ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
28.03.2019
Справа № 910/14469/18
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Мазур В.М
розглянувши у загальному позовному провадженні справу №910/14469/18
за позовом
акціонерного товариства «Мінудобрєнія»
до
публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
про
відшкодування шкоди на суму 500 468,63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859,15 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Іваненко М.А., довіреність №284 від 21.09.2018р.;
від відповідача: Гамарц О.С., довіреність №2862 від 06.11.2018р.;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Акціонерне товариство «Мінудобрєнія» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди на суму 500 468,63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859,15 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення робіт по відновленню руху на ділянці станції Веселинове, Одеська залізниця, працівниками ПАТ «Українська залізниця» було пошкоджено 11 вагонів, що належать АТ «Мінудобрєнія», до ступеня їх виключення з парку вантажних вагонів, чим завдано позивачу шкоду на суму 500 468,63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859,15 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018р. відкрито провадження у справі №910/14469/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 06.12.2018р.
28.11.2018р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні з підстав того, що вагони позивача були пошкоджені не з вини ДП «Одеська залізниця», а через незаконне втручання сторонніх осіб в роботу стрілок №1, №3. При цьому, відповідач зазначає, що при сходженні з рейок вагони були пошкоджені до ступеня деповського ремонту проте, з метою скорочення часу по ліквідації наслідків сходу рухомого складу на станції Веселинове, виникла необхідність швидкого відновлення руху пасажирських і вантажних поїздів, наказом начальника Одеської залізниці від 15.03.2014р. №3 дозволено додаткове пошкодження вагонів рухомого складу, в результаті чого 11 вагонів позивача було виключено з інвентарного парку.
04.12.2018р. позивачем через загальний відділ діловодства суду було подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій проти тверджень відповідача заперечує вказуючи на те, що відсутність вини відповідача у сходженні вагонів з рейок на станції Веселинове жодним чином не виключає відповідальність останнього за пошкодження вагонів до ступеня їх списання з інвентарного парку.
06.12.2018р. до загального відділу суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і шкодою, яка була завдана позивачеві внаслідок пошкодження вагонів останнього до ступеня їх списання з інвентарного парку.
Також, 06.12.2018р. представником відповідача через загальний відділ суду подано заяву про застосування строків позовної давності. В обґрунтування поданої заяви відповідач вказує на те, що з урахуванням вимог ст. 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності по вимозі позивача про відшкодування збитків, завданих внаслідок дій відповідача по ліквідації наслідків транспортної події - сходу 11 вагонів, яка мала місце 15.03.2014р. на колії станції Веселинове Одеської залізниці, сплив 17.03.2017р. Оскільки, позов подано поза межами строку позовної давності (29.10.2018р.) відповідач просить застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 06.12.2018р. суд, у відповідності до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив продовжити строк підготовчого провадження у справі №910/14469/18 на 30 днів та на підставі ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосити перерву в судовому засіданні до 17.01.2019р.
11.01.2019р. до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування позовної давності, відповідно до змісту яких просить відмовити в задоволенні заяви про застосування позовної давності та задовольнити позовні вимоги. Заява мотивована тим, що хоча і сходження вагонів з рейок, а також їх подальше пошкодження до ступеня виключення з парку вантажних вагонів мало місце у 2014 році, про наявність позадоговірної шкоди, а також вини ПАТ «Укрзалізниця» у її спричиненні позивачу стало відомо лише після ознайомлення із відзивом на позовну заяву та з доповненнями до нього, поданих ПАТ «Укрзалізниця» у межах розгляду справи №А40-210885/2014-87-1104 Арбітражного суду міста Москви. За твердженнями позивача, оскільки для визначення моменту виникнення права на позов важливим є не лише об'єктивний (сам факт порушення права), а й суб'єктивний (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори, перебіг позовної давності для вимоги про відшкодування позадоговірної шкоди ПАТ «Укрзалізниця» почався не з 16.03.2014р., як зазначає відповідач у своїй заяві, а з 04.11.2015р., коли позивач вперше дізнався про наявність деліктного правопорушення в діях ПАТ «Укрзалізниця». Крім цього, позивач зазначає про те, що навіть якщо і пов'язати початок перебігу позовної давності із днем завдання шкоди, пропущення позовної давності мало б місце з поважних причин, оскільки позивач не мав змоги звернутися до відповідача з деліктним позовом, у зв'язку із необізнаністю позивача про елементи делікту в діях відповідача.
17.01.2019р. до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшли доповнення до заяви про застосування позовної давності, в яких зазначає, що станом на дату подання позовної заяви до Арбітражного суду міста Москви (09.12.2014р.), позивачу було достовірно відомо про наявність шкоди, завданої не в процесі перевезення вантажів, а в результаті проведення ПАТ «Укрзалізниця» відновлювальних робіт, тобто наявність позадоговірної шкоди; суб'єкта, який завдав позадоговірну шкоду, тобто ПАТ «Укрзалізниця»; протиправність (на думку позивача) поведінки ПАТ «Укрзалізниця», яка полягала у позбавленні позивача його права власності на майно (11 вагонів) внаслідок їх знищення, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями ПАТ «Укрзалізниця» та шкодою, завданою АТ «Мінудобрєнія», оскільки в позовній заяві зазначено про нанесення вагонам додаткових пошкоджень, а тому станом на 09.12.2014р. жодні обставини не перешкоджали позивачу звернутися з відповідним позовом до суду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2019р. підготовче засідання у справі №910/14469/18 відкладено на 31.01.2019р.
В судовому засіданні 31.01.2019р., судом у відповідності до ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 14.02.2019р.
14.02.2019р. до загального відділу суду від позивача надійшли письмові пояснення на доповнення до заяви про застосування позовної давності, в яких зазначає, що зі змісту актів пошкодження вагонів, на які міститься посилання в позовній заяві у справі Арбітражного суду міста Москви №А40-210885/2014-87-1104, а також доповнень до них, не вбачається, що шкода, у розмірі вартості 11 втрачених вагонів, була завдана саме в результаті протиправної, винної поведінки ПАТ «Укрзалізниця». Більш того, вказане не слідує і із змісту поданого позивачем акту службового розслідування, а також технічного висновку Дніпропетровського національного університету про схід електровоза та 13 вагонів від 21.03.2014р. №16-04/90НЗН.
В судовому засіданні 14.02.2019р., представником відповідача подано додаткові пояснення, в яких зазначив, що причиною сходу вагонів з рейок стало незаконне втручання невстановлених осіб в роботу стрілок та на думку відповідача саме ці невстановлені особи, відповідно до вимог ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, повинні відшкодувати завдану шкоду. Крім цього, відповідач зазначив, що право Укрзалізниці знищувати приватні вагони під час виконання робіт по відновленню руху поїздів передбачено п. 4.5 Інструкції з організації відбудовних робіт при ліквідації наслідків транспортних подій на залізницях України, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 27.04.2001р. №258, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 17.05.2001р. за №422/5613.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2019р., враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, а також відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, закрито підготовче провадження у справі №910/14469/18 та призначено справу до розгляду по суті на 14.03.2019р.
11.03.2019р. до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає про необґрунтованість тверджень відповідача щодо відсутності в діях останнього складу деліктного правопорушення, оскільки в силу положень Цивільного кодексу України, який має вищу юридичну силу ніж Інструкція чи будь-який інший підзаконний або локальний нормативно-правовий акт, яким не заборонено наносити додаткові пошкодження вагонам рухомого складу, поведінка ПАТ «Укрзалізниця» в частині завдання шкоди 11 вагонам позивача є протиправною.
14.03.2019р. відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано письмові пояснення, в яких він заперечує проти наданого позивачем розрахунку збитків, завданих внаслідок пошкодження вагонів, та вказує на недоведеність їх розміру.
В судовому засіданні 14.03.2019р. судом, у відповідності до ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 28.03.2019р.
28.03.2019р. до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо розрахунку розміру збитків, завданих позивачу внаслідок пошкодження вагонів.
Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2019р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав пропуску позивачем строку позовної давності та відсутністю вини відповідача у завданні збитків позивачу.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 28.03.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
ВСТАНОВИВ:
13.03.2014р. на станції Росош Відкрите акціонерне товариство «Російська залізниця» прийняло від Акціонерного товариства «Мінудобрєнія» групу з 38 вагонів з вантажем для здійснення міжнародного перевезення на станцію Чорноморська ДП «Одеська залізниця», що підтверджується накладною №АТ846930 та відомістю вагонів, що перевозяться маршрутом (групою) по одній накладній.
15.03.2014р. на станції Веселинове Одеської залізниці під час слідування поїзда №2743 індекс 4100-209-4030 відбулося сходження електровозу та тринадцяти завантажених мінеральними добривами вагонів з рейок, що підтверджується актом службового розслідування від 17.03.2014р., затвердженого начальником Одеської залізниці 24.03.2014р.
Наказом начальника ДП «Одеська залізниця» №3 від 15.03.2014р., з метою скорочення часу ліквідації наслідків сходження рухомого складу на станції Веселинове, а також швидкого відновлення руху пасажирських та вантажних поїздів, було дозволено додаткове пошкодження вагонів рухомого складу під час виконання відновлювальних робіт.
16.03.2014р. Одеською залізницею було складено акти про пошкодження вагонів, відповідно до яких також визначено вартість ремонту одинадцяти пошкоджених вагонів, а саме: по вагону №58870049 вартість ремонту склала 27 646,11 грн., по вагону №58871468 - 26 780,19 грн., по вагону №58874488 - 27 646,11 грн., по вагону №58885062 - 24 897,35 грн., по вагону №58884289 - 27 646,11 грн., по вагону №58884735 - 26 780,19 грн., по вагону №58870437 - 26 780,16 грн., по вагону №58870239 - 25 447,01 грн., по вагону №59570648 - 27 646,11 грн., по вагону №58871484 - 23 481,77 грн. та по вагону №5887034 - 27 464,11 грн.
При цьому, в матеріалах справи також наявні акти стосовно кожного з вище вказаних вагонів з переліком додаткових пошкоджень, які утворились внаслідок здійснення робіт з ліквідації транспортної пригоди (катастрофи, зіткнення, або сходження вагона).
Так, в згаданих актах зокрема зафіксовано, що в ході проведення відновлювальних робіт бульдозерами «KOMATZU» Д335А, Т330 Знам'янського відновлювального поїзду були додатково пошкоджені рами вагонів, елементи кузова, криша, бокові стойки, торцеві стойки, гальмівне обладнання, у зв'язку із чим, згідно п. 6.1.1 Інструкції ЦВ-0063 вагони підлягають виключенню з парку вантажних вагонів.
21.03.2014р. Управлінням Одеської залізниці на адресу АТ «Мінудобрєнія» було надіслано телеграму №Н/430, якою повідомило про те, що внаслідок сходження тринадцяти вагонів з рейок, одинадцять із них були пошкоджені до стану виключення їх з інвентарного парку, у зв'язку із чим Управління Одеської залізниці просило позивача інформувати про подальші дії з пошкодженими вагонами.
У відповідь на вказану телеграму АТ «Мінудобрєнія» листом №НР014 від 17.04.2014р. повідомило Управління Одеської залізниці, що оскільки завантажені вагони були прийняті для перевезення в технічно справному стані то АТ «Мінудобрєнія» буде пред'являтися претензія про відшкодування збитків у вигляді їх ринкової вартості, а тому лом пошкоджених вагонів АТ «Мінудобрєнія» не потрібен.
В грудні 2014р. АТ «Мінудобрєнія» звернулося до Арбітражного суду міста Москви з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Російська залізниця» про стягнення з останнього вартості одинадцяти вагонів, втрачених в результаті перевезення у розмірі 546 411,88 швейцарських франків.
