У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоКоротуна В.М., суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Писаної Т.О., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до ОСОБА_6, третя особа - приватне підприємство «Л-ДЖАСТІС», про визнання недійсним договору, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що 25 червня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Європейський газовий банк»; банк) та приватним підприємством «Л-ДЖАСТІС» (далі - ПП «Л-ДЖАСТІС»; підприємство) укладено кредитний договір № 710-250613, за умовами якого банк відкрив позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію з лімітом 65 000 000 гривень строком до 24 червня 2014 року зі сплатою 26 % річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання умов кредитного договору 09 серпня 2013 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 1203-090813/1, за умовами якого в іпотеку банку передано належні останній на праві власності 53/100 частини нежилого приміщення, загальною площею 199,20 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. 25 лютого 2014 року між банком та відповідачем укладено договір про розірвання договору іпотеки, відповідно до якого зобов'язання сторін за договором іпотеки припинились (припиняються), а також за домовленістю сторін припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно заборону відчуження майна, яке було предметом іпотеки, та вилучено запис про іпотеку. Посилаючись на те, що при укладенні спірного договору порушено положення ст. 17 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки відповідач є акціонером банку, а тому вважає, що вона є заінтересованою особою у вчиненні правочину, у зв'язку з чим мала подати спостережній раді інформацію щодо нього, про що рада повідомлена не була, рішення щодо вчинення правочину не приймала, питання про укладення правочину не передавалось на розгляд загальних зборів. Крім того, вважає, що законодавством не передбачено можливості та не надано сторонам договору права щодо розірвання договору іпотеки, оскільки існує перелік умов, які мають бути виконані сторонами для припинення іпотечних договорів, а тому просив суд визнати недійсним договір про розірвання договору іпотеки. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір про розірвання договору іпотеки № 1203-090813/1, посвідченого Шевченко І.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09 серпня 2013 за реєстровим № 1887. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Європейський газовий банк» судовий збір в розмірі 1 378,00 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, як особа, заінтересована у вчиненні банком оспорюваного правочину та сторона такого правочину, протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості повинна була поінформувати товариство (виконавчий орган) про наявність у неї такої заінтересованості та, врахувавши, що у матеріалах справи відсутні докази погодження Спостережною радою банку на вчинення спірного правочину, дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недійсним. Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Статтями 213, 214, 316 ЦПК Українипередбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржувані рішення не відповідають. Судом встановлено, що 25 червня 2013 року між ПАТ «Європейський газовий банк» та ПП «Л-ДЖАСТІС» укладено кредитний договір № 710-250613, за умовами якого банк відкрив позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію з лімітом 65 000 000 гривень строком до 24 червня 2014 року зі сплатою 26 % річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання умов кредитного договору 09 серпня 2013 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 1203-090813/1, за умовами якого в іпотеку банку передано належні останній на праві власності 53/100 частини нежилого приміщення, загальною площею 199,20 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. 25 лютого 2014 року між банком та відповідачем укладено договір про розірвання договору іпотеки, відповідно до якого зобов'язання сторін за договором іпотеки припинились (припиняються), а також за домовленістю сторін припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно заборону відчуження майна, яке було предметом іпотеки та вилучено запис про іпотеку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Обгрунтовуючи вимоги про визнання спірного правочину недійсним, позивач послався на порушення ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки відповідач, як особа, заінтересована у вчиненні правочину, не повідомила товариство (банк) про наявність у неї такої заінтересованості. Встановивши, що відповідач є акціонером банку та їй належить 31,7380 % акцій, 29 жовтня 2012 року обрана членом Спостережної ради ПАТ «Європейський газовий банк», суд дійшов висновку про визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства» (далі - Закону). Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону (в редакції, чинній на час укладення договору) особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства; член її сім'ї - чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини); юридична особа, в якій частка, що належить посадовій особі органів товариства, членам її сім'ї, становить 25 і більше відсотків; акціонер, який одноосібно або разом із членами сім'ї володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із ознак, вказаній у цій статті. Відповідно до ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов'язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня отримання відомостей про можливість вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, надати наглядовій раді (у разі відсутності наглядової ради - кожному акціонеру персонально) інформацію стосовно правочину, у вчиненні якого є заінтересованість. Разом з тим нормою ст. 70 вказаного Закону передбачено, що рішення наглядової ради приймається у разі вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, а у разі неприйняття наглядовою радою такого рішення, питання про вчинення такого правочину може виноситись на розгляд загальних зборів. Крім того, мотивуючи вимоги про визнання спірного правочину недійсним, суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідно до п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (ст. 241 ЦК України). Таким чином, без з'ясування обставин (чи є спірний правочин значним, вартості майна, яке є його предметом з відсотковим співвідношенням до даних останньої річної фінансової звітності товариства) висновок суду першої інстанції про недійсність правочину є передчасним. Крім того, суд не врахував положення п. 4 ч. 3 ст. 71 Закону, відповідно до якого положення цієї статті не застосовуються у разі надання посадовою особою органів товариства або акціонером, що одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, на безоплатній основі гарантії, поруки (у тому числі майнової поруки), застави або іпотеки, у зв'язку з чим не перевірив чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин ст. 71 Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Як вбачається зі змісту ст. ст. 33, 36, 119 ЦПК України, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 33 ЦПК України та з урахуванням ч. 4 ст. 10 ЦПК України роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача. Суд як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктивний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Пунктом 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України передбачено заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів. Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником нежитлового приміщення загальною площею 199,2 кв. м по АДРЕСА_1 (яке є предметом іпотеки за спірним договором) - є ТОВ «ЮВЕСТА ДЕВЕЛОПМЕНТ». Крім того, є помилковим посилання суду першої інстанції, як на підставу для визнання спірного договору недійсним, на запровадження в банку тимчасової адміністрації згідно з постановою Правління Національного банку України від 16 липня 2014 року № 424, оскільки вона прийнята після укладення оспорюваного правочину. Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про залишення рішення без змін. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Коротун Судді: І.М. Завгородня Л.М. Мазур Т.О. Писана О.В. Попович Л.М. Мазур О.В. Попович
