Єдиний державний реєстр судових рішень
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/793/1207/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 69 Смоляр О.А. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л. І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоВасиленко Л. І.суддівБородійчука В. Г., Карпенко О. В. при секретаріАнкудінові О. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Посольство Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення,
в с т а н о в и л а :
16 січня 2017 р. ОСОБА_1 звернулась до суду із завою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що її син ОСОБА_3 загинув при виконанні обов`язку військової служби 03 серпня 2017 р. у складі військової частини НОМЕР_1 на території Луганської області України поблизу с. Красний Яр Краснодонського району, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Вказує, що з кінця лютого - початку березня 2014 р. перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів і з цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
На військову агресію Російської Федерації проти України вказують постанова Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. №1207-VІІ, Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 р. №1644-VІІ, постанова Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 року № 254-VІІ, постанова Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 р. №145-VІІІ, постанова Верховної Ради України від 27.01.2015 року №129-VІІІ, якою затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, ОСОБА_4 , національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій, при цьому посилається на Резолюцію ПАРЄ від 09.04.2014 р., Резолюцію Європарламенту (2014/2965 (RSP) від 15.01.2015 р., Резолюцію ПАРЄ від 25.06.2015 р.
Також на підтвердження тієї обставини, що відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, вказує на дані прес-центру СБУ від 27 серпня 2014 р., від 05 вересня 2014 р., оперативну інформацію Інформаційно-аналітичного центру РНБОУ від 22.08.2014 р., Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України», представлений незалежною неурядовою правозахисною організацією Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою, а також на повідомлення з різних засобів масової інформації.
Вважає, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародними інстанціями.
Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно ч.2 ст.61 ЦПК України.
Зазначає, що відповідно до розпорядження Командувача оперативного командування «Північ» від 14 травня 2014 р. № 16 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23 травня 2014 р. № 106. ОСОБА_3 з 24 травня 2014 р. вибув для виконання заходів Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей в складі 3-ї батальйонно-тактичної групи. В період з 16 червня 2014 р. по 03 серпня 2014 р. безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської області, у складі військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до оперативних даних групи «Інформаційний опір», опублікованих в статті «Сводка М», статті «Десантники в районі Дякового знаходяться під перехресним вогнем ворога» від 05 серпня 2014 р. опублікованої в Інтернет-порталі «nbnews.com.ua», статті «Бойовики обстрілюють позиції сил АТО із танків і «Градів» від 06 червня 2014 р. розміщеній в інтернет-порталі «24tv.ua» та іншої інформації, що міститься на сторінках інтернет-видань, підтверджується участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі с. Красний Яр, Краснодонського району, Луганської області. Саме цим військам протистояли військові української армії, що відносились до складу сил та засобів військової частини НОМЕР_1 , в яких, зокрема, і проходив військову службу ОСОБА_3 03 серпня 2014 р. під час виконання бойового завдання по звільненню селища Красний Яр від проросійських бойовиків, які здійснювали збройний опір українським військовим на території Донецької та Луганської областей, у складі штурмового танкового взводу, танк № 681 БМ «Булат» позивний «Копчений», в якому знаходився екіпаж у складі: командира танку капітана ОСОБА_3 , сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_5 і старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_6 , вибухнув під час бою, наїхавши на фугас. В результаті підриву всі члени екіпажу танку загинули від отримання термічних опіків полум`ям 99% шкіряних покривів.
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 05 серпня 2014 р. № 2454 Дм/14 та довідкою про причини смерті від 05 серпня 2014 р. № 2454 Дм/14, виданими комунальним закладом охорони здоров`я Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, свідоцтвом про смерть від 08 серпня 2014 р. серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Тубільцівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, отримана під час бойових дій в зоні антитерористичної операції вибухова травма ОСОБА_3 послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 серпня 2014 р. № 173 капітана ОСОБА_3 - заступника командира 8-ї танкової роти з озброєння 3-го танкового батальйону з 04 серпня 2014 р. було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю.
Протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв від 29 серпня 2014 р. № 52442 було встановлено, що травма і причина смерті, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 вересня 2014 р. № 188 було призначено провести службове розслідування по факту загибелі капітана ОСОБА_3
10 вересня 2014 р. командиром військової частини НОМЕР_1 було видано Акт про нещасний випадок № 16. Цього ж дня командир військової частини НОМЕР_1 видав Акт проведення службового розслідування, в якому зазначається, що комісією військової частини НОМЕР_1 було проведене службове розслідування і встановлено обставини та причини, що призвели до загибелі капітана ОСОБА_3
23 жовтня 2015 р. ОСОБА_1 отримала посвідчення члена сім`ї загиблого військовослужбовця серії № НОМЕР_3 , що дає їй право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством У країни.
Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено невід`ємне право на життя її сина, передбачене ст.27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Встановлення юридичного факту, що поранення та загибель її сина, ОСОБА_3 , яка сталася при виконанні обов`язку військової служби, внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, буде породжувати юридичні наслідки - визначення статусу ОСОБА_3 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 р., що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Після визначення даного статусу заявник отримає право звернутися за допомогою до міжнародних гуманітарних організацій, у тому числі до Міжнародної Федерації Червоного Хреста.
Вважає, що встановлення факту того, що загибель її сина, ОСОБА_3 , яка сталася внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.
Виходячи з вищевикладеного просила встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні обов`язку військової служби 03 серпня 2014 р. на території Луганської області України поблизу с. Красний Яр Краснодонського району, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 р. у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, шляхом подачі через свого представника ОСОБА_2 апеляційної скарги, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву.
При цьому послалася на обставини, аналогічні тим, які були викладені в заяві.
Крім того, зазначила, що суд належним чином не з`ясував вимог заявника. Заявник безпосередньо просила встановити юридичний факт того, що її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , загинув при виконанні обов`язку військової служби 03.08.2014 р. поблизу с. Красний Яр Краснодонського району, Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України у зазначений період часу, що не є загальновідомим.
Заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано в суд в порядку окремого провадження для визначення статусу ОСОБА_3 , як жертви міжнародного збройного конфлікту (особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 р.), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міждународного права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що факт, який просить встановити заявник в порядку окремого провадження, відноситься до сфери публічного права, закріплений державними органами на законодавчому рівні, внаслідок чого є загальновідомим; заявником не зазначено, які юридичні наслідки, що від них залежатиме виникнення, зміна або припинення її особистих чи майнових прав, настануть внаслідок такого факту.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Частинами 1 3 ст. 15 ЦПК України, яка регламентує компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; 3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
При цьому суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Статтею 256 ЦПК України, яка регламентує справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначено перелік фактів, які встановлюються судом.
При цьому частиною другою приведеної статті визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 р. судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
У відповідності до свідоцтва про народження заявник ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а. с. 9)
Зі змісту заяви вбачається, що вона просить встановити юридичний факт загибелі її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні обов`язку військової служби 03 серпня 2014 р. на території Луганської області України поблизу с. Красний Яр Краснодонського району, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 судом встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 з 28.07.2005 р. Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 57 від 01.02.2013 р. призначений на посаду заступника командира танкової роти з озброєння.
Відповідно до розпорядження Командувача оперативного командування «Північ» від 14 травня 2014 р. № 16 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23 травня 2014 р. № 106, ОСОБА_3 з 24 травня 2014 р. вибув для виконання заходів Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей в складі 3-ї батальйонно-тактичної групи. В період з 16 червня 2014 р. по 03 серпня 2014 р. безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської області, у складі військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 05 серпня 2014 р. № 2454 Дм/14 та довідкою про причини смерті від 05 серпня 2014 р. № 2454 Дм/14, виданими комунальним закладом охорони здоров`я Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, свідоцтвом про смерть від 08 серпня 2014 р. серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Тубільцівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, отримана під час бойових дій в зоні антитерористичної операції вибухова травма ОСОБА_3 послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 25, 26)
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 серпня 2014 р. № 173, капітана ОСОБА_3 - заступника командира 8-ї танкової роти з озброєння 3-го танкового батальйону з 04 серпня 2014 р. було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю. Смерть пов`язана з виконанням обов`язку військової служби. (а. с. 27)
Протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв від 29 серпня 2014 р. № 52442 було встановлено, що травма і причина смерті, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби. (а. с. 28)
Згідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 30.08.2016 р. № 5784/2 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, капітан ОСОБА_3 дійсно в період з 16.06.2014 р. по 03.08.2014 р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. (а. с. 23)
Відповідно до наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України» від 06.02.2001 N 36 проводиться розслідування обставин загибелі, отримання поранення та складається акт про нещасний випадок.
Так, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 вересня 2014 р. № 188 було призначено проведення службового розслідування по факту загибелі капітана ОСОБА_3 ( а. с. 27 зворотна частина)
10 вересня 2014 р. командиром військової частини НОМЕР_1 було видано Акт про нещасний випадок № 16. В акті в якості обставин, за яких стався нещасний випадок у п. 6 зазначено виконання бойового завдання 03.08.2014 р. по звільненню селища Красний Яр Краснодонського району Луганської області від терористів які здійснюють збройний опір силам Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, у складі штурмового танкового взводу. В якості виду події, що призвела до нещасного випадку зазначено вид події 14 травма заподіяна іншою особою п. 6.1. У якості причини нещасного випадку вказано психофізіологічні 31 травмування в наслідок протиправних дій інших осіб п. 7. (а. с. 29, 30)
Цього ж дня командир військової частини НОМЕР_1 видав Акт проведення службового розслідування, в якому зазначається, що комісією військової частини НОМЕР_1 було проведене службове розслідування і встановлено обставини та причини, що призвели до загибелі капітана ОСОБА_3 , а саме, що під час виконання бойового завдання 03.08.2014 р. по звільненню селища Красний Яр Краснодонського району Луганської області від терористів, які здійснюють опір силам Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у складі штурмового танкового взводу, танк № 681 БМ «Булат» позивний «Копчений» в складі екіпажу, в якому ОСОБА_3 був командиром танку, під час бою у північній околиці с. Красний Яр вибухнув наїхавши на фугас. (а. с. 10)
Приведені Акт про нещасний випадок № 16 та Акт проведення службового розслідування від 10.09.2014 р. є чинними, встановлюють правові підстави та породжують відповідні юридичні наслідки для зацікавлених осіб.
23 жовтня 2015 р. ОСОБА_1 отримала посвідчення члена сім`ї загиблого військовослужбовця серії № НОМЕР_3 , що дає їй право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України. (а. с. 28 зворотна сторона)
08 вересня 2014 р. Указом Президента України № 708/2014 ОСОБА_3 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно. (а. с. 24 зворотна сторона)
Відповідно до Указу Президента України від 19 травня 2014 р. № 480/2014 капітану ОСОБА_3 за проявлені мужність, самовідданість та героїзм було присвоєно звання «майор», що підтверджується витягом із наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 22 квітня 2016 р. № 342.
Згідно до п.2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 р., не можуть розглядатися судами в порядку окремого провадження заяви про встановлення фактів, зокрема проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.
Отже, встановлення факту загибелі при виконанні військової служби, а відповідно і її обставин не встановлюється судом у порядку окремого провадження, що вбачається із вказаного роз`яснення Пленуму ВСУ.
Водночас Конституцією України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.17).
Відповідно п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (п.1, 17, 18 ч.1 ст.106 Конституції України).
Згідно п.п. 19, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Наведені вище положення Конституції України знайшли своє відображення у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У ст. 1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
Згідно ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Згідно ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановлення факту збройної агресії має безпосередній зв`язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) - Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
Підтвердженням такої позиції є прийняття Верховною Радою України та Президентом України низки актів, якими встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
Зокрема, факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановлено у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 р. В цьому Законі у ст.2 визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 р. затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абз. 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абз. 12 Звернення).
Також, Верховна Рада України постановою від 21 квітня 2015 р. схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абз.1 п.1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 р. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абз.3 п.4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 р. увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 р. «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
За приписами ч.ч.2, 3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 р. № 8-рп/2002 до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України - право на життя, безпеку та захист такого права, а також обов`язок держави захищати права громадян є абсолютним як правом так і обов`язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо неможливості встановлення факту, що поранення та загибель ОСОБА_3 , яка сталася при виконанні ним обов`язку військової служби, сталася саме внаслідок військової агресії Російської Федерації, в судовому порядку є обґрунтованим, оскільки законодавством України встановлення такого факту віднесено до компетенції інших органів.
Правомірним є висновок суду першої інстанції і в тій частині, що заявником не зазначено, які саме юридичні наслідки, від яких залежатиме виникнення, зміна або припинення її особистих чи майнових прав, наступлять внаслідок встановлення спірного факту.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що заявником в порядку окремого провадження подано заяву в суд про встановлення факту, що має юридичне значення для визначення статусу ОСОБА_3 , як жертви міжнародного збройного конфлікту (особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 р.), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією та іншими нормами міжнародного права, то воно є безпідставним, так як у відповідності до ст. 2 приведеної Конвенції, крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни; Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір; хоча одна з держав, що перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є учасницями цієї Конвенції, залишаються зобов`язаними застосовувати її положення у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані застосовувати положення Конвенції стосовно зазначеної вище держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
Статтею 13 даної Конвенції визначено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.
Таким чином застосування норм Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях щодо конкретної особи не пов`язується із встановленням судом тих чи інших фактів, що мають юридичне значення, а має місце по замовчуванню у разі перебування особи, визначеної даною Конвенцією, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :
