Справа № 727/5911/16-ц
Провадження № 2/727/283/17
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2017 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
Головуючого судді Слободян Г.М.
при секретарі судових засідань Ільчук М.В.
за участю сторін:
- представника позивача ОСОБА_2
- представника третьої особи на стороні позивача ОСОБА_3
- представника відповідача - ОСОБА_4
- відповідача ОСОБА_5 і в її інтересах представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, - ВСТАНОВИВ:
В суд з позовною заявою про визнання недійсним договору дарування від 11.11.2011 року 11/100 частин квартири АДРЕСА_1, укладеного між його матір'ю ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посвідченого 12 листопада 2011 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О., реєстраційний № 11168. Вважає, що вказаним договором було порушено його права на користування спірним житлом Вказує, що йому на початку 2016 року стало відомо від працівників виконавчої служби по виконанню рішення Апеляційного суду Чернівецької області у справі №727/11132/14-ц про його виселення, а також виселення і інших членів його сім'ї.
Мотивує заявлені вимоги тим, що спірний наведений вище договір дарування було укладено із грубим порушенням вимог ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних та безпритульних осіб» та ст.177 СК України за відсутності дозволу органу опіки та піклування, з порушенням його прав та законних інтересів на вказане спірне житло, як малолітньої дитини на момент укладення договору дарування від 11.11.2011 року 11/100 частин квартири АДРЕСА_1, зважаючи на те, що означене житлове приміщення було і є його єдиним з 2008 року місцем проживання і по день пред'явлення позову та він має рідних брата - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, сестру - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, права яких також порушено. Зазначає, що на момент укладення спірного договору його мати ОСОБА_5 зняла дітей з реєстрації квартири АДРЕСА_1, однак фактичним місцем проживання як його, так і інших дітей і батьків є саме вказана квартира, незважаючи на те, що діти були перереєстровані до житлового будинку АДРЕСА_2, який на період реєстрації вже перебував в іпотеці ПАТ «Полтавакондитер», яка фактично є чинною. Обгрунтовує доводи і тим, що у 2014 році його мати ОСОБА_5 повторно зареєструвала дітей в спірну квартиру по АДРЕСА_1, яка є єдиним їх житлом. На його думку, його мати ОСОБА_5 недобросовісно приховала від нотаріуса факт наявності майнових прав дітей на спірну квартиру, оскільки його мати не мала справжніх намірів на її відчуження, так як фактично існували станом на 12.11. 2011 року боргової зобов»язання його матері перед відповідачем ОСОБА_8 Вважає, що його доводи про визнання спірного договору дарування недійсним ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і обставинах, які мали місце, а саме те, що юридичний факт наявності права користування неповнолітніх дітей квартирою АДРЕСА_1 в силу належності цієї квартири їх матері ОСОБА_5 та встановивши відсутність дозволу органу опіки і піклування на укладення договору дарування від 11.11. 2011 року тягне за собою наслідки визнання цього договору недійсним. Просить, визнати недійсним договір дарування 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посвідченого 12 листопада 2011 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О. реєстраційний № 11168 та стягнути судові витрати.
В судовому засідання представник позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги; в наданих суду поясненнях посилалася на обставини аналогічно викладеним в позовній заяві, які просила задовольнити.
Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - відділу з питань опіки і піклування проти позову не заперечував, вважав, що позовні вимоги в інтересах дитини підлягають задоволенню.
Відповідач ОСОБА_5 і в її інтересах представник ОСОБА_6 проти заявлених позовних вимог не заперечували визнали їх і просили задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_4 позовні вимоги заперечувала, просила в їх задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові документі і докази по справі заслухавши в порядку вимог ст.. 184 ЦПК України ОСОБА_7, ОСОБА_5 в якості свідків,, суд приходить до наступного.
Судом допустимими доказами встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини, зокрема, те, що позивач ОСОБА_7, народився ІНФОРМАЦІЯ_13, згідно свідоцтва про народження його батьками зазначено: ОСОБА_12 та ОСОБА_5 (а.с.8), у відповідності до паспорта громадянина України НОМЕР_1 зареєстрований за місцем проживання: АДРЕСА_3 (а.с.6-7). Позивач має рідних брата - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9) та сестру - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).
У відповідності до паспортів громадянина України ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_2 зареєстрований АДРЕСА_4 (а.с.13), ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-12), ОСОБА_8 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).
