ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
10 грудня 2018 року
м. Тернопіль
Справа № 921/390/18
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
при секретарі судового засідання Саловській О.А.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ- Україна» (юридична адреса: вул Ак Щусєва, 36, Шевченківський район, м. Київ, 04060; поштова адреса: вул М Грінченко, 2/1, м Київ, 03680)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернотранс» (юридична адреса: с. Івачів Долішній, Тернопільський район, Тернопільська область, 47704; фактична адреса: вул Тролейбусна, 11, м Тернопіль, 46027)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» (проспект Перемоги, 65, Святошинський район, м. Київ, 03062)
про стягнення 50 145,43 грн збитків
За участю від:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
третя особа - не з'явився
Суть справи.
У вересні 2018 року ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ- Україна» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача - ТОВ «Тернотранс» про стягнення збитків у розмірі 50 145,43 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо збереження товару по договору перевезень вантажів (транспортно-експедиційного обслуговування) №82430 від 05.05.2011, внаслідок чого позивачу завдано збитків на вказану суму.
Ухвалою суду від 09.10.2018 відкрито провадження у справі №921/390/18 за правилами спрощеного позовного провадження.
У відзиві на позов, письмових запереченнях, додаткових доводах та інших поясненнях свого представника, відповідач проти заявленої до нього вимоги заперечив, посилаючись на страхування своєї відповідальності, а тому необхідності пред'явлення позову до ПАТ «Страхова Група «ТАС» на підставі договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO - 00055443 від 26.02.2018 року, приписів ст.ст. 927,979,988,1194 ЦК України та висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №910/2503/17. А також вказав на безпідставне включення до розміру збитків (окрім вартості нестачі вантажу) сум сплачених митних платежів та фрахту вантажів, що суперечить ч.1 ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 19.05.1956 року.
У відповіді на відзив та письмових поясненнях позивач вказав на:
- існування між сторонами по справі договірних зобов'язань та на відсутність таких у позивача із страховою компанією;
- неповне зазначення відповідачем усього тексту ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, зокрема частини четвертої цієї статті, яка передбачає також відшкодування митних і інших витрат;
- неможливості застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених в його постанові від 27.02.2018 року у справі № 910/2503/17, оскільки у ній спір виник між страховою компанією як позивачем та експедитором як відповідачем з приводу стягнення в порядку регресу вже сплаченої суми страхового відшкодування та на інше.
Розгляд справи, призначений вперше на 08.11.2018 року відкладався востаннє на 10.12.2018 року.
Ухвалою від 08.11.2018 за клопотанням відповідача до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС». Тією ж ухвалою відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про залучення ПАТ «Страхова Група «ТАС» до участі у справі в якості співвідповідача, з мотивів зазначених в цій ухвалі.
Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJOJVF27D8222989 В1.
В судове засідання 10.12.2018 року представники сторін і третьої особи не з'явились, хоча про час, місце і дату слухання справи повідомлялись належним чином в порядку ст. 120 ГПК України. У зв'язку з чим, згідно з ч.3 ст.222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу 10.12.2018 року не здійснюється.
З огляду на надання сторонами усіх, визначених ГПК України заяв по суті справи та наявних у них доказів, а також закінчення строку розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження (ст.248 цього Кодексу), можливість продовження якого не передбачена, розгляд справи 10.12.2018 року здійснюється за відсутності представників сторін і третьої особи, участь яких не визнавалась обов'язковою.
Судом також враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, в тому числі дані ними в попередніх засіданнях, суд встановив наступне:
- 05.05.2011 року між ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ- Україна» (позивачем у справі) як експедитором та ТОВ «Тернотранс» (відповідачем) як перевізником укладено договір перевезень вантажів (транспортно-експедиційного обслуговування) №82430.
Ним регулюються відносини сторін в процесі надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів клієнтів позивача автомобільним транспортом по території України та інших держав (п.1.1 цього правочину).
Перевезення виконуються відповідно до умов цього договору, українських та міжнародних нормативно-правових актів, в тому числі Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (2.1 договору).
За домовленістю сторін за договором перевізник (відповідач) взяв на себе зобов'язання, серед іншого:
- забезпечити доставку вантажу, переданого вантажовідправником до місця призначення і передати його особі уповноваженій на отримання вантажу (вантажоодержувачу) - п.п.3.2.3;
- нести відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення до передання його вантажоодержувачу у відповідності до умов даного договору, якщо не доведе, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу відбулася внаслідок надзвичайних та невідворотних за даних умов обставин - п.п.3.2.4;
- відшкодувати експедитору (позивачу) всі збитки та витрати в повному обсязі, які він поніс перед своїм клієнтом внаслідок невиконання або неналежного виконання перевізником (відповідачем) своїх зобов'язань за даним договором, які призвели до збитків клієнта, що пов'язані з нестачею , пошкодженням, втратою вантажу по вині відповідача, а також втрат позивача, пов'язаних з оплатою штрафних санкцій клієнту через неналежне виконання відповідачем як перевізником своїх обов'язків - п.п.3.2.5;
- у випадку наявності дійсного на дату завантаження полісу страхування цивільної відповідальності перевізника надати його копію позивачу при здійсненні кожного перевезення - п.п.3.2.6 та п.п.3.2.7;
- незалежно чи виступає відповідач фактичним перевізником чи експедитором він приймає на зобов'язання та несе відповідальність, в тому числі за вантаж, як безпосередній перевізник згідно умов цього договору та українського законодавства - 3.2.19;
- відшкодувати експедитору (позивачу) всі збитки, які той поніс перед своїм клієнтом по вині перевізника, на підставі виставлених позивачем претензій до відповідача - 4.13;
- нести повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його прийняття до перевезення і до його передачі вантажоодержувачу - 4.14.
На кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі підписується позивачем і передається відповідачу. Заявка є невід'ємною частиною договору (п.2.2,2.6 правочину).
Товарно-транспортна накладна, подорожній лист, міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) є основними документами, по яким здійснюється перевезення та за якими відбувається здача-приймання вантажу - 2.7 договору.
Відповідно до оформленої сторонами по справі Заявки № КИМА 05180062 від 22.05.2018 до договору від 05.05.2011 року №82430 відповідач брав нам себе зобов'язання виконати перевезення вантажу (косметичних виробів) по маршруту Блоне (Польща) - Київ (Україна). В Заявці одержувачем товару зазначено ТОВ «ЕГЗАГОН» м. Київ.
Окрім того, в ній відповідач підтвердив свою відповідальність і зобов'язання за основним договором, а також брав обов'язок: не залишати вантаж без догляду; використовувати під час відпочинку, тільки цілодобово охоронювані стоянки; на стоянці ставити контейнер таким чином, щоб зробити неможливим доступ до його дверей, тощо.
В заявці відповідач зазначив номер страхового поліса №FO - 00055443, номер машини ВО 8349ВК/ВО4222ХХ, прізвище водія - Хованець П. та інші дані.
Правовідносини між позивачем і ТОВ «ЕГЗАГОН» існували на підставі договору №1802/2010 від 14.02.2010 про транспортно-експедиційне обслуговування та заявок від 15.05.2018 року № 1545 та від 24.05.2018 року № 1548.
При завантаженні 29.05.2018 року товару ніяких зауважень щодо його кількості та упакування представником відповідача (перевізника) задекларовано не було.
Однак при прийнятті вантажу його одержувачем - ТОВ «ЕГЗАГОН» було виявлено пошкодження пломб, обгортки піддонів та деформацію самих піддонів, які знаходились біля дверей причепа забезпечуючи прямий доступ довантажу, а також часткову нестачу останнього. Про це, зокрема зазначено в товарно-транспортних накладних (CMR) №000001,000005 та зафіксовано у Звітах огляду вантажу.
Вартість нестачі вантажу склала 71 260,03 грн, що разом з пропорційно сплаченими сумами митних платежів (15 125,60 грн) та фрахту вантажу (6 544,49 грн) становить - 92 930,12 грн прямих збитків ТОВ «ЕГЗАГОН».
Із претензією від 25.06.2018 року №162 про їх відшкодування ТОВ «ЕГЗАГОН» звернулось до ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ- Україна» як сторони за договором №1802/2010 від 14.02.2010 про транспортно-експедиційне обслуговування.
Платіжним дорученням від 24.07.2018 року позивач сплатив вказану суму товариству «ЕГЗАГОН».
Відповідно до надісланих на адресу відповідача: претензії від 26.06.2018 року №1-ю, досудового попередження від 23.07.2018 року №1-ю, додатку від 24.07.2018 року до претензії від 26.06.2018 року №1-ю, досудового застереження від 08.08.2018 року, позивач просив сплати йому суму понесених збитків, посилаючись на неналежне виконання ТОВ «Тернотранс» умов договору від 05.05.2011 року перевезень вантажів (транспортно-експедиційного обслуговування) №82430 та заявки № КИМА 05180062 від 22.05.2018 до нього. До своїх звернень ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ- Україна» додало відповідні документи в т.ч. щодо фіксації нестачі товару та сплати коштів товариству «ЕГЗАГОН».
Платіжними дорученнями №583 від 23.08.2018 року та №587 від 27.08.2018 року відповідач сплатив позивачу кошти на загальну суму - 59 592,96 грн, вказавши що призначенням платежу є «відшкодування збитків вартості вантажу згідно претензії від 26.06.2018».
Згідно з листами відповідача від 11.07.2018 №1, від 27.08.2018 №1, він просив із усього перерахованих 59 592,96 грн зарахувати 42 784,69 грн. на відшкодування нестачі вантажу про який йшлося вище. За твердженням ТОВ «Тернотранс» саме 42 784,69 грн. складають франшизу (суму яку не компенсує страховик) по відшкодуванню вартості втраченого вантажу.
Решту заборгованості в сумі (92 930,12 грн - 42 784,69 грн.) 50 145,43 грн згідно відповідями відповідача слід вважати заборгованістю ТОВ «Тернотранс», яка повинна відшкодовуватись його страховиком (ПАТ «Страхова Група «ТАС») на підставі договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO - 00055443 від 26.02.2018 року .
Відповідно до змісту договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO - 00055443 від 26.02.2018 року, надісланого позивачу та наданого суду, його предметом є майнові інтереси страхувальника (відповідача), пов'язані з відшкодуванням ним заподіяної шкоди, в тому числі майну юридичної особи під час здійснення автоперевезень.
Умовами цього договору було обумовлено: страхову суму, яка підлягає виплаті страховиком - ПАТ «Страхова Група «ТАС» (третьою особою у справі), а також суму франшизи та страхові ризики.
Серед іншого в договорі зазначено, що:
- для отримання страхового відшкодування страхувальник (відповідач) повинен надати страховику (ПАТ «Страхова Група «ТАС») документи, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків в тому числі рішення суду, яке набрало законної сили та зобов'язує відповідача відшкодувати шкоду, заподіяну майну третіх осіб, якщо справа розглядалась в суді (п.18.1.12 договору) ;
- страхування здійснюється ПАТ «Страхова Група «ТАС» за принципами відшкодування, що означає, що ПАТ «Страхова Група «ТАС» здійснить суму страхового відшкодування згідно з умовами цього договору лише після того, як відповідач поніс збиток, тобто оплатив пред'явлену до нього претензію, якщо інше не буде узгоджено страховиком і страхувальником в письмовій формі (п.19.1 договору).
Вважаючи належним відповідачем саме ТОВ «Тернотранс», ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ- Україна» звернулось до суду за відшкодуванням суми збитків із наведених вище підстав.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до змісту п 3 ч 2 ст 129 Конституції України, ст ст 13, 73-74, 76-79 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Поданими позивачем доказами, не запереченими належним чином відповідачем, доведено обґрунтованість заявлених вимог.
Так, згідно ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Норму такого ж змісту викладено і у ст. 509 ЦК України.
Серед підстав виникнення господарських зобов'язань ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема визначає господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.929 ЦК України та ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Згідно із статтею 934 ЦК України та статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування експедитор несе відповідальність, в тому числі за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору як за власні.
Як зазначалось вище, діючи в інтересах товариства «ЕГЗАГОН» (клієнта), позивач (як експедитор) уклав з відповідачем (перевізником) договір від 05.05.2011 року за №82430.
Відповідно до перелічених вище умов цього правочину, Заявки № КИМА 05180062 від 22.05.2018, яка є його невідємною частиною, відповідач зобов'язувався відповідати за збереженню вантажу з моменту його прийняття для перевезення до передання його вантажоодержувачу.
