У Х В А Л А
8 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 755/18006/15-ц
Провадження № 14-176 цс 18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Гудими Д. А.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач), третя особа без самостійних вимог - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інкомстрах» (далі також - третя особа), про відшкодування завданої майнової шкоди
за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року та
в с т а н о в и л а:
18 вересня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогою до відповідача про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодуванняу розмірі 17 317,46 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2012 року позивач (страховик) і ОСОБА_4 (далі - страхувальник) уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (далі - договір страхування), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки «Kia Rio 1.6» (далі - застрахований автомобіль). 18 лютого 2013 року в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля, за кермом якого був страхувальник, і автомобіля марки ВАЗ-210994, за кермом якого був відповідач. Внаслідок ДТП застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження.
26 березня 2013 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив постанову, якою визнав винним у настанні ДТП відповідача.
Керуючись умовами укладеного договору страхування, позивач сплатив на користь страхувальника (на рахунок станції технічного обслуговування) суму страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн та отримав право вимоги до відповідача стягнути зазначену суму.
Позивач вказав, що внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка його страховику - третій особі - завдана шкода має бути відшкодована безпосередньо відповідачем як особою, винною у настанні ДТП.
13 жовтня 2015 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою відкрив провадження у справі.
16 грудня 2015 року відповідач подав заперечення на позовну заяву. Вказав, що третя особа як страховик цивільно-правової відповідальності відповідача зобов'язана була виплатити страхове відшкодування на підставі статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Якщо би третя особа вважала, що відповідач неналежно повідомив її про ДТП, то саме третя особа могла би звернутися з регресною вимогою до відповідача. Відповідач також зазначив, що розмір матеріальних збитків і сума відшкодування розраховані з порушенням вимог законодавства.
16 грудня 2015 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Рішення мотивовано тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована, то обов'язок відшкодувати шкоду покладається на його страховика - третю особу. Суд встановив, що позивач ніколи не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому не отримував відмову третьої особи у виплаті такого відшкодування. З огляду на вказане суд вважав заявлені позовні вимоги необґрунтованими.
6 квітня 2016 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення про задоволення позову та стягнув із відповідача на користь позивача 17 317,46 грн.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи.
22 квітня 2016 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року. Просить скасувати це рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції з огляду на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказує, що оскільки на момент ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована у третьої особи, то обов'язок відшкодувати шкоду позивачу покладається на неї; лише третя особа наділена правом давати висновки щодо належності її повідомлення про ДТП.
Відповідач зазначає, що позивач не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому не отримував її відмову у виплаті страхового відшкодування, розмір якого розрахований з порушенням вимог закону. Стверджує, що апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15.
20 липня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відкрив касаційне провадження.
19 вересня 2016 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу. Вказує, що факт наявності у відповідача дійсного страхового полісу на момент настання ДТП не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати завдану ним шкоду. Звертає увагу на правову позицію, висловлену Верховним Судом Україні у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якої страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. Просить відхилити касаційну скаргу та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.
28 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою призначив справу до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України викладений у новій редакції.
12 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, а такожщо існуєвиключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що оскільки обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, так і для захисту майнових інтересів страхувальників. Тому враховуючи положення статті 1194 Цивільного кодексу України, питання про відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, повинно вирішуватись залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про ДТП встановленого зразка. За відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода, на думку суду, має відшкодовуватися страховиком у межах страхового відшкодування, передбаченого договором страхування. А у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.
Крім того, виконання страховою компанією обов'язку з відшкодування шкоди, спричиненої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не звільняє цю особу від обов'язку відшкодувати шкоду, розмір якої перевищує відшкодування, виплачене відповідно до вказаного закону. У такому випадку, як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, правовий інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів повністю реалізує мету його запровадження. Інакше законодавчо закріплена обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності втрачає сенс, оскільки настання страхового випадку не тягне реалізацію договору, обов'язковість якого встановлена законом.
У справі, яка переглядається, позивач не звертався до страховика відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, не отримував відмову страховика у виплаті страхового відшкодування, а звернувся з позовом безпосередньо до відповідача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у подібних справах, а саме у постановах № 6-725цс16 від 14 вересня 2016 року та № 6-284цс15 від 16 вересня 2015 року. За змістом цих правових позицій правозастосовна практика скеровувалася, виходячи з принципу абсолютності права потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем: суд не вправі відмовити у позові потерпілому з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована; і у разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Проте така практика, на переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, нівелює законодавчо закріплену обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності, суперечить меті такого виду обов'язкового страхування, якої, виходячи зі змісту пояснювальної записки до законопроекту, яким з урахуванням досвіду європейських країн запроваджувалось обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, прагнув досягнути законодавець. Запровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів мало вирішити проблеми відшкодування збитків, спричинених ДТП. Таке обов'язкове страхування мало стати надійним механізмом соціального захисту потерпілих у ДТП.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що спрямовування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», нівелює існування такого договору. А відмінність у розумінні мети прийняття цього Закону парламентом і судами, на думку згаданої колегії суддів, свідчить, зокрема, про існування виключної правової проблеми у державі.
Підпункт 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачає, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).
Оскільки колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, та з огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема, і при вирішенні питань, які Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає виключною правовою проблемою, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Великою Палатою Верховного Суду як судом касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, частиною п'ятою статті 403, підпунктами 7 і 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Прийняти до розгляду справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_3, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інкомстрах», про відшкодування завданої майнової шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 5 червня 2018 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна В. С. КнязєвО. М. Ситнік Л. М. ЛобойкоВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