Відповідно Договору дарування від 03.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В., ОСОБА_5 - мати позивача набула 12/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у власність (а.с.15).
У зв'язку із переплануванням ОСОБА_5 12/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, 24.05.2011 року було прийняте рішення №319/8 Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради про заміну правовстановлюючих документів на квартиру (а.с.108-109), на підставі якого ОСОБА_5 01.06.2011 року було видано Свідоцтво про право власності на 12/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.93).
Позивач ОСОБА_7, його брат, ОСОБА_10, та мати ОСОБА_5 з 2008 року були зареєстровані та проживали і на даний час фактично проживають вже більше ніж 5 років у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою КЖРЕП -6 від 17.11.2014 року (а.с.19), довідкою КЖРЕП -6 від 28.10.2014 року (а.с.64).
12.11.2011 року між матір'ю позивача, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було укладено Договір дарування 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що був посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О.
Відповідно до іпотечного договору №177/07-11, іпотекодержателем є Публічне акціонерне товариство «Полтавакондитер», іпотекодавцем - ОСОБА_12, мешканець АДРЕСА_4 (а.с.16-18).
З договору дарування від 03.04.2008 року вбачається, що дарувальниця ОСОБА_14 подарувала, а обдарована ОСОБА_5 прийняла у дарунок 12/100 частин житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 (а.с.20).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_5 на підставі приватної спільної часткової власності належить 12/100 житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а.с.21).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_8 на підставі приватної спільної часткової власності належить 11/100 частин житлового будинку №3, загальною площею 163,10 кв.м., житловою площею 76,70 кв.м. (а.с.22).
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 09.09.2015 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.07.2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_5, ОСОБА_7 ОСОБА_10, ОСОБА_11 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення з квартири. Позовні вимоги ОСОБА_8 про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та їх виселення з квартири задоволено. Визнано ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (а.с.23- 25, 160-164). Згідно рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18.05.2015 року, в задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про визнання договору дарування квартири недійсним - відмовлено (а.с.149-152).
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 29.07.2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18.05.2015 року залишено без змін (а.с.153-156).
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 06.07.2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_16, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10, ОСОБА_11 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування, зняття з реєстрації та виселення (а.с.157-159). Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 04.11.2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 06.07.2015 року залишено без змін (а.с.165-170).
Разом з цим, рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 15.04.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 частково задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.07.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, та ОСОБА_11 задоволено частково. Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, та ОСОБА_11 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, в інтересах якої діє ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_10 ОСОБА_11 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття зазначених осіб з реєстрації - відмовлено. (а.с.67-70, 171-174). Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.02.2017 року, касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено; рішення апеляційного суду Чернівецької області від 15.04.2016 року залишено без змін.
Будь яких даних про скасування рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15.04. 2016 року матеріали справи не містять, а отже, доводи представника відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_4 в частині того, що позивачем обрано не вірний спосіб захисті в рамках вимог ст. 15, 16 ЦК України, оскільки має місце преюдиційність вже раніше прийнятих судових рішень, якими фактично обставини щодо заявлених позивачем вимог вирішено є безпідставними і спростовуються у своїй сукупності як вищенаведеними доказами, так і наступним. Судом крім наведеного встановлено, що договором дарування 11/100 часток житлового будинку, дарувальник ОСОБА_5 передала у власність обдарованій ОСОБА_8 11/100 ідеальних часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.58-59).
З копій квитанції про оплату комунальних послуг вбачається, що ОСОБА_12 сплачувала за газопостачання ПАТ «Чернівцігаз» з жовтня 2012 року по травень 2013 р. (а.с.61, 188), водопостачання (а.с.187), спожиту електроенергію (а.с.189, 200-206), що також вбачається з розрахункової книжки за водокористування та водовідведення , особовий рахунок НОМЕР_3.
Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Хоменко М.О., 12.11.2011 року за реєстровим №11168 нею було посвідчено договір дарування 11/100 часток житлового будинку, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, предметом якого були 11/100 ідеальних часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.91) та надала належним чином засвідчені копії договрів та документів що стали підставою для посвідчення договорів, зокрема копії: договору дарування 11/100 часток житлового будинку (а.с.92), свідоцтва про право власності (а.с.93), Витягу про державну реєстрацію прав (а.с.94), Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.95), довідки КЖРЕП №6 від 12.11.2011 року (а.с.96), заяви ОСОБА_12, відповідно до якої останній надав згоду на дарування його дружиною ОСОБА_5 1/100 ідеальних часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на умовах за її розсудом ОСОБА_8 (а.с.97), заяви ОСОБА_5, якою підтвердила, що на момент відчуження 11/100 ідеальних часток житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.98).