Такі ж обов'язки покладаються на ТОВ «Тернотранс» в силу ст.924 ЦК України, ст.314 ГК України, ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, обов'язковість застосування якої сторони у справі визначили для себе в договорі №82430 від 05.05.2011 року. Відповідно до їх змісту перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За втрату, нестачу прийнятого до перевезення вантажу перевізник відповідає в розмірі фактичної шкоди.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Поданими позивачем доказами доведено нестачу вантажу, яка сталась під час здійснення перевезення. Дана обставина відповідачем не заперечується.
Частинами 1,2,3 статті 22 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За загальним правилом збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
До складу збитків, як зазначено у ч.1 ст.225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
У частині 2 статті 224 ГК України зазначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч.1,4 ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.
Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.
З огляду на положення ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини відповідача.
Зібраними у справі доказами доведено неналежне виконання перевізником умов договору від 05.05.2011 року за №82430, внаслідок якої сталась часткова нестача вантажу та позивачем понесено реальні збитки у розмірі сплаченої клієнту вартості втраченого товару та обчислених пропорційно митних платежів та фрахту вантажу.
Доказів відсутності своєї вини у заподіянні збитків відповідачем, всупереч вимог ст.924 ЦК України, ст.314 ГК України не подано. А після звернення позивача в досудовому порядку відшкодовано їх частину - 42 784,69 грн, що вказує на визнання вини та факту неналежного виконання своїх зобов'язань за договором.
За таких обставин вимоги про відшкодування решти збитків в розмірі - (92 930,12 грн - 42 784,69 грн.) 50 145,43 грн є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
При цьому, неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику (зокрема вимоги ст.ст.11,22,629 ЦК України, ст.ст. 174,224,225 ГК України та умови п.п.3.2.5,4.13,4.14 договору від 05.05.2011 року за №82430) є твердження відповідача про обмеження розміру стягуваних збитків лише вартістю втраченого вантажу.
А також аргумент відповідача про необхідність стягнення вказаної суми лише з страховика, в силу норм, що регулюють відносини страхування, зокрема ст.ст.927,979,988,1194 ЦК України.
Оскільки потерпілий від заподіяння збитків як кредитор на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права на відшкодування збитків шляхом :
- звернення вимоги виключно до особи, яка їх завдала;
- звернення вимоги до страховика, у якого особа, яка їх завдала застрахувала свою цивільну відповідальність про сплату страхового відшкодування;
- звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди за наявності підстав, передбачених ст..1194 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі № 6-954цс16, Верховного Суду від 20.04.2018 року у справі № 910/23977/16 ).
Можливість (після прийняття рішення у справі) відшкодування страховиком відповідачу стягнутих з нього сум збитків випливає також із змісту п.18.1.12, п.19.1 договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO - 00055443 від 26.02.2018 року.
Враховуючи, що спірні відносини виникли між сторонами на підставі неналежного виконання відповідачем своїх умов саме за договором, необґрунтованими є його посилання ТОВ «Тернотранс» і на ст.1194 ЦК України, оскільки вона регулює делікті зобов'язання.
А також твердження відповідача про застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених в його постанові від 27.02.2018 року у справі № 910/2503/17. Через те, що спір у справі № 910/2503/17 виник між страховою компанією як позивачем та експедитором як відповідачем з приводу стягнення в порядку регресу вже сплаченої суми страхового відшкодування
Слід також зазначити, що обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч.4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відтак, з огляду на мотиви задоволення позову не потребують з'ясуванню обставини щодо визначення розміру франшизи за договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO - 00055443 від 26.02.2018 року.
В порядку ст.ст. 123,129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Згідно з поданого позивачем попереднього (орієнтованого) розрахунку судових витрат, він подасть докази понесення витрат на правничу допомогу через 5 днів після ухвалення судом рішення.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 13, 20, 50, 73-86, 91, 123,126, 129, 233, 236-240, 247-252 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернотранс" (с Івачів Долішній, Тернопільський район, Тернопільська область, 47704, ідентифікаційний код 21139593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФ ЕС МАККЕНЗІ- Україна" (вул Ак Щусєва, 36, Шевченківський район, м Київ, 04060, ідентифікаційний код 33835710) 50145 (п'ятдесят тисяч сто сорок п'ять) грн 43 коп - збитків, 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн сплаченого судового збору.
Видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17 грудня 2018 року.
Суддя І.П. Шумський
