Апеляційне провадження № 22-ц/824/911/2019
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 357/5953/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Шахової О.В.( суддя-доповідач), Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова група ТАС» (далі -ПАТ «СГ ТАС»),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_5,
на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухваленого 29 жовтня 2018 року під головуванням судді Бондаренко О.В. в приміщенні суду,-
В С Т А Н О В И В :
У червні 2018 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ПАТ «СГ ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я фізичної особи.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 07.02.2015 на автодорозі Кременець - Біла Церква - Ржищів, поблизу с. Блощинці Білоцерківського району Київської області, водій автомобіля марки «HYUNDAI SONATA», д.р.н. НОМЕР_1, ОСОБА_6 допустив зіткнення керованого ним автомобіля з деревом, внаслідок чого пасажир заднього сидіння вказаного автомобіля ОСОБА_7 - її чоловік отримав тілесні ушкодження та вже 05.06.2015, за висновком Білоцерківської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, у наслідок травм одержаних в ДТП йому було встановлено І "А" групу інвалідності довічно.
06.06.2015 року, у зв'язку з інвалідністю, ОСОБА_7 було звільнено із займаної у ПАФ «Савинці» посади водія.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 помер.
Внаслідок лікування свого чоловіка вона зазнала майнової шкоди в розмірі 47 950,56 грн. та виходячи з приписів ст.ст. 22, 1187, 1201 Цивільного кодексу України, в неї виникло право з відшкодування шкоди заподіяної ушкодженням здоров'ю.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «HYUNDAI SONATA», д.р.н. НОМЕР_1, була застрахована за полісом №АІ/4720906 ПАТ «СГ ТАС», яке є відповідальним за відшкодування шкоди завданої їй, через заподіяння ушкодження здоров'ю чоловіка внаслідок ДТП.
12.07.2017 її представник звернувся до страхової компанії з повідомленням про ДТП та заявою на виплату страхового відшкодування.
12.10.2017 відповідач листом повідомив про відмову у виплаті страхового відшкодування, пославшись на відсутність повноважень на отримання нею страхового відшкодування від імені потерпілого ОСОБА_7
Просила стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування, пов'язане з відшкодуванням витрат на лікування чоловіка, потерпілого внаслідок настання страхового випадку 07.02.2015, в розмірі 47950,56 грн. та судові витрати пов'язані з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в розмірі 6400, 00 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника, звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася, зокрема на те, що судом першої інстанції невірно трактовано норму ст. 24 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказана норма не містить визначеного кола осіб, яким може бути відшкодована шкоду у зв'язку з лікуванням потерпілого. Вказаною нормою передбачено, що особа, яка має право на отримання відшкодування повинна надати документи, що обґрунтовують витрати пов'язані з лікуванням потерпілого.
Висновок суду щодо нечитабельності наданих нею квитанцій на придбання ліків не відповідає матеріалам справи, оскільки більша частина фінансових документів є читабельною і дає можливість звірити їх відомості з лікарськими призначеннями.
Факт неповідомлення водієм про настання страхового випадку не може бути підставною для відмови у позові, оскільки відповідачем до суду не надано жодного доказу, що неповідомлення водієм страховика позбавило останнього можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком та здійснити виплату у встановлені законом строки.
Висновок суду щодо відмови у задоволенні відшкодування, оскільки смерть особи настала більше ніж через рік, після настання ДТП, суперечить предмету її позову, оскільки вона просила стягнути відшкодування шкоди, завданої внаслідок лікування потерпілого, який постраждав у ДТП. Зміст цього виду відшкодування регламентовано ст.. 24 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Суд помилково вказував, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо притягнення водія до адміністративної відповідальності за вчинене адмінправопорушення, оскільки володільці джерела підвищеної небезпеки є відповідальними за шкоду, завдану ними в розумінні ст.ст.1166, 1187 ЦКУ.
Суд помилково прийняв до уваги висновок експертів № 75/к від 31.08.2015, яким встановлено, що у потерпілого мали місце хронічні захворювання хребта і вони не могли виникнути внаслідок ДТП, оскільки він був проведений в кримінальному провадженні і не мав встановленої заздалегідь сили.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ПАТ «Страхова група ТАС», вказує, що позивач не є потерпілою, внаслідок ДТП, яка трапилася 07.02.2015, а тому для отримання страхового відшкодування, належного померлому, позивач зобов'язана була надати свідоцтво про спадкування права на одержання страхових виплат, а відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 12.10.2016 позивач не успадкувала право на одержання страхового відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або ушкодженням здоров'я ОСОБА_7
Згідно ч.2 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора». Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Позивачу не було заподіяно шкоди ні здоров'ю, ні майну, а тому її витрати на лікування потерпілого не можуть бути відшкодовані за договором обов'язкового страхування страховою компанією.
Також позивачем не надано доказів того, які ліки та у якій кількості на лікування померлого вона придбала особисто за власний кошт, оскільки частково ліки купувалися за власні кошти ОСОБА_7, зокрема згідно квитанції від 08.02.2015 року, заяви на переказ готівки і квитанції від 09.02.2015 року платником є ОСОБА_7, інші надані фінансові чеки неякісні, їх неможливо прочитати або містять не ідентифіковані медичні засоби, інші надані фінансові чеки підтверджують придбання ліків, які не можуть використовуватися при такому лікуванні і застосовуються при інших захворюваннях та діагнозах, надані фінансові чеки не можуть бути підтвердженням факту придбання ліків за кошти позивача, оскільки вони знеособлені та не підтверджують особистих витрат позивача на лікування її чоловіка. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_8 заперечував проти доводі апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач у судове засідання не з'явилася. Про розгляд справи повідомлена належно, проте про причини неявки суд не повідомила. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, тому вимоги позивача щодо відшкодування шкоди є безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідаєз огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.
В ст.ст. 509, 526, 527 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами) зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на зазначені положення ст. 509 ЦК України та з урахуванням приписів ст.ст. 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України, факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За правилами ст.ст. 1167, 1168 та 1200 ЦК України якщо деліктне зобов'язання виникло із факту смерті фізичної особи, кредиторами можуть бути чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), особи, що проживали однією сім'ю з особою, яка померла. Зазначені особи як кредитори мають право вимагати від боржника відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Крім того, суб'єкти, визначені в пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, в розмірі, обчислюваному виходячи з середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» та ст. 979 Цивільного кодексу України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком, за умовами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до норм ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який містить спеціальні норми щодо регулювання даних правовідносин (далі Закон України №1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-ІV).
Згідно зі ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За ст. 22 п.22.1 Закону України № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п.23.1ст. 23 Закону України № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до п. 24.1 ст. 24 Закону України № 1961-IV у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Згідно до ст. 35 Закону №1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. 35.2. До заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, -у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого,- у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника.
Відповідно до п. 1.3 ст.1 Закону №1961-ІV потерпілими - є юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 є дружиною ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та спадкоємцем житлового будинку з господарським будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, на який видано свідоцтво про право на спадщину за законом (т.1 ас.ас.43-47).
07.02.2015 о 13 годині на автодорозі Кременець - Біла Церква -Ржищів, поблизу с. Блощинці Білоцерківського району Київської області, відбувся наїзд автомобілем «HYUNDAI SONATA», д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, на перешкоду (дерево). Внаслідок даної ДТП пасажир заднього сидіння вказаного автомобіля ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, отримав тілесні ушкодження та каретою ШМД був доставлений до лікарні.
07.02.2015 за вказаним фактом було відкрито кримінальне провадження №12015110030000515 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 cт. 286 КК України та 29.12.2015 слідчим Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Зінченко Д.Л. було винесено постанову про закриття кримінального провадження №12015110030000515 від 07.02.2015, за відсутністю в діянні водія ОСОБА_6, складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, та направлено копію постанови до сектору в складі Білоцерківського відділу поліції для прийняття належного рішення в порядку адміністративного судочинства (а.с. 14).
Внаслідок ДТП ОСОБА_7 був госпіталізований до нейрохірургічного відділення Білоцерківської міської лікарні № 2, де перебував на стаціонарному лікуванні з 07.02.2015 по 09.02.2015 з діагнозом: «Хребетна спинно-мозкова травма: Забій спинного мозку на рівні шийного потовщення по Франкелю клінічна група В. Гематомієлія на рівні С6-С7 хребців під питанням», однак, хворий відмовився від подальшого лікування в умовах стаціонару Білоцерківської міської лікарні №2 та виписався з лікарні за власним бажанням (т. 1 ас.ас. 15-16).
В період з 10.02.2015 по 25.02.2015 ОСОБА_7, перебував на стаціонарному лікуванні у державній установі «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. Родоманова Національної академії медичних наук України».
12.02.2015 ОСОБА_7 було прооперовано, а саме проведено: «ляминектомія СЗ-С7 декомпресія спинного мозку та сегментарних корінців, фіксація хребта титановим імплантатом», що підтверджується копією виписки з історії хвороби №150687 від 25.02.2015 (т. 1 ас. 18).
В період з 25.02.2015 по 16.03.2015 потерпілий ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Білоцерківської центральної районної лікарні, що підтверджується копією виписки з медичної картки та копією медичної картки №1160/140 (ас.ас. 21-22), після чого перебував на лікуванні в домашніх умовах по 01.07.2015.
В період з 15.12.2015 по 15.02.2016 ОСОБА_7, звертався в Блощинецьку медичну амбулаторію загальної практики сімейної медицини, з діагнозом: стан після спинномозкової травми та сегментативних корінців, якому було призначено амбулаторне лікування, що підтверджується матеріалами справи (т. 1 ас. 37).
05.06.2015, за висновком Білоцерківської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, ОСОБА_7 було встановлено І "А" групу інвалідності довічно, внаслідок загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату, ДТП, потерпілий потребує постійного стороннього догляду та індивідуальна програма реабілітації інваліда, відповідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0202649 (т. 1 ас.ас. 40-42).
06.06.2015, в зв'язку з інвалідністю, ОСОБА_7 було звільнено із займаної у ПАФ «Савинці» посади водія ( т. 2 ас.ас.112-122).
Згідно свідоцтва про смерть серії І-ОК чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ( т.1 ас.43).
В рамках кримінального провадження №12015110030000515 17.06.2015 було призначено комісійну судово-медичну експертизу, для проведення якої було залучено експертів Київського обласного бюро судово-медичних експертиз та згідно висновку експертів №75/К від 31.08.2015 року, при вивченні медичної документації на ім'я ОСОБА_7, 1952 р.н., було встановлено, що у нього мали місце хронічні захворювання хребта: грубо виражений дегенеративний процес у вигляді остеохондрозу між хребтових дисків шийного відділу хребта, спондилоартрозу, деформуючого спондильозу, аномалії Кіммерлі (об вапнування косої атланто-окципітальної зв'язки), кили між хребцевих дисків 3 та 7 шийних хребців зі стенозом хребтового каналу на рівні проміжку 6-7 шийних хребців, ознаки антеспондилолістезу тіла б шийного хребця по відношенню до тіла 7 шийного хребця; остеохондроз поперекового відділу хребта. Для розвитку вищевказаних захворювань необхідний значний проміжок часу (роки - дясятиріччя), тому вони не могли, виникнути внаслідок вказаних у постанові подій ДТП 07.02.2015.
На момент ДТП, а саме станом на 07.02.2015, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 була застрахована у Страховій групі «ТАС», про що свідчить страховий поліс № АІ/7650862 та підтверджується матеріалами кримінального провадження (т. 2 ас. 25).
Судом встановлено, що представник позивача, за довіреністю, ОСОБА_5, 12.07.2017 звернувся до ПАТ «Страхової Групи «ТАС» з повідомленням про ДТП та заявою на виплату страхового відшкодування, з додатками згідно вимог ст.35, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в якому була зазначена вимога про виплату страхового відшкодування понесених витрат на лікування потерпілого у ДТП ОСОБА_7 ( т.1 ас.ас. 49,50).
Листом від 12.10.2017 за вих. № Г1400/3918 року відповідач ПAT «Страхова група «ТАС» повідомив про прийняте рішення, згідно якого відмовив у виплаті страхового відшкодування: пов'язаних з лікуванням, стійкою втратою працездатності та моральною шкодою, пославшись на відсутність у позивача повноважень на отримання страхового відшкодування від імені потерпілого ОСОБА_7 ( т. 1 ас. 52).
Відповідно до ч. 2 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Судом встановлено, що на момент звернення 12.07.2017 представника позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, через рік і три місяці після смерті потерпілого ОСОБА_7, позивач ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.10.2016, спадщина на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарським будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 який належав померлому ОСОБА_7, на підставі дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом, Острійківської сільської ради народних депутатів 30.12.1987, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Проте, як вбачається, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, не входить до спадкової маси, тобто, позивач не є потерпілою в виниклому правовідношенні, оскільки відповідно до ст. 4 Закону №1961-ІV суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне транспортне страхове бюро України, потерпілі.
Судом першої інстанції також встановлено, що потерпілий внаслідок ДТП не звертався за життя до ПАТ Страхової групи «ТАС» з правом вимоги на відшкодування шкоди заподіяної ушкодженням його здоров'я.
Відповідно до п. 33.1 ст. 33 Закону №1961-ІV у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб,причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання,назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Як вбачається, водій ОСОБА_6, чи його представник, обов'язок щодо звернення до страховика з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, протягом трьох днів з дня настання страхового випадку, а саме ДТП від 07.02.2015 року, не виконав.
Відповідно до ст. 27 Закону №1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: зокрема, 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом,- довічно; 3) інвалідам- на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого,- до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого,- протягом п'яти років після його смерті.
Таким чином, суд прийшов до вірного висновку, що смерть потерпілого настала понад рік після дорожньо-транспортної пригоди 07.02.2015, та не є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджено висновком експертів №75/К від 31.08.2015, яким було встановлено, що у ОСОБА_7 мали місце хронічні захворювання хребта та для розвитку яких необхідний значний проміжок часу (роки - дясятиріччя), тому вони не могли, виникнути внаслідок вказаних у постанові подій ДТП 07.02.2015, та згідно ст. 286 КК України кримінальна відповідальність за порушення правил дорожнього руху України та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом настає лише у випадку, коли потерпілому спричинено не менш як середньої тяжкості тілесні ушкодження, а тому слідство прийшло до висновку, що в діях водія ОСОБА_6, по факту спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, відсутній склад злочину передбаченого ст. 286 КК України.
Ні позивач, ні потерпілий, за життя, зазначену постанову не оскаржили, тобто погодились із закриттям кримінального провадження щодо ОСОБА_6, у зв'язку з встановленою обставиною ушкодження здоров'я ОСОБА_7, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості щодо притягнення водія ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4, яка діяла в інтересах ОСОБА_7, 08.07.2015 подала до ОСОБА_6 позовну заяву, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, в якій просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду спричинену внаслідок ДТП в розмірі 131 589,00 грн., що складає вартість лікарських препаратів, матеріалів медичного призначення та компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн. Проте, 26.08.2015 позивач подала письмову заяву на ім'я слідчого, в якій просила подану позовну заяву про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, вважати такою, ще не подана і не розглядати, та претензій до ОСОБА_6 вона не має. 28.08.2015 вказана заява була прийнята слідчим слідчого відділу Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Зінченко Д.Л.
З протоколу допиту потерпілого ОСОБА_4 від 23.04.2015 (т.2 ас.ас. 1-109) вбачається що вона мала намір отримати страхове відшкодування за шкоду заподіяну здоров'ю її чоловіка ОСОБА_7 відповідно до полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ№7650862 - ПАТ «Страхова група «ТАС», термін дії з 04.02.2015 по 03.02.2016 включно, ще до смерті її чоловіка, однак як вбачається з матеріалів справи повідомлення про ДТП та заява про виплату страхового відшкодування були подані лише 23.06.2017.
Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_4 зазначала, що ОСОБА_7 проходив лікування у медичних закладах та на призначене лікування було витрачено кошти в розмірі 47 950,56 грн., на підтвердження яких надала до матеріалів справи ксерокопії квитанцій.
Проте, перевірити в повній мірі відомості які містяться в листах призначень лікарських засобів та квитанціях на придбання ліків не вбачається можливим в зв'язку з їх нечитабельною формою та поганою якістю.
Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.
Відповідно до вимог ст.ст.76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст.13 ЦПК, розглядав вказану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Фактично, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И В :
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_5 - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 7 березня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді:
