14 грудня 2012 року та рішення №11 від 26 грудня 2012 року, матеріали справи не містять.
Відсутні докази і отримання прокурором рішень Коблівської сільради (а.с. 126,127).
Крім того, зміст оскаржуваних рішень не містить жодної інформації, яка би свідчила про їх незаконність.
У власність фізичної особи передавалась земельна ділянка – пасовища із земель, не наданих у власність та користування в межах території населеного пункту с.Коблево, для ведення особистого селянського господарства (а.с. 15).
Відомостей про те, що ця земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, текст рішення не містить.
Відсутні такі відомості і в проектах землеустрою (а.с.16-18, 23-24) та у висновках про погодження проекту землевпорядної документації відділу Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області від 13 грудня та 23 грудня 2012 року. Єдиним обмеженням у висновках зазначена необхідність використання земельної ділянки за цільовим призначенням (а.с.19,22).
Ситуаційні схеми розташування земельної ділянки відносно узрізу не складались.
Таким чином, навіть у разі отримання у 2013 році копій рішень № 9 від 14 грудня 2012 року та № 11 від 26 грудня 2012 року, прокурор не міг зі змісту цих рішень довідатись про їх незаконність та порушення суспільних інтересів та інтересів громади.
Дізнатися про незаконність рішень сільради прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельної ділянки на місцевості з залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей тощо.
За правилами статті 19 Закону «Про прокуратуру», в чинній та той час редакції, прокурор проводить перевірку виконання законів лише за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності та за наявності приводів. Втручання у господарську діяльність інших суб’єктів здійснюється лише у разі, якщо така діяльність суперечить чинному законодавству.
Проте у період 2012-2013 років заяв та повідомлень про порушення законності рішеннями сільради до органів прокуратури не надходило.
Будівництво на спірній ділянці не здійснювалось (а.с. 35), що перешкоджало своєчасному виявленню цих фактів як прокурором, так і громадою.
Спірна ділянка була внесена до Державного земельного кадастру (система НКС) 6 березня 2015 року, що надавало можливість встановити її дійсне розташування (а.с.136).
Факт порушення законності при ухваленні рішень Коблівською сільрадою став відомий органам прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015150000000089, зареєстрованому 25 березня 2015 року за фактом незаконного вибуття у приватну власність земель прибережної захисної смуги.
Скарга щодо незаконності передачі у власність ділянок захисної прибережної смуги Чорного моря надійшла до органів прокуратури у травні 2015 року(а.с.128,129-135).
Отже, колегія суддів вважає, що про дійсне порушення інтересів громади та державних інтересів рішеннями Коблівської сільради прокурор дізнався не раніше березня 2015 року.
Звернувшись з позовом у листопаді 2016 року прокурор не пропустив позовну давність, строк якої встановлено статтею 257 ЦК України.
Оскільки суд першої інстанції при застосуванні позовної давності невірно визначив початок перебігу позовної давності та застосував норми цивільного законодавства, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.
Виходячи з вимог статті 88 ЦПК України та враховуючи необхідність захисту порушених прав пов’язаних з протиправною діяльністю Коблівської сільради, колегія суддів вважає справедливим покладенням на неї судових витрат, сплачених прокурором при подачі позову, заяви про його забезпечення та подачі апеляційної скарги, а всього 24 794,17 грн.
Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.
Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 17 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 задовольнити частково.
Визнати недійсними пункти 1,2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 9 від 14 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,11 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства в с.Коблево в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Визнати недійсним пункт 1 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 11 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,11 га, на комерційне призначення для будівництва об’єкта інфраструктури та закладів громадського харчування.
Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК №789655, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,11 з кадастровим номером 4820982200:12:051:0496 та зареєстрований 29 грудня 2012 року за № 482090001001794 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.
Витребувати у ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,11 га з кадастровим номером 4820982200:12:051:0496 в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та зобов’язати її повернути земельну ділянку у комунальну власність Коблівської територіальної громади.
Стягнути з Коблівської сілької ради Березанського району Миколаївської області на користь прокуратури Миколаївської області 24 794,17 грн. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий О.О.Данилова
Судді: В.В.Коломієць
ОСОБА_6
