П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 802/921/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк Алла Юріївна
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
30 листопада 2018 року
м . Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьменко Л.В.
суддів: Шидловського В.Б. Іваненко Т.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Сербин І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року (рішення ухвалене суддею Чернюк А.Ю. в м.Вінниця, дані про дату складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
В березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 у справі №802/292/17-а, окрім іншого, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ВП №50963031 від 24.01.2017 про закінчення виконавчого провадження згідно виконавчого листа №802/3745/15-а. Проте, відповідач в порушення вимог ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження ВП №50963031 по виконання виконавчого листа №802/3745/15-а не відновив. Таку бездіяльність відповідача ОСОБА_2 вважає протиправною, просить зобов’язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити виконавчі дії щодо відновлення виконавчого провадження ВП №50963031 по виконанню виконавчого листа №802/3745/15-а.
Крім того, позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною і щодо не здійснення контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні рішення суду від 21.12.2017 року по справі №802/292/17-а, оскільки виконавче провадження ВП №50963031 повинно було бути відновлено за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем постанови суду від 21.12.2017 року в справі №802/292/17-а, чого зроблено не було.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Суд першої інстанції визнав бездіяльність Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не здійснення контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 року по справі №802/292/17-а протиправною.
В решті позовних вимог суд відмовив.
З рішенням суду першої інстанції позивач не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Зазначив, що на виконання постанови суду від 21.12.2017 року у справі №802/292/17-а виконавче провадження ВП №50963031 з виконання виконавчого листа №802/3745/15-а було відновлено 02.02.2018 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. Вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо відсутності контролю в діях відповідача за законністю, повнотою і своєчасністю вчинення державним виконавцем дій при виконанні постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 року по справі №802/292/17-а.
Позивач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Доводи апеляційної скарги відповідача просив відхилити як необґрунтовані.
В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і вирішення спору, надані сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 у справі №802/292/17-а, зокрема, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ВП №50963031 від 24.01.2017 про закінчення виконавчого провадження згідно виконавчого листа №802/3745/15-а.
Зазначену постанову суду було направлено на адресу Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, що підтверджується супровідним листом від 12.01.2018.
Постановою про відновлення виконавчого провадження від 02.02.2018 виконавче провадження ВП №50963031 з виконання виконавчого листа №802/3745/15-а відновлено.
При цьому, позивач стверджує, що відповідач не в повній мірі відновив виконавче провадження ВП №50963031, оскільки залишається не відновленим виконавче провадження стосовно боржника - Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
Крім того, позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною і щодо не здійснення контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні рішення суду від 21.12.2017 року по справі №802/292/17-а, оскільки виконавче провадження ВП №50963031 повинно було бути відновлено за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем постанови суду від 21.12.2017 року по справі №802/292/17-а, що зроблено не було.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №1404-VІІІ).
В силу приписів ч.1 ст.14 Закону №1404-VІІІ учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
З матеріалів справи слідує, що постанову ВП №50963031 від 24.01.2017 року про закінчення виконавчого провадження було визнано протиправною та скасовано відповідно до постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 року. 02.02.2018 постановою про відновлення виконавчого провадження вказане виконавче провадження було відновлено.
Судами також встановлено, що виконавче провадження ВП №50963031 було відкрито з виконання виконавчого листа №802/3745/15-а, де боржником зазначено Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Відтак, помилковими є доводи позивача щодо того, що виконавче провадження ВП №50963031 відновлено не в повній мірі, а саме: що виконавче провадження не відновлено щодо боржника - Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, оскільки виконання виконавчого листа №802/3745/15-а, де боржником зазначено Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини здійснюється в межах іншого виконавчого провадження - ВП №50962948.
Відтак, обґрунтованим є висновки суду першої інстанції щодо того, що відповідачем до звернення позивача з цим позовом до суду вчинено дії для відновлення виконавчого провадження ВП №50963031, а саме: винесено відповідну постанову. А тому вимога позивача щодо зобов’язання відповідача вчинити виконавчі дії з відновлення виконавчого провадження ВП №50963031 з виконання виконавчого листа №802/3745/15-а - задоволенню не підлягає.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив строк для прийняття постанови про відновлення виконавчого провадження, визначений ч. 1 ст. 41 Закону №1404-VІІІ.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження ВП №50963031, 25.01.2018 у зв’язку із надходженням постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 у справі №802/292/17-а начальником відділу правового забезпечення Департаменту ДВС складено службову записку на ім’я начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС щодо доцільності касаційного оскарження вищевказаного судового рішення. Отже, 25.01.2018 Департаменту ДВС Міністерства юстиції України уже було відомо про постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 у справі №802/292/17-а. Проте, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України постанову про відновлення виконавчого провадження прийнято лише 02.02.2018.
Слід зазначити, що згідно з ч. 3 ст.74 Закону №1404-VІІІ рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) і до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.
Таким чином, відповідач в особі його посадових осіб протиправно не здійснив контроль щодо своєчасного винесення постанови про відновлення виконавчого провадження ВП №50963031 з виконання виконавчого листа №802/3745/15-а, позаяк така постанова від 02.02.2018 винесена з порушенням приписів ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на вказане, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позову ОСОБА_2 в частині визнання бездіяльності відповідача щодо не здійснення контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні рішення суду від 21.12.2017 року по справі №802/292/17-а протиправною.
Разом з тим, суд першої інстанції навівши в мотивувальній частині рішення доводи на користь позивача та встановивши факт бездіяльності відповідача щодо не здійснення контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні рішення суду від 21.12.2017 року по справі №802/292/17-а, резолютивній частині судового рішення не зазначив, що судом таку бездіяльність визнано протиправною. Тому в цій частині апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю з виконання цього судового рішення, то суд першої інстанції правильно вказав, що встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
З огляду на те, що судом першої інстанції задоволено позовні вимоги лише в частині визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною, тому вимога про встановлення судового контролю не може бути задоволена.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача з відповідача 50 000 грн. моральної шкоди, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не обґрунтованості як розміру заявленої моральної шкоди так і відсутністю в матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2, оскільки останній посилається на те, що допущене відповідачами порушення його прав призвело до його госпіталізації у лікарню та завдало йому тяжких душевних переживаннях та необхідності сплати коштів за лікування.
Так, статтею 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Засади та сутність інституту моральної шкоди визначено Цивільним кодексом України, зокрема, статтею 23, якою передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).
Згідно з п. 4, 5 вищезазначеної Постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В силу приписів ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, у чому вона полягає, не доведено причинних зв'язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Абзац другий рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року змінити, виклавши в такій редакції:
Визнати бездіяльність Департамента Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не здійснення контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 року по справі №802/292/17-а - протиправною.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова складена в повному обсязі 04 грудня 2018 року.
Головуючий
ОСОБА_1
Судді
ОСОБА_3 ОСОБА_4
