справа № 179/1043/16-ц
провадження № 2/179/861/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 грудня 2017 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого судді Ковальчук Т.А.
при секретарі Бондар О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Магдалинівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа Головне управління держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на спадкове майно,
В С Т А Н О В И В:
До Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заяваОСОБА_1 до Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа - Головне управління держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на спадкове майно.
Позивач з урахуванням уточнень від 13.12.2017 року в позові посилається на те, що 24 серпня 2015 року помер її чоловік – ОСОБА_2. Після його смерті залишилася спадщина, що складається із селянського (фермерського) господарства «Спас», яке розташоване в с. Чернетчина Магдалинівського району Дніпропетровської області, засновником і власником, якого він був.
Для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 на праві постійного користування було виділено земельну ділянку площею 37,2 га, що підтверджується державним актом серії ДП від 23 лютого 1998 року.
Спадщину після його смерті прийняла дружина – ОСОБА_1 і отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 січня 2017 року, проте постановою державного нотаріуса від 12 жовтня 2016 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на СФГ «Спас», створене на земельній ділянці площею 37,2 через відсутність правовстановлюючих документів на майно господарства як цілісного комплексу.
Позивач вважає, що має право спадкувати майно, яке належало її померлому чоловіку по праву спадкування за законом, оскільки є єдиною спадкоємицею першої черги. Тому позивач вимушена звертатися до суду та просить визнати за нею в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 померлого 24.08.2015 року право засновника селянського (фермерського) господарства «Спас» та визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 37,2 га, яка була виділена ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства.
Позивач в судове засідання не з’явилася, представником позивача надано до суду заяву в якій він прохає розглянути справу без їхньої участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, згідно наданих раніше пояснень та обставин викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надавши до суду заяви, в якій прохала розглянути справу без її участі, позовні вимоги визнала частково, не заперечувала проти прийняття позивачем у спадщину СФГ «Спас».
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 серпня 2015 року помер чоловік позивача – ОСОБА_2 (а. с. 6).
Після смерті ОСОБА_2 залишилася спадщина, що складається із селянського (фермерського) господарства «Спас», яке розташоване в с. Чернетчина Магдалинівського району Дніпропетровської області, засновником і власником, якого він був (а. с. 8-17).
Для ведення селянського господарства ОСОБА_2 на праві постійного користування було виділено земельну ділянку площею 37,2 га, що підтверджується державним актом серії ДП від 23 лютого 1998 року (а. с. 148).
Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України.
Згідно ст.ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Як встановлено в судовому засіданні єдиним спадкоємцем першої черги є дружина спадкодавця – ОСОБА_1.
Згідно ст. 191 ЦК України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Право позивача на спадщину підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами. Таким чином, суд вважає, що є встановлені законні підстави задовольнити позов і визнати за позивачем права засновника селянського (фермерського) господарства «Спас», яке належало померлому ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом.
Стосовно позовної вимоги про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 37,2 га, яка була виділена ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, суд виходить з такого.
За змістом частини першої статті 14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).
Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
За положеннями статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі №6-2329цс16, від 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15.
Судом встановлено, що між власником спірної земельної ділянки (держава) та головою СФГ «Спас» не укладався договір, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), у зв’язку із чим, у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 191, 1217, 1218, 1223, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 92, 125, 126, 131 ЗК України ст.ст. 4, 5, 10-13, 81, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 19, 22, 23 Закону України «Про фермерське господарство», -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1, ІПН – НОМЕР_1, в порядку спадкування за законом після померлого 24.08.2015 року ОСОБА_2 право засновника селянського (фермерського) господарства «СПАС», у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 30.06.1998 року, номер запису 1 206 176 0000 000720, ідентифікаційний код юридичної особи 2553679, юридична адреса фермерського господарства: село Чернеччина Магдалинівського району Дніпропетровської області.
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.А.Ковальчук
