ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2017р. Справа № 914/2554/16
Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів: Фартушок Т.Б. – суддя-головуючий, судді Горецька З.В., Іванчук С.В.
при секретарі Сало О.А.
за позовом: Приватного підприємства «ОККО – НАФТОПРОДУКТ», м.Львів
до відповідача: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Львів
про визнання частково недійсним рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 року №30р/к у справі 2-01-35/2015
Представники :
Позивача: ОСОБА_1 – представник (довіреність від 03.10.2016 року №2016/3);
Відповідача: ОСОБА_2 – представник (довіреність від 30.12.2016 року №08-2057)
Суть спору:
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 року №30р/к у справі 2-01-35/2015.
Ухвалою судді Господарського суду Львівської області Блавацької-Калінської О.М. від 06.10.2016р. позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачу без розгляду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2016р. апеляційну скаргу Приватного підприємства «ОККО – НАФТОПРОДУКТ» задоволено, ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.10.2016р. у даній справі скасовано, а справу №914/2554/16 передано на розгляд господарського суду Львівської області.
17.11.2016р. матеріали справи №914/2554/16 надійшли до Господарського суду Львівської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2016р. справу №914/2554/16 передано для розгляду по суті судді Фартушку Т.Б.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 24.11.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 06.12.2016 року. В судовому засіданні 06.12.2016р. оголошувалась перерва, про що представники Сторін належним чином повідомлялись в судовому засіданні під розписку. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах від 27.12.2016 року у справі, якою також продовжено строк розгляду спору на 15 днів, та від 25.01.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 06.02.2017р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 10.02.2017р. визначено наступний склад суду: ОСОБА_3 – головуючий суддя, судді Горецька З.В. та Іванчук С.В. Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 13.02.2017р. колегією суддів прийнято справу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 01.03.2017р. В судових засіданнях 01.03.2017р. та 05.04.2017р. оголошувались перерви.
Представникам Сторін по явці оголошено права та обов’язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, а також повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов’язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представник Відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив, надав усні пояснення, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює Сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, на обов’язковість виконання якої вказувалось в ухвалах про відкладення розгляду справи, окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобов’язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 22.07.2016 року прийнято Рішення № 30-р/к у справі № 2-01-35/2015 (надалі – Рішення АМК).
Пунктом 1 Рішення АМК визнано дії Приватного підприємства "ОККО- НАФТОПРОДУКТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" щодо узгодження своєї поведінки під час встановлення протягом січня-лютого 2015 року однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною 3 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій щляхом встановлення протягом січня-лютого 2015 року однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне.
Пунктом 2 згаданого Рішення АМК на ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" накладено штраф в розмірі 68000грн.
Пунктом 3 Рішення АМК на ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» накладено штраф в розмірі 8000грн.
Позивач просить у позовній заяві визнати недійсним (скасувати) пункт 1 Рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2016 р. №30р/к у справі №2-01-35/2015 в частині визнання вчинення Приватним підприємством "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною 3 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом встановлення протягом січня-лютого 2015 р. однакових або близьких за розміром цін на дизельне пальне із ТОВ "ВОГ Рітейл", а також пункт 2 оскаржуваного Рішення АМК.
Згідно доводів Позивача, Відповідачем у оскаржуваному Рішенні АМК не доведено та не встановлено факту узгодження поведінки ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" з ТзОВ "ВОГ РІТЕЙЛ", Позивач встановлював роздрібні ціни виключно під впливом об’єктивних економічних факторів, відтак, Позивач робить висновки, що Рішенням АМК не встановлено та не доведено факту узгодженості (погодженості) дій (поведінки) ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" з ТзОВ "ВОГ РІТЕЙЛ" щодо встановлення роздрібних цін на дизельне пальне в досліджуваний період, що, на думку Позивача, свідчить про порушення та неправильне застосування ст.ст. 5, 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та про неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи, а отже - про наявність підстав для скасування Рішення.
Позивач також зазначає, що Відповідач неповно з’ясував обставини справи, висновки Відповідача не відповідають та суперечать фактичним обставинам справи, що згідно ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для визнання недійсним оскаржуваного Рішення адмінколегії.
Крім того Позивач зазначає, що Рішення АМК прийнято з неповним з’ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи і які Відповідачем визнано встановленими, а також внаслідок неправильного застосування Відповідачем ч. 1 та ч. 3 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
Також, Позивач зазначає, що Відповідач, приймаючи Рішення АМК, окрім норм Закону України "Про захист економічної конкуренції", неправильно застосував та порушив також і Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затверджену Розпорядженням АМК України від 5 березня 2002 р. N 49-р, а також неповністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, що, згідно ст. 59 згаданого Закону є підставою для скасування Рішення АМК.
Позивач також зазначає, що Відповідачем не враховано, що у досліджуваний період між Позивачем та ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» існувала як пряма цінова конкуренція, так і конкуренція програм лояльності та систем знижок.
Проте, наведені доводи Позивача спростовуються оскаржуваним Рішенням АКМ та представленими Відповідачем доказами і наданими поясненнями.
Так, у Рішенні АМК зазначено, що в результаті збирання та аналізу доказів, з’ясування дійсних обставин справи встановлено наступне.
Згідно з інформацією ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» (лист від 14.05.2015 № 8-926), постачальником світлих нафтопродуктів є ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТ» (комітент). Відповідно до умов договору комісії ОБК/1-3-15/16 від 01.02.2015 право власності на світлі нафтопродукти, що передаються комітентом Підприємству на реалізацію, до Підприємства не переходить, як і право власності на грошові кошти (виручку) від реалізації Підприємством нафтопродуктів третім особам. Підприємство, згідно з інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою Наказом Мінфіну України № 291 від 30.11.1999, не зобов’язане обліковувати вартість переданих Підприємству та реалізованих Підприємством світлих нафтопродуктів за договором комісії. Згідно з умовами договору комісії, світлі нафтопродукти передаються Підприємству комітентом без зазначення вартості. Також, Підприємство повідомило Відділення про те, що не здійснює калькуляцію на зміну кожної ціни по кожній марці пального. При визначенні ринкової ціни реалізації пального третім особам, Підприємство враховує такі фактори, як наявність залишків та перспектив з постачання пального комітентом, конкурентне середовище на ринку, витрати Підприємства, пов’язані з реалізацією пального третім особам, коливання попиту на товари в Україні та світовому ринку, тенденції, припущення та прогнози ситуації на ринку нафтопродуктів.
Отже, згідно з умовами договору комісії ПП «ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТ» є власником високооктанового бензину та дизельного пального до моменту його реалізації третім особам. При цьому ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» самостійно визначає роздрібну ціну реалізації нафтопродуктів та зобов’язаний діяти в інтересах ПП «ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТУ». Крім цього, розмір комісійної винагороди ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» напряму залежить від встановленої ним роздрібної ціни реалізації нафтопродуктів. Таким чином, як ПП «ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТ», так і ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» заінтересовані в отриманні вигоди від реалізації нафтопродуктів та можуть отримувати такі вигоди в разі вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції на відповідних ринках. ПП «ОККО - БІЗНЕС КОНТРАКТ» та ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» входять до складу єдиного суб’єкта господарювання, який діє на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області. У розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» є суб’єктом господарювання та діє на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області.
ТОВ «ВОТ РІТЕЙЛ» на АЗС використовує знак для товарів та послуг «WOG». Згідно з інформацією ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» (лист від 15.05.2015 № 8-945), постачальником світлих нафтопродуктів є: ТОВ «ВОГ ТРЕЙДІНГ», та ТОВ «БНК УКРАЇНА». ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» придбаває нафтопродукти централізовано. В областях здійснюють свою діяльність регіональні та обласні дирекції товариства, які не мають статусу юридичної особи. Підприємство придбаває нафтопродукти та передає їх на реалізацію в області через АЗС та нафтобази внаслідок внутрішнього переміщення по мірі виникнення потреб. Через мережу АЗС WOG здійснюється реалізація моторних бензинів та імпортного дизельного пального виключно виробництва стандартів Євро 5. У розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ПП «ОККО- НАФТОПРОДУКТ» є суб’єктом господарювання та діє на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області.
ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» є конкурентами на одному товарному ринку у Львівській області, та не пов’язані відносинами контролю.
