УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 квітня 2017 року
М. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого
Ткачука О.С.,
суддів:
Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Кагарлицької міської ради Київської області, Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення стану земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 3 червня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 липня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Кагарлицької міської ради від 2 липня 2003 року, в частині передачі у приватну власність ОСОБА_8 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, загальною площею 0,0797 га, визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1.
Позов мотивовано тим, що позивач з сім'єю, проживають у квартирі АДРЕСА_1, яка згідно свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2, виданого 17 квітня 2000 року згідно розпорядження Київської дистанції № 10 від 4 квітня 2000 року, належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_9 та членам його сім'ї - ОСОБА_7 і ОСОБА_10
Будинок, якому знаходиться квартира позивача є одноповерховим багатоквартирним будинком, який складається з трьох квартир, що знаходяться під одним дахом послідовно одна за одною.
Зі сторони квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 у будинку є два входи на горище. По периметру будинку прокладено під'їзні шляхи (заасфальтовані доріжки). Поза будинком знаходиться сад та допоміжні приміщення, до яких можливо дістатися лише зі сторони квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4. Квартира позивача знаходиться посередині будинку між першою та третьою квартирами.
Всі квартири в будинку АДРЕСА_1 приватизовані, та належать на праві приватної власності його мешканцям: квартира АДРЕСА_3 - ОСОБА_8, квартира АДРЕСА_4 - ОСОБА_11
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2003 року, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку загальною площею 0,0797 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1.
Позивач вважає, що Кагарлицька міська рада без виготовлення проекту відведення ділянки прибудинкової території багатоквартирного будинку і проектно-технічної документації, в проекті поділу якої, виходячи з існуючої ситуації, встановлюються території (об'єкти) спільного користування, які знаходяться у спільній частковій власності, а також без врахування будівельних, санітарних та протипожежних норм, незаконно надала у власність ОСОБА_8 частину прибудинкової території багатоквартирного будинку, яка належить на праві спільної сумісної власності мешканцям вказаного будинку. Кагарлицькою міською радою під час передачі у приватну власність частини прибудинкової території багатоквартирного будинку, у складі прибудинкової території не було визначено об'єкти, що використовуються сторонніми користувачами за встановленими правилами експлуатації та користування (спільні проїзди, наскрізні проходи у будовах тощо), їх межі, а також об'єкти загального призначення для групи будинків кварталу, мікрорайону, земельні ділянки, необхідні для здійснення реконструкції, ремонту та експлуатації існуючих магістральних наземних та підземних інженерних мереж. При цьому, межі цих об'єктів та особливості їх використання встановлюються у проекті поділу території (мікрорайону, кварталу) та подаються в складі проекту відведення земельних ділянок прибудинкових територій. Таким чином, за абрисом земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_8 перейшли навіть під'їзні шляхи багатоквартирного будинку.
ОСОБА_8 грубо порушує права позивача, перешкоджає користуватися прибудинковою територією будинку, в якому вона мешкає, в тому числі не дозволяє прохід асфальтовими доріжками, якими весь час діставалися до саду та сараїв, що знаходяться за будинком, перегородила під'їзні шляхи до будинку - посеред однієї з доріжок вбила залізну арматуру та звела огорожу.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 3 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулася із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_7 не надано відповідної містобудівної та землевпорядної документації, яка б свідчила, що земельні ділянки біля будинку АДРЕСА_1 є прибудинковою територією багатоквартирного житлового будинку. Судами не було встановлено порушень норм законодавства Кагарлицькою міською радою при винесенні рішення 2 липня 2003 року, яким затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю та видачі державного акту на право приватної власності ОСОБА_8 на земельну ділянку загальною площею 0,0797 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка знаходиться по АДРЕСА_1. Крім того, суди послалися на пропуск позивачем строку позовної давності та відмовили у задоволенні позову у повному обсязі.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що ОСОБА_7 з сім'єю, проживають у квартирі АДРЕСА_1, яка згідно свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2, виданого 17 квітня 2000 року на підставі розпорядження Київської дистанції № 10 від 4 квітня 2000 року, належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_9 та членам його сім'ї - ОСОБА_7 і ОСОБА_10
Вказаний будинок є одноповерховим багатоквартирним, який складається з трьох квартир, що знаходяться під одним дахом послідовно одна за одною. Квартира позивача знаходиться посередині будинку між першою та третьою квартирами.