Довідкою Чернівецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 №01-23/611 від 07.10.2016 року підтверджено, що ОСОБА_7, ОСОБА_10 навчались у Чернівецькій ЗОШ №5 в 6 «А» та 1 «А» класах відповідно у 2011/2012 навчальному році та проживали за адресою по АДРЕСА_1 (а.с.99-100).
Згідно довідки №1/1496 від 06.10.2016 року служби у справах дітей Чернівецької міської ради, ОСОБА_5 з заявою про надання дозволу на відчуження квартири АДРЕСА_1 , виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, як органом опіки та піклування, дозвіл на відчуження нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти вищезазначеної громадянки, в квартирі АДРЕСА_1, не надавався, рішення не приймалось (а.с.101).
З Витягу з рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №319/8 від 24.05.2011 року, вирішено замінити наявні правовстановлюючі документи на свідоцтва про право власності Чернівецькому міському комунальному бюро технічної інвентаризації ОСОБА_5 на 12/100 частин житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 у зв'язку із переплануванням житлового будинку (а.с.108-109) на підставі витягу з протоколу засідання міжвідомчої комісії Шевченківської районної в м. Чернівці ради від 12.05.2011 року №5, висновок Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації від 13.05.2011 року №916 (а.с.110).
З довідки №794 від 17.08.2011 р. Управління Держкомзему у м. Чернівці вбачається правовий статус земельної ділянки та розподілення земель серед власників і землекористувачів, земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1445 га, що перебуває в державній власності, у користуванні МПП «Будівельник» на умовах оренди, співвласником будівель та споруд є ОСОБА_5 (а.с.111).
Звітом за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж про відповідність проведеного перепланування квартири АДРЕСА_1 вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, нормативних актів з пожежної безпеки, санітарному законодавству, встановлено візуальним обстеженням фундаменту, стін та перегородок, перекриття, перемички, сходи - ознак деформацій, тріщин, осипання бетону не спостерігається, технічний стан - добрий (а.с.112-119).
Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов за адресою АДРЕСА_1 у дітей є окремі кімнати, є ліжка, комп'ютери та все необхідне для повноцінного розвитку (а.с.130).
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_5 належить на приватній спільній частковій власності 12/100 житлового будинку загальною площею 1600,8 кв.м, житловою площею 640,2 з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а.с.176-177).
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_12 належить на приватній власності, частка власності 1/1 на підставі Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29.12.2010 року, загальна площа 139,20 кв.м., житлова площа 60,40 кв.м. (а.с.178).Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладено арешт нерухомого майна, житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 (а.с.179-180).
У відповідності до акта про постійне проживання, за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживали ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_12, з червня 2008 року по 29.12.2016 року та ОСОБА_11, з жовтня 2012 року по 29.12.2016 року (а.с.183).
Вищенаведені докази повністю узгоджуються і з показами допитаних в судовому засіданні в якості свідків (порядку вимог ст. 184 ЦПК України) ОСОБА_7 і ОСОБА_5, які відповідно пояснили, що після укладеного правочину з ОСОБА_8 продовжують проживати в будинку АДРЕСА_1, користуватися спірним помешканням. ОСОБА_5 Визнала, що при укладенні договору дарування від 11/100 частині в будинку АДРЕСА_1 нею було порушено право ОСОБА_7 внаслідок введення її в оману з боку батька ОСОБА_8 про те, що договір матиме лише формальний характер, ніхто з будинку нікого виселяти не буде і права нікого не буде порушено, однак, на даний час як її так і неповнолітніх дітей виселяють з будинку, у зв»язку з чим її син ОСОБА_7 і звернувся із самостійним позов в суд на захист своїх інтересів і порушених прав.
Відповідно до ч.2 ст.29 ЦПК України неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Згідно з ч.1 ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років . Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна (частина 1). У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна (частина 2). Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання (частина 3).
Системний аналіз частин 1-3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає можливість для висновку, що законом охороняється право дитини на майно батьків, зокрема, можливість отримання такого майна у спадщину. З цією метою частина третя зазначеної статті вимагає отримання дозволу на укладення батьками будь-якого договору, який підлягає нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна (частина 1). Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів (частина 2).Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону (частина 3). Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (частина 4) (Частини 3-4 статті 12 в редакції Закону N 3234-VI від 19.04.2011).
Отже, у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих , що пов'язані з його недійсністю.
Укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.
Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
За змістом цієї статті право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
При цьому, право користування житлом вважається порушеним саме з моменту укладення правочину, за яким дитина, як член сім'ї власника житла, втрачає право користування таким житлом.
Вирішуючи спори щодо захисту прав дітей, суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі, серед яких зазначена й дитина) та на законі (стаття 405 ЦК України).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-396цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-214цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-2918цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Отже, ст.405 ЦК України та ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено сервітутне право користування житлом, що набувають члени сім'ї власника житла за фактом набуття статусу члена його сім'ї, незважаючи на факт реєстрації в ньому.
Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Визнання недійсними договорів без згоди органів опіки та піклування навіть у випадку, коли дитина не була зареєстрована у житловому приміщенні, продиктовані необхідністю захисту її житлових прав та інтересів. Крім того, така практика узгоджується з наведеними положеннями ст. 405 ЦК та ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якими члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Верховний Суд України у постанові від 01.07. 2015 року у справі № 6-396ц15 зазначив наступне: «Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Отже, за змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місце проживання малолітньої фізичної особи презюмується за місцем їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання».
У цій же постанові (справа №6-396ц15), посилаючись на положення частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» Верховний суд України зазначив: «Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові».
Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 27 Конвенції "Про права дитини" дає кожній дитині право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У принципі 2 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, проголошено, що дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
У відповідності до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Згідно зі ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, тобто в контексті Основного Закону України, діти є особливою категорією населення, яка характеризується соціальною вразливістю і неспроможністю внаслідок власного віку належним чином захистити свої права та законні інтереси, а законні представники, вчиняючи правочини щодо майна, право на яке має дитина, часто діють необдумано, без належного гарантування та забезпечення прав та законних інтересів дитини, тому в кожному випадку суд зобов'язаний належним чином перевіряти, чи не були порушені права дитини при відчуженні житлового приміщення.
Як вбачається з паспортних даних ОСОБА_5, довідок КЖРЕП №5 та КЖРЕП №6, довідки адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Чернівецькій єдиним зареєстрованим місцем проживання останньої з 30.05.2008 року до 19.08.2011 року вказано квартиру АДРЕСА_1.
З 20.08.2011 року та до 10.04.2012 року ОСОБА_5 ніде не була зареєстрована. З 10.04.2012 року та до 04.07.2014 року була зареєстрована у АДРЕСА_2, з 04.07.2014 року до 12.10.2015 року була зареєстрована у АДРЕСА_1, знята з реєстрації 12.10.2015 року за рішенням суду.
Судом встановлено, що місце реєстрації позивача ОСОБА_7 та його брата ОСОБА_10 співпадає з місцем реєстрації їхньої матері ОСОБА_5 Тобто, на момент укладення Договору дарування 11/100 частин житлового будинку від 12 листопада 2011 року, Позивач ОСОБА_7 ніде не був зареєстрований, а останнім зареєстрованим місцем проживання до укладення спірного Договору була спірна квартира по АДРЕСА_1.
Як вбачається з показів свідків ОСОБА_7 та відповідно свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні останні пояснили, що з червня 2008 року безперервно до моменту подачі даного позову станом на серпень, 2016 року єдиним фактичним місцем проживання позивача ОСОБА_7 та членів його сім'ї: матері ОСОБА_5, батька ОСОБА_12, брата ОСОБА_10 було спірне житло - 12/100 частин житлового будинку, що становить квартиру АДРЕСА_1. З жовтня, 2012 року у вказаному житловому приміщенні також проживала сестра позивача - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_10
Крім того, відповідач ОСОБА_5 пояснила, що виписавши свого сина ОСОБА_7 та його брата 19.08.2011 року з квартири АДРЕСА_1, фактично продовжувала проживати разом із дітьми та чоловіком як на момент укладення Договору дарування 12.11.2011 року так і після його укладення. Факт фактичного проживання та користування спірною квартирою матір'ю позивача ОСОБА_5 підтверджується оригіналами квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг за період часу з жовтня 2011 року по кінець 2014 року, за якими платником є ОСОБА_5,. Крім того, як доказ фактичного користування спірною квартирою ОСОБА_5 судом береться до уваги робочий проект газопостачання №179/2012 по АДРЕСА_1 від березня 2012 року, оскільки він був виготовлений через 4 місяці після дати укладення спірного Договору.
Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_5, підтвердили, що з червня 2008 року до дати допиту в якості свідків у спірному житлі постійно проживали позивач ОСОБА_7, його мати ОСОБА_5, батько ОСОБА_12, брат ОСОБА_10, а з жовтня 2012 року сестра ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_10, нікуди не переїжджали у протягом 2008-2016 рр. і їм нічого не відомо про інше місце проживання Позивача та членів його сім'ї. Крім того, свідки зазначили, що ОСОБА_8 вони ніколи не бачили, за вказаною адресою вона не проживала і не знали про те, що їй було відчужено спірне житло ОСОБА_5.
Вищенаведені покази свідків узгоджуються і з дослідженими доказами; так у заяві (а.с.98), наданій нотаріусу також вказано адресу проживання ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_1.
Вищенаведеними доказами спростовуються і твердження представника відповідача ОСОБА_8 про відсутність прав позивача і інших дітей на спірну квартиру станом на дату укладення Договору дарування, а тому в нотаріуса не було перешкод для посвідчення спірного договору.
Вказані доводи спростовуються і вимогами чинного закону. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Згідно з положеннями ст.5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.
Частиною першою ст.47 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України
Відповідно до ч.1-2 ст.43 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.
Відповідно до п.40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (в редакції, чинній на час укладення Договору дарування) батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від її майнових прав.
Згідно доказів дослідженого спірного договору, нотаріус, встановивши за паспортом особу ОСОБА_5 та установивши її місце проживання у кв.АДРЕСА_1, мав перевірити факт наявності в неї дітей, оскільки в силу ст.29 ЦК України з врахуванням ст.405 ЦК України та ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» презюмується право користування дітей квартирою, яка перебуває у власності їхньої матері та з якою вони проживають.
Отже, в силу вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», нотаріус мав би вимагати дозвіл органу опіки та піклування на укладення спірного договору, а у зв'язку із його відсутністю зобов'язаний був відмовити у нотаріальному посвідченні Договору дарування 11/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1.
А, посилання на те, що на підставі наданих ОСОБА_5 довідки про відсутність зареєстрованих у спірному житловому приміщенні осіб та наданої заяви про відсутність прав дітей на житлове приміщення не спростовують вищезазначеного, оскільки право користування дітей на житлове приміщення виникає не в силу реєстрації в ньому, а в силу приналежності дітей до членів сім'ї власника житла, а також в силу презумпції проживання дітей разом із батьками.
На підставі наведених доказів, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що на момент укладення Договору дарування 11/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1, постійно проживав Позивач ОСОБА_7, якому станом на дату укладення вказаного договору - 12.11.2011 року було повних 12 років.
В силу положень ст.6 СК України позивач на момент укладення спірного договору був малолітньою дитиною.
Також станом на 12.11.2011 року у спірному житловому приміщенні проживав 7-річний брат позивача ОСОБА_10, та його батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_12
Отже, в силу ст.ст.29, 405 ЦК України, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» позивач як син власниці житла ОСОБА_5, та який постійно проживав зі своєю матір'ю, станом на дару укладення Договору дарування від 12.11.2011 року мав право користування спірним житловим приміщенням по АДРЕСА_1, іншого зареєстрованого чи фактичного місця проживання з долучених до справи доказів не вбачається та судом не встановлено.
При цьому посилання представника ідповідача ОСОБА_8 на наявність іншого житла по АДРЕСА_2, який перебуває у власності батька позивача, судом до уваги не беруться з огляду на таке.
Відповідно до інформаційної довідки №7493529 з Єдиного державного реєстру у батька позивача ОСОБА_12 у власності перебуває будинок АДРЕСА_2 згідно з рішенням суду від 29.12.2010 року. Разом з тим, вказаний будинок:з 05.08.2011 році по сьогоднішній день перебуває в іпотеці у ПАТ «Полтавакондитер», реєстраційний номер обтяження 11471243; з 10.10.2011 року накладено арешт на вказаний будинок, реєстраційний номер обтяження 11703274; з 10.02.2012 року накладено арешт на вказаний будинок, реєстраційний номер обтяження 12151814;з 12.11.2012 року накладено арешт на вказаний будинок, реєстраційний номер обтяження 13235952.