У Рішенні АМК також зазначено, що дослідження ринків, визначення територіальних (географічних), товарних меж ринків та визначення часток суб’єктів господарювання на них проводилося згідно з Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605 (далі - Методика). Товарним ринком є роздрібна реалізація дизельного пального (або їхніх аналогів). Територіальними межами ринку роздрібної реалізації дизельного пального є Львівська область. На ринку роздрібної реалізації дизельного пального за результатами дослідження здійснює діяльність 46 суб’єктів господарювання, які реалізують пальне через 363 АЗС. Ринки роздрібної реалізації дизельного пального в межах Львівської області є висококонцентрованими, зі сталою структурою. Протягом останніх років два найбільших учасники ринку займали близько його 50 відсотків, при цьому склад цих учасників залишався незмінним (компанії, які працюють під брендами ОККО, WOG). ПП «ОККО НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» торгують імпортованими нафтопродуктами та встановлюють роздрібні ціни на найвищому рівні.
При цьому суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.8.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (зі змінами та доповненнями), що відсутність у певного суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища не виключає можливості негативного впливу суб'єкта господарювання на товарний ринок внаслідок антиконкурентних узгоджених дій з іншими суб'єктами господарювання. Наявність або відсутність складу порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій не пов'язується виключно з тим, чи займає певний суб'єкт господарювання монопольне (домінуюче) становище на ринку. Відтак вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій утворює самостійний склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції і не залежить від того, чи займають відповідні суб'єкти господарювання чи один з них монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Додатково щодо доводів Позивача про те, що ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» не є єдиним постачальником дизельного пального у Львівській області, отже, споживач має можливість здійснювати придбання дизельного пального як на АЗС ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» так і на інших АЗС, де ціни можливо були дешевші суд зазначає, і наведене підтверджується оскаржуваним Рішенням АМК, що ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» здійснюють діяльність з реалізації дизельного пального через 120 АЗС, що складає 56 % від загальної кількості АЗС у Львівській області, що надає можливість ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» спільно відчутно впливати на ринок, в тому числі шляхом обмеження конкуренції.
З приводу доводів Позивача про те, що Відповідачем не вірно застосовано Методику визначення монопольного (домінуючого) становища під час визначення територіальних меж ринку роздрібної реалізації дизельного пального, що призвело до невірного встановлення територіальних (географічних) меж ринку суд зазначає, що Відповідачем визначено територіальні межі, як регіональний ринок Львівську область в цілому, оскільки відповідно до диференціації ринку в усіх межах Львівської області роздрібні ціни на дизельне пальне в ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» встановлювались на однаковому рівні.
Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.8.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (зі змінами та доповненнями), що з урахуванням приписів частини третьої статті 6 названого Закону для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій. Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.
Згідно Рішення АМК, під час дослідження ринку роздрібної реалізації дизельного пального встановлено, що починаючи з 14 січня 2015 до 25 лютого 2015 роздрібні ціни на дизельне пальне на АЗС у Львівській області почали стрімко зростати і з 26.02.2015 триматись на рівні 27,99 грн., а починаючи з 05 березня 2015 року ціна на дизельне пальне у ПП «ОККО - НАФТОРОДУКТ» та у ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» одночасно почала знижуватись. Так, згідно з моніторингом Відділення за період з 14 січня 2015 до 25 лютого 2015 у ПП «ОККО - НАФТОРОДУКТ» та у ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» роздрібні ціни на дизельне пальне у Львівській області зросли на 0,50 - 12,60 грн. за літр. Динаміка змін роздрібних цін наведена на рисунку.
З наведеного на рисунку випливає, що вищевказані Оператори піднімали та знижували роздрібні ціни на дизельне паливо до однакового рівня практично одночасно (в один день, або з різницею в 1-2 дні). При цьому ціни на нафтопродукти встановлювалися на абсолютно однаковому рівні, або ж досягали цього рівня протягом невеликого проміжку часу. Наслідком таких дій суб’єктів господарювання є встановлення практично однакових роздрібних цін на дизельне паливо. Дані моніторингів доводять прогнозованість поведінки вищевказаних операторів протягом досліджуваного періоду.
З метою визначення схожості в діях Відповідачів щодо ціноутворення проаналізовано наявність взаємозв’язку між даними щодо цін Відповідачів шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції між рядами їх цін роздрібної реалізації дизельного пального, що встановлені у період, який досліджується. Коефіцієнт кореляції, розрахований для рядів даних цін роздрібної реалізації на дизельне пальне ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» з 14 січня 2015 до 26 лютого 2015 у Львівській області. Коефіцієнт кореляції 0,99, що наближено до одиниці для дизельного пального свідчить про тісну взаємозалежність цінових траєкторій зазначених суб’єктів господарювання та підтверджує схожість їх поведінки та пряму залежність між динамікою цін вищенаведених Операторів ринку.
Таким чином Відповідач в оскаржуваному Рішенні АМК робить висновок, що можна стверджувати про схожість дій ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «BOT РІТЕЙЛ» на ринках роздрібної реалізації дизельного пального.
В оскаржуваному Рішенні АМК Відповідачем також встановлено, що Відповідачі при роздрібній реалізації дизельного пального застосовують різні методики оцінки вибуття запасів: ТОВ «ВОТ РІТЕЙЛ» - за методом ФІФО (собівартості перших за часом надходження запасів); ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» - за методом середньозваженої собівартості. Структура інших витрат також відрізняється в учасників ринку в залежності від наявності АЗС, нафтосховищ та транспорту.
Серед об’єктивних причин зростання роздрібних цін на дизельне пальне учасниками ринків зазначаються зростання світових цін на нафту, що, в свою чергу, призводить до зростання оптових цін на світові нафтопродукти, які в період з 14 січня 2015 до 25 лютого 2015 становили близько 80 - 90% від роздрібної ціни реалізації.
В ході проведення дослідження механізму встановлення Операторами роздрібних цін на дизельне пальне встановлено, що ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» враховують при встановленні роздрібних цін ринковий фактор - співвідношення попиту та пропозиції на товар, а ТОВ «ВОТ РІТЕЙЛ» зазначило, що через мережу АЗС WOG здійснюється реалізація моторних бензинів та імпортного дизельного пального виключно виробництва стандартів Свро 5. При цьому жоден з Операторів не проводив протягом досліджуваного періоду досліджень на предмет вивчення співвідношення попиту/пропозиції на ринку світлих нафтопродуктів, зокрема дизельного пального. Таким чином, відсутність інформації у Операторів про зміни попиту/пропозиції та еластичності попиту на товар виключає можливість коректного врахування цих величин при визначенні розміру роздрібних цін на дизельне пальне. Ціна на імпортні моторні бензини та дизельне пальне залежить від щоденних змін світових значень вартості бензинів та дизельного пального відповідно до щоденних публікацій агентства PLATTS та курсу долара США, який в січні - лютому 2015 стрімко зростав.
Протягом досліджуваного періоду Оператори здійснювали діяльність на ринку роздрібної реалізації дизельного пального на різних умовах: одні реалізували власне пальне, закуплене у постачальників, інші - не закуповували пальне, а працювали відповідно до договору комісії. Таким чином, одні Оператори в процесі ціноутворення могли враховувати фактичні ціни купівлі нафтопродуктів, тоді як інші, не здійснюючи закупівлі нафтопродуктів, могли враховувати лише тенденції, припущення та прогнози ситуації на ринку нафти та нафтопродуктів України та світу, щоденні публікації агентства PLATTS тощо. Варто зазначити, що Оператори, які здійснювали фактичну закупівлю дизельного пального, купляли пальне за різними гуртовими цінами. Таким чином, Оператори здійснюють діяльність з реалізації пального на різних умовах. Крім того, підприємства несуть різні затрати на реалізацію пального. Також, на моменти підняття роздрібних цін у них були різні залишки дизельного пального.
Попри це, незважаючи на те, що закупівельні ціни на пальне є різними, умови здійснення діяльності з роздрібної реалізації пального також різні, відрізняються витрати підприємств на реалізацію пального та обсяги залишків - зростання роздрібних цін реалізації дизельного пального відбувалося на однаковому рівні та практично одночасно. ПП «ОККО - НАФТОПРДУКТ» в період з 14.01.2015 до 25.02.2015 підвищило вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 11,00 грн./літр або 64,7% (з 16,99 грн./літр до 27,99 грн./літр). TOB «ВОГ РІТЕЙЛ» в період з 14.01.2015 до 25.02.2015 підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 12,60 грн./літр або 74,1% (з 16,99 грн./літр до 29,59 грн./літр).
В оскаржуваному Рішенні АМК також робить висновок, що аналіз економічної ситуації на ринку роздрібної реалізації дизельного пального свідчить про відсутність об’єктивних економічних причин, які могли б обумовити одночасне підвищення роздрібних цін Відповідачами на дизельне пальне в визначений період. Таке підвищення відбулося за рахунок збільшення торговельних надбавок. Схоже підвищення цін на роздрібну реалізацію дизельного пального, що випереджає динаміку зростання оптових цін з урахуванням залишків без наявності об’єктивних причин, дає змогу Відповідачам збільшити доходи від реалізації нафтопродуктів. Досягнення такого результату відповідає економічним інтересам кожного із вищезазначених суб’єктів господарювання, будучи для них фактором збільшення контролю на ринку, а саме над однією із його умов - рівнем ціни товару, з метою отримання додаткової виручки, що склалась, шляхом ведення самостійної цінової політики.
З приводу доводів позовної заяви про те, що Позивач не отримав жодної додаткової економічної вигоди від зростання роздрібних цін на дизельне пальне у цей період суд зазначає, що оскаржуваним Рішенням АМК встановлено наявність змоги отримати Позивачу економічну вигоду; факт ж отримання чи неотримання такої не є кваліфікуючою ознакою правопорушення.
В оскаржуваному Рішенні АМК зазначено, що в даному випадку Відповідачі своїми діями спотворили цінове змагання один з одним, що призвело до обмеження можливості кожного із них встановити ціну нижче, ніж у конкурента.
Відповідачі в період порушення не здійснювали будь-яких конкурентних дій, направлених на зміну ситуації, що склалась, шляхом ведення самостійної цінової політики.
Підвищення цін Відповідачами на дизельне паливо відбулося за відсутністю на момент підвищення цін об’єктивних на те причин, оскільки Відповідачі, зокрема, застосовують різні методики оцінки вибуття запасів та мають різну кількість залишків палива при підвищенні оптових цін.
Відповідно до Рішення АМК, Відповідачі вчиняючи такі дії, не несуть витрати, пов’язані з ціновою змагальністю та можливими змінами обсягів попиту, та, як результат таких дій, нівелюють ризик втрат, пов’язаних з конкурентною боротьбою з іншими учасниками ринку. Для досягнення даного результату дії Відповідачів взаємно доповнюють один одного, оскільки ведення одноманітної цінової політики при різних внутрішніх умовах господарювання неможливо без дотримання єдиної узгодженої поведінки на ринку роздрібної реалізації зазначених нафтопродуктів. В період вчинення антиконкурентних узгоджених дій певний рівень конкуренції на ринку залишився, але Відповідачі свідомо не змагались в частині встановлення роздрібних цін реалізації дизельного пального, що в свою чергу, у зв’язку з суттєвим впливом Відповідачів на ринок в цілому, призвело до обмеження конкуренції.
В результаті схожих дій Відповідачів відбулося обмеження конкуренції між ними, що дозволило їм за рахунок досягнення ринкової влади в період вчинення порушення підвищувати ціни понад рівень, що існував би за умови значної конкуренції на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області.
З врахуванням вищенаведеного в оскаржуваному Рішенні АМК зроблено висновки, що зазначені обставини вказують на те, що зазначене стрімке і значне зростання роздрібних цін на дизельне пальне за відсутності об’єктивних підстав є наслідком антиконкурентних узгоджених дій Відповідачів. Такі схожі дії є горизонтальними антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до обмеження конкуренції на ринку роздрібної реалізації дизельного пального у Львівській області. В результаті таких дій споживачі придбавали зазначені нафтопродукти за завищеними цінами.
Відтак, дії ПП «ОККО - Нафтопродукт» та ТОВ «ВОТ РІТЕЙЛ», які полягають у схожому підвищенні роздрібних цін на дизельне пальне, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною третьою статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме схожих дій на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в межах Львівської області, які призвели до обмеження конкуренції, в той час коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій.
Щодо доводів Позивача про те, що ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» мали об’єктивні причини для підвищення вартості роздрібної реалізації дизельного пального з 14 січня 2015, які полягали у збільшенні курсу долара до гривні суд зазначає, що облікова ціна палива, який реалізувався в період порушення суб’єктами господарювання залишалась на одному рівні, а саме в ПП «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» в середньому 17,12 грн./літр та в ТОВ «ВОТ РІТЕЙЛ» в середньому 16,73 грн./літр. Ресурсу ж дизпалива, з врахуванням середніх обсягів реалізації дизельного пального, в січні - лютому 2015, вистачило б суб’єктам господарювання на 14 днів. Також, порушення законодавства про захист економічної конкуренції вбачається у вчиненні Відповідачами схожих дій на ринку за відсутності об’єктивних причин для таких дій, а не у встановленні конкретним суб’єктом господарювання економічно необгрунтованих цін. Позивачем не обгрунтовано, чому за наявності різних постачальників та цін придбання товару, певної кількості залишків дизельного пального, різних витрат на заробітну плату, оренду АЗС, підвищення цін на дизельне пальне відбулося схоже і одночасно.
