Справа № 606/2029/17
В И Р О К
І м е н е м У к р а ї н и
28 березня 2018 року м. Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської обл.
в складі: головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4
розглянувши матеріали кримінального провадження № 12017210170000420 про обвинувачення
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області, жительки АДРЕСА_1 , українку, громадянки України, із середньою освітою, заміжної, в якої на утриманні перебуває син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , раніше не судимої,
ч. 1 ст. 385 КК України,-
ВСТАНОВИВ:
20 листопада 2017 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у відмові свідка від давання показань без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків у суді, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 15 листопада 2014 року під час досудового розслідування по кримінальному провадженні № 12014210170000392 в Теребовлянському районному суді за клопотанням слідчого про проведення допиту свідка ОСОБА_4 у присутності: слідчого - ОСОБА_7 , прокурора - ОСОБА_8 , обвинуваченого - ОСОБА_9 , свідка - ОСОБА_4 , було проведено вище вказаний допит. В ході допиту ОСОБА_4 давала свідчення проти ОСОБА_9 , з приводу розбещення ним 09.10.2014 року її малолітньої дочки ОСОБА_6 , 2011 р.н. Того ж дня під час допиту в якості свідка ОСОБА_4 було роз`яснено права та обов`язки свідка, а також попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань за ст.ст. 384, 385 КК України.
24 грудня 2014 року в Теребовлянський районний суд скеровано на розгляд обвинувальний акт по кримінальному провадженні № 12014210170000392 від 14.10.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.
В період з грудня 2014 року по лютий 2017 року ОСОБА_4 неодноразово викликалася судом для дачі показань по кримінальному провадженні № 12014210170000392 по обвинуваченні ОСОБА_9 в якому являлася єдиним свідком, проте ОСОБА_4 на судові засідання без поважних на те причин не з`являлася.
21.02.2017 року під час допиту в якості свідка ОСОБА_4 в Гусятинському районному суді було роз`яснено права та обов`язки свідка, а також попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань за ст.ст. 384, 385 КК України.
Після ознайомленім із статтям Кримінального кодексу України, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, остання відмовилась від давання про що у протоколі зроблено відповідний запис.
10.04.2017 року ОСОБА_4 звернулась в Гусятинський районний суд із заявою про бажання давати показання у кримінальному провадженні № 12014210170000392 по обвинуваченні ОСОБА_9 та проведенні допиту в режимі відеоконференції.
Під час судового розгляду 18.04.2017 року проводився допит в якості свідка ОСОБА_4 в режимі відеоконференції у приміщеннні Теребовлянського районного суду. В ході допиту ОСОБА_4 суддею Гусятинського районного суду, із застосуванням відеозйомки було знову роз`яснено процесуальний статус свідка та в якому саме кримінальному провадженні її допитують. Роз`яснено її права та обов`язки, в тому числі й обов`язок свідчити, а також попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань за ст.ст. 384, 385 КК України, після чого остання підписала попередження та виголосила присягу.
Однак, не зважаючи на законні вимоги судді Гусятинського районного суду ОСОБА_10 , свідок ОСОБА_4 , ухиляючись від виконання покладеного на неї процесуального обов`язку давати показання, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 66, ч. З ст. 95 КПК України, за відсутності поважних причин, які перешкоджали б виконанню цього її обов`язку, відмовилась від давання показань, про що у протоколі зроблено відповідний запис.
Згідно приписів ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК України, свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Статтею 66 КПК України передбачено не тільки права, але й обов`язки свідка, зокрема й прибути за викликом до суду та дати правдиві показання під час досудового розслідування. ч. 3 ст. 95 КПК України передбачений зокрема обов`язок свідка давати показання суду в установленому цим Кодексом порядку.
Ст. 63 Конституції України передбачає звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 32 Кримінального процесуального кодексу визначено поняття близьких родичів, до них відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Обвинувачений по кримінальному провадженні № 12014210170000392 ОСОБА_9 відносно ОСОБА_4 являється шваґром, а саме: чоловіком сестри її чоловіка, тобто не є її близьким родичем, а тому вона не є особою, яка не може бути допитана як свідок, згідно приписів ч.2 ст. 65 КПК України, не мала будь яких поважних причин для відмови свідчити. Явно та категорично відмовившись від дачі показань, тим самим не виконала свій обов`язок дати правдиві показання про відомі їй обставини.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 являлася єдиним свідком у кримінальному провадженні № 12014210170000392 по обвинуваченні ОСОБА_9 та категорично відмовилась від дачі показань, тим самим не виконала свій обов`язок дати правдиві показання про відомі їй обставини, хоча не мала будь-яких поважних причин для відмови свідчити. 13.06.2017 року Гусятинським районним судом винесено виправдувальний вирок ОСОБА_9 , згідно якого останнього визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю в діяннях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.
У судовому засіданні ОСОБА_4 у вчиненому щиро розкаюється, погоджується з усіма доказами, зібраними органом досудового розслідування, які доводять її вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України, відмовившись від їх дослідження під час судового розгляду, та дала показання, щоповністю погодилася зі всіма доказами та викладеними в обвинувальному акті обставинами справита більше нічого доповнити не бажає.
За таких обставин, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд, переконавшись в істинності та добровільності позиції обвинуваченого ОСОБА_4 про відмову у дослідженні доказів, її правильному розумінні недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та позбавлення права на оскарження фактичних обставин вчинених нею кримінального правопорушення, вважає визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись тільки допитом обвинуваченої.
Проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про доведення вини ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, і що її дії кваліфіковано правильно, як відмова свідка від давання показань без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків у суді.
При призначенні покарання, необхідного й достатнього для виправлення ОСОБА_4 відповідно до статей 50, 65 КК України, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної, її позитивну характеристику, а також те, що вона раніше не судима, відповідно до ч 1 ст. 66 КК України обставини, які пом`якшують покарання щире каяття, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України суд визнає такою, що пом`якшує покарання і іншу обставину - на її утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей, та приходить до висновку, що обвинуваченій ОСОБА_4 слід призначити покарання за ч. 1 ст. 385 КК України у виді штрафу.
Керуючись ст.ст. 349, 374-376 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Визнати винною ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України і призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в гривневому еквіваленті становить 850 грн. в дохід держави.
Речові докази:
1)CD-диск, на який було здійснено запис судових засідань у судовій справі № 606/2632/14-к по кримінальному провадженні № 12014210170000392 від 14.10.2014 року, який знаходиться при матеріалах кримінального провадження № 12017210170000420 - залишити пр иматеріалах кримінального провадження № 12017210170000420;
2)CD-диск на який було здійснено запис судового засідання від 15.10.2014 року, судової справи № 606/2300/14-к по кримінальному провадженні № 12014210170000392 від 14.10.2014 року, який знаходиться при матеріалах кримінального провадження № 12017210170000420 залишити пр иматеріалах кримінального провадження № 12017210170000420.
На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Тернопільської області через Теребовлянський районний суд протягом тридцяти днів.
Головуючий:
