КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" листопада 2017 р. Справа№ 910/8019/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Майданевича А.Г.
Отрюха Б.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Хитрова Л.В. - представник
від відповідача: ОСОБА_7 - представник
від Шевченківського РВДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві: не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
на ухвалу
Господарського суду міста Києва
від 25.09.2017р.
за скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
у справі № 910/8019/15-г (суддя О.А. Грєхова)
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування від 20.02.2014 в сумі 324410, 40 грн.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017р. у справі № 910/8019/15-г скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відхилено.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить ухвалу скасувати, оскільки вважає, що господарським судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що державним виконавцем було порушено п.п. 4.10.2. п 4.10. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року, зареєстрованого під № 865/4158 (яка була чинна на дату повернення виконавчого документа стягувану) згідно якої, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження (окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби), повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. Однак держаний виконавець, в порушення зазначеної інструкції, накладений арешт на майно боржника не скасував.
Апелянт звертає увагу суду на те, що постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 15.12.2015 року виконавче провадження № 48244342 завершене, виконавчий лист повернуто стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення (п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на той момент ).
Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки рішення суду не виконане, стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, а тому судом відхилено скаргу на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
На думку апелянта, місцевим судом не взято до уваги той факт, що виконавче провадження № 48244342 закінчено державним виконавцем 15.12.2015 року, строк на повторне звернення стягувача із заявою про примусове виконання рішення суду сплив 16.12.2016 року. Стягувач із такою заявою повторно не звертався, а отже, відповідно необхідність у подальшому арешті майна апелянта об'єктивно відсутня.
Також судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що у зв'язку із закінченням виконавчого провадження державний виконавець з 15.12.2015 року позбавлений права здійснювати виконавчі дії з примусового стягнення заборгованості, а тому навіть у разі погашення такої заборгованості державний виконавець законодавчо позбавлений права прийняти постанову про зняття арешту майна.
Апелянт вважає, що у даному випадку підстави для зняття арешту з майна, передбачені частинами 3,4 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні, а тому просить суд зняти арешт з майна боржника в судовому порядку згідно ч. 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», так як виконавчий документ повернутий стягувачу і необхідність забезпечення виконання рішення суду шляхом накладення арешту відпала.
Представник Шевченківського РВДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судове засідання не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представник Шевченківського РВДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, враховуючи строки розгляду справи, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 21.11.2017 за відсутності представника Шевченківського РВДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 по справі № 910/8019/15-г, позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 189792 грн. 22 коп. заборгованості за кредитом, 108 590 грн. 56 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 26 027 грн. 62 коп. пені та 6 488 грн. 21 коп. судового збору.
09.06.2015 на виконання вищевказаного рішення Господарського суду міста Києва видано відповідний наказ.
У відповідності до статей 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
23.07.2015 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48244342.
23.07.2015 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову ВП № 48244342 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
15.12.2015 державним виконавцем було винесено постанову ВП № 48244342 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
11.05.2017 представник відповідача звернувся до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві з заявою про скасування арешту майна.
Листом вих. № 1736 від 18.05.2017 начальник Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві надав боржнику відповідь, у якій зазначив, що відсутні підстави для скасування арешту, який накладений на майно постановою від 23.07.2015 у виконавчому провадженні № 48244342 з посилання на ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".
Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулась до Господарського суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, яка обґрунтована тим, що під час закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не було скасовано арешт, накладений на все майно боржника у відповідності до вимог ст. 50 Закону та п.п. 4.10.2 п. 4.10 Інструкції про проведення виконавчих дій, натомість необхідність у забезпеченні виконання рішення суду шляхом накладення арешту відпала, враховуючи, що строк пред'явлення наказу № 910/8019/15-г від 09.06.2017 р. до виконання сплинув.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження" №606-XIV, чинним протягом спірних правовідносин.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження ( ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV)
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48244342 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 №910/8019/15-г про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 330898,62 грн.
За змістом ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
15.12.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження №48244342, відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 в межах суми звернення стягнення 330898,61 грн.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
15.12.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у межах виконавчого провадження №48244342, відповідно до якої в ході проведених виконавчих дій державним виконавцем встановлено, що заходи щодо виявлення майна боржника виявились безрезультатними: Виходом державного виконавця за адресою, вказаною у виконавчому документі, боржника та належного йому майна не розшукано. Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості відсутні. Згідно відповіді ДАІ м. Києва транспортних засобів за боржником не зареєстровано. Рахунки в банківських установах відсутні. Згідно довідки ПФУ та ДПІ боржник не працює. Майно, належне боржнику на праві власності, на яке можливо звернути стягнення не виявлено, в зв'язку з чим, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу. Додатково повідомлено стягувача, що повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 5 ст. 47 наведеного Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених ч. 1 цієї статті випадках. При цьому у ній не зазначено такий випадок, якщо виконавчий лист повернуто у зв'язку з відсутністю майна у боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".
Як вбачається з матеріалів справи, докази виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/8019/15-г, на виконання якого був виданий наказ суду від 06.07.2015, відсутні. Заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 330898,62 грн. на момент розгляду скарги в господарському суді першої інстанції не погашена.
Згідно п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України виконання судового рішення є обов'язковим.
На підставі викладеного, колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що державним виконавцем у зв'язку з відсутністю майна у боржника було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, однак законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав. Таким чином, стягував має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі.
Враховуючи те, що виконавчий документ - наказ суду від 09.06.2015 №910/8019/15-г боржником не виконаний (зворотного матеріали справи не містять, а скаржником суду не доведено) отже, державний виконавець діяв правомірно.
На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для зняття арешту накладеного в межах виконавчого провадження № 48244342 з виконання наказу суду від 09.06.2015 у справі №910/8019/15-г.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали та не спростовують правильності висновків господарського суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що ухвала Господарського суду м. Києва відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для її скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 99, 101, 103, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2017р. у справі № 910/8019/15-г залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2017р. у справі № 910/8019/15-г залишити без змін.
Матеріали справи № 910/8019/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.Г. Майданевич
Б.В. Отрюх
