ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: [email protected]
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" травня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3681/17
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області
до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області
та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ",
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1,
про визнання недійсним рішення та витребування землі
Секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.
Представники сторін:
від прокуратури: Батюк І.В. (посвідчення № 042854);
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Вітусевич Я.Ф. (довіреність № 7 від 03.03.2018 р.);
від третьої особи: не з'явився.
Обставини справи:
Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - позивач) до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - сільська рада, відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю ЕЙ» (далі - ТОВ «Барселона Ю ЕЙ», відповідач 2) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, про визнання недійсним рішення та витребування землі.
Так, прокурор просить суд визнати недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 р. № 26 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, а також витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2017 р. було порушено провадження у даній справі і розгляд справи було призначено на 15.01.2018 р.
15.12.2017 р. набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, внесені Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017 р., відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2018 р. було постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та зі стадії підготовчого провадження, і підготовче засідання було відкладено на 26.02.2018 р.
19.01.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 19.01.2018 р. (вх. № 1248/18 від 19.01.2018 р.) про ознайомлення з матеріалами справи.
22.02.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшла заява № 35 від 21.02.2018 р. (вх. № 3821/18 від 22.02.2018 р.) про застосування позовної давності, за змістом якої відповідач 2 просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог у даній справі та відмовити в задоволенні позовних вимог.
22.02.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшов відзив № 36 від 21.02.2018 р. (вх. № 3822/18 від 22.02.2018 р.) на позов про визнання недійсним рішення та витребування землі, за змістом якого відповідач 2 проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
26.02.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 26.02.2018 р. (вх. № 3962/18 від 26.02.2018 р.) про залишення позову без розгляду.
26.02.2018 р. до господарського суду Київської області від третьої особи надійшло клопотання б/н від 26.02.2018 р. (вх. № 3966/18 від 26.02.2018 р.), за змістом якого третя особа просить суд розглядати справу за відсутності третьої особи та його представника.
26.02.2018 р. до господарського суду Київської області від прокуратури надійшла відповідь на відзив № 05/2-869вих18 від 20.02.2018 р. (вх. № 3968/18 від 26.02.2018 р.), за змістом якої прокурор проти відзиву відповідача 2 заперечує та позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Підготовче засідання відкладалось.
28.02.2018 р. до господарського суду Київської області від прокуратури Київської області було подано заперечення № 05/2-900вих18 від 28.02.2018 р. (вх. № 4271/18 від 28.02.2018 р.) на клопотання ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" про залишення позову без розгляду, за змістом яких прокурор заперечує щодо доводів, викладених у клопотанні відповідача 2, та просить відмовити у його задоволенні.
22.03.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 було подано клопотання б/н від 22.03.2018 р. (вх. № 5778/18 від 22.03.2018 р.) про залучення до участі у справі третьої особи, відповідно до якого відповідач 2 вважає, що для встановлення обставин вибуття спірної земельної ділянки з володіння ДП "НДВА "Пуща-Водиця", необхідно залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.04.2018 р. клопотання ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" б/н від 22.03.2018 р. (вх. № 5778/18 від 22.03.2018 р.) про залучення до участі у справі третьої особи було залишено без задоволення, підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.05.2018 р.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 03.05.2018 р. було оголошено перерву до 24.05.2018 р.
У судовому засіданні 24.05.2018 р. прокурор позовні вимоги підтримувала; представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував; представники позивача, відповідача 1 та третьої особи у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У судовому засіданні 24.05.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 р. № 2, враховуючи добровільну відмову землекористувача, припинено право постійного користування ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, які знаходяться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка.
У подальшому, рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 р. № 4 було затверджено технічну документацію на земельну ділянку площею 61,85 га (ріллі), яку передано до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.01.2013 р., залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 р. та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015 р., зокрема, визнано недійсним та скасовано рішення 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 р. № 2 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "НДВА "Пуща-Водиця", а також визнано недійсним та скасовано рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 р. № 4 "Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП "НДВА "Пуща-Водиця".
Таким чином, на даний час у державній власності та в постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради перебуває земельна ділянка загальною площею 1448,5994 га, що встановлено та підтверджується зазначеними судовими рішеннями та державним актом про право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-КВ № 003658.
Поряд з цим, на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 р. № 134 ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,08 га.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 р., залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.10.2013 р. у справі № К/9991/54537/12 було задоволено позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, про визнання недійсними, протиправними та скасування рішень, державних актів, повернення земельних ділянок, визнано протиправними та скасовано рішення №№ 130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 146, 147, 181 від 04.08.2010 р., якими надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в селі Софіївська Борщагівка у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам, у тому числі - ОСОБА_1, у зв'язку з перевищенням сільською радою своїх повноважень в частині розпорядження земельними ділянками державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця".
Як слідує з позову, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016110000000045 було встановлено, що попри визнання недійсним зазначеного вище рішення про надання дозволу на складання проекту із землеустрою, останній був затверджений рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 р. № 26. На підставі вказаного рішення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства було передано земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану на території села Софіївська Борщагівка.
Таким чином, сільською радою було передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень, за рахунок земель державної власності, що перебувають в постійному користуванні ДП "НДВА "Пуща-Водиця".
У подальшому, ОСОБА_8 20.02.2017 р. на підставі договору купівлі-продажу № 797 право власності на належну йому земельну ділянку було відчужено на користь ТОВ "Барселона Ю ЕЙ".
За ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" на підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Воробйової Т.А. від 20.02.2017 р., інд. номер 33939065, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Як слідує з позову прокурора, предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 р. № 26 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району та про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.
Слід зазначити, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з ч. 5 ст. 60 цього Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Софіївсько-Борщагівська сільська рада.
Частиною 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 2 від 07.07.2010 р., враховуючи добровільну відмову землекористувача, було припинено право постійного користування ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, яке, в свою чергу, стало підставою для прийняття Софіївсько-Борщагівською сільською радою рішення № 4 від 04.08.2010 р.
Проте, як встановлено судом та не спростовано сторонами, у зв'язку з порушенням процедури припинення права постійного користування земельною ділянкою та перевищенням повноважень, рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 2 від 07.07.2010 р. та № 4 від 04.08.2010 р. були визнані недійсними та скасовані в судовому порядку.
Слід зазначити, що статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Статтею 84 Земельного кодексу України визначається, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських районних державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від такого права; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом тощо.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Поряд з цим, згідно зі ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють, відповідно, органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Відповідно до ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Суд констатує, що оскільки постановою Верховного Суду України від 24.06.2015 р., яка набрала законної сили, встановлено факт перебування, у тому числі, спірної земельної ділянки у державній власності та скасовано рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради про припинення права постійного користування землею ДП "НДВА "Пуща-Водиця", то подальше розпорядження відповідачем 1 вказаними землями є незаконним.
Слід зазначити, що згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Посилаючись, зокрема, на наведені приписи законодавства, прокурор просив суд визнати недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 р. № 26 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району.
Однак, дослідивши обставини справи, вивчивши наявні у справі докази та позиції сторін, суд дійшов висновку, що зазначена вимога не підлягає вирішенню господарським судом з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський суд, серед іншого, порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (абзаци другий, четвертий частини першої статті 2 ГПК України у вказаній редакції).
Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу (у вказаній редакції), за змістом пунктів 1, 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи також встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Натомість, відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом), положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи.
Відтак, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Водночас, правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
З огляду на те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення сільської ради, яким надано земельну ділянку у приватну власність фізичній особі, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16 (провадження № 12-69гс18).
За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що провадження у справі № 911/3681/17 підлягає закриттю в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 р. № 26 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району.
Щодо решти позовних вимог слід зазначити, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Прокурором у даній справі заявлено вимогу про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.
Згідно з приписами статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Приписами частини першої статті 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).
Із змісту згадуваних вище судових рішень, зокрема, із постанови Верховного Суду України від 24.06.2015 р., вбачається, що спірні земельні ділянки (в тому числі - земельна ділянка, яка є предметом даного спору) на час прийняття сільською радою рішення про припинення права постійного користування ними перебували в державній власності, а тому у Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області були відсутні повноваження щодо прийняття відповідних рішень, оскільки зазначене питання повинне вирішуватись власником земельних ділянок - державою.
Відповідно до пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 р. № 333, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
За таких обставин, враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею і набута у власність відповідача 2 від особи, яка не мала права її відчужувати, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
Проте, ТОВ "Барселона Ю ЕЙ" було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог прокурора у даній справі.
Слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.
Як слідує з позову, про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016110000000045 за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування, установ та організацій, отриманої під час досудового розслідування, а саме - ДП «НДВА «Пуща-Водиця», Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, КДП «Київгеоінформатика», що є об'єктивними обставинами, пов'язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави. Зокрема, лише після опрацювання листа КДП «Київгеоінформатика», співставлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку та землевпорядної документації щодо припинення права постійного користування ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельними ділянками загальною площею 61,85 га виявилось можливим встановити, що спірна територія на підставі рішення Апеляційного суду Київської області, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 р. та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015 р., була повернута у державну власність.
Водночас, прокурор наголошує, що Головному управлінню Держгеокадастру в Київській області, яке відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт порушення інтересів держави внаслідок прийняття Софіївсько-Борщагівською радою оскаржуваного рішення відомо не було, оскільки воно приймалось без участі вказаного органу державної влади. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв'язку з чим Головне управління Держгеокадастру в Київській області за захистом порушених прав держави до суду не зверталось.
З огляду на викладене прокурор вважає, що встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним вищезазначеного рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради пропущено з поважних причин. Водночас, оскільки частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, то прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право.
Дослідивши обставини дотримання прокурором строку позовної давності для звернення до суду з позовом у даній справі, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.) та статтею 74 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.
Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.
Прокурор звернувся з позовом у даній справі до суду 08.12.2017 р.
Згідно з частинами 2, 4 статті 29 ГПК України в редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Водночас, посилання прокурора на те, що прокуратура про порушення прав держави шляхом прийняття спірного рішення та набуття відповідачем 2 у володіння спірної земельної ділянки дізналися після прийняття Верховним Судом України постанови від 24.06.2015 р., якою остаточно було вирішено питання незаконності рішень відповідача 1 щодо розпорядження спірною землею, є безпідставним, оскільки наявність порушення права та підтвердження такого факту судовим рішенням є не тотожними поняттями, і прокуратурі було відомо про наявність порушеного права на час звернення із позовом про визнання недійсними і скасування рішень сільської ради у вересні 2011 року, а відповідні судові рішення, на які посилається прокуратура у позовній заяві, лише підтвердили факт порушення права.
Крім того, як зазначалося вище, фундаментальне значення має факт, коли саме держава, а не її конкретний орган або прокурор, могла довідатися про наявність порушеного права.
Поряд з цим, слід зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула із володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та не з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, початок перебігу строку позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується із моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, правомірним є висновок про сплив позовної давності і наявність підстав для задоволення заяви про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, оскільки державі в особі її органів стало відомо про порушення її прав щонайменше з моменту звернення прокурора з позовом про визнання недійсними і скасування рішень сільської ради у справі № 2а-35/12, разом із тим прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку у межах строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.
Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року в аналогічній справі № 911/3210/17 за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача: 1) ОСОБА_16; 2) ОСОБА_17, про визнання недійсним рішення та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.
Також суд вважає за необхідне відзначити, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах (пп. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин, проте, у даному випадку прокурором не доведено, а судом за наявними у справі матеріалами не встановлено обставин, що вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності.
Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог прокурора, а саме - про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача 2.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України за вимогою про витребування земельної ділянки покладаються на прокурора.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Закрити провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 р. № 26 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
2. У задоволенні решти позову відмовити у повному обсязі.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 07.06.2018 р.
Суддя В.М. Бабкіна