Рішенням Арбітражного суду міста Москви від 17.11.2017р. у справі №А40-210885/14, яке залишено без змін постановою Дев'ятого арбітражного апеляційного суду від 23.01.2018р., позовні вимоги АТ «Мінудобрєнія» задоволено частково стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Російська залізниця» збитки у розмірі 1 127 703,00 російських рублів.
Ухвалюючи вказане рішення, Арбітражний суд міста Москви виходив з того, що пошкодження вагонів до ступеня, що унеможливлює їх подальше використання за призначенням, сталося не з вини відкритого акціонерного товариства «Російська залізниця», відшкодуванню в порядку, передбаченому Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення, підлягає лише шкода, завдана останнім внаслідок сходження вагонів АТ «Мінудобрєнія» з рейок. Шкода ж завдана АТ «Мінудобрєнія» пошкодженням вагонів до ступеня їх виключення з інвентарного парку, підлягає відшкодуванню особою, яка безпосередньо спричинила зазначену шкоду.
Таким чином, як вказує позивач, станом на момент звернення останнього з даним позовом до суду не відшкодованими залишаються збитки, що завдані внаслідок пошкодження одинадцяти вагонів до ступеня їх виключення з парку вантажних вагонів у розмірі 500 468,63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859,15 грн.
При цьому, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що під час проведення робіт по відновленню руху на ділянці станції Веселинове, Одеська залізниця, працівниками ПАТ «Українська залізниця» було пошкоджено 11 вагонів, що належать АТ «Мінудобрєнія», до ступеня їх виключення з парку вантажних вагонів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.
Згідно з приписами статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).
Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.
Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).
Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.
Дослідивши підстави звернення з даним позовом до суду, а також зміст позовних вимог, суд дійшов до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 1166 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є не договірними, а деліктними.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.
Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
При цьому, обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Як встановлено судом, 13.03.2014р. на станції Росош Відкрите акціонерне товариство «Російська залізниця» прийняло від Акціонерного товариства «Мінудобрєнія» групу з 38 вагонів з вантажем для здійснення міжнародного перевезення на станцію Чорноморська ДП «Одеська залізниця».
15.03.2014р. на станції Веселинове Одеської залізниці під час слідування поїзда №2743 індекс 4100-209-4030 відбулося сходження електровозу та тринадцяти завантажених мінеральними добривами вагонів з рейок.
Наявними в матеріалах справи Актами форми ВУ-25М підтверджується, що при сходженні з рейок вагони були пошкоджені до ступеня деповського ремонту, розмір якого становить 292 397,22 грн.
При цьому, з метою скорочення часу ліквідації наслідків сходження рухомого складу на станції Веселинове, а також швидкого відновлення руху пасажирських та вантажних поїздів, наказом начальника ДП «Одеська залізниця» №3 від 15.03.2014р. було дозволено додаткове пошкодження вагонів рухомого складу під час виконання відновлювальних робіт.
Так, в ході проведення відновлювальних робіт бульдозерами «KOMATZU» Д335А, Т330 Знам'янського відновлювального поїзду були додатково пошкоджені рами вагонів, елементи кузова, криша, бокові стойки, торцеві стойки, гальмівне обладнання, внаслідок чого одинадцять належних позивачу на праві власності вагонів були виключені з інвентарного парку.
Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Як встановлено судом, право власності позивача на спірні вагони виникло на підставі Договорів фінансової оренди (лізингу) та угод про перехід права власності, укладених між АТ «Мінудобрєнія» та ТОВ «ТОК «Мінудобрєнія», що долучені до матеріалів справи.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Отже, враховуючи вищевикладене, діями відповідача, які полягали в нанесенні додаткових пошкоджень вагонам до ступеню їх виключення з інвентарного парку, було порушено права та законні інтереси АТ «Мінудобрєнія», як власника майна.
Як вказувалось вище, відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто, вина особи, яка заподіяла шкоду, презюмується та вважається встановленою, якщо такою особою не буде доведено інше.
Відповідачем належних та допустимих доказів на спростування своєї вини до матеріалів справи представлено не було.
З приводу розміру, як обов'язкової складової відшкодування шкоди, суд зазначає наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем вказано, що внаслідок пошкодження одинадцяти вагонів до ступеню їх виключення з інвентарного парку АТ «Мінудобрєнія» нанесено збитки в розмірі 500 468,63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859,15 грн.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем наголошено на необґрунтованості визначеного заявником розміру збитків з підстав допущення позивачем арифметичних помилок при розрахунку, а також застосування норм, які не підлягають застосуванню при здійсненні розрахунку збитків у спірних правовідносинах, зокрема параграфу 7 Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні.
Надаючи оцінку таким твердженням АТ «Українська залізниця», суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - Угода), на умовах даної угоди здійснюється перевезення вантажів в прямому міжнародному залізничному вантажному сполученні між станціями, вказаними в параграфі 2 статті 3, по накладним, передбаченим даною угодою та тільки в межах залізничних доріг - учасниць даної угоди, якими зокрема є Російська Федерація та Україна. Ця угода має обов'язкову силу для залізниць, відправників та отримувачів вантажів та діє незалежно від державної приналежності сторін договору перевезення (ст. 1 даної Угоди).
Відповідно до п. 7 ст. 6 Угоди при перевезенні навантажених та порожніх вагонів, які не належать залізниці або здані нею в оренду, діють положення Додатку 10 Угоди (Правила перевезень приватних вантажних вагонів і вагонів залізниці, зданих нею в оренду).
В пункті 1 Додатку 10 до Угоди визначено, що приватними вантажними вагонами вважаються вантажні вагони, що належать фізичній або юридичній особі (крім залізниці) на праві власності і приписані до однієї залізниці.
Згідно із п. 26 Додатку 10 до Угоди, при втраті приватного вагона його вартість визначається відповідно до приписів діючих правил. Під діючими правилами розуміються Правила користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні (далі - КВВ) або інші правила користування вагонами, що діють між залізницями (п. 3 Додатку 10 до Угоди).
Отже, оскільки одинадцять втрачених вагонів належать на праві власності АТ «Мінудобрєнія», а не залізниці (ВАТ «Російська залізниця» або ПАТ «Українська залізниця»), останні, в розумінні Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, вважаються приватними, а тому при втраті спірних вагонів їх вартість повинна була визначатися відповідно до Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні.
Відповідно до п. 7.1 КВВ втраченими вагонами (візками) вважаються вагони (візки), що підлягають списанню з інвентарю через тяжке пошкодження, а також вагони (візки), не повернуті на залізницю-власницю протягом шести місяців з інших причин.
Пунктом 11.8.1 КВВ визначено, що сума відшкодування, що розподіляється залізницею, до якої приписаний приватний вагон, при незначному ушкодженні або сума відшкодування, що виплачується залізною дорогою-користувачкою залізниці, до якої приписаний приватний вагон, при важкому ушкодженні (пункт 11.9), визначається таким чином:
- якщо здійснюється ремонт приватного вагону (чи візка), то вартість ремонту, що складається з фактичних витрат, включаючи основні і додаткові витрати, розраховується з урахуванням усіх ушкоджень, отриманих цим вагоном (чи візком) до його повернення на дорогу, до якої він приписаний.
Виникаючі у дороги, до якої приписаний приватний вагон, витрати за розвантаження повинні входити у вартість ремонту, якщо йдеться про важко пошкоджений приватний вагон (чи візок), який перевозиться в ремонтне підприємство зануреним на інший вагон.
Якщо загальна сума витрат перевищує суму відшкодування, що виплачується при втраті приватного вагону (вартість вагону без віднімання вартості повторно використовуваних деталей), то необхідно приймати до оплати меншу суму з них.
Згідно із п. 11.8.1.2 КВВ якщо приватний вагон (чи візок) знімаються з експлуатації, то відшкодування витрат розраховується відповідно до положень пункту 11.8.2; якщо загальна сума, згідно з пунктом 11.8.1.1, менше, ніж сума відшкодування при знятті з експлуатації, то загальна сума повинна розраховуватися по пункту 11.8.1.1, особливо, якщо приватний вагон (чи візок) не підлягає ремонту не через отримані ушкодження, а з іншої причини.
Відповідно до п. 11.8.2 КВВ при знятті з експлуатації або при втраті приватного вагону (чи візка), а також у випадку, вказаному в пункті 11.8.1.1, амортизаційна вартість приватного вагону (чи візка) визначається наступним чином.
Початковою є вартість вагону (чи візка), що складається з вартості 1 кілограма аналогічного типу нового вагону (чи візка) по таблиці I Додатка 13а до ПГВ до моменту ушкодження або втрати, помноженої на власну вагу приватного вагону (чи візки) (п. 11.8.2.1 КВВ).
У повідомленні між КЖД, ЗЧ, МТЗ і БЧ, ЛДЗ, ЛГ, ЧФМ, ВАТ «РЖД», УТИ, УЗ, ЭВР початковою є вартість аналогічного типу нового вагону по таблиці II Додатка 13а до ПГВ.
Згідно п. 11.8.2.2 КВВ знецінення приватного вагону (чи візка) встановлюється у розмірі 4% щороку служби вагону, але не більше 80%. При розрахунку терміну служби, рік будови і рік ушкодження або втрати, вважаються за один.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок, суд з вважає його таким, що не викликає сумнівів у правильності здійснених розрахунків та таким, що відповідає вимогам Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні.
При цьому, суд звертає увагу на те, що методика розрахунку визначена в параграфі 7 КВВ є абсолютно ідентичною з тією яка викладена в параграфі 11 КВВ, а тому суд відхиляє твердження відповідача, щодо неможливості застосування методики розрахунку визначеній в параграфі 7 КВВ.
З приводу причинно-наслідкового зв'язку, суд зазначає, що останній полягає в тому, що саме через дії АТ «Українська залізниця», які полягають в пошкодженні одинадцяти вагонів до ступеня, що виключає можливість їх подальшого використання за призначенням АТ «Мінудобрєнія» було завдано шкоди у заявленому розмірі.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність вини останнього в сходженні вагонів на станції Веселинове, оскільки підставою виникнення спірних правовідносин стала шкода, заподіяна в рамках усунення наслідків сходження поїзду з рейок, а не шкода, заподіяна внаслідок сходження поїзда з рейок.
Наразі, надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A,N303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на наведене всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не приймаються судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов до висновку, що матеріали справи містять достатні належні та допустимі докази на підтвердження наявності у діях відповідача всіх складових, які підлягають доказуванню у спорах про відшкодування шкоди, що вказує на обґрунтованість та наявність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Мінудобрєнія» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з відповідача шкоди на суму 500 468,63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859,15 грн.
Проте, як вказувалось судом, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.
В обґрунтування поданої заяви відповідач вказує на те, що з урахуванням вимог ст. 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності по вимозі позивача про відшкодування збитків, завданих внаслідок дій відповідача по ліквідації наслідків транспортної події - сходу 11 вагонів, яка мала місце 15.03.2014р. на колії станції Веселинове Одеської залізниці, сплив 17.03.2017р.
Розглянувши вказану заяву відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За приписами п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р. за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018р. Верховного Суду у справі №922/1425/17.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Позивач у своїх запереченнях на заяву про застосування позовної давності зазначає, що йому про наявність позадоговірної шкоди, а також вини ПАТ «Українська залізниця» у її спричиненні стало відомо 04.11.2015р., після ознайомлення з відзивом на позовну заяву та з доповненнями до нього, поданих ПАТ «Українська залізниця» в межах розгляду Арбітражним судом міста Москви справи №А40-210885/2014-87-1104.
Проте, за висновками суду обставини, які свідчать про порушення прав та законних інтересів Акціонерного товариства «Мінудобрєнія» були відомі позивачу станом на момент звернення з позовом до Арбітражного суду міста Москви - 09.12.2014р.
Наведене підтверджується долученою до матеріалів справи копією позовної заяви, з якою АТ «Мінудобрєнія» звернулося до Арбітражного суду міста Москви, зокрема із змісту вказаної позовної заяви вбачається, 16.03.2014р. та 21.03.2014р. АТ «Мінудобрєнія» телеграмами надісланими Управлінням Одеської залізниці повідомлялось про схід електровоза та тринадцяти вагонів з рейок, а також про пошкодження одинадцяти вагонів до стану виключення їх з інвентарного парку, внаслідок саме проведення відновлювальних робіт бульдозерами «KOMATZU» Д335А, Т330 Знам'янського відновлювального поїзду, а не внаслідок сходження вагонів з рейок.
Крім цього, АТ «Мінудобрєнія» у вказаній позовній заяві посилалось на лист АТ «Російська залізниця» №Исх-32366/ЦДИ від 28.08.2014р. яким повідомлено АТ «Мінудобрєнія» про те, що АТ «Російська залізниця» вчиняються дії щодо погодження з Укрзалізницею суми компенсації за втрату одинадцяти вагонів.
За таких обставин, суд не може дійти до беззаперечного висновку про те, що позивачу станом на 09.12.2014р. не було відомо про обставини події (сходження електровоза та тринадцяти вагонів з рейок), яка мала місце 15.03.2014р. на станції Веселинове Одеської залізниці.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що в даному випадку, позивачем всупереч вимог частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надано жодного, передбаченого процесуальним законом, доказу (в т.ч. показання свідків) на підтвердження того, що про наявність позадоговірної шкоди, а також вини ПАТ «Українська залізниця» у її спричиненні позивачу стало відомо саме 04.11.2015р., у зв'язку з чим суд вважає, що строк позовної давності позивачем пропущений.
Одночасно, заперечуючи проти заяви відповідача, позивач наголошував на поважності причин пропуску позовної давності, зокрема тієї обставини, що позивач не мав змоги звернутися до відповідача з деліктним позовом, у зв'язку із його необізнаністю про елементи делікту в діях відповідача.
Надаючи оцінку таким твердженням Акціонерного товариства «Мінудобрєнія», суд зазначає наступне.
Позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.
Разом з цим, позивачем не наведено жодної обставини та не надано належних доказів про наявність поважних причин пропуску, визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України, трирічного строку позовної давності, зокрема позивачем не доведено необізнаності щодо обставини події (сходження електровоза та тринадцяти вагонів з рейок), яка мала місце 15.03.2014р. на станції Веселинове Одеської залізниці та необізнаності щодо наявності позадоговірної шкоди, а тому посилання останнього на факт необізнаності АТ «Мінудобрєнія» про елементи делікту в діях відповідача, судом відхиляються.
Крім цього, позивач у своїх запереченнях на заяву про застосування позовної давності зазначає, що йому про наявність позадоговірної шкоди, а також вини ПАТ «Українська залізниця» у її спричиненні позивачу стало відомо 04.11.2015р. після ознайомлення з відзивом на позовну заяву та з доповненнями до нього, поданих ПАТ «Українська залізниця» в межах розгляду Арбітражним судом міста Москви справи №А40-210885/2014-87-1104.
Отже, враховуючи викладене позивач не був позбавлений можливості після 04.11.2015р. та до спливу, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України, трирічного строку позовної давності звернутися до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права.
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про намагання позивача вчинити дії спрямовані на захист своїх порушених прав.
З урахуванням наведеного, оскільки позивачем заявлено вимоги з пропуском позовної давності, а відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, то у задоволенні заявлених позивачем вимог про відшкодування шкоди на суму 500 468,63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859,15 грн., слід відмовити.
Судовий збір за розгляд справи, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 08.04.2019р.
Суддя А.І. Привалов
