Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 1540/4108/18
У Х В А Л А
23 жовтня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стефанова С.О., за участю секретаря судового засідання Гунько О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси про зобов`язання зняти з військового обліку за досягненням граничного віку перебування у запасі, -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси про зобов`язання зняти з військового обліку за досягненням граничного віку перебування у запасі, в якому позивач просить суд зобов`язати відповідача виключити його з військового обліку за досягненням граничного віку перебування у запасі.
11 жовтня 2018 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вхід. № 30309/18) про залишення без розгляду позовної заяви у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Зазначене клопотання обґрунтоване наступним.
На думку відповідача, позивач фактично наведеним позовом у даній справі оскаржує рішення Приморського РВК м. Одеси, яке було прийняте ще у грудні 2016 року.
Так представник відповідача зазначає, що з наявних матеріалі справи вбачається, що 12.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського РВК м. Одеси як до уповноваженого органу із заявою про надання інформації щодо причин не виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, ОСОБА_1 наприкінці 2016 року знав про прийняте рішення про відмову у виключенні з військового обліку у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування в запасі.
В той же час,є підстави вважати те, що станом на перше півріччя 2017 року, ОСОБА_1 було відомо про прийняте рішення про відмову йому у виключенні з військового обліку у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування у запасі
З огляду на викладене представник відповідача вважає, що позивачем було пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даними позовними вимогами, а тому позов повинен бути залишений без розгляду.
22 жовтня 2018 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вхід. № 31489/18) про поновлення строку розгляду адміністративного позову.
У судовому засіданні представник відповідача підтримала вищезазначене клопотання.
Позивач відносно задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що ним пропущено строк звернення до суду з поважних причин, а саме фактично йому стало відомо про відповідь Приморського військового комісаріату м. Одеси влітку 2018 року, коли він знайшов в поштовій скриньці лист відповідь, на яку посилається представник відповідача. Фактично, як зазначає позивач, пошуки листа та подача позову були зумовлені повідомленням про те, що 13.08.2018 року позивачу за місцем роботи, знову прийшла повістка з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в той момент він перебував на лікарняному).
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши доводи, викладені в клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав 14 серпня 2018 року.
З адміністративного позову вбачається, що позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо не виключення його з військового обліку за досягненням ним граничного віку перебування у запасі.
Вирішуючи клопотання про залишення позову без розгляду, суд виходить з наступного.
Бездіяльність - це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов`язана була і могла вчинити, або невідвернення небезпеки, яку особа зобов`язана була і мала можливість відвернути.
Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом часу і весь цей період часу винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо не виключення його з військового обліку за досягненням ним граничного віку перебування у запасі.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду, оскільки в даному випадку наявна бездіяльність відповідача, яка продовжувалась і на дату подачі позовної заяви, отже правовідносини у даній справі є триваючими.
В даному випадку, бездіяльність суб`єкта владних повноважень є видом пасивної поведінки та має триваючий характер.
Крім того, з огляду на зазначені обставини суд вважає необхідним зазначити, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.
Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Зокрема, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).
У Рішенні по справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В рішенні від 27.06.2000 р. у справі «Ілхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до суду, що клопотання про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 243 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси про зобов`язання зняти з військового обліку за досягненням граничного віку перебування у запасі - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Стефанов
