КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" жовтня 2017 р. Справа№ 910/8920/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Отрюха Б.В.
За участі представників:
від позивача: Панков К.М. - за дов.
від відповідачів: Просенюк С.М. - за дов.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія»
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2017
у справі №910/8920/17 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія»
до 1) Публічного акціонерного товариства «Юнекс Банк»;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛК АЛЬФА»
про визнання недійсним договору поруки від 09.02.2015 №0.90.0812.ЮО_П1.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Юнекс Банк» (далі, відповідач-1 або Банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛК АЛЬФА» (далі, відповідач-2) про визнання недійсним з моменту укладення Договору поруки від 09.02.2015 №0.90.0812.ЮО_П1, укладеного між відповідачами у справі для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором від 16.08.2014 №0.90.0812.ЮО_К, укладеним між Банком та позивачем у справі.
Підставою недійсності оспорюваного договору поруки позивач зазначає його фіктивність, тобто вчинення без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися (отримання Банком додаткового забезпечення виконання зобов'язань основним боржником).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2017 у справі №910/8920/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване відсутністю визначених статтею 234 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним спірного Договору поруки від 09.02.2015 №0.90.0812.ЮО_П1.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2017 у справі №910/8920/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що ПАТ «Юнекс Банк» і ТОВ «ОЛК АЛЬФА» уклали оспорюваний правочин без наміру створення правових наслідків, які мають обумовлюватись договором поруки, а з метою досягнення правових наслідків у вигляді створення правового інструменту впливу на право грошової вимоги ТОВ «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» до пов'язаних з відповідачами осіб, реалізація якої здійснена через гарантоване отримання кредитором виконання зобов'язання саме від поручителя, а не боржника, і, переведення тим самим, права грошової вимоги до боржника на користь пов'язаних осіб.
Обставинами, що підтверджують наявність саме такого наміру у сторін оспорюваного договору поруки є, на думку скаржника: відсутність довірчих стосунків між поручителем і боржником та їх наявність між поручителем і кредитором; пов'язаність поручителя і кредитора відносинами контролю; узгодженість дій поручителя і кредитора щодо вжиття заходів до гарантованого виконання зобов'язання саме поручителем, а не боржником; застосування правових наслідків виконання договору поручителем (переходу права вимоги) для припинення грошових вимог боржника до пов'язаних із кредитором і поручителем юридичних осіб; фактичне укладення оспорюваного договору поруки пізніше зазначеної в ньому дати - в момент виникнення необхідності у застосуванні правового інструменту впливу на право грошової вимоги боржника (заявлення боржником грошових вимог у справі про банкрутство пов'язаних із кредитором і поручителем осіб).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Коротун О.М., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 12.10.2017.
У зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, розпорядженням заступника начальника відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 №09-53/4057/17 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.; розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 12.10.2017.
12.10.2017 представник відповідача-2 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2017 у справі №910/8920/17 залишити без змін. Відповідач зазначає, що оспорюваний договір є виконаним, що доводить вчинення його сторонами з наміром створення наслідків, які обумовлені ним.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити.
Представник відповідачів у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Суд , беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як підтверджується матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством «Юнекс Банк» (Банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛК АЛЬФА», (Позичальник, боржник) було укладено Кредитний договір від 16.08.2014 №0.90.0812.ЮО_К, до якого вносилися зміни та доповнення додатковими угодами №№ 1-15 (далі разом, Кредитний договір), згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії в розмірі 8 056 0000 грн. на поповнення обігових коштів на строк з 16.08.2012 по 14.08.2015 включно на умовах, передбачених договором, а позичальник прийняти, належним чином використати та повернути кошти, сплатити проценти за користування кредитною лінією, комісії та виконати свої зобов'язання в повному обсязі на умовах, передбачених договором.
Виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором забезпечено укладеним 09.02.2015 між Банком та відповідачем-2, як Поручителем, договором поруки (далі, Договір поруки), згідно умов якого відповідач-2 поручився перед Банком за виконання позивачем зобов'язань, що виникли або можуть виникнути у майбутньому на підставі Кредитного договору та відповідає перед Банком за порушення позичальником таких зобов'язань (пункт 1.1. Договору поруки). Договір поруки набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 07.08.2017 включно або до припинення поруки згідно з чинним законодавством.
Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.03.2017 у справі №915/844/16 за первісним позовом ТОВ «ОЛК АЛЬФА» до ТОВ «БТК «Таврія» про стягнення заборгованості за кредитним договором, право на котру перейшло на підставі виконання кредитних зобов'язань згідно похідного договору поруки та за зустрічним позовом ТОВ «БТК «Таврія» до ПАТ «Юнекс банк» та ТОВ «ОЛК АЛЬФА» про визнання недійсним договору поруки, встановлено, що на виконання умов Кредитного договору Банком надано ТОВ «БТК «Таврія» грошові кошти в загальній сумі 80 559 000,00 грн., проте, ТОВ «БТК «Таврія» неналежним чином виконувало умови Кредитного договору. Згідно поданого розрахунку з повернення коштів за кредитним договором випливає, що ТОВ «БТК «Таврія» з листопада 2015 року припинило здійснення платежів на погашення кредитних коштів, а також несвоєчасно сплачувало проценти за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим Банк звернувся до поручителя ТОВ «ОЛК АЛЬФА» з вимогами сплатити вказану заборгованість. На виконання цих вимог ТОВ «ОЛК АЛЬФА» погашено заборгованість ТОВ «БТК «Таврія» за кредитним договором у сумі 88 327 621,63 грн., з яких: 80 559 000,00 грн. неповернена сума кредиту; 7 768 621,62 грн. несплачені відсотки за користування кредитними коштами за період січень 2015 року - 06.07.2016. Банком видано ТОВ «ОЛК АЛЬФА» довідку від 19.07.2016 №16.1-2254, якою підтверджуються обставини погашення заборгованості ТОВ «БТК «Таврія» за Кредитним договором та перехід до ТОВ «ОЛК АЛЬФА» прав кредитора за Кредитним договором. Суд у справі №915/844/16 встановив, що ТОВ «ОЛК АЛЬФА» на підставі умов договору та положень чинного законодавства набуло прав кредитора за Кредитним договором, а саме, права вимагати сплати йому ТОВ «БТК «Таврія» заборгованості з повернення кредиту в сумі 80 559 000,00 грн., сплати процентів, нарахованих за користування кредитними коштами у сумі 7 768 621,62 грн.
Приймаючи рішення від 23.03.2017 у справі №915/844/16, Господарський суд Миколаївської області визнав доведеними первісні позовні вимоги поручителя про стягнення з боржника 44 169 026 грн. 71 коп. заборгованості по кредиту та 569 641 грн. 06 коп. заборгованості зі сплати відсотків, і, натомість, встановив недоведеність боржником порушення його прав виконанням поручителем зобов'язань за Кредитним договором на підставі укладеного з Банком Договору поруки за відсутності у Кредитному договорі умов щодо поруки, та що Банк діяв у межах своїх повноважень, не вимагаючи погашень боржником чи поручителем відповідних нарахувань (пені, 3%, індексу інфляції) на суми прострочених платежів за Кредитним договором, списавши їх.
Водночас, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.03.2017 №915/844/16 у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки з підстав недійсності самого кредитного договору як такого, що укладений директором ТОВ «БТК «Таврія» без відповідного обсягу повноважень та погодження загальних зборів учасників цього товариства, відмовлено.
Встановлені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.03.2017 у справі №915/844/16, яке набрало законної сили, обставини є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню.
Підставою недійсності Договору поруки у даній справі позивач зазначає його фіктивність, тобто вчинення без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися (без наміру отримання Банком додаткового забезпечення виконання зобов'язань Боржником).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним Договору поруки з підстав його фіктивності, враховуючи наступне.
Частинами 1 - 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачені підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положеннями частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 роз'яснено наступне.
Фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
На це вказує і Верховний Суд України у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, та у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що ПАТ «Юнекс Банк» і ТОВ «ОЛК АЛЬФА» уклали оспорюваний правочин без наміру створення правових наслідків, які мають обумовлюватись договором поруки, а з метою досягнення правових наслідків у вигляді створення правового інструменту впливу на право грошової вимоги ТОВ «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» до пов'язаних з відповідачами осіб, реалізація якої здійснена через гарантоване отримання кредитором виконання зобов'язання саме від поручителя, а не боржника, і, переведення тим самим, права грошової вимоги до боржника на користь пов'язаних осіб.
Вказані доводи не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Спірний договір за своєю правовою природою є договором поруки.
Згідно з частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частини 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Тобто, метою укладення договору поруки є саме виконання поручителем вимог кредитора у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором.
Так, відповідно пунктів 1.1., 2.1. Договору поруки поручитель поручається перед Банком за виконання позичальником основного зобов'язання в повному обсязі та відповідає перед Банком за порушення позичальником основного зобов'язання. У разі порушення позичальником основного зобов'язання Банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про необхідність виконання основного зобов'язання в повному обсязі.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.03.2017 у справі №915/844/16 підтверджується факт виконання відповідачем-2 умов Договору поруки та погашення заборгованості ТОВ «БТК «Таврія» перед Банком за кредитним договором у сумі 88 327 621,63 грн. у зв'язку із порушенням ТОВ «БТК «Таврія» своїх кредитних зобов'язань.
Таким чином, відповідачем-2 були вчинені необхідні дії, направлені на реальне виконання та настання правових наслідків, передбачених положеннями Договору поруки.
Зі змісту статті 553 Цивільного кодексу України вбачається, що договір поруки за своєю правовою природою є двостороннім правочином, метою укладення якого є забезпечення поручителем належного виконання боржником основного зобов'язання без будь-якої передачі прав та обов'язків сторін основного зобов'язання поручителю.
Укладення договору поруки не потребує згоди боржника.
У пункті 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 зазначено, що у вирішеній спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника, господарському суду слід виходити з такого.
Згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.
У постанові від 20.02.2012 у справі №6-51цс11 Верховний Суд України дійшов висновку, що згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.
Чинне законодавство України надає кредитору право вибору щодо звернення з вимогами до боржника чи поручителя окремо, чи до обох одночасно.
Відповідно до частини 1 статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
Слід зазначити, що з підстав, викладених у позові, позивач не вказав, у чому ж полягають його заперечення як боржника за Кредитним договором, які ТОВ «БТК «Таврія» мав би висунути до ПАТ «Юнекс Банк» як до первісного кредитора. Більш того, позивач у своєму позові не зазначив, які саме права ТОВ «БТК «Таврія», як боржника за основним зобов'язанням, порушили ПАТ «Юнекс Банк» та ТОВ «ОЛК АЛЬФА» укладанням договору поруки.
Посилання позивача на те, що укладення Договору поруки стало передумовою відхилення ТОВ «ТД «Амстор» кредиторських вимог ТОВ «БТК «Таврія» (у зв'язку із зарахуванням однорідних грошових вимог ТОВ «БТК «Таврія» та набутих ТОВ «ТД «Амстор» прав вимоги (частково) за Кредитним договором у справі про банкрутство ТОВ «ТД «Амстор»), як на ознаку фіктивності правочину, судом відхиляються, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що наслідки розгляду кредиторських вимог позивача до відповідних компаній визнані неправомірними (недійсними) з підстав, на які посилається позивач (реалізація незаконної фінансової схеми). На думку колегії суддів, питання правомірності відхилення кредиторських вимог має вирішуватися в рамках розгляду справи про банкрутство.
Посилання позивача на пов'язаність кредитора та поручителя через низку наведених ним у позові осіб та компаній судом також відхиляються як такі, що не мають значення для вирішення даного спору про визнання Договору поруки недійсним з наведених у позові підстав - а саме, що цей договір було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, та що у межах даного спору не доведено, оскільки Договір є виконаним його сторонами, відтак не вбачається (не є доведеним) умисел всіх сторін правочину на його фіктивність.
Посилання позивача на «надмірну налагодженість стосунків між Банком та Поручителем» у вигляді сплати поручителем замість боржника заборгованості перед Банком по Кредитному договору, також не знайшли свого доказового обґрунтування, як на доведення фіктивності Договору поруки, оскільки вчинення поручителем таких дій є виконанням ним прямого обов'язку, встановленого статтями 553, 555 Цивільного кодексу України.
У свою чергу, нормами чинного законодавства України не передбачено особливих вимог щодо укладання договорів поруки, чи заборон до вибору особи поручителя, його пов'язаності з боржником чи кредитором, а містяться тільки вимоги до прав та обов'язків поручителя. Водночас, обставина, коли саме настав момент повідомлення позивача про укладення Договору поруки на вирішення даного спору також не впливає, оскільки не доводить, що Договір поруки було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Доводи позивача щодо допущених сторонами Договору поруки порушень при виконанні його умов та порушення Банком умов Кредитного договору при виставленні вимог щодо виконання зобов'язань за ним до поручителя є безпідставними, оскільки виконанню умов вказаних договорів їх сторонами вже надавалася оцінка Господарським судом Миколаївської області у справі №915/844/16, про що зазначалося вище.
При встановленні обставин справи судом враховані правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року №9, що у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, а також у постанові №6-2690цс16 від 09.08.2017, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивачем не доведено притаманності ознак фіктивності діям усіх сторін Договору поруки, не доведено, що Договір поруки було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а також, що був умисел всіх сторін правочину щодо вчинення його без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним.
Договір поруки був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання його недійсним як фіктивного правочину з огляду на норми статті 234 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Таврія» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2017 у справі №910/8920/17 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2017 у справі №910/8920/17 залишити без змін.
Матеріали справи №910/8920/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
Б.В. Отрюх
