Справа № 183/1527/18
№ 2/183/1856/18
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 вересня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря Пономаренко О.О.,
розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Украгазвидобування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, в порядку регресу,
за участю сторін:
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_3, -
в с т а н о в и в:
22 березня 2018 АТ «Укргазвидобування» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача, в порядку регресу, суму виплаченої шкоди у розмірі 202536,97 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 працює водієм першого класу автомобіля КрАЗ-6444, державний номер НОМЕР_1 в ГПУ «Шеблинкогазвидобування» ПАТ «Украгазвидобування». 23.08.2017 року вироком Полтавського районного суду Полтавської області, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06.12.2017 року, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, йому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік. Цим же вироком суду, на виконання вимог ч.2 ст. 1187 ЦК України, з ПАТ «Укргазвидобування» в особі філії ГПУ «Шеблинкогазвидобування», як із власника транспортного засобу, стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 9260,58 грн., моральну шкоду у розмірі 200000 грн., судовий збір у розмірі 3000 грн. Позивач, як юридична особа, повністю відшкодували потерпілому шкоду, завдану з вини їх працівника, тому посилаючись на вимоги ст. 1191 ЦК України, з урахуванням часткової виплати страховою компанією суми страхового відшкодування, просить стягнути з відповідача зазначену вище шкоду.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.
Відповідач звернувся до суду з відзивом на позов, у якому зазначає, що працюючи водієм наземного транспортного засобу, відповідальність якого в обов'язковому порядку застрахована, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», він сам повідомив страхову компанію про страховий випадок, викликав швидку допомогу, на стадії досудового розслідування сам сплатив потерпілому 25000 грн. на лікування, вніс кошти в сумі 4280 грн. за зберігання транспортного засобу. Злочин, у якому він визнаний винним, є необережним, його майновий стан та стан його здоров'я не дозволить сплатити кошти, заявлені позивачем. Також відповідач посилається на те, що при прийнятті Полтавським районним судом Полтавської області рішення в частині стягнення моральної шкоди він жодним чином не міг вплинути на нього, оскільки не був визнаним відповідачем. Натомість зробив усе можливе задля зменшення шкоди, тому вважає, що суд при прийнятті рішення повинен врахувати всі обставини, та у відповідності до вимог ст. 137 КЗпП України, та п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, організаціям їх працівниками», зменшити розмір шкоди, що підлягає покриттю.
В судовому засіданні відповідач та його представник просили врахувати обставини, зазначені у відзиві на позов.
Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонова Д.О від 17 травня 2018 року відкрите провадження у справі, в зв'язку з закінченням повноважень судді, 31.05.2018 року після повторного авторозподілу справа передана на розгляд судді Сороки О.В. За результатами підготовчого судового засідання відповідною ухвалою суду від 17.07.2018 року справу було призначено до судового розгляду по суті.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Обставини справи, встановлені судом.
Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 23.08.2017 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, йому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами, на підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задоволено, з ПАТ «Укргазвидобування2 ГПУ «Шебелинкогазвидобування» на користь ОСОБА_4 стягнуто майнову шкоду у розмірі 9,260 грн., моральну шкоду у розмірі 200000 грн., сплачений судовий збір у розмірі 3000 грн. (а.с. 52-55).
Вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питання, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Виходячи з положень ч.7 ст. 82 ЦПК України, якою передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду, слушним є заперечення відповідача щодо розміру стягнутої моральної шкоди з власника транспортного засобу, з яким відповідач перебуває у трудових відносинах, однак Апеляційний суд Полтавської області, розглянувши апеляційну скаргу цивільного відповідача ПАТ «Укргазвидобування» залишив її без задоволення своєю ухвалою від 06.12.2017 року (а.с. 8-10), а тому суд позбавлений можливості врахувати ступінь вини та інші обставини, визначені ст. 137 КЗпП України, як на тому наполягав відповідач у відзиві на позов, та зменшити розмір вже стягнутої моральної шкоди.
У відповідності до ч.1 ст. 1191 ЦК України, як на підставу позову, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Коментована норма матеріального закону, на застосуванні якої наполягає позивач, визначає право регресу, під яким розуміється право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди. Зазначена стаття застосовується у випадках, коли особа завдавача шкоди та особа, яка несе відповідальність за завдану шкоду, не співпадають (ст. ст. 1172 - 1176, 1178, 1179 ЦК України тощо). За загальним правилом на боржника за регресною вимогою покладається обов'язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі. Виключення з цього положення можуть бути встановлені законом.
Це положення законодавства передбачає перехід права вимоги регресу від однієї особи до іншої при виникненні деліктного (позадоговірного) зобов'язання, а саме із заподіяння шкоди. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.
Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).
У відповідності до роз'яснень, визначених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
Отже, спірні правовідносини у даній справі, також регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якою встановлено строк позовної давності в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Не дивлячись на те, що відповідач не наполягає на застосуванні позовної давності, зазначена обставина є суттєвою, та враховується судом при прийнятті цього рішення, оскільки днем виявлення заподіяної шкоди - є день вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, таким днем, згідно вироку є 18.11.2016 року.
Матеріали справи містять копії платіжних доручень про перерахування ОСОБА_4, згідно з вироком суду, 212260,58 грн. (а.с. 11,12).
ОСОБА_1 в період з 31.12.2010 року по 25.01.2018 року перебував у трудових відносинах з філією Газопромислового управління «Шебелинкогазвидобування» Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (а.с. 14,15).
Зменшуючи розмір позовних вимог позивач послався на часткову виплату страхового відшкодування страховиком ТДВ «СТ Домінанта» у розмірі 9723,61 грн.
Так, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку .(ч.1 ст. 132 КЗпП України).
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ч.2 ст. 132 КЗпП України).
Зокрема, у відповідності до ст.134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
У відповідності до ч.1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Стаття 130 КЗпП містить загальні підстави та умови матеріальної відповідальності працівників. Так, відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП право притягнути працівника до матеріальної відповідальності у підприємства виникає, зокрема, у разі одночасної наявності таких фактів:
порушення трудових обов'язків,
пряма дійсна шкода,
причинний зв'язок між порушенням і шкодою,
вина або бездіяльність працівника.
Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення до матеріальної відповідальності працівника.
Матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Підстави та умови, що мають бути встановлені для притягнення працівників до матеріальної відповідальності, узагальнив також Вищий спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові від 11.12.15 р. № 12 (далі - Постанова № 12). Зокрема, у постанові визначено категорії прямої дійсної шкоди, такими є: недостача, втрата, знищення, пошкодження чи зіпсування матеріальних цінностей; шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною; витрати, спричинені незаконними або необґрунтованими виплатами (переплатами); витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників; суми неустойки, фінансових санкцій, пені, сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів; виплати на користь інших суб'єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників; нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв'язку зі спливом строку позовної давності; нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена. У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій або бездіяльності (п. 4 Постанови № 12).
Вимог про стягнення з відповідача шкоди у розмірі середнього місячного заробітку, у відповідності до положень ст. 132 КЗпП України, позивачем не заявлено, а відтак, з огляду на диспозитивність цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), суд позбавлений процесуальної можливості застосування положень ст. 132 КЗпП України, оскільки позивачем не було заявлено вимог з цих підстав.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
Відмовити Акціонерному товариству «Укргазвидобування» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, в порядку регресу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Сорока О.В.