Усі квартири в будинку АДРЕСА_1 приватизовані, та належать на праві приватної власності його мешканцям: квартира АДРЕСА_3 - ОСОБА_8, квартира АДРЕСА_4 - ОСОБА_11 Відповідач ОСОБА_8 проживає в квартирі АДРЕСА_3 вказаного будинку.
Рішенням Кагарлицької міської ради від 20 травня 2003 року ОСОБА_8 надано дозвіл на складання технічної документації по відведенню земельної ділянки у приватну власність для обслуговування будинків по АДРЕСА_3.
Відповідно до технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадян, 4 червня 2003 року було встановлено на місцевості та погоджено зовнішні межі земельної ділянки ОСОБА_8 суміжним землевласником ОСОБА_9, представником Кагарлицької міської ради та представником ЗКБ «Земпроект», а також складено абрис та кадастровий план земельної ділянки.
Рішенням Кагарлицької міської ради від 2 липня 2003 року затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю та видано державний акт на право приватної власності ОСОБА_8 на земельну ділянку загальною площею 0,0797 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка знаходиться по АДРЕСА_1.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2003 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №148, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку загальною площею 0,0797 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1.
Рішенням Кагарлицької міської ради від 17 жовтня 2008 року ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою по складанню державного акту на земельну ділянку по АДРЕСА_1, для обслуговування квартири. Станом на день розгляду справи технічна документація не виготовлена, державний акт не видано.
Згідно копії свідоцтва про право власності від 11 липня 2014 року ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_11 належить на праві спільної сумісної власності земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0881 га, з цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилалася на порушення її прав, як власника квартири у багатоквартирному будинку, зокрема щодо права користуватися прибудинковою територією. Вказувала на те, що на спірний будинок, співвласником квартири у якому вона є, поширюються норми законодавства, якими врегульовано особливості здійснення права власності у багатоквартирному житловому будинку.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити чи дійсно порушуються права особи, яка звертається до суду.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції в супереч принципу повноти, всебічності та об'єктивності перевірки усіх фактичних обставин не дав належної правової оцінки підставам позову та не перевірив усіх обставин, на які посилалися сторони, з урахуванням зібраних у справі доказів, не з`ясував чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси позивача, чи підлягають вони судовому захисту, обраним нею способом, та яка норма матеріального права підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Судами допущено однобічність у дослідженні доказів та неповноту встановлення фактичних обставин, не перевірено та не встановлено статус спірного будинку, до якої власності він відноситься, яким чином здійснюється його обслуговування, якщо він вважається багатоквартирним, не перевірено статус земельної ділянки, зокрема ділянки, яка призначена для обслуговування вказаного будинку або його частини.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, та апеляційний суд, залишаючи ухвалене ним рішення без змін, не мотивували своїх висновків щодо підстав, за яких відмовлено у позові, не визначились з нормою закону, яка ними застосована при відмові у задоволенні вимог.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, не встановив і не зазначив за яких саме підстав відмовлено у позові: за безпідставністю, необґрунтованістю, або за умов обґрунтованості позову - у зв'язку з пропуском строку позовної давності за наявності відповідної заяви сторони у справі. Вказуючи на недоведеність позовних вимог, місцевий суд відмовив у задоволенні позову одночасно з причин пропуску позивачем строку позовної давності та з підстав недоведеності позову.
Апеляційний суд вказаних порушень норм процесуального права не виправив.
Суди попередніх інстанцій доводів позивача не перевірили, не виконали вимог ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надали мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначене вище свідчить про порушення судом як першої, так і апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, ухвалені судом першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до місцевого суду на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 3 червня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 липня 2016 року скасувати.
Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
О.С. Ткачук
Судді:
В.С. Висоцька
О.В. Кафідова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська
