Справа № 161/17945/18
Провадження № 2/161/883/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 квітня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючої – судді Плахтій І.Б.,
з участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, набутих та збережених без достатньої правової підстави, -
В С Т А Н О В И В:
09 листопада 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 про стягнення коштів, набутих та збережених без достатньої правової підстави.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19 жовтня 2017 року він передав ОСОБА_3 кошти у сумі 151 000 гривень, 27.10.2017 року - 50 000 гривень, 06.11.2017 року – 40 000 гривень, 17.11.2017 року – 50 000 гривень, 07.12.2017 року - 60 000 гривень, 28.12.2017 року – 55 000 гривень. Однак відповідач отримавши вказані суми та обіцяючи вчинити певні дії, а саме укласти договір купівлі-продажу корпоративних прав або повернути ці кошти, ухилився від вчинення будь-яких дій. На даний час кошти в сумі 356 000 гривень не повернуто. При цьому ніяких договірних стосунків між позивачем та відповідачами також оформлено не було.
В судове засідання ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 не з’явилися, до суду подали заяву про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримали та просили задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засіданні також не з’явився, до суду 12.12.2018 року подав відзив, в якому позов не визнав, вказав, що розписка, наявна у матеріалах справи, не підтверджує факт отримання ним будь-яких грошових коштів від ОСОБА_2 Наголошує на тому, що текст документу «Взаєморозрахунок…» написано власноручно позивачем. Зазначені кошти він ніколи не отримував. Дійсно між ним і позивачем існувала усна домовленість у 2017 році про продаж ним позивачу корпоративних прав ПП «Західтренд», відповідно до якої позивач повинен був частинами сплатити завдаток в розмірі 356 000 грн., а решту 844 000 грн. після укладення договору купівлі-продажу. Саме так, з’явився даний документ, який лише декларував майбутні правовідносини. Однак з вини позивача договір не був укладений.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Сторонами не заперечується наявність між ними в 2017 році домовленості про купівлю ОСОБА_2 у ОСОБА_3 корпоративних прав на ПП «Західтренд» за ціною 1 200 000 грн. з виплатою до моменту укладення договору 356 000 грн. завдатку.
У квітні 2018 року позивач звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 16.08.2018 року, залишеним без змін Волинським апеляційним судом, у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Судами встановлено, що зміст наданих позивачем письмових доказів під назвою «взаєморозрахунок» та «розписка» не містять жодних умов передання коштів відповідачу саме в борг та його зобов'язання про їх повернення.
При цьому, під час розгляду вищевказаної справи судами не встановлено обставин, які б спростовували передавання коштів ОСОБА_2 ОСОБА_3, а лише заперечувалася правова природа договірних відносин, які виникли між сторонами.
В обох цивільних судових провадженнях, як у письмових, так і в усних своїх поясненнях в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що підтверджується аудіо записом судового засідання від 13.11.2018, відповідач не заперечував існування між ним та позивачем усної домовленості щодо продажу ним позивачу корпоративних прав зі сплатою завдатку.
Не заперечується сторонами, що ніяких письмових договорів між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ні під час складання «Взаєморозрахунку», ані на момент розгляду справи в суді укладено не було.
Разом з тим, твердження відповідача про те, що ніяких коштів на виконання домовленостей він від позивача не отримував, на думку суду не відповідають дійсності, і спростовуються дослідженими у справі доказами.
В позовній заяві ОСОБА_2 посилався на те, що грошові кошти в розмірі 356 000 грн. були передані ним відповідачу за усною домовленістю між ними щодо укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав.
Судом встановлено, що наданий позивачем письмовий доказ – під назвою «Взаєморозрахунок», містить рукописний текст «Взаєморозрахунок ведем від (одного мільйона двісті тисяч грн.) 1200000 грн.00 коп. між ОСОБА_2 і ОСОБА_3Д.». Крім цього, вказаний документ містить зазначення дат - 2017-10-19, текст «отримав 151 000 грн.» скріплений підписом; 2017-10-27, текст «50 000 грн.» скріплений підписом; 2017-11-06, текст «40 000 грн.» скріплений підписом; 2017-12-07, текст «60 000 грн.» скріплений підписом; 2017-12-28, тексту «55 000 грн.» скріплений підписом.
Відповідачем не заперечувалась і не спростовувалась належність саме йому підпису, що проставлений поряд з датами та сумами у «Взаєморозрахунку».
Відповідач у своїх поясненнях зазначав, що даний «Взаєморозрахунок» лише декларував можливі майбутні правовідносини між сторонами та засвідчував терміни, з настанням яких позивач повинен був сплачувати суми завдатку.
Однак, як вбачається з «Взаєморозрахунку», підписи відповідача розміщуються послідовно по датах після слова «отримав», що вказує на засвідченням ним реального отримання зазначених коштів.
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов’язання.
Характерною особливістю кондиційних зобов’язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов’язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов’язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов’язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов’язання виникає за наявності таких умов:
1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред’явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція – позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли з цивільних відносин та регулюються ст. 1212 ЦК України.
За результатами перегляду судових рішень щодо неоднакового застосування положень ст. 1212, 1213 ЦК України, ВСУ неодноразово зазначав, що вказані норми застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 р. у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 р. у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та ін.).
Таким чином, оцінивши зібрані і дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності суд прийшов до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з відповідача слід стягнути в користь позивача встановлену в судовому засіданні суму коштів в розмірі 356000 гривень.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають до задоволення вимоги позивача про відшкодування відповідачем понесених ним судових витрат.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, ст. 1212 ЦК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 (45605, с. Боратин Луцького р-ну, вул. Зелена, 9А, РНОККП НОМЕР_1), в користь ОСОБА_2 (43000, м. Луцьк, вул. Арцеулова, 18/17, РНОКПП НОМЕР_2) кошти, набуті та збережені без достатньої правової підстави у розмірі 356000 (триста п’ятдесят шість тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 (456025, с. Боратин Луцького р-ну, РНОККП НОМЕР_1), в користь ОСОБА_2 (43001, м. Луцьк, вул. Арцеулова, 18/17, РНОКПП НОМЕР_2) 3912 (три тисячі дев’ятсот дванадцять) гривень 40 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня вручення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 10.04.2019.
Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій
