Справа №442/7773/17
Провадження №2/442/417/2018
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
в складі головуючого судді Нагірної О.Б.
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дрогобич цивільну справу №442/7773/17 в порядку загального позовного провадження за позовом ПАТ «УкрСибБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
сторони справи
представника позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6,
представника відповідача ОСОБА_7,
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до Дрогобицького міськрайонного суду із позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій просить з метою погашення заборгованості за кредитним договором №11043890000 від 21.09.2006 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 та будинок №20 по вул. І.Котляревського у м. Дрогобичі Львівської області.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначає, що 21.09.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» – згодом перейменовано в Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» – та Відповідачкою по справі було укладено Договір про надання іпотечного кредиту №11043890000. Відповідно до умов кредитного договору, Позивач надав Відповідачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 73 900,00 швейцарських франків 00 сантимів, а Відповідач зобов’язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 21.09.2021 року та сплачувати протягом 30 календарних днів проценти за користування кредитом у розмірі 7,99 % річних. Станом на 25.10.2017 року, згідно розрахунків заборгованості доданих до позовної заяви, заборгованість Відповідача по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за кредитним договором №11043890000 складає 108 017,23 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 25.10.2017 року становить 2 917 528,75 гривень – заборгованість по кредиту та відсотках, та 525 912,23 гривень – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та за процентами за строк з 25.10.2016 року по 25.10.2017 року. Враховуючи те, що станом на сьогоднішній день Відповідач-1 – ОСОБА_2, не виконує свої зобов’язання з погашення заборгованості по даному кредиту та сплаті нарахованих процентів за користування ним, сплати пені, Позивач отримав право звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідач ОСОБА_2 подала до суду Відзив на позовну заяву, в якій посилається на те, що 06.08.2010 р. позивачем на її адресу було надіслано повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту та встановлено новий строк виконання нею зобов’язання за кредитним договором, тобто ПАТ «УкрСиббанк» було застосовано право на повернення кредиту достроково. Оскільки нею вищевказана вимога не була виконана, то термін повернення кредиту настав на 32 календарний день з дати одержання нею цього повідомлення. Дані обставини були підставою для ухвалення Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області рішення від 21.12.2015 р. по справі 442/5783/15-ц (залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30.06.2016 р.), яким в позові ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту № 11043890000 від 21.09.2006 р. було відмовлено у зв’язку із спливом позовної давності. Враховуючи вищенаведене, просить у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити, у зв’язку з тим, що позивач звернувся до суду за захистом власних прав та інтересів з порушенням строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови в позові.
Відповідач ОСОБА_3 на розгляд справи не з’явився, не повідомивши причин своєї неявки, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_4 на розгляд справи не з’явилася, не повідомивши причин своєї неявки, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.
Представник ПАТ «УкрСиббанк» у судове засідання з’явився, в режимі відео конференції з Подільським районним судом м. Києва, позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити з підстав, викладених в позові та Відповіді на відзив.
Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_7 у судове засідання з’явився, проти задоволення позовних вимог ПАТ «УкрCиббанк» заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв’язку із застосуванням строків позовної давності.
Суд, вислухавши доводи сторін, перевіривши та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, дійшов висновку, що у заявлених позовних вимогах ПАТ «УкрСиббанк» необхідно відмовити з огляду на таке.
Матеріалами справи встановлено, що 21.09.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» – з 21.12.2009 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» – та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання іпотечного кредиту №11043890000 на суму 73 900,00 швейцарських франків 00 сантимів, строком до 21.09.2021 року зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 7,99% річних згідно з Графіком повернення кредиту та сплати відсотків.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлені строки і боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідач-1 ОСОБА_2 тривалий час не здійснює платежів, чим порушила взяті на себе договірні зобов’язання. Під час судового засідання представник ПАТ «УкрСиббанк» надав відповідь про те, що останній платіж ОСОБА_2 по вищевказаному договору №11043890000 від 21.09.2006 року здійснила в 2010 році.
Відповідно до вимог ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.
Відповідно до умов п. 5.5. договору про надання іпотечного кредиту №11043890000 від 21.09.2006 року, незважаючи на інші положення цього договору, у випадку несплати чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати ануїтетного платежу більш ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або порушення позичальником та/або заставодавцем умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 12 цього договору.
У зв’язку з порушенням ОСОБА_2 виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України і п. 5.5 договору використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, надіславши 06 серпня 2010 року на адресу відповідача повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, відтак встановлено новий строк виконання ним зобов’язання за кредитним договором.
Оскільки відповідачем вищевказана вимога не була виконана, то термін повернення кредиту потрібно було вважати таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником (відповідачем) цього повідомлення, або на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення у випадку зміни позичальником адреси без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вказаного повідомлення з інших підстав (п. 12.1. договору).
Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов.
Дані обставини були підставою для ухвалення Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області рішення від 21.12.2015 р. по справі 442/5783/15-ц (залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30.06.2016 р.), яким в позові ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту № 11043890000 від 21.09.2006 р. було відмовлено у зв’язку із спливом позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов’язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання.
Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
У пункті 1.2.2 Договору про надання іпотечного кредиту №11043890000 від 21.09.2006 року сторони узгодили, що позичальник у будь-якому випадку зобов’язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 21.09.2021 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного Банком терміну (достроково) відповідно до умов Розділу 12 цього Договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 Договору.
У рішенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.12.2015 р. по справі 442/5783/15-ц (залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30.06.2016 р.) щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором суд встановив, що вимога банку про дострокове повернення кредиту направлена ОСОБА_2 ще 06 серпня 2010 року.
Пред’явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов’язання.
Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв’язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.
У справі, яка є предметом перегляду, позивач міг пред’явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання. При цьому, таке право згідно з умовами укладеного договору виникло на 32 календарний день з дати одержання позичальником (відповідачем) цього повідомлення, або на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення у випадку зміни позичальником адреси без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вказаного повідомлення з інших підстав (п. 12.1. договору) та за умови її невиконання.
Вказана правова позиція також відповідає правовим позиціям висловленим Верховним Судом України в постанові від 09.11.2016 року у справі № 6-2251цс16 (справа № 755/17150/14-ц), в постанові від 11.10.2017 року у справі № 6-1674цс17, правовій позиції Верховного суду викладеній в постанові від 30.05.2018 року у справі № 61-16317св18 (справа №598/938/15-ц) та постанові від 14.02.2018 року у справі №61-1743св18 (справа №303/1037/16-ц).
У відповідності до роз’яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що ним пропущено з поважних причин строк для звернення до суду з позовом.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт перший статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії») .
Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України у справі у справі за № 6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року.
Виходячи з вищеописаного необхідно прийти до висновку про те, що Позивач звернувся до суду за захистом власних прав та інтересів з порушенням строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Стосовно позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд зазначає наступне.
Згідно ст. 23 Закону України Про іпотеку визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
В позовній заяві та у своїх поясненнях під час судового засідання, ПАТ «УкрСиббанк» зазначає, що 10 лютого 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовною заявою до ПАТ «УкрСиббанк» про припинення вказаного вище договору іпотеки. Рішенням Дрогобицькою міськрайонного суду Львівської області від 27.09.2016 року по справі №442/1466/16-ц позов було задоволено та визнано договори іпотеки припиненими.
У жовтні 2016 року центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради на підставі заяви ОСОБА_2 та рішення Дрогобицького міськрайонного суду по справі №442/1466/16-ц прийняло рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо припинення іпотеки за договором іпотеки та зняття заборони на відчуження предмету іпотеки: квартири за адресою: АДРЕСА_2 та будинку за адресою: м. Дрогобич, вул. І.Котляревського, буд. 20.
З інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно інформаційні довідки №101369127 та НОМЕР_1 від 24.10.2017 року позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 у жовтні 2016 року продала 1/3 частину житлового будинку №20 по вул. Котляревського Івана у м. Дрогобичі Щурик ОСОБА_8 (Відповідач-2) та у грудні 2016 року подарила квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_9 (Відповідач-3).
Таким чином відповідач ОСОБА_2, на думку ПАТ «УкрСиббанк», діючи недобросовісно, після зняття реєстрації обтяжень іпотекою нерухомості, здійснила дії щодо її відчуження без згоди іпотекодержателя.
Такі доводи позивача про дійсність іпотеки для ОСОБА_10 та ОСОБА_4 не спростовують висновків суду про відмову в позові про звернення стягнення на спірне житло, адже дії іпотекодавця ОСОБА_2 з відступлення майнових прав на 1/3 частину житлового будинку №20 по вул. Котляревського Івана у м. Дрогобичі та квартиру АДРЕСА_4 та право власності ОСОБА_10 та ОСОБА_4 на цю нерухомість позивач не оспорював, відомості про заборону на час відчуження та про обтяження іпотекою спірного майна були відсутні.
Крім того, як встановлено судом, ПАТ «УкрСиббанк» не укладало жодних цивільно-правових договорів з ОСОБА_10 та ОСОБА_4, та в супереч вимогам ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не надіслав їм, як іпотекодавцям, письмову вимогу про усунення порушення щодо виконання умов Договору про надання іпотечного кредиту №11043890000 від 21.09.2006 року.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у позові через безпідставність позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 264, 279 ЦПК України, суд –
Ухвалив:
В позові відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.06.2018.
Суддя Нагірна О.Б.