Крім того, як вбачається з інформаційної довідки на усе майно ОСОБА_12 накладено арешт з 14.07.2008 року, реєстраційний номер обтяження 7557462.
Згідно з ч.3 ст.8 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в користування.
Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
В силу ст.40 Закону України «Про іпотеку» рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення усіх мешканців, відтак, виселенню б підлягали і діти, яким надано право користування таким житлом без згоди іпотекодержателя.
Зазначене узгоджується із п.п.43-44 Постанови пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 № 5, відповідно до якої будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору іпотеки недійсним з підстав відсутності дозволу органів опіки та піклування чи відмови в позові про виселення.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок АДРЕСА_2, з 05.08.2011 року перебуває в іпотеці, і на час укладення спірного Договору дарування вже був переданий в іпотеку, крім того, на нього накладено кілька арештів, в тому числі до моменту укладення спірного договору дарування.
У зв'язку із зазначеним житлове приміщенні, що перебуває в іпотеці та під арештом не є житловим приміщенням, яке належним чином гарантує права дитини на житло в контексті ст.3,27 Конвенції «Про права дитини», ст.18 Закону України «Про охорону дитинства».
Крім того, у будинку по АДРЕСА_2 батько позивача не був зареєстрований ні до, ні на момент укладання спірного договору дарування, позивач також не був зареєстрований у даному будинку ні до, ні на момент укладання спірного Договору, тому на момент відчуження квартири по АДРЕСА_1 докази фактичного проживання у вказаному будинку як батька позивача, так і самого позивача відсутні, тому позивач не мав права на користування житлом по АДРЕСА_2 станом на дату укладення спірного договору дарування, оскільки не був там зареєстрований та фактично не проживав.
Доводи представника відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_4 щодо наявності у власності батька позивача житла у стм. Пересічне, Дергачівського району Харківської області було спростовано інформацією, викладеною у листі Пересічанської селичної ради від 20.03.2017 року №02-26/284, відповідно до якого за даною адресою фактично проживає однофамілець батька позивача ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_12, який має інший ідентифікаційний код та паспортні дані, перевіривши інформацію за якими в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка №84607456) було встановлено, що дійсно заявлене житло не перебуває у власності батька позивача.
Щодо посилань представника відповідача- ОСОБА_8 - ОСОБА_4 на наявність житла у с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької обл., оскільки за даною адресою зареєстрований батько позивача ОСОБА_12, то відповідно до довідки виконкому Михальчанської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької обл.№661 від 03.04.2017 року власником домогосподарства по АДРЕСА_6 є ОСОБА_19, в якому зареєстровані та проживають: власник ОСОБА_10, його дружина ОСОБА_27 та донька ОСОБА_20, син ОСОБА_12 зареєстрований, але не проживають.
Згідно з довідкою виконкому Михальчанської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької обл.№673 від 05.04.2017р. позивач ОСОБА_7 був знятий з реєстрації 14.05.2008 року з с. Михальча, в АДРЕСА_1, в с. Михальча не проживав та не проживає з того часу.
Згідно з довідкою виконкому Михальчанської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької обл.№674 від 05.04.2017р. батько Позивача ОСОБА_12 зареєстрований в селі Михальча, але фактично з 1998 року не проживав та на даний час не проживає.
Відтак, на момент укладення спірного договору дарування позивач ОСОБА_21 не мав права користування житлом в с. Михальча, скільки не був у ньому зареєстрований та фактично не проживав і на даний час права користування даним житлом не має.
З приводу доводів представника відповідача ОСОБА_8 щодо наявності у ОСОБА_7 житла с. Єзупінь, Тисменицького району Івано-Франківської обл., то відповідно до дослідженої довідки Єзупінської селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. №234 від 15.03.2017 року, останній лише є зареєстрованим з 29.06.2017 року по АДРЕСА_3, однак за місцем реєстрації фактично не проживає а саме за адресою. Будинковолодіння по АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_22, вклад зареєстрованих осіб такий: власник дід ОСОБА_22, баба ОСОБА_23, тітка ОСОБА_24, чоловік тітки ОСОБА_25, двоюрідна сестра ОСОБА_26 Таким чином, судом встановлено, що ні на момент, ні до моменту укладення спірного договору дарування позивач права користування вказаним житлом не мав.
Крім того, у рішенні Апеляційного суду Чернівецької області від 15.04.2016 року у справі №727/11132/14-ц факт проживання ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у спірному житлі по АДРЕСА_1 підтверджено свідками і на цю обставину як на підставу позову посилалася ОСОБА_8, відповідач по даній справі, і суд бере до уваги даний факт відповідно в силу вимог ч.3 ст.61 ЦПК України. Разом з тим, у справі №727/11132/14-ц заявлений був інший предмет та підстави позову, вимоги щодо визнання недійсним вказаного договору дарування з підстав заявлених у справі, що розглядається, не заявлялися, обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги (факт постійного проживання у спірному житловому приміщенні, відсутність іншого житла, порушення його прав та законних інтересів на спірне майно) судом не досліджувалися, а виходячи з вимог ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», а також ст.177 СК України, право користування житлом, що перебуває у власності батьків дитини, має превілейоване значення, тому наявність житлових приміщень у інших родичів дитини (не батьків)не спростовують права користування дитини на житло, що перебуває у власності його батьків і саме на батьків покладається обов'язок забезпечити дитину новим житлом у разі відчуження житлового приміщення, і в силу положень ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» нове житло має бути за своїми умовами та характеристиками не гіршим за житло, яке відчужується, інакше констатується факт зменшення та/чи обмеження прав дитини.
Зважаючи на вищезазначене, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору дарування від 12.11.2011 року позивач ОСОБА_7 був малолітньою дитиною і фактично постійно проживав та користувався житловим приміщенням по АДРЕСА_1, яке належало його матері ОСОБА_5 на праві власності, відтак, відчуження такого житла мало відбуватися виключно за умови отримання на це згоди органу опіки та піклування.
При цьому суд, звертає увагу, що у відповідь на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівців від 19.09.2016 року, виконавчим комітетом Чернівецької міської ради як органом опіки та піклування вказано, що дозвіл на відчуження нерухомого майно - квартири АДРЕСА_1, право користування яким мають діти ОСОБА_5, не надавався і рішення не приймалося. Згідно з актом обстеження житлового приміщення станом на жовтень 2016 року у ньому проживають ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12
Судом також встановлено, що на момент укладення спірного договору дарування позивач не мав права користування іншим житлом і у його власності жодного житлового приміщення не було. Інших придатних для проживання житлових приміщень, які б належним чином гарантували житлові права та законні інтереси дитини, у власності батьків не було та на даний момент немає.
З сукупності досліджених доказів, чітко вбачається, що укладений договір дарування не передбачає жодної матеріальної вигоди для дарувальника і членів його сім'ї, жодне майно аналогічне за своїми характеристиками до відчужуваного батьками не придбавалося, а отже, очевидним є факт обмеження майнових прав дитини, оскільки позивач ОСОБА_7 взагалі був позбавлений права користування спірним житлом по АДРЕСА_1, без надання будь-якого іншого взамін.
Аналізуючи наведені норми закону, встановлені судом обставини справи, досліджені докази та враховуючи правові позиції ВСУ наведені вище, які охоплюють спірні правовідносин, суд приходить до висновку щодо доведеності вимог ОСОБА_7., обраного ним способу захисту та наявності законних підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав невідповідності частинам 1, 6 ст.203 ЦК України, оскільки на час його укладення малолітній позивач ОСОБА_7 мав право на користування спірною частиною житлового будинку по АДРЕСА_1 і тому, згода органу опіки та піклування була обов'язковою, крім того, внаслідок укладення вказаного договору було грубо порушено майнові та житлові права та законні інтереси дитини, а отже заявлені позовні вимоги ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір відшкодовується відповідачем позивачу, документально підтверджений.
Керуючись ст.ст. 29, 203, 215, 405 ЦК України, ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.177 СК України, ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»,ст.ст. 10, 57, 60, 209, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.
Визнати Договір дарування 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посвідченого 12 листопада 2011 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О. реєстраційний № 11168 - недійсним.
Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 суму в розмірі 551.20 грн. сплаченого судового збору, документально підтвердженого.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні в засіданні при проголошенні рішення в цей же строк з дня отримання копії рішення суду.
Суддя Слободян Г.М.
