ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 травня 2019 року м. Чернівці
справа № 713/1548/18
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанська Н. К.
суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.
секретар Тодоряк Г.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2019 року, ухвалене під головуванням судді Пилип`юка І.В.,
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.
В уточненому позові вказував, що 08 грудня 2006 року між ним та відповідачем акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту №334, згідно умов якого кредитор надав йому у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 70 000 доларів США, зі сплатою 13 відсотків річних та надано графік погашення суми основної заборгованості з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 07 грудня 2021 року. Кредит надано на споживчі цілі.
Обов`язки за кредитним договором виконував добросовісно, своєчасно вносив платежі в розмірі відповідно до умов договору.
У січні 2009 року сплачуючи черговий платіж за договором дізнався, що банк без укладення з ним додаткової угоди по договору, не повідомивши його, в односторонньому порядку з 08 грудня 2008 року підвищив відсоткову ставку за договором кредиту до 16% річних, а також працівники банку не захотіли в нього взяти гроші для сплати основного боргу по кредиту, якщо він спочатку не сплатить 16% річних.
Протягом 2009 року він неодноразово звертався до банку та Національного банку України із зверненнями з приводу неправомірних дій відповідача щодо підвищення відсоткової ставки та ненадання йому відповідей на його звернення до керівництва Вижницького відділення АКБ «Укрсоцбанк», однак відповідей не отримав.
16 липня 2009 року після його остаточного переконання в недоцільності листування з банками (відділеннями) та з метою завершення безперспективної для відділень банку зайнятої ними позиції, яка протирічить умовам договору №334 від 08 грудня 2006 року, відповідно до п.6.2 договору кредиту звернувся із заявою до судді Третейського суду постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків Ярошовця В.М.
Однак відповіді не було і тому подав позов до суду, вважаючи дії банку відносно збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за договором кредиту №334 від 08.12.2006 року незаконними та такими, що порушують його права, встановлені законодавством України. Ухвалою суду від 31 серпня 2009 року залишено без розгляду цивільну справу за його позовом через наявність третейського застереження в договорі кредитування.
Після чого подав позовну заяву до Третейського суду про порушення прав споживача, визнання недійсним та скасування договору кредиту №334 від 08.12.2006 року, але в частині розгляду позову про порушення прав споживача було відмовлено, оскільки це відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції. Рішенням Третейського суду від 03.03.2010 року в задоволенні позову відмовлено. Судове засідання відбулось без його участі та його відома.
Рішенням Третейського суду від 15.12.2015 року з нього стягнуто 330656,61 грн., при заявленій банком ціні позову 3017149,61 грн.
Також зазначав, що жодна з подій вказаних у пункті 2.3.1 договору кредиту не настала, а тому збільшивши в односторонньому порядку відсоткову ставку по кредиту до 16% річних, банк порушив норми ст.525 ЦК України.
Крім того, підвищуючи в односторонньому порядку відсоткову ставку, банк не надав розрахунку значення цієї процентної ставки, новий графік платежів за кредитним договором або суму щомісячного платежу, чим порушив норми ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та пункти 3.1, 3.2, 3.3, 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, яка зареєстрована Мінюстом України за №541/13808 від 25.05.2007 року. Тому відповідачем при односторонньому підвищенні відсоткової ставки було порушено його права споживача.
Банком не взято до уваги рекомендації НБУ, викладені в п. 2.3 постанови №319.
Бездіяльність банку є агресивною і такою, що порушує його права споживача, що є підставою для розірвання договору, що підтверджується нормами п.4 ч.4 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Вважає, що умова передбачена п.2.6.3. та п.2.6. кредитного договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною, а тому процентна ставка за кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору.
Банк продовжує тероризувати його погрожуючи судом - письмовою вимогою про усунення порушень від 26.09.2017 року, в якій значиться сума заборгованості 177223,09 доларів США, що й спонукало його звернутись до суду.
Про збільшення відповідачем відсотків в односторонньому порядку дізнався з листа від 21.01.2009 року, а в серпні 2009 року звернувся до Вижницького районного суду із позовом про оскарженням дій відповідача по підвищенню відсоткової ставки. В подальшому в 2010, 2013, 2015 роках звертався до Третейського суду, але відповіді не отримав. За таких обставин вважає, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин.
Просив поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду з позовною заявою, визнати неправомірними дії та бездіяльність відповідача щодо порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» в частині незаконного збільшення відповідачем АТ «Укрсоцбанк» в особі начальника Вижницького районного відділення Чернівецької обласної філії АТ «Укрсоцбанк» процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором №334 від 08.12.2006 року та визнати недійсним вказаний кредитний договір.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення та задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд безпідставно прийшов до висновку про пропуск строку позовної давності та не взяв до уваги, що він вже десять років судиться з банком через підняття відсоткової ставки.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду – залишенню без змін з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про захист прав споживача щодо збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки, суд першої інстанції виходив з того, що ним пропущено строк позовної давності, а у задоволенні вимоги про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції відмовив у зв`язку з безпідставністю.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним.
Судом установлено, що 08 грудня 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та позивачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 70000,00 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою 13,00% річних з кінцевим терміном повернення 07.12.2021 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та позивачем ОСОБА_1 08.12.2006 року було укладено іпотечний договір №334.
Пунктом 2.6. Договору кредиту передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, Кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та комісії, визначених, відповідно, в п.п.1.1. та 3.3.16. цього Договору.
Відповідно до підпункту 2.6.1. Договору кредиту про намір змінити розмір процентів та/або комісії за дострокове погашення Кредиту, Кредитор зобов`язаний повідомити Позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідний Договір про зміну умов цього Договору.
Відповідно до п.2.6.2. Договору кредиту №334 від 08.12.2006 року у випадку погодження зі зміненим розміром процентів та/або комісії за дострокове погашення Кредиту, він зобов`язаний протягом строку, зазначеного в п.2.6.1. цього Договору, підписати надану Кредитором Додаткову угоду про зміну умов Договору кредиту №334 від 08.12.2006 року.
Підпунктом 2.6.3. Договору кредиту визначено, що у разі, якщо Позичальник не погодиться з запропонованими Кредитором розмірами процентів та/або комісії за дострокове погашення Кредиту, він зобов`язаний протягом строку, зазначеного в п.2.6.1. цього Договору, повернути Кредитору існуючу заборгованість за Кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню) в повному обсязі. Після сплати Позичальником зазначених сум дія цього Договору вважається припиненою.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16.12.2015 року задоволено частково позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту у сумі 330656,61 грн. та третейський збір у сумі 3706,57 грн.
З розрахунку заборгованості вбачається, що останнє погашення заборгованості зроблено ОСОБА_1 19.12.2008 року, а відсоткову ставку на рівні 16% річних встановлено 18.12.2008 року.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI, який набрав чинності 9 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 1056-1ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року.
З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15.
Пунктом 2.6 договору кредиту, укладеного 8 грудня 2006 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», передбачено право банку ініціювати зміну процентної ставки, яке відповідач реалізував шляхом направлення повідомлення про зміну процентної ставки з 4 грудня 2008 року.
Позивач заперечує отримання ним зазначеного повідомлення про зміну процентної ставки.
Під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. Отже, за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей (постанова Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у провадженні № 6-813цс15).
За відсутності доказів отримання позивачем повідомлення про збільшення процентної ставки, висновок суду першої інстанції про те, що вимога позивача про захист прав споживача є обґрунтованою та підлягає задоволенню є правильним.
Водночас представник АТ «Укрсоцбанк» подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача.
Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності за заявою відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частиною третьою статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач дізнався про збільшення банком процентної ставки 21 січня 2009 року. В матеріалах справи також міститься вимога про усунення порушення зобов`язання, адресована позивачу, копію якої позивач отримав 22 січня 2009 року, що підтверджується його особистим підписом на вказаній вимозі (а.с.29).
Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області 31 серпня 2009 року залишено без розгляду позову ОСОБА_1 до акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання бездіяльності неправомірною та визнання незаконною підвищення процентної ставки та умов договору,
За таких обставин, позивач дізнався про порушення свого права 21 січня 2009 року, останнім днем закінчення перебігу позовної давності є 21 січня 2012 року. Зазначений строк перервався пред`явленням позивачем позову, який ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області 31 серпня 2009 року було залишено без розгляду, після чого перебіг позовної давності розпочався заново і сплив 31 серпня 2012 року, даний позов подано 23 серпня 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, що за умов подання відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску такого строку є підставою, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України для відмови у позові.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують. Позивачем не доведено факту дотримання ним строку позовної давності та не надано доказів на підтвердження доводів щодо поважних причин, які б могли стати підставою для його поновлення.
Частинами 1-3, 5-6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним, позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про не наведення позивачем у своєму позові жодної із встановлених законом правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, а тому така вимога є безпідставною.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 16 травня 2019 року.
Головуючий /підпис/ Н.К. Височанська
Судді: /підпис/ А.І. Владичан
/підпис/ І.Н. Лисак
З оригіналом згідно:
