Справа № 297/2837/17
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2018 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого Ільтьо І. І.,
при секретарі Куні О. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, поділ майна подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна,
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулася до Берегівського районного суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, поділ майна подружжя та визначення права власності на частину нерухомого майна. Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що з 19 листопада 2005 року вона уклала шлюб, який зареєстрований у виконавчому комітеті Батівської селищної ради, Берегівського району. Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2,які знаходяться на утриманні та вихованні позивачки.
З самого початку спільного проживання сімейне життя з відповідачем не склалося, оскільки відповідач вів антисуспільний спосіб життя, зловживав спиртними напоями, з його боку було постійне рукоприкладство. Зазначає, що з жовтня 2017 року вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Вищезазначені обставини підтверджують те, що їх сім’я фактично розпалася, подальше спільне проживання, відновлення сімейних стосунків або збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам їх дітей. Шлюб існує лише формально, а тому просить шлюб розірвати.
Оскільки, відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, тому позивачка просить щомісячно стягувати з нього аліменти в її користь на утримання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі по 1000 гривень щомісячно на кожну дитину, і до досягнення ними повноліття.
Під час шлюбу сторонами 28.08.2008 року на підставі договору купівля продажу, посвідченого державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області ОСОБА_5 була придбана квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартість якої згідно договору купівлі-продажу від 28 серпня 2008 року складає 25 000 грн.. Оскільки із позивачкою проживає двоє малолітніх доньок, які фактично перебувають на її утриманні, тому остання вважає, що є підстави для застосування права відступлення від засад рівності часток подружжя.
У зв'язку із викладеним позивач просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири,що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за відповідачем право власності на 1/3 частину зазначеної квартири.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилися, однак ОСОБА_1 подала через канцелярію суду заяву, згідно якоїпросила розглянути справу без її участі та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_7в судове засідання не з’явилися, однак останній подав через канцелярію суду заяву, згідно якої просив позов задовольнити частково з підстав викладених у відзиві.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.
В силу ст. 112 Сімейного Кодексу України, шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхньої дитини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що між сторонами припинилися шлюбні відносини, і сім’я фактично перестала існувати, що дає для суду підстави вважати, що припинення шлюбних відносин між сторонами носить не тимчасовий, а постійний характер, що унеможливлює їх примирення.
За таких обставин, у суду немає підстав для вжиття заходів для примирення подружжя, оскільки це буде суперечити моральним засадам суспільства і інтересам подружжя, а тому відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України такий шлюб розривається судом.
Згідно ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до свідоцтва про шлюб, сторони зареєстрували шлюб 19 листопада 2005 року у виконавчому комітеті Батівської селищної ради, Берегівського району, Закарпатської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 08 (а.с. 8).
Подружжя від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які знаходяться на повному утриманні та вихованні позивачки.
Встановлено, що відповідач в добровільному порядку допомогу на утримання дітей не надає.
Згідно до ч. 1 ст. 184 Сімейного Кодексу України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Виконання передбачених ст. 150 СК України обов’язків батьків щодо виховання та розвитку дитини, пов’язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини, здоровою як фізично так і духовно.
Тому, визначений на законодавчому рівні прожитковий мінімум для дитини певного віку має забезпечуватись насамперед батьками дитини.
Враховуючи вищенаведене щодо стягування аліментів, суд вважає необхідним задовольнити позов та щомісячно стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі по 1000 гривень, щомісячно, на кожну дитину, і до досягнення ними повноліття.
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову, що відповідає вимогам закріпленим ч. 1 ст. 191 СК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Щодо вимоги про поділ спільного майна подружжя, суд вважає що така підлягає частковому задоволення, виходячи з наступного.
26 серпня 2006 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, з однієї сторони та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого останній купив квартиру що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Договір посвідчений державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за № 2-4830 (а.с. 11).
Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 за реєстраційним номером 14089521, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «Берегівське бюро технічної інвентаризації» 19 вересня 2008 року (а.с. 12).
Вказаний договір укладався відповідачем в період зареєстрованого шлюбу та в інтересах сім'ї.
Як вбачається звитягу з протоколу засідання комісії залізниці по розгляду заяв про надання позик №13 від 22.01.2008 року, ОСОБА_2 надано безвідсоткову позику в розмірі 100 000 грн. терміном погашення на 15 років для придбання житла із зняттям з квартирного обліку вагонного депо Ужгород сім’ї ОСОБА_11 (а.с. 43).
14.03.2008 року між ОСОБА_2 та Вагонним депо Ужгород підписано договір – зобов’язання, згідно якого ОСОБА_1 зобов’язується до 31.05.2023 року повернути суму в розмірі 100 000 грн. щомісячними частинами, починаючи з 01.06.2008 року по 555,56 грн. (а.с.44).
Згідно квитанції від 31.01.2018 року вбачається, що ОСОБА_12 сплатила суму в розмірі 35555,04 грн. в рахунок погашення довгострокової позики від ОСОБА_13.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно ст.368 ч.3 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу та на підставі ст.69 ч.1 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Як зазначає Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60,69 СК України, ч.3 с. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3 ст. 235 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При цьому, ч. 1 ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15).
Оскільки у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 77, 78) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 12, 81).
Таким чином, оскільки квартира,що розташована за адресою: АДРЕСА_1,була набута у власність під час перебування сторонами у зареєстрованому шлюбі, на підставі ст.61 СК України вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - сторін у справі, а тому вказане майно подружжя підлягає поділу.
Щодо відступлення від рівності часток, суд вважає зазначити наступне.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Крім того, у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
Позивачка як на підставу відступлення від засади рівності часток, просила врахувати, що на її утриманні знаходяться їх спільні з відповідачем діти.
Однак, суд вважає, що таку обставину, що діти проживають з позивачкою не можна вважати підставою для відступлення від засади рівності часток подружжя відповідно до ст. 70 СК України.
В судовому засіданні встановлено, що за час шлюбу шлюбний договір (контракт) сторони не укладали та домовленості між ними не було, передбачені законом підстави для відступлення від засад рівності часток відсутні, а тому при поділі вказаної квартири між подружжям суд виходить з рівності часток сторін у справі в об'єкті спільної сумісної власності, тобто по 1/2 частині кожному.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Приписами частини 3 статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 960 грн..
Крім того, приймаючи до уваги, що позивач при пред’явленні позову щодо вимоги про стягнення аліментів, була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, на виконання вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в користь держави судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп..
На підставі ст.ст. 60, 61, 63, 68-70 СК України, ст.ст.15, 16, 368, 369, 372 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 82, 89, 141, 206, 229, 235, 247 ч. 2, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356, 430 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 19 листопада 2005 року у виконавчому комітеті Батівської селищної ради, Берегівського району, Закарпатської області, актовий запис № 08 – розірвати.
Стягувати з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4 в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_4, аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі по 1000 (одну тисячу) гривень щомісячно, на кожну дитину, починаючи з 14.12.2017 року і до досягнення ними повноліття.
Відповідно до вимог статті 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4 в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_4, суму сплаченого судового збору в розмірі 960 (дев’ятсот шістдесят) гривень00 копійок забезпечення розгляду справи.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4 в користь держави судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за:
- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 1/2 частину квартири,що розташована за адресою: АДРЕСА_1;
- ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, право власності на 1/2 частину квартири,що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з його проголошення.
Суддя
ОСОБА_14.