Схожість дій даних Відповідачів полягала у тому, що ПГІ «ОККО - НАФТОПРОДУКТ» та ТОВ «ВОТ РІТЕЙЛ» у відповідний період з 14 січня 2015 до 25 лютого 2015 вчиняли однакові дії, по підвищенню роздрібних цін на дизельне пальне та синхронними змінами та підтримання їх на однаковому рівні, в той час коли придбання дизельного пального відбулось у різних постачальників та за різною ціною, відтак, Позивач та ТзОВ «ВОТ РІТЕЙЛ» не змагались в частині встановлення роздрібних цін на реалізацію дизельного пального, що призвело до обмеження конкуренції.
З приводу доводів Позивача про економічне обґрунтування ціни та наявність програм лояльності та систем знижок суд додатково зазначає, що Рішенням АМК доведено узгоджену поведінку Позивача та ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ», яка, в тому числі, полягала в піднятті роздрібних цін на дизельне пальне до однакового рівня практично одночасно (в 1 день, або з різницею 1-2 дні).
Суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази оскарження Рішення АМК Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОГ РІТЕЙЛ»; представник Відповідача зазначив, що ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» з Рішенням погодилось та не оскаржувало таке. Відповідно до листа ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» від 23.08.2016р. №1231, адресованого Відповідачу (вх.№8-1409 від 29.08.2016р.), накладений Рішенням АМК штраф в розмірі 8000грн. ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» сплачено, що підтверджується також платіжним дорученням від 22.08.2016р. №49928.
При цьому суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (зі змінами та доповненнями), що у розгляді справ зі спорів про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України про застосування заходів відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції господарським судам необхідно перевіряти додержання строків давності, передбачених статтею 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і статтею 28-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", з урахуванням того, що суб'єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності за відповідне порушення, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення – з дня закінчення вчинення порушення; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Згідно ч.2 ст.28-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
З врахуванням дати Рішення АМК (22.07.2016р.) та періоду, у який вчинено порушення (січень-лютий 2015р.) суд зазначає, що строки давності, визначені статтею 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і статтею 28-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", не порушені.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Законом України «Про здійснення державних закупівель».
Приписами ст.1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Згідно з ч.1 та ч.6 ст.40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.
Згідно із ст.5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції тощо.
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (згідно з положеннями статей 1, 6, 12-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
У відповідності з пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23.02.2001р. № 32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001р. за №129/5482 передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.
Згідно статті 27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 30 вищевказаного Закону визначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення, зокрема, про визнання факту недобросовісної конкуренції; накладання штрафів, тощо.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1ст.48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.
Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.
Згідно приписів ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Приписами частини другої вказаної статті визначено, що рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Пунктом 1 cт.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Згідно статті 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
З врахуванням вищенаведеного, в тому числі того, що в оскаржуваному Рішенні АМК зазначено докази обмеження конкуренції внаслідок дій Позивача та іншого негативного впливу таких дій на стан конкуренції на визначеному в Рішенні АМК ринку в період з 14.01.2015 до 25.02.2015, в Рішенні АМК досліджено динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій та поведінки Позивача та ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ»; беручи до уваги те, що Відповідачем доведено безпідставність посилання Позивача на інші, крім антиконкурентних узгоджених дій, чинники, що паралельної узгодженої поведінки Позивача та ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ»; враховуючи також встановлення Рішенням АМК, що підвищення цін Відповідачами на дизельне паливо відбулося за відсутністю на момент підвищення цін об’єктивних на те причин, оскільки Відповідачі, зокрема, застосовують різні методики оцінки вибуття запасів та мають різну кількість залишків палива при підвищенні оптових цін; беручи до уваги інші вищеописані встановлені Рішенням АМК та доведені Відповідачем обставини, в тому числі те, що проведений Відповідачем аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності), суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позову та в позові слід відмовити за безпідставністю.
Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
05.04.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 10.04.2017р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-7, 33, 34, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 48, 50, 52, 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суд -
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя -головуючий ОСОБА_3
Суддя Горецька З.В.
Суддя Іванчук С.В.
